Історія виникнення стилістики.
Стилістика – наука яка займається відбором виражальних засобів мови, для їх функціонування в мовленні залежно від мети висловлення та мовленнєвої структури.
Стилістика тісно пов*язана з літературною мовою, та співвідноситься з усіма розділами мови.
З*явившись в середині ХІХ столітті термін «лінгвістика» трактувався по-різному. Неоднаково тлумачився предмет, завдання, обсяг і зміст цієї галузі мовознавства.
Деякими мовознавцями стилістика виражалася як наука про виражальні засоби.
ШШарль Валі предметом вивчення цієї галузі вважав взаємодію мовленнєвих фактів, які сприяють формуванню виражальних засобів тієї, чи іншої мови. Цей погляд отримав підтримку й у інших членах – Х.Корсака, О.Ахматової.
Проте на погляд М.Кожевої такі погляди не є зовсім правильні, оскільки при такому розумінні ігнорується функціональний аспект стилістики.
Історично на базі стилістики розвивається напрямок, що вивчає стилістичні ресурси мов та різноманітні виражальні засоби.
Історія
Стилістика розвинулася у 19 — 20 століттях з риторики, яка виникла в античній Греції й Римі як мистецтво судово-вічового красномовства. Теоретичні підстави греко-римської риторики, спершу в їх латинсько-польській бароковій версії, були запроваджені у шкільне навчання по братських школах. У 17 столітті в Київській Академії виникли компілятивні рукописні підручники латинською мовою.
Типи стилів мови.
Мова — це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки. Сучасна українська літературна мова має п'ять основних стилів: науковий, офіційно-діловий, художній, публіцистичний, розмовний.
РОЗМОВНО-ПОБУТОВИЙ СТИЛЬ
Розмовно-побутовий стиль обслуговує спілкування людей у побуті. Призначення стилю — з'ясування побутових стосунків, живий обмін думками. Основні ознаки: усна форма спілкування, невимушеність спілкування, що може супроводжуватися позамовними чинниками — мімікою, жестикуляцією, які часто бувають виразно емоційно забарвлені. Мовні засоби: характерне широке використання загальновживаних слів. У цьому стилі найчастіше вживаються різні здрібнілі форми слів, пестливі, лайливі, жартівливі слова. Розмовне мовлення відрізняється величезним багатством інтонацій, різними типами простих речень, часто неповних, односкладних звертань і т. п., можливі діалектизми, фольклоризми, просторічна лексика.
Виразною ознакою цього стилю мови є усні діалоги та полілоги
ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ
Художній стиль — це переважно стиль художньої літератури. Він обслуговує різні види мистецтва, культуру, освіту, літературу. Призначення стилю — формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичний смак засобами художнього слова через систему образів. Основні ознаки стилю: образність, зображувальність, естетичність мовлення, поетичність. Мовні засоби: широке вживання синонімів, антонімів, епітетів, метафор, порівнянь, фразеологізмів, омонімів, використання зі стилістичною метою історизмів, діалектизмів, просторічних елементів. Поширені всі типи речень, повною мірою представлені стилістичні фігури (синтаксичний паралелізм, повтори, алітерація тощо), періоди, риторичні питання, звертання та ін
ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ
Публіцистичний стиль має писемну (статті, фейлетони) та усну (публічні виступи) форми. Призначення стилю — формування громадської думки, пропагування певних ідей, вплив на слухача. Основні ознаки стилю: використання усіх засобів емоційного впливу (епітет, порівняння, метафора), поєднання публіцистичного стилю з науковим, завдяки чому вибудовується струнка система послідовних логічних доказів, точність висловлювання. Мовні засоби: використання найрізноманітнішої термінологічної лексики, передусім суспільно-політичної, і слів з яскравим емоційним забарвленням, що свідчить про злиття наукового, художнього й офіційно-ділового стилів (міжнародна арена, ескалація війни, керівна роль, рішучі заходи, семимильні кроки). Щодо синтаксичних структур, то можна зазначити широке використання окличних і питальних конструкцій, звертань, неповних речень, прямої мови тощо.
НАУКОВИЙ СТИЛЬ
Науковий стиль обслуговує науку і належить до книжного стилю літературної мови. Він існує в писемній (наукові праці, дослідження, підручники, дисертації) та усній (наукова доповідь, повідомлення тощо) формах. Призначення наукового стилю — повідомлення про результати дослідження, обґрунтовування гіпотез, роз'яснення явищ, систематизація знань. Основні ознаки: об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аргументація, аналіз, синтез, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки. Мовні засоби: широке вживання слів-термінів (наприклад: синтез, макроцитоз, екзема, задишка, пігмент, аерофобія). У середньому термінологічна лексика, як правило, складає 15—20 % всієї лексики, використаної в роботі. Наприклад: Атеросклероз — хронічне захворювання, що характеризується ущільненням стінок артерій, звуженням їхнього просвіту й частим утворенням тромбів. У наведеному прикладі термінами є слова атеросклероз, хронічний, артерія, тромб, саме вони вказують на його належність до наукового стилю.
ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ
Офіційно-діловий стиль належить до книжного стилю літературної мови й існує в писемній (мова ділових паперів, розпоряджень, програм, автобіографій, наказів та ін.) та усній (розмова з відвідувачами, проведення нарад, телефонні розмови тощо) формах. Основні ознаки стилю: документальність, стабільність, стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, регламентація тексту. Мовні засоби: усім документам властива особлива ділова (канцелярська) лексика {реквізити, акредитація, договір, доручення, акт); активно вживаються суспільно-політичні та адміністративно-канцелярські терміни (конституція, постанова, заява); характерна наявність численних мовних стандартів — кліше (виписка з наказу, притягати до відповідальності, ставити в обов'язок); уводяться в текст складноскорочені слова та абревіатури. У текстах офіційно-ділового стилю часто трапляються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійної дії, характерна наявність безособових, неозначених і наказових форм дієслова (наприклад: рішення надсилаються, має місце, вжити заходів, покласти обов 'язки, оголосити подяку, складено і завірено в двох примірниках); часто вживані віддієслівні іменники, відіменні прийменники (наприклад: на підставі, з метою, відповідно до, згідно з, за рахунок та ін.) і складні сполучники (наприклад: унаслідок того, що...; зважаючи на те, що...; у зв'язку з тим, що... та ін.), а також різноманітні стійкі словосполучення, що служать для зв'язку частин складного речення (наприклад: на випадок, якщо...; з тієї причини, що...; з тією умовою, що...; таким чином, що...; той факт, що... та ін.). В офіційно-ділових текстах відсутні емоційно-експресивна лексика й будь-яка мовна індивідуальність автора, обмежено синонімію. Багато видів ділових документів мають загальноприйняті форми викладу і розташування матеріалу. У практиці часто використовуються готові бланки, в яких є кліше, котрі спрощують і прискорюють ділову комунікацію. Речення мають розповідний характер і прямий порядок слів. Використовуються ускладнені конструкції: з однорідними членами речення, дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами, вставними конструкціями. Будова і розміщення тексту чітко регламентовані.
Типи стилів мовлення
Типи стилів мови
Мовний стиль – сукупність мовних засобів, відбір яких зумовлюють зміст, мета, і ситуація мовлень.
Типи:
А) Функціональний – колективно усвідомлений різновид мови, що об*єднує мовні одиниці за їх функціональних призначенням у певні структури. Кількість і структура залежить від ваги літературної мови в державному, політичному, науковому, культурному житті нації.
Розрізняють такі функціональні стилі: розмовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній та конфесійний. Деякі вчені виділяють епістолярний стиль (листування)та ораторський стиль.
Однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структур функціональних стилів.
Б) Експресивний. У сучасному розумінні – використання таких мовних засобів які або викликають у співрозмовників відчуття піднесеності, урочистості, або становлять нейтральну інформацію, звичне спілкування (середній стиль), чи орієнтовані на досягнення ефекту еронії, зневаги (низький стиль).
Функціональний та експресивний стилі належать до об*активних стилів. На противагу їм існують суб*єктивні стилі.
Вивчення стилів лінгвістами.
Вивчення мово стилю, як певної структурної цілісності розпочалася у 50-60 рр. ХХ століття.
До того часу стилістичні явища вивчалися у фактичному (практичному) плані, як хар-ка лексичних, граматичних, фразеологічних явищ. На практиці об*єднувалися завдання стилістики та культури мови. Окремі розвідки мовознавців стосуються визначення індивідуальних стилів письменників. У 50-60 рр. к-ть цих праць помітно зросла, але водночас увагу науковців привертають нехудожні стилі – офіційно-діловий, публіцистичний, науковий. У класифікації функціональних стилів наявні кількісні і термінологічні відмінності. Проте дослідники сходяться на тому, що стильова система сучасної української мови охоплює 6 різновидів.
У 60-х роках увагу дослідників привертає розмовний стиль, для якого усна форма є визначальною, а також взаємодія усних та писемних стилів, а саме художнього та публіцистичного стилів.
Психологічний аспект вивчення мови зумовлює відповідний різновид творчої мовної діяльності, тип мовної поведінки в різних ситуаціях спілкування. Акцент переноситься із статичної моделі на динамічну, яка і породжує, і сприймає стильові різновиди мови.
4.Поняття функціонального стилю мови. (ДИВИСЬ ПИТАННЯ 2)
Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; нею користуються в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.
Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів. Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.
Функціональні стилі мови.
Слово стиль походить від грецького стилос - Паличка. В давнину і в середні століття писали стрижнем з металу, кістки, дерева. Один кінець стрижня був загостреним, їм писали (на сирих глиняних плитках, на вощених дощечках, на бересті), другий - у вигляді лопаточки, їм, повернувши стрижень - «стиль», «прали» невдало написане. Чим частіше повертали стиль, чим частіше стирали невдало написане, тобто чимвимогливіше був автор до свого твору, тим краще, досконаліше вон виходило. Звідси - вираз «Часто перевертав стиль» (Горацій), т. е. виправляй, «обробляв твір» (Н. Кошанскій). Походження слова стиль прояснює суть стилістики. А саме: стилістика завжди пов'язана з проблемою вибору. Одну і ту ж думку можна висловити і так, і по-іншому, і по-третьому... А як краще? Пошуків кращого,оптимального варіанту вираження думок (в даних конкретних умовах) і вчить стилістика - наука про стилі.
Мова як явище соціальне виконує різні функції, пов'язані з тією або іншою сферою людської діяльності. Найважливіші суспільні функції мови такі: 1) спілкування, 2) повідомлення і 3) вплив. Для реалізації цих функцій історично склалися і оформилися окремі різновиди мови, що характеризуються наявністю в кожній з них особливих лексико-фразеологічних, частково і синтаксичних, засобів, використовуються виключно або переважно в даному різновиді мови. Ці різновиди називаються функціональними стилям. Відповідно до названих вище функціями мови виділяються наступні стилі:розмовний (функція спілкування), науковий і офіційно-діловий (функція повідомлення), публіцистичний та літературно-художній (функція впливу) Функціональні стилі можуть бути розбиті на дві групи, пов'язані з особливими типами мови.
