Ідейно-теоретичні та методологічні засади класичної політичної економії

Класична політична економія (classical economics) ― провідний напрям (мейнстрим) світової економічної думки впродовж останньої третини XVIII – середини XIX ст. Назва «класична» свідчить про науковий характер концептуальних положень і методологічних досліджень, об’єктивний аналіз закономірностей розвитку товарного господарства.

Виникнення і розвиток класичної політичної економії ― не випадкове економічне явище, а стійка тенденція, пов’язана із становленням і утвердженням ранньоіндустріального підприємницького ринкового господарства у період першої науково-технічної (промислової) революції.

Традиційно дослідники економічної думки розвиток класичної політичної економії поділяють на чотири етапи.

1-й етап (кінець XVII – середина XVIII ст.) ― становлення класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях видатних дослідників В. Петті, П. Буагільбера, Р. Кантільйона, Д. Юма, представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене і А. Тюрго в умовах генезису ринкових відносин і розвитку мануфактурного виробництва;

2-й етап (друга половина XVIII ст.) ― формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта (Велика Британія);

3-й етап (перша половина ХІХ ст.) ― еволюція класичної політичної економїі, переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками, збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В.Н. Сеніор у Великій Британії, (Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа у Франції, (Г.Ч. Кері у США) в умовах промислового перевороту та утвердження індустріальної цивілізації;

4-й етап (друга половина ХІХ ст.) ― завершення панівної ролі класичної політичної економії. Видатним теоретиком цього періоду бувДж.С. Мілль (Велика Британія), праці якого завершили теоретичне узагальнення проблем ринкового господарства та формування понятійного апарату економічної науки.

Класична політична економія сформувала базові погляди на ринкове господарство. Її характеризують такі фундаментальні теоретичні та методологічні засади:

· предмет дослідження ― багатство та шляхи його зростання для задоволення суспільних потреб; природа, джерела та об’єктивні закони економічного життя. Багатство ― це сукупність матеріальних цінностей, пріоритетна сфера його створення ― матеріальне виробництво, джерело ― продуктивна праця, отже, економічна наука має вивчати виробництво;

· методологічний потенціал охоплював принцип «природності» законів економіки, які ототожнювались із законами природи (використання вчення фізика І. Ньютона, англійських філософів Т. Гоббса і Дж. Локка, французьких просвітителів), причинно-наслідковий (каузальний) і абстрактно-дедуктивний методи та системний підхід. Принципом систематизації класичної політекономії був принцип вихідної категорії, за яким усі економічні явища послідовно поєднані між собою причинно-наслідковими зв’язками;

· системотвірною вихідною теорією була теорія вартості, що була засадничою для теорій ціни, грошей, доходів тощо;

· ринкова економіка є саморегульованою, прагне до природного рівня випуску продукції, що визначається виробничими факторами, останні зумовлюють межу виробничих можливостей. Внутрішній механізм саморегулювання, складовими якого є попит, пропозиція, гнучкість цін на ресурси та готову продукцію, автоматично забезпечує рівновагу сукупного попиту та сукупної пропозиції;

· використання доктрини економічного лібералізму (economic liberalism)[47], що захищає конкурентну економіку приватної власності, свободу підприємництва та вільну торгівлю, теорії та політики невтручання держави в економіку, політики фритредерства (вільної торгівлі без обмежень). Ринок є головним регулятором економічного розвитку;

· дослідження об’єктивних факторів життєдіяльності «економічної людини», особистого інтересу, пов’язаного з отриманням прибутку, як головної спонукальної сили розвитку ринкової економіки. Перевага віддавалася особистим інтересам на противагу загальнодержавним;

· трактування економічних відносин як відносин між класами;

· обгрунтування концепції економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом нагромадження капіталу, збільшення кількості зайнятих у сфері матеріального виробництва та підвищення продуктивності праці;