Розмір шрифту визначається висотою прописних (заголовних) літер. Встановлені наступні розміри шрифту: 2,5; 3,5; 5; 7; 10; 14. Ширина літер визначається за відношенням до розміру шрифту або по відношенню до товщини лінії обводки d (рис. 4).
Стандарт встановлює наступні типи шрифту:
тип А без нахилу (d=h/14);
тип А з нахилом близько 75˚ (d=h/14);
тип Б без нахилу (d=h/10);
тип Б з нахилом близько 75˚ (d=h/10).
На навчальних кресленнях рекомендується використовувати шрифт типу Б з нахилом (для розмірних чисел і всіх написів).
Шрифти виконуються з використанням допоміжної сітки (рис. 4). Сітку будують тонкими, ледь помітними лініями олівцем марки Т. це дозволяє витримувати конструкцію літер та цифр.
Рис. 4
Викреслювання літер по сітці роблять олівцем марки ТМ або М тонкими лініями від руки. Перевіривши правильність викреслювання літер, їх обводять олівцем, намагаючись витримати товщину обводки. Обводити літери треба так, щоб лінії обводки не виходили за габаритні розміри літер. Рука при обводці повинна йти зліва на право і зверху вниз (рис. 5).
Рис. 5
Форма і конструкція арабських цифр шрифту Б з нахилом наведені на рис. 6.
Рис. 6
Форма прописних літер з нахилом українського алфавіту (кирилиця) представлено на рис. 7. Ширина літер залежить не тільки від розміру шрифту, а і від конструкції самої літери.
Рис. 7
Форма і конструкція малих букв українського алфавіту шрифту типу Б з нахилом наведені на рис. 8.
Рис. 8
Брошурування альбому
Всі креслення та ескізи, які виконані в навчальному семестрі і підписані викладачем, підлягають брошуруванню в альбом.
Креслення, виконані на форматі А3 з розміщенням основного напису вздовж короткої сторони листа, необхідно зігнути по схемі (рис.9).
Креслення збираються в послідовності виконання завдань – зверху титульний аркуш, під ним завдання 01 і т. д. При брошуруванні необхідно сумістити поля підшивки (20 мм) на кожному кресленні. Потім пробити три отвори (шилом, дироколом), протягнути через них міцну нитку (шнурок) і зав’язати вузлом (рис.10).
| 
|
| Рис. 9 | Рис. 10 |
СПРЯЖЕННЯ
В кресленнях технічних форм часто зустрічаються плавні переходи від однієї лінії до іншої. Плавний перехід однієї лінії в іншу, виконаний за допомогою проміжної лінії, називається спряженням. Побудова спряження обґрунтована наступними положеннями геометрії:
1. Перехід окружності в пряму буде вірним лише тоді, коли задана пряма являється дотичною до окружності (рис. 11а). Радіус окружності, проведений в точку дотику К перпендикулярний до дотичної прямої.
2. Перехід від однієї окружності до другої в точці К тільки тоді буде плавним, коли окружності мають в даній точці спільну дотичну (рис. 11б).
Рис. 11
Точка дотику К і центри окружностей 
і 
лежать на одній прямій. Якщо центри окружностей лежать по різні боки від дотичної t, то спряження називається зовнішнім (рис. 11б); якщо центри і знаходяться з одного боку від спільної дотичної – відповідно внутрішнім (рис. 11в).
В теорії спряження застосовуються наступні терміни:
а). центр спряження – точка О;
б). радіус спряження R;
в). точки спряження А і В;
г). дуга спряження АВ.
Центром спряження О називається точка, яка рівновіддалена від ліній спряження (рис. 12).
Точкою спряження А (В) називається точка дотику двох ліній спряження (рис. 12).
Дуга спряження АВ – це дуга окружності, за допомогою якої виконується спряження (рис. 12).
Радіус спряження R – це радіус дуги спряження (рис. 12).
Для виконання спряження необхідно визначить три елемента побудови: 1). радіус спряження; 2). центр спряження; 3). точки спряження.
