Витрат на правову допомогу;

2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування
або судового провадження;

3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів,
перекладачів та експертів;

4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

1. Процесуальними витратами є всі витрати, здійснені у зв'язку із кри­
мінальним провадженням. Більшість з них держава покладає на себе (утриман­
ня органів досудового розслідування, прокуратури, суду, тримання під вартою

тощо).

2. Витрати, пов'язані з передачею засудженого в Україні іноземця для
подальшого відбування покарання в державу його громадянства, крім тих, що
виникли на території України, покриває держава, громадянином якої є засудже­
на особа. Витрати, пов'язані з переданням засудженого в іноземній державі
громадянина України, здійснюються органом, що виконує перевезення, за ра­
хунок Державного бюджету України (ст. 613 КПК).

3. До судових витрат не включаються: середній заробіток за місцем ро­
боти, що зберігається за свідком, потерпілим, перекладачем, експертом, незаін-
тересованими особами (понятими), спеціалістом за весь час, витрачений ними
у зв'язку із явкою за викликом органів досудового розслідування, прокурора,
слідчого судді і суду; суми, що виплачуються експерту, спеціалісту і перекла­
дачеві за виконання ними обов'язків у цих органах в порядку виконання ними
службового завдання.

 

4. Про витрати, пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іно­
земній державі див. коментар до ст. 594 КПК.

5. Відшкодування процесуальних витрат є однією із умов передачі осіб,
засуджених судом України, для відбування покарання в іншу державу, а також
прийняття громадянина України, засудженого іноземним судом, для відбування
покарання в Україні (п. 6 ч. 1 ст. 606 КПК).

6. Коментована стаття містить вичерпний перелік різновидів судових
витрат.

Стаття 119. Зменшення розміру процесуальних витрат або звіль­нення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат

1. Суд, враховуючи майновий стан особи (обвинуваченого, потерпіло­го), за власною ініціативою або за її клопотанням мас право своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати процесуальних витрат чи звільнити

 

310

 

від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити спла­ту процесуальних витрат на визначений строк.

2. Якщо оплату процесуальних витрат відстрочено або розстрочено
до ухвалення судового рішення, витрати розподіляються відповідно до су­
дового рішення.

3. У разі зменшення розміру належних до оплати процесуальних ви
трат чи звільнення від їх оплати повністю або частково відповідні витрати
компенсуються за рахунок коштів Державного бюджету України в поряд­
ку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1. Судові витрати покладаються на обвинуваченого (засудженого) у разі постановления обвинувального вироку. У разі ж прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності, судові витрати з неї не стягуються.

Рекомендація Верховного Суду України щодо необхідності у разі звільнен­ня особи від кримінальної відповідальності вирішення судом питання про від­шкодування судових витрат (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду Укра­їни від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності») має загальний характер і не означає, що ці витрати мають бути покладені саме на засудженого, оскільки обвинувального вироку в цьому разі не постановляється. Суд, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, повинен вирішити це питання, поклавши судові витрати на державу.

2. У випадку, якщо особу звільнено від оплати витрат на правову допо­
могу, компенсація цих витрат здійснюється не нею, а за рахунок Державного
бюджету.

3. Компенсація за рахунок коштів Державного бюджету України у разі
зменшення розміру належних до оплати процесуальних витрат чи звільнення
від їх оплати повністю або частково здійснюється у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.

Стаття 120. Витрати на правову допомогу

1. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюва­
ний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї
статті.

2. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого,
цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову до­
помогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, ци­
вільний відповідач.

3. Допомога захисника, залученого для здійснення захисту за призна­
ченням у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регу­
лює надання безоплатної правової допомоги, надається за рахунок коштів
Державного бюджету України і є безоплатною для підозрюваного, обвину-

312________________________

ваченого. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу вста­новлюється законодавством.

1. Правова допомога - це надання правових послуг, спрямованих на за­
безпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав
і свобод, їх відновлення у разі порушення (п. З ч. 1 ст. 1 Закону України від
2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу»). У сенсі коментованої
статті право на правову допомогу мають захисники обвинувачених і представ­
ники потерпілих, цивільних позивачів та відповідачів.

2. Потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі мають право на
різновиди безоплатної вторинної правової допомоги, передбачені пунктами
2 і 3 ч. 2 ст. 13 Закону України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову
допомогу». При цьому слід ураховувати, що вони повинні належати до од­
нієї із категорій суб'єктів надання такої правової допомоги, визначених ст. 14

Закону.

3. КПК регламентоване право підозрюваного, обвинуваченого на надан­
ня правової допомоги (ч. З ст. 20) і послуг перекладача (пункти Зі 18 ч. З ст. 42)
безоплатно за рахунок держави.

Про право адвоката у разі його участі у кримінальному провадженні за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість отримувати оплату праці за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, йдеться у Законі України «Про адвокатуру» (ч. 2 ст. 12).

4. Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допо­
моги в кримінальних справах за рахунок держави (далі - Порядок) затвердже­
ний постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. (зі змінами,
внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008

р. № 539).

Згідно з цим Порядком підставою для оплати праці адвокатів з надання правової допомоги громадянам, звільненим слідчим, прокурором чи судом від оплати правової допомоги у зв'язку з їхньою малозабезпеченістю, а також у разі, коли адвокат за їх призначенням брав участь у досудовому провадженні чи розгляді кримінальної справи судом, є постанова слідчого, прокурора, ухва­ла суду чи постанова судді та оформлена ними довідка про участь адвоката у справі (п. 1).

Копія постанови, ухвали про звільнення громадянина від оплати право­вої допомоги або про призначення адвоката та довідка про його участь у про­вадженні подаються керівнику адвокатського об'єднання (адвокату, якщо він працює індивідуально), який складає довідку-розрахунок у трьох примірниках. Один примірник довідки-розрахунку керівник адвокатського об'єднання (адво­кат) надсилає слідчому, прокурору чи суду для приєднання до матеріалів про­вадження, другий використовується для проведення оплати, третій зберігається У справах адвокатського об'єднання (адвоката) (п. 2 Порядку).

_________________ 313

 

5. Оплата праці адвокатів здійснюється згідно з Порядком за рахунок
коштів державного бюджету в розмірі 2,5 відсотка мінімальної заробітної плати
за годину роботи адвоката при провадженні дізнання, досудового слідства чи
розгляді кримінальної справи судом (п. 3).

6. У разі, якщо адвокат надавав правову допомогу підозрюваному, обви­
нуваченому під час досудового провадження чи розгляду кримінальної справи
судом за призначенням, то при визнанні громадянина винним у вчиненні злочи­
ну і за відсутності підстав для звільнення його від оплати за правову допомог,
відшкодування витрат покладається на засудженого (п. 4 Порядку).

Якщо підозрюваний, обвинувачений відмовився від адвоката, а участь останнього як захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою, то ко­шти для відшкодування витрат на оплату праці такого адвоката з його підза­хисного не стягуються.

7. Безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується
державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного
бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону
України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу»).

Частина 3 коментованої статті передбачає, що безоплатна допомога на­дається захисником підозрюваному, обвинуваченому лише за рахунок коштів Державного бюджету України. Це положення узгоджується і з ч. 2 ст. 29 За­кону України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу», згідно з якою фінансування безоплатної вторинної правової допомоги здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету України. Підозрюваний, обвинувачений можуть скористатися безоплатною правовою допомогою як напряму через ад­воката, так і через центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що функціонують при головних управліннях юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Стаття 121. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження

1. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування
або судового провадження, - це витрати обвинуваченого, підозрюваного,
до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,
його захисника, представника потерпілого, пов'язані з переїздом до іншого
населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду
до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у
зв'язку із відривом від звичайних занять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичай­них занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

2. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування
або судового провадження підозрюваного, обвинуваченого, він несе само­
стійно.

 

3. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування
або судового провадження захисника, несе підозрюваний, обвинувачений.

4. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування
або судового провадження представника, несе особа, яку він представляє.

5. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат,
пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового
провадження, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Витрати захисника обвинуваченого і представника потерпілого, ци­
вільного позивача та цивільного відповідача на прибуття до місця досудового
розслідування або судового провадження обвинувачений та потерпілий покри­
вають самостійно.

Верховний Суд України визначив, що до судових витрат не повинен вклю­чатися середній заробіток, який зберігається за місцем роботи за свідками, по­терпілими, перекладачами, експертами, спеціалістами, понятими за час, витра­чений у зв'язку з явкою за викликом (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» (зі змінами, вне­сеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. №12).

2. Прибуття захисника обвинуваченого до місця досудового розслі­
дування або судового провадження хоча і не є у прямому сенсі наданням
правової допомоги, але витрати, пов'язані з цим, підлягають компенсації за
рахунок Державного бюджету України у випадках, передбачених ч. З ст. 120

КПК.

3. За судовим рішенням компенсуються витрати захисника обвинуваче­
ного, якому правова допомога надається безоплатно, на прибуття до місця до­
судового розслідування або судового провадження та витрати обвинуваченого,
до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його
захисника і представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відпові­
дача, що пов'язані із втратою ними заробітку та за відрив їх від звичайних занять.

4. Визначення граничного розміру компенсації за судовим рішенням ви­
трат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового
провадження, покладено на Кабінет Міністрів України.

Стаття 122. Витрати, пов'язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів

1. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, переклада­
чів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила
клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи екс­
перта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Витрати, пов'язані із участю потерпілих у кримінальному про­
вадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань

 

314

 

підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільної о позивача та ци­вільного відповідача, здійснюються за рахунок коштів Державного бю­джету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді аби суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділи ються цим установам з Державного бюджету України.

3. Потерпілим, цивільним позивачам, свідкам оплачуються проїзд,
наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту),
а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних за­
нять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичай­них занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

4. Експертам, спеціалістам, перекладачам оплачуються проїзд, а та­
кож добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам, спе­
ціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану
роботу, якщо це не є їх службовим обов'язком.

5. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням
потерпілих, свідків, спеціалістів та експертів, встановлюється Кабінетом
Міністрів України.

 

1. Порядок і розміри витрат, про які йдеться у ч. 1 коментованої статті,
визначаються Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та ви­
плати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового
слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають
справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалі­
зованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій
експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України
від 1 липня 1996 р. № 710 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабіне­
ту Міністрів України № 869 від 26 липня 2001 p., № 590 від 27 квітня 2006 p.,
№ 870 від 26 червня 2007 p., № 115 від 11 лютого 2010 p.).

2. Проведення судових експертиз державними спеціалізованими устано­
вами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, прокурора, суду
здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим
експертним установам з Державного бюджету України (ч. 2 ст. 15 Закону Укра­
їни від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу»).

3. Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень у криміналь­
ному провадженні державними спеціалізованими установами, судово-медич­
ними та судово-психіатричними установами на замовлення підозрюваного,
обвинуваченого, засудженого, виправданого, їх захисників, законного пред­
ставника, потерпілого, його представника здійснюється за рахунок замовника
(ч. 4 ст. 15 Закону України від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу»).

 

4. Право потерпілого безоплатно за рахунок держави користуватися по­
слугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою,
якою ведеться кримінальне провадження, передбачене п. 9 ч. 1 ст. 56 КПК.

5. Розмір процесуальних витрат, необхідних для екстрадиції, у певних
випадках може бути підставою для відмови від екстрадиції. Так, якщо видача
особи іншій державі буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяж­
кості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірних витрат,
необхідних для екстрадиції, уповноважений (центральний) орган України має
право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної дер­
жави (ч. 4 ст. 573 КПК).

Стаття 123. Витрати, пов'язані із зберіганням і пересиланням речей

і документів

1. Витрати, пов'язані із зберіганням і пересиланням речей і докумен­
тів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Граничний розмір витрат, пов'язаних із зберіганням і пересилан­
ням речей і документів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

1. Усі витрати, пов'язані зі зберіганням і пересиланням речей і докумен­
тів слідчими, прокурорами і суддями (судом) покладає на себе держава. Збері­
гання і пересилання речей і документів іншими учасниками процесу, зокрема
стороною захисту, здійснюється за власний рахунок.

2. У разі, якщо витрати органів досудового розслідування, прокуратури і
суду із забезпечення спеціальних умов зберігання речових доказів є співрозмір-
ними з їх вартістю, зазначені органи повинні діяти у порядку, передбаченому
ч. 6 ст. 100 КПК.

Стаття 124. Розподіл процесуальних витрат

1. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваче­
ного на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені
процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх
для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому
за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, перед­
бачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним право­
порушенням.

2. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваче­
ного на користь держави документально підтверджені витрати на залучен­
ня експерта.

3. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, Верховний Суд Укра­
їни, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд, змінить судове рі­
шення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл процесуальних
витрат.

 

1. У ч. 1 коментованої статті мова йде лише про відшкодування за ра­
хунок обвинуваченого процесуальних витрат потерпілого. Про відшкодування
(компенсацію) шкоди, спричиненої потерпілому внаслідок кримінального пра­
вопорушення, див. коментар до глави 9 КПК.

2. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування
зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного
бюджету України у випадках та в порядку, передбаченому ст. 1177 Цивільного
кодексу України.

3. У кримінальному провадженні щодо неповнолітнього суд може по­
класти процесуальні витрати на батьків, опікунів або піклувальників.

4. Ухвалення судом обвинувального вироку зі звільненням від покаран­
ня не є підставою для звільнення засудженого від відшкодування процесуаль­
них витрат на користь держави.

5. У разі засудження в одному кримінальному провадженні кількох осіб
процесуальні витрати підлягають стягненню у частковому порядку з урахуван­
ням вини, ступеня відповідальності і майнового стану кожного.

6. У разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлен­
ня про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати,
пов'язані з оголошенням перерви у судовому засіданні (ст. 72 КПК).

7. Вищий суд під час перегляду судових рішень в апеляційному і каса­
ційному порядку, за нововиявленими обставинами, або Верховний Суд України
вправі змінити рішення чи постановити нове. Якщо новим рішенням вищий
суд виключає епізоди обвинувачення або виправдовує окремих осіб, то проце­
суальні витрати, пов'язані зі збиранням і зберіганням предметів і документів,
приймаються на рахунок держави.

8. Вирішуючи питання про розподіл процесуальних витрат у справах
приватного обвинувачення, суд повинен перевірити, чи не об'єднані в одному
кримінальному провадженні зустрічні приватні обвинувачення.

Стаття 125. Визначення розміру процесуальних витрат 1. Суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

1. Розмір процесуальних витрат є обставиною, що підлягає доказуванню
у кримінальному провадженні (п. З ч. 1 ст. 91 КПК), причому обов'язок дока­
зування даних щодо розміру процесуальних витрат закон покладає на сторону,
що їх надає (ч. 2 ст. 92 КПК).

2. Ухвалити остаточне рішення щодо розміру процесуальних витрат має
право лише суд.

3. Учасники кримінального провадження мають право звернутися до
суду із клопотанням щодо визначення розміру процесуальних витрат. Суд впра­
ві вимагати від цих учасників надання документів на підтвердження розміру
таких витрат.

318 _______________________________________________________________

4. Визначенню розміру процесуальних витрат сприяє вимога, адресова­на слідчому і прокуророві (п. 8 ч. 2 ст. 291 КПК) щодо необхідності зазначити їхній розмір в обвинувальному акті.

Стаття 126. Рішення щодо процесуальних витрат

1. Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або

Ухвалою.

2. Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціаліс­
ти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуаль­
них витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

1. Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у рішенні, що є кін­
цевим у конкретному кримінальному провадженні. Такими рішеннями є вирок,
ухвала (наприклад, ухвала про застосування примусових заходів медичного ха­
рактеру або про відмову в їх застосуванні).

2. Ухвалюючи вирок чи ухвалу, суд повинен вирішити, на кого мають
бути покладені процесуальні витрати і в якому обсязі (п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК).

3. Рішення щодо процесуальних витрат викладається у резолютивній
частині вироку суду першої інстанції (п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК).

4 Рішення про розподіл процесуальних витрат викладається в ухвалі суду апеляційної інстанції (п. З ч. 1 ст. 419 КПК) і в ухвалі суду касаційної інстанції (п. З ч. 1 ст. 442 КПК).

Глава 9.

Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов

Стаття 127. Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому

1. Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь
яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії
кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпіло­
му, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального право­
порушення.

2. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим
суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішен­
ням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному
провадженні.

3. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопо­
рушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у
випадках та в порядку, передбачених законом.

 

1. Коментована стаття у розвиток передбаченого п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК
права потерпілого як фізичної особи, якій кримінальним правопорушенням
завдано моральну, фізичну або майнову шкоду, так і юридичної особи, якій
кримінальним правопорушенням завдано матеріальну шкоду, встановлює спо­
соби (шляхи) її відшкодування (компенсації). Таких способів передбачено три.
Кожен з них має свої, дещо відмінні підстави, умови та форми реалізації, може
використовуватися окремо, а всі вони послідовно в тому розумінні, що кожен
наступний спосіб застосовується тоді, коли не було реалізовано або не було
можливості реалізувати попередній.

2. Перший з них є добровільним, а тому в закінченому вигляді і в за­
гальній формі врегульований однією нормою закону та зводиться до права
підозрюваного і обвинуваченого, а також будь-якої іншої фізичної чи юри­
дичної особи, за умови згоди на це, відповідно, підозрюваного або обви­
нуваченого, на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати
чи компенсувати потерпілому (а також територіальній громаді і державі)
завдану кримінальним правопорушенням шкоду (ч. 1 ст. 127 КПК). Згода
підозрюваного (обвинуваченого) на відшкодування завданої його діянням
шкоди як така, що має правове значення, має бути в тій чи іншій формі за­
фіксована в матеріалах справи.

3. Щодо кола фізичних осіб, які мають право на відшкодування (компенса­
цію) завданої підозрюваним чи обвинуваченим шкоди, закон не містить жодних
обмежень і не ставить це в залежність від їх відношення до підозрюваного (об­
винуваченого) тощо, аби вони були дієздатними (ст.ст. 30-32 ЦК).

Дієздатність такої фізичної особи тут потрібна тому, що заподіяна кримі­нальним правопорушенням шкода одночасно з кримінальними правовими від-

 

носинами формує й цивільні правові, в яких винний є стороною-боржником. Для його заміни цією фізичною особою вона й має бути дієздатною.

Дещо інша ситуація з юридичними особами. Хоча коментована норма процесуального закону не містить жодних обмежень і щодо них, відшкодовува­ти шкоду за підозрюваного (обвинуваченого) в кримінальній справі не вправі юридичні особи публічного права (ст. 81 ЦК), а також юридичні особи дер­жавної та комунальної власності, ті, що фінансуються з місцевого, державного бюджету і бюджету Автономної Республіки Крим, у статутному капіталі яких є частка державної, комунальної власності або яка належить державному, кому­нальному суб'єкту господарювання.

4. Згоди потерпілого на відшкодування (компенсацію) в добровільному порядку завданої йому шкоди не вимагається.

Закон для цього випадку не регулює також ні розміру добровільного від­шкодування (компенсації") шкоди (частково, в повному чи більшому обсязі від фактично завданої), ні способу (в грошовому, натуральному вигляді, шляхом компенсації витрат, наприклад, на лікування тощо). Вони залежать від харак­теру спричиненої шкоди (моральна, фізична чи майнова) та, крім того, можуть узгоджуватися з потерпілим. Однак в усіх випадках факт добровільного від­шкодування (компенсації) шкоди, її розмір, спосіб та інші необхідні обставини, оскільки, крім цивільного правового значення, вони мають одночасно й кри­мінально-правове як такі, що впливають на пом'якшення покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66, ст.ст. 69, 69^і КК), можуть бути підставами звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 45, 46 КК) тощо, в їх юридично значимих ознаках ма­ють бути документально відображені в матеріалах кримінальної справи.

5. Пункт 2 ст.127 КПК передбачає другий, найбільш поширений на прак­
тиці спосіб відшкодування (компенсації") потерпілому шкоди - шляхом стягнен­
ня судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в криміналь­
ному провадженні.

І потерпілий - фізична особа, і потерпілий - юридична особа вправі ско­ристатися цим шляхом в усіх випадках завдання їм шкоди, тобто як криміналь­ним правопорушенням (злочином чи кримінальним проступком), так і іншим суспільно небезпечним діянням (діянням, вчиненим особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, неосудною чи обмежено осудною особою). Для цього вони мають пред'явити цивільний позов з конкретних підстав, на умовах і в порядку, передбаченому ст. 128 КПК.

6. Третій спосіб полягає у компенсації потерпілому шкоди державою
за рахунок Державного бюджету України (ч. З ст. 127 КПК). Його застосу­
вання передбачене лише щодо потерпілих фізичних осіб та тільки майнової
шкоди, завданої їх майну внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка
вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК). Інші
умови, а також порядок компенсації потерпілому в такий спосіб шкоди, чого
вимагає припис ч. 2 ст. 1177 ЦК, наразі законом не врегульовано, а тому він
не застосовується.

 

Стаття 128. Цивільний позов у кримінальному провадженні

1. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспіль­
но небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, мас
право під час кримінального провадження до початку судового розгля і\
пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фі
іичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповілальніс і ь
за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної
особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

2. На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встанов­
леному законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивіль­
ний позов може бути пред'явлений їхніми законними представниками.

3. Цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором.
Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановле­
них законом, також в інтересах громадян, які через фізичний чи матері­
альний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену ді­
єздатність неспроможні самостійно захистити свої права.

4. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, вста­
новленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочин­
ства.

5. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом
за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини,
що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані,
до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України
за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

 

6. Відмова у позові в порядку цивільного, господарського або ад­
міністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права
пред'являти той же позов у кримінальному провадженні.

7. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному про­
вадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має
право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

1. Новий КПК України не лише зберіг, а й розвинув інститут цивільного позову в кримінальному провадженні. Цивільний позов - це заявлена у кримі­нальному провадженні вимога фізичної або юридичної особи про відшкоду­вання їй матеріальної чи компенсацію моральної (немайнової) шкоди, завданої безпосередньо кримінальним правопорушенням чи іншим суспільно небезпеч­ним діянням до підозрюваного, обвинуваченого або до особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або суспільно небезпечними діян­нями малолітньої, неосудної чи обмежено осудної особи. Розгляд цивільного позову в кримінальному провадженні сприяє більш швидкому відшкодуванню заподіяної кримінальним правопорушенням чи іншим суспільно небезпечним діянням шкоди, полегшує цивільному позивачу доказування підстав і розміру

322 ______________________________________________________________

цивільного позову, оскільки вид і розмір шкоди, завданої кримінальним пра­вопорушенням, є одним із обов'язкових елементів предмета доказування (п. З _ч 1 ст. 91 КПК), звільняє його від сплати державного мита, дає значну про­цесуальну економію, усуваючи окремий розгляд цивільного позову в порядку цивільного судочинства.

2. Підставою цивільного позову є факт завдання потерпілому безпосеред­
ньо кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діян­
ням, що є предметом кримінального провадження, майнової та/або моральної
шкоди. Обов'язковим тут є наявність прямого причинного зв'язку між вчине­
ним діянням та шкодою. Тому цивільними позивачами у кримінальному прова­
дженні можуть бути фізичні особи, яким вказаними діяннями завдано майнової
та/або моральної шкоди, а з-поміж юридичних осіб лише ті, які зазнали майно­
вої шкоди (ч. 1 ст. 61 КПК). Якщо цивільний позов подається не з наведених
підстав чи не вказаними особами, а, наприклад, у порядку регресу (ч. 1 ст. 1191
ЦК), слідчий або прокурор виносять вмотивовану постанову, а суд постановляє
ухвалу про повернення цивільного позову.

3. Особа вправі пред'явити цивільний позов у будь-який момент кримі­
нального провадження шляхом подання позовної заяви органу досудового роз­
слідування або суду, але до початку судового розгляду. Останнє правило зумов­
лене необхідністю доказування підстав та розміру цивільно-правових вимог
саме під час судового розгляду.

Особа набуває статусу цивільного позивача з моменту подання позовної заяви (ст. 61 КПК). Винесення слідчим або судом про це процесуального рішен­ня закон не передбачає. У випадку пред'явлення цивільного позову потерпілим він поєднує обидва процесуальні статуси і використовує права як цивільного позивача, так і потерпілого (ст. 55 КПК).

4. Цивільний позов в інтересах цивільного позивача вправі пред'явити
його представник, яким може бути особа, котра у кримінальному провадженні
має право бути захисником, керівник чи інша особа, уповноважена законом або
установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю - у ви­
падку, якщо цивільним позивачем є юридична особа, оскільки представник за
законом користується правами цивільного позивача, інтереси якого він пред­
ставляє. Повноваження представника цивільного позивача підтверджуються:
захисника - свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; ор­
дером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповно­
важеного законом на надання безоплатної правової допомоги (ст. 50 КПК); ке­
рівника юридичної особи чи іншої уповноваженої законом або установчими
документами особи - копією установчих документів юридичної особи; праців­
ника юридичної особи, яка є цивільним позивачем - довіреністю (ст. 63 КПК).

Представник цивільного позивача - фізичної особи, повноваження якого засвідчуються відповідними документами, може діяти як поряд з останнім, так і замість нього. Обсяг прав представника цивільного позивача є похідним від прав цивільного позивача. Він вправі здійснювати практично всі права особи,

-------------------------------------------------------------------------------------------- 323

яку представляє, за винятком тих, які носять особистий характер - права давати пояснення, показання тощо, а також права на відмову від позову, укладення мирової угоди, якщо такі права спеціально не оговорені в уповноважуючих до­кументах.

5. До законних представників, що мають право пред'явити цивільний
позов на захист інтересів неповнолітніх осіб як цивільних позивачів та осіб.
визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено
дієздатними, відносяться: батьки (усиновителі), а в разі їх відсутності - опіку­
ни, піклувальники, інші повнолітні близькі родичі (чоловік, дружина, вітчим,
мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, пра­
дід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлений, а також особи,
які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та
обов'язки, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у
шлюбі), а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій,
під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи об­
межено дієздатний (п. 1 ст. З, ч. 1 ст. 44 КПК).

Про залучення законного представника для участі в кримінальному про­вадженні слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - поста­новляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику. У разі, якщо дії чи інтереси законного представника цивільного позивача суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа перерахованих осіб (ст. 44 КПК).

6. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про прокуратуру» прокурор
пред'являє цивільний позов у кримінальному провадженні з метою захисту ін­
тересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних
причин не можуть захистити свої права. При поданні позову в інтересах гро­
мадян у позовній заяві прокурор повинен послатися як на правові, так і на фак­
тичні підстави пред'явлення ним позову, та обгрунтувати причини, через які
громадяни не можуть самостійно захистити свої права (фізичний, матеріальний
стан, неповнолітній вік, недієздатність тощо).

7. За загальним правилом цивільним відповідачем у кримінальному про­
вадженні є підозрюваний, обвинувачений, оскільки він несе відповідальність за
заподіяну ним матеріальну та моральну шкоду. З моменту подання до нього як
до цивільного відповідача позовної заяви органу досудового розслідування або
суду йому забезпечуються всі передбачені законом права як підозрюваного, об­
винуваченого, так і цивільного відповідача, в тому числі право визнавати позов
повністю чи частково або заперечувати проти нього (ст.ст. 42, 62 КПК).

Як і щодо цивільного позивача, закон не вимагає виносити постанову чи постановляти ухвалу про визнання підозрюваного, обвинуваченого цивільним відповідачем.

8. Оскільки шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотир­
надцяти років) за законом відшкодовується за загальним правилом її батьками

(усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, а також коли малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою (ст. 1178 ЦК), у випадках завдання нею шкоди суспільно небезпечним діянням, вказані особи (фізичні та юридичні) можуть бути цивільними відповідачами у відповідному кримінальному провадженні.

Цивільними відповідачами можуть бути батьки (усиновлювачі) або піклу­вальник неповнолітньої особи (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також заклади, які за законом здійснюють функції піклувальника неповноліт­ньої особи у випадках завдання шкоди неповнолітньою особою кримінальним правопорушенням чи суспільно небезпечним діянням, що є предметом кримі­нального провадження, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, до­статнього для відшкодування завданої нею шкоди (ст. 1179 ЦК).

9. Цивільний відповідач у кримінальному провадженні може мати свого
представника. Представництво цивільного відповідача щодо суб'єктного скла­
ду, уповноважувальних документів, обсягу прав аналогічне представництву
цивільного позивача (ст. 63 КПК).

10. Форма та зміст позовної заяви регламентуються цивільним проце­
суальним законодавством, тобто стосовно форми і змісту позовної заяви суб-
сидіарно застосовується аналогія цивільного процесуального закону, в цьому
випадку ст. 119 ЦПК. Відповідно до цієї статті ЦПК, з корекцією на вимоги
КПК, позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява: підсудність цивільного
позову визначається підсудністю кримінального провадження, в якому він заяв­
лений. Незважаючи нате, що позов заявляється здебільшого під час досудового
розслідування, позовна заява подається органу досудового розслідування, вона
має адресуватися суду, оскільки саме суд уповноважений одночасно з кримі­
нальним провадженням вирішувати позов по суті;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника
позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання
(перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку,
якщо такі відомі (ці дані щодо відповідача викладаються лише у тому випадку,
коли на момент написання позовної заяви встановлено особу, яка вчинили кри­
мінальне правопорушення і завдала цим шкоду). Відсутність даних про таку
особу не є перешкодою для прийняття позовної заяви;

3) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення
доказів, що обґрунтовують кожну обставину (п. 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК) в кри­
мінальному провадженні зводяться до вказівок на факт завдання потерпілому
кримінальним правопорушенням шкоди та її виду, а у цьому зв'язку з набуттям
статусу потерпілого, оскільки обов'язок доказування події кримінального пра­
вопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні, тобто підстав, виду

------ _________________________________________________ 325

і розміру завданої шкоди покладений на слідчого та прокурора (ст. 92 КПК), що для цивільного позивача є правом (ст.ст. 56, 61 КПК);

4) зміст позовних вимог, ціна позову щодо вимог майнового характеру (п.

3, 4 ч. 2 ст. 119 ЦПК) можуть викладатися, наприклад, так: «Прошу відшкоду­
вати мені шкоду, завдану злочинними діями Петренка П.П., у сумі 1000 грн»;

5) перелік документів, що додаються до заяви, якщо у позивача вони є, і
він вирішив долучити їх до кримінального провадження. Правила цивільного
процесуального закону щодо подання копії позовної заяви та копій всіх доку­
ментів, що додаються до неї, на позови у кримінальному провадженні не роз­
повсюджуються, за винятком довіреності та іншого документа, що підтверджує
повноваження представника цивільного позивача;

6) підпис позивача або його представника із зазначенням дати подачі по­
зовної заяви.

У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист інтересів цивіль­них позивачів, у заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

10. Цивільний позов не розглядається у випадках закриття кримінально­
го провадження прокурором (слідчим) чи судом; прокурором (слідчим) під час
досудового провадження, якщо: 1) встановлена відсутність події кримінально­
го правопорушення; 2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального
правопорушення; 3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості
особи в суді і вичерпані можливості їх отримати; 4) набрав чинності закон, яким
скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою; 5) помер
підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним
для реабілітації померлого; 6) існує вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав
законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального про­
вадження по тому ж обвинуваченню; 7) потерпілий, а у випадках, передбачених
КПК, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному про­
вадженні у формі приватного обвинувачення; 8) стосовно кримінального пра­
вопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу (ч. 1
ст. 284 КПК); судом у підготовчому судовому засіданні у випадках: 1) затвер­
дження угоди про примирення чи угоди про визнання винуватості (п. 1 ч. З ст.
314 КПК); 2) встановлення підстав, передбачених п. 4-8 ч. 1 ст. 284 КПК; судом
у судовому розгляді у випадках: 1) встановлення обставин, передбачених п. 5-8

4. 1 ст. 284 КПК; 2) якщо прокурор відмовиться від підтримання обвинувачення,
а потерпілий відмовиться підтримувати обвинувачення в суді; 3) звільнення осо­
би від кримінальної відповідальності (ст. 288 КПК); 4) затвердження вироком
угоди про примирення чи угоди про визнання винуватості (ст. 475 КПК).

При закритті кримінального провадження з наведених підстав слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані роз'яснити особі її право пред'явити позов у порядку цивільного судочинства.

11. Суд не вправі передавати цивільний позов для вирішення в порядку
цивільного судочинства, а зобов'язаний його вирішити за правилами розгляду,
встановленими КПК України.

 

12. Підтримання заявленого цивільного позову в судовому розгляді зна­
ходить свій прояв в обгрунтуванні цивільним позивачем перед судом вимог про
відшкодування та/чи компенсацію завданої йому кримінальним правопорушен­
ням шкоди, а заперечення проти цивільного позову, - у спростуванні цивільним
відповідачем підстав та/чи розміру пред'явлених до нього вимог, у зв'язку з
чим вони можуть активно використовувати надані їм кримінальним процесу­
альним законом права. Цивільний позивач, зокрема, має права та обов'язки,
передбачені законом для потерпілого, в частині, що стосується цивільного по­
зову (ч. З ст. 61 КПК), а цивільний відповідач відповідні права та обов'язки,
передбачені законом для обвинуваченого (ч. З ст. 62 КПК). Це означає, що їм
надані рівні процесуальні права на заявления відводів, клопотань, дачу пояс­
нень, показань, участі у дослідженні доказів, виступу в судових дебатах тощо
(ст.ст. 42, 56 КПК).

13. Специфічним, належним лише цивільному позивачу, є його право, обу­
мовлене суттю позову як волевиявлення самої особи, котра пред'явила вимогу
про відшкодування завданої їй шкоди, яким вона вправі розпоряджатися на свій
розсуд, є право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до
видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення (ч. З ст. 61
КПК). Належним лише цивільному відповідачу є, відповідно, його право ви­
знавати позов повністю або частково чи заперечувати проти нього (ч. З ст. 62
КПК).

14. Що стосується права цих учасників судового розгляду давати пояс­
нення, показання, то під поясненнями тут слід розуміти спосіб повідомлен­
ня ними суду відомостей щодо обставин цивільного позову у випадках, коли
цивільний позивач не є одночасно й потерпілим, а цивільний відповідач не є
обвинуваченим, оскільки КПК України не передбачає пояснень таких осіб як
доказів у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 84, ч. 1 ст. 95 КПК). Пояснення
цивільних позивачів і цивільних відповідачів у таких випадках за аналогією
цивільного процесуального закону є доказами цивільно-процесуальними і на­
лежними лише в частині розгляду та вирішення цивільного позову (ст.ст. 57, 62
ЦПК). Показання ж ці особи дають тоді, коли цивільний позивач і потерпілий
та, відповідно, цивільний відповідач і обвинувачений виступають в одній особі.

15. Використання права на участь у судовому розгляді залежить від ци­
вільного позивача. За його відсутності цивільний позов може бути розглянутий,
якщо від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності або
якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав пред'явлений
позов. Якщо цивільний позивач чи його представник за відсутності зазначених
умов не прибув у судове засідання, суд залишає цивільний позов без розгляду
(ч. 1 ст. 326 КПК).

16. У випадку неприбуття в судове засідання цивільного відповідача, який
не є обвинуваченим, або його представника, суд, заслухавши думку учасників
судового провадження, залежно від того, чи можливо за їх відсутності з'ясувати
обставини, що стосуються цивільного позову, вирішує питання про проведення

-------------------------------------------------------------------------------------------- 327

судового розгляду без них або про його відкладення. При цьому суд має право за клопотанням прокурора чи за власною ініціативою шляхом постановления ухвали накласти грошове стягнення на цивільного відповідача (ст.ст. 144, 146, ч. 2 ст. 326 КПК).

17. Цивільний позивач вправі в установленому законом порядку та формі
клопотати перед судом про вжиття заходів забезпечення пред'явленого ним ци­
вільного позову, в тому числі шляхом арешту майна обвинуваченого або осіб,
які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану йому кри­
мінально-протиправними діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка
вчинила суспільно небезпечне діяння (ст. 171 КПК).

18. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається та вирі­
шується судом за правилами, встановленими КПК України. Зокрема, на почат­
ковому етапі судового розгляду після оголошення прокурором обвинувального
акта (чи його короткого викладу) цивільний позивач або його представник, а в
разі його відсутності - головуючий, оголошує позовну заяву (чи її короткий ви­
клад), і, з'ясувавши питання, пов'язані з особою обвинуваченого та суттю обви­
нувачення, запитує в обвинуваченого, цивільного відповідача, чи визнають вони
позов. А визначившись з обсягом доказів, що підлягають дослідженню, та поряд­
ком їх дослідження, в тому числі тих, які стосуються цивільного позову, розгля­
нувши клопотання учасників провадження, суд переходить до безпосереднього
дослідження доказів (ст.ст. 347-363 КПК). По завершенні з'ясування обставин
справи та перевірки їх доказами учасникам судового провадження надається
право виступити в судових дебатах, де цивільний позивач, його представник та
законний представник виступають після прокурора, потерпілого, його представ­
ника та законного представника, а за ними, перед обвинуваченим, його закон­
ним представником, захисником - цивільний відповідач, його представник (ч. 1
ст. 364 КПК). При ухваленні вироку в нарадчій кімнаті з-поміж питань, пов'язаних
з обвинуваченням, суд зобов'язаний вирішити й ті, що пов'язані з цивільним по­
зовом, а саме: чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і якщо так,
на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку (п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК).

19. Якщо ж при розгляді цивільного позову виникають процесуальні від­
носини, не врегульовані КПК України, суд застосовує до них норми ЦПК Укра­
їни, але за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Наприклад, у випадку, якщо в судовому розгляді до видалення суду в нарадчу
кімнату цивільний позивач та цивільний відповідач або їх уповноважені на це
представники на основі взаємних поступок щодо прав та обов'язків сторін і
предмета спору укладуть мирову угоду, суд має застосувати норми ст. 175 ЦПК
України, які регулюють процесуальні відносини, пов'язані з мировою угодою
сторін у цивільному судочинстві, і за відсутності для цього означених у ци­
вільному процесуальному законі перешкод постановити ухвалу про закриття
провадження за цивільним позовом і визнання мирової угоди, оскільки це не
суперечить засадам кримінального судочинства, більше того, відповідає засаді
диспозитивності (ст. 26 КПК).

328________________________________________________________________

Коли ж при розгляді та вирішенні цивільного позову в кримінальному про­вадженні застосувати аналогію цивільного процесуального закону можливості немає через відсутність відповідної правової норми, суд повинен керуватися принципами судочинства, зокрема тими, що закріплені у визнаних Україною міжнародно-правових актах.

20. Рішення суду, що набрало законної сили, про відмову в позові, прийня­
те в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства,
має у кримінальному судочинстві преюдиціальне значення. Воно позбавляє
цивільного позивача права пред'явити позов у кримінальному провадженні до
того ж цивільного відповідача, з того ж предмета і з тих само підстав. Якщо
такий позов пред'явлено, слідчий, прокурор повинні винести постанову, а суд -
постановити ухвалу про повернення позову з наведеної підстави.

21. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно
небезпечним діянням завдано матеріальну та/або моральну шкоду, має право
вибору на пред'явлення цивільного позову про її відшкодування та/чи компен­
сацію в порядку кримінального або цивільного судочинства. Вона має право
пред'явити цивільний позов у порядку цивільного судочинства й впродовж
усього часу кримінального провадження, предметом якого є завдана їй у такий
спосіб шкода, а також по його завершенню. Коли ж особа пред'являла цивіль­
ний позов у порядку кримінального провадження, право на пред'явлення ана­
логічного позову в порядку цивільного судочинства вона має лише у випадках
залишення цивільного позову без розгляду.

Випадки залишення цивільного позову без розгляду на стадіях досудового розслідування, підготовчого провадження та судового розгляду наведені нами у п. 10 коментованої статті. Крім цих випадків, цивільний позов згідно із за­коном залишається без розгляду у разі виправдання обвинуваченого судом за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непри­четності до вчинення кримінального правопорушення, про що більш детально йтиметься у п. 11 коментаря до ст. 129 КПК.

Стаття 129. Вирішення цивільного позову у кримінальному про­вадженні

1. Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про
застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд
залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний
позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

2. У разі встановлення відсутності події кримінального правопору­
шення суд відмовляє в позові.

3. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях
складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчи­
нення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбаче­
них частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без
розгляду.

—------ _______________________________________________________ 329

1. Вирішення судом у кримінальному провадженні питання про відшко­
дування (компенсацію) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням чи
суспільно небезпечним діянням, якщо цивільного позову не було заявлено, за­
коном не передбачено.

2. У разі, якщо предметом судового розгляду кримінальної справи разом
з висунутим обвинуваченому обвинуваченням чи суспільно небезпечним ді­
янням неповнолітньої (малолітньої) особи або суспільно небезпечним діянням
неосудної (обмежено осудної") особи був цивільний позов, суд у нарадчій кім­
наті при ухваленні рішення по суті справи повинен також вирішити питання,
чи підлягає задоволенню цивільний позов і якщо так, на чию користь, в якому
розмірі та в якому порядку (п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК).

Доведеність на судовому розгляді підстав цивільного позову зобов'язує суд при ухваленні рішення задовольнити цивільний позов у розмірі, підтвер­дженому в судовому розгляді доказами і відмовити в ньому в тій його частині, яка доказами не доведена. В мотивувальній частині суд повинен обгрунтувати прийняте ним рішення посиланнями на докази, а також на мотиви неприйняття ним окремих доказів.

3. При задоволенні цивільного позову повністю чи частково в резолютив­
ній частині рішення суд зобов'язаний вказати, з якого цивільного відповідача, а
якщо цивільним відповідачем є підсудний, з якого підсудного відшкодовується
майнова та/або компенсується моральна шкода, на користь якого цивільного
позивача, в якому розмірі та в якому порядку.

4. Якщо суд задовольняє цивільний позов щодо кількох обвинувачених
- цивільних відповідачів, у вироку має бути зазначено, в якій формі на них по­
кладається цивільна відповідальність - часткова чи солідарна.

5. Шкода, завдана потерпілому спільним діянням кількох осіб, відшкодо­
вується цими особами, за загальним правилом, у солідарному порядку. Коли ж
є заява про це потерпілого, суд може визначити їх відповідальність у частках,
відповідно до ступеня їхньої вини (участі у завданні шкоди) (ст. 1190 ЦК).

Неприпустимим є покладення солідарної відповідальності на осіб, яких притягнено до кримінальної відповідальності в одній справі, проте за кримі­нальні правопорушення, не пов'язані спільним умислом.

6. У випадках, якщо шкоду завдано спільними діями обвинуваченого та
іншої особи, кримінальне провадження щодо якої було закрите з підстав, пе­
редбачених п. 4, 6 ч. 1, п. 1, 2 ч. 2 ст. 284 КПК, суд стягує завдану шкоду в
повному обсязі з обвинуваченого і роз'яснює цивільному позивачу його пра­
во пред'явити позов у порядку цивільного судочинства до особи, кримінальне
провадження щодо якої було закрито, про відшкодування шкоди в солідарному
порядку.

7. Якщо внаслідок кримінального правопорушення (суспільно небезпеч­
ного діяння) під час кримінального провадження настала смерть потерпілого -
цивільного позивача, суд стягує шкоду за цивільним позовом на користь близь­
ких родичів чи членів сім'ї такої особи (ч. 6 ст. 55 КПК).

330 _______________________________________________________________

 

8. У справах про застосування примусових заходів виховного характеру
суд стягує з фізичних та юридичних осіб - цивільних відповідачів, відповідаль­
них за шкоду, завдану суспільно небезпечним діянням неповнолітнього у віці
від одинадцяти років до досягнення віку, з якого настає кримінальна відпові­
дальність (малолітньої особи), завдану ним шкоду, якщо вони не доведуть, що
шкода завдана не з їх вини (ч. 1, 2, 3 ст. 1178 ЦК).

9. У справах про застосування примусових заходів медичного характеру
шкода, завдана неосудною або обмежено осудною особою, яка в момент її за­
вдання не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними,
за загальним правилом, не відшкодовується. Але з урахуванням матеріального
становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може, постановляючи
ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру, стягнути з
неї шкоду частково або в повному обсязі.

Якщо ж зазначена особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними, в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах (ч. 1 ст. 1186 ЦК).

10. При ухваленні виправдувального вироку суд відмовляє в задоволенні
позову, якщо: 1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення
(п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК); 2) не доведено, що вчинено кримінальне правопорушен­
ня, в якому обвинувачується особа; 3) не доведено, що кримінальне правопору­
шення вчинене обвинуваченим (п. 1, 2 ч. 1 ст. 373 КПК).

Положення кримінального процесуального закону про те, що у разі ви­правдання обвинуваченого за його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, суд залишає позов без розгляду (ч. З ст. 129 КПК) і пояснен­ню не піддається. Ймовірно, відбулася плутанина між положеннями права кри­мінального процесуального та цивільного процесуального, оскільки згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК підставою звільнення від доказування в цивільному судочинстві є вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, щодо цивільно-право­вих наслідків дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою.

11. Суд залишає позов без розгляду у разі виправдання обвинуваченого
з підстав: 1) за відсутності (встановлення відсутності) в його діянні складу
кримінального правопорушення (ч. З ст. 129, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК); 2) якщо
не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопору­
шення (п. З ч. 1 ст. 373 КПК); 3) якщо в судове засідання не прибув цивільний
позивач, його представник чи законний представник і від нього не надійшло
клопотання про розгляд позову за його відсутності, або якщо обвинувачений
чи цивільний відповідач не визнав чи не повністю визнав пред'явлений позов
(ч. 1 ст. 326 КПК).

В усіх наведених випадках за цивільним позивачем залишається право пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства.

_ 331