Порушення права на перехресний допит; 5 страница

Стаття 100. Зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них

1. Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального прова­
дження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий во­
лодільцю, крім випадків, передбачених статтями 160—166, 170-174 цього
Кодексу.

2. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підста­
ві судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження,
якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий ре­
човий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для
використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані
або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та до-

ладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів сторо- і он) обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міні-рів України.

3. Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального
провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор,
cjp можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал,
долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

4. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження
наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку
саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення сторо­
ною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов'язана
відшкодувати володільцю витрати, пов'язані з втратою чи знищенням до­
кумента та виготовленням його дубліката.

5. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за ви­
нятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речо­
вих доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеці­
альних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання.

6. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушен­
ня, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через гро­
міздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати
по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартіс­
тю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються
швидкому псуванню:

1) повертаються власнику або передаються йому на відповідальне
зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутнос­
ті - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без
шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутнос­
ті - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що
піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рі­
шенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу
предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для
життя чи здоров'я людей або довкілля.

У випадках, передбачених цією частиною, речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі необхідності може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального прова­дження.

7. У випадках, передбачених пунктами 2-4 частини шостої цієї статті,
слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається з відповід­
ним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної

 

юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно зі статтями 171-173 цьогр Кодексу.

8. Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у
випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановле­
ному Кабінетом Міністрів України.

9. Питання про долю речових доказів і документів, які були надані
суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчуєть­
ся кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися
до набрання рішенням законної сили. При цьому:

 

1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були
підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи зна­
ряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння осо­
би до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або)
матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагоро­
ди за їх вчинення, конфіскуються;

3) майно, яке вилучене з обігу, передається відповідним установам або
знищується;

4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, зни­
щується, а в разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій
експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінального
правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються
законним володільцям, а в разі невсі ановлсння їх - передаються в дохід
держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кри­
мінального правопорушення, доходи від них передаються в дохід держави;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах
кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

10. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішу­
ється у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігаєть­
ся до набрання рішенням суду законної сили.

1. Порядок зберігання речових доказів, поданий у коментованій статті, конкретизується у відомчих нормативних актах, основним з яких є Інструкція, затверджена наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, ДПА України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, ДСА України від 27 серпня 2010 р. № 51/401/649/471/23/125 «Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду». Положення цієї Інструкції, які не узгоджуються зі ст. 100 КПК України, не застосовуються.

Речові докази у разі їх виявлення, насамперед, повинні бути уважно огля-

i, сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду. Після цього вони г зиєднуються до кримінального провадження постановою слідчого, проку-іра, ухвалою суду. Надалі речові докази зберігаються з матеріалами прова­дження в органах досудового розслідування або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. Відповідальними за їх збе­реження є особа, яка проводить досудове розслідування, суддя.

2. Для зберігання речових доказів в органах прокуратури, внутрішніх
справ, служби безпеки, слідчих підрозділах податкової міліції, а також у судах
обладнуються спеціальні приміщення. Зазначена Інструкція передбачає, що ці
приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікна­
ми та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого примі­
щення немає (наприклад, у невеликому підрозділі), то для збереження речових
доказів використовують сейфи та металеві шафи. У разі створення спеціального
приміщення для зберігання речових доказів спеціальним наказом відповідного
прокурора, начальника органу внутрішніх справ, податкової міліції, органу СБ
України, голови суду призначається відповідальний за збереження речових до­
казів, які здаються до цих приміщень. Підставою для зберігання речових дока­
зів у таких приміщеннях є постанова слідчого, прокурора, ухвали суду.

Особа, призначена відповідальною за спеціальне приміщення, де зберіга­ються речові докази, веде книгу обліку речових доказів. У книзі, яка ведеться за правилами документів строгої звітності, зазначається назва речового дока­зу, дата його надходження, від кого надійшов, у якому провадженні. Предмету надається порядковий номер. Надалі там же робиться відмітка про подальшу долю конкретного речового доказу (про знищення або про передачу іншому слідчому, до суду, повернення володільцю тощо).

3. Вилучені під час досудового розслідування або судового розгляду вог­
непальна чи холодна зброя, а також боєприпаси після необхідних досліджень
під час проведення судових експертиз або інших слідчих дій (наприклад, впіз­
нання), перевірки нарізної зброї за відповідними обліками передаються до ор­
ганів внутрішніх справ. Якщо йдеться про зброю та боєприпаси, які належать
військовим частинам, то вони, як правило, підлягають передачі за належністю,
якщо це не ускладнить проведення досудового слідства або судового розгляду
справи.

4. Речові докази у вигляді вибухових речовин, вибухових пристроїв пе­
редаються на склади військових частин (наприклад, штатні вибухові пристрої-
протитанкові або протипіхотні міни) або до відповідних державних установ, де
є для цього спеціальні сховища (для зберігання, наприклад, промислової вибу­
хівки). До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин
та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу
кисню. Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені
промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підго­
товлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної,
теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити

 

вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну мате­ріальну шкоду - шляхом вивільнення, розповсюдження або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів токсинів, радіації, радіоактивного мате­ріалу, інших подібних речовин (див. п.п. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше неза­конне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» № 3 від 26 квітня 2002 p.).

5. Вироби з дорогоцінних металів, з дорогоцінним камінням, а також лом
металів або окремо дорогоцінне каміння, а також монети з дорогоцінних ме­
талів після огляду і проведення експертних досліджень (встановлення металу,
його проби, виробника продукції тощо) реєструються у книзі обліку речових
доказів і передаються на зберігання до установи банку.

6. Грошові суми, вилучені під час досудового слідства, вносяться, як
правило, на депозитний рахунок органу, який їх вилучив. Вони також можуть
бути передані для зберігання до установи банку. Цінні папери, вилучені під
час слідства, після з'ясування їх значення для конкретної справи (облігації,
чеки, сертифікати, акредитиви тощо) передаються на зберігання до банку на
підставі відповідної постанови і з дотриманням вимог відомчих норматив­
них актів, які визначають порядок передачі цінних паперів до установ банків
(форма листа, опис, висновок експерта або спеціаліста щодо цінних паперів
тощо).

7. Документи, листи та інші записи, приєднані до справи як речові дока­
зи, мають зберігатися у конвертах, вкладених між чистими аркушами паперу.
Конверти опечатують і підшивають у справу. При цьому конверт нумерують як
аркуш справи. Якщо приєднується велика кількість аркушів і документів, то їх
вкладають до конверта, який додають до справи.

Історичні цінності, антикваріат (які переважно потребують спеціальних умов зберігання) можуть бути передані для зберігання в музеї, картинні галереї.

8. Продовольчі товари, які швидко псуються або вимагають спеціальних
умов зберігання, негайно після огляду і перевірки їх якості передаються влас­
нику або за рішенням суду спеціально виділеним торговельним підприємствам
для реалізації, про що складається відповідний акт у трьох примірниках. Одер­
жані від продажу грошові суми зараховуються на депозитний рахунок органу,
що проводить досудове слідство або суду. Коли потім виникне необхідність у
поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін
такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують в
момент повернення.

9. Об'єкти біологічного походження, що швидко псуються, мають бути
упаковані спеціалістами (наприклад, працівниками судово-медичних експер­
тиз) у герметично закупорювані ємності. Якщо для їх зберігання потрібні спе­
ціальні умови, їх передають до судово-медичних установ (за узгодженням з їх
керівництвом).

10. При постановленні вироків або в разі закриття провадження на судово-
I слідстві обов'язково має визначитися доля речових доказів — наркотичних

засобів, психотропних речовин, їх аналогів, обладнання для їх виготовлення, а іакож прекурсорів. При цьому треба керуватися Інструкцією про порядок зни­щення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речо­вий і прекурсорів, використання яких у законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення, затвердженою спільним наказом МВС, СБУ, Генеральної прокуратури, МОЗ, Міністерства юстиції та Верховного Суду України № 437 від 27 червня 1995 р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції Укра­їни за№ 210/746 10 липня 1995 р. (див. п.п. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибухо­вими пристроями чи радіоактивними матеріалами» № 3 від 26 квітня 2002 p.).

11. До того, як прийняти рішення щодо таких речовин, проводиться від­
повідна судова експертиза. Підставою для здавання державі вилученої у справі
наркотичної речовини або для її знищення є постанова слідчого, прокурора (у
разі закриття провадження), ухвала суду.

12. Отруйні речовини та сильнодіючі препарати передаються на склади
аптекоуправлінь або інших організацій, де є належні умови для їх зберігання.
Речові докази - радіоактивні матеріали (тобто будь-які матеріали, які містять
радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу пе­
ревищують межі установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та
радіаційної безпеки) зберігаються згідно з вимогами Правил забезпечення збе­
реження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючо­
го випромінювання, затверджені наказом Міністерства екології та природних
ресурсів України № 241 від 14 грудня 2000 р.

13. За загальним правилом речові докази зберігаються до набрання ви­
роком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали
про закриття кримінального провадження. Документи, визнані речовими до­
казами, зберігаються з матеріалами провадження весь час. Однак коментована
стаття передбачає можливість для заінтересованих осіб, підприємств, установ і
організацій за їх клопотанням отримати необхідні копії цих документів. Якщо
ці документи підроблені або сфальсифіковані, то з них не можна знімати копії з
метою видачі таким особам.

14. Коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими
доказами, вони зберігаються, поки набере законної сили рішення суду, вине­
сене по цьому спору в порядку цивільного судочинства (наприклад, про виклю­
чення зі списку майна, яке підлягає конфіскації).

15. Якщо речові докази під час досудового розслідування були реалізова­
ні у зв'язку з неможливістю їх зберігання або повернення володільцеві, а потім
виникла необхідність в їх поверненні, то організації, які їх одержали для реалі­
зації, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними
цінами, що існують в момент повернення.

 

 

16. Питання про речові докази вирішується одночасно з вирішенням
справи і це рішення повинно міститися у вироку суду, в постанові слідчого,
прокурора або в ухвалі суду про закриття кримінального провадження.

17. Коментована стаття визначає подальшу долю окремих речових дока­
зів. Зокрема, знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, підлягає конфіс­
кації; речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищують­
ся; речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються
або можуть бути передані заінтересованим особам.

Гроші, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом, передаються в дохід держави. Цінності, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним во­лодільцям, а якщо таких не встановлено, то вони переходять у власність держави.

Висновок експерта

Стаття 101. Висновок експерта

1. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом до­
сліджень та зроблені за їх результатами висновки, обгрунтовані відповіді
на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суд­
дею чи судом, що доручив проведення експертизи.

2. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду
висновок експерта, який грунтується на його наукових, технічних або ін­
ших спеціальних знаннях.

3. Висновок повинен грунтуватися на відомостях, які експерт сприй­
мав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріа­
лів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від
свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

4. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них
не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

5. Висновок експерта не може грунтуватися на доказах, які визнані
судом недопустимими.

6. Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного,
обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюва­
ний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кри­
мінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність
за кримінальне правопорушення.

7. Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторо­
на має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для
допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його ви­
сновку.

 

8. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів,
експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

9. Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здій­
снювалася експертиза.

10. Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка ііснкн провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмр і ивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

1. Визнавши необхідність проведення експертизи за кримінальним про­
вадженням, особа, яка залучила експерта, виносить вмотивовану постанову, а
слідчий суддя чи суд - ухвалу, які відображають сутність прийнятого проце­
суального рішення і є підставою для її проведення (ст. ПО КПК). Експертиза
вважається призначеною з часу ознайомлення експерта з відповідним процесу­
альним документом, якщо тільки від нього не надійшло невідкладної відмови
від проведення експертизи за передбачених КПК підстав. Для проведення екс­
пертизи орган чи особа, яка залучила експерта або доручила її проведення, по­
винна надати у розпорядження експерта належним чином оформлені й упакова­
ні об'єкти дослідження та матеріали кримінального провадження, які необхідні
для його проведення й надання висновку. Акти чи інші документи, й відомчі
також, де зазначено обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань
(приміром, про причини аварії, вартість ремонту, розмір нестачі матеріальних
цінностей тощо), не можна розглядати як висновок експерта, а їхню наявність
не можна розглядати як підставу для відмови в призначенні експертизи, навіть
якщо такі документи отримані на запит слідчого, прокурора, суду чи сторони
захисту (див. п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня
1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»).

До предмета висновку експерта можуть входити будь-які факти й обста­вини, що мають значення для правильного вирішення кримінального прова­дження, встановлення яких потребує спеціальних знань, проте він обмежується зв'язком фактів з обставинами кримінального провадження й можливостями наукових методів, що використовуються експертом.

2. Сторона обвинувачення (ч. 2 ст. 93 КПК), сторона захисту (ч. З
ст. 93 КПК) здійснюють збирання доказів шляхом отримання від установ і ор­
ганізацій, службових та фізичних осіб висновків експертів. Під час судового
розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпі­
лого за наявності підстав, передбачених ст. 242 КПК, має право своєю ухвалою
доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування
висновку експерта має право надати відомості, які стосуються знань, умінь,
кваліфікації, освіти та підготовки експерта (ч. 5 ст. 356 КПК).

3. Висновки експерта повинні містити відомості про ті чи інші факти
об'єктивної реальності, які він встановив у процесі свого дослідження, напри­
клад, констатація наявності слідів на предметі та їх ідентифікація. Повідомивши
про отримані результати дослідження, експерт дає їм свою професійну оцінку,
тобто повідомляє не лише відомості про безпосередньо сприйнятті ним факти,
їх ознаки і властивості, а також надає наукове пояснення властивостям дослі­
джуваного предмета, які він спостерігає, і висловлює своє оцінне судження.

 

висновок, аргументовану оцінку тому, що відбувається. Фактичні дані, які міс­тяться у висновку експерта, - це результат його роботи, коли він, посилаючись на результати власного дослідження і надані йому матеріали, нові і раніше не відомі по справі факти або точно встановлює факти, існування яких лише при­пускалося, або дає оцінку тим чи іншим фактам. Експерт проводить досліджен­ня і робить свій особистий висновок за результатами дослідження, а тому ви сновок може бути лише персональним. За правильність висновку експерт несе особисту відповідальність, хоча б проведення експертизи було покладено на відповідну державну установу.

Експерту можуть повідомлятися обставини кримінального провадження, які безпосередньо стосуються питань, що ним вирішуються, або надаватися для ознайомлення матеріали кримінального провадження. Він повинен також бути поінформований, як було виявлено і вилучено об'єкти та відібрано про­би, надані йому для дослідження. Доцільно експерту повідомляти лише про вірогідно встановлені факти, оскільки під впливом висловлюваних стороною, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи, припущень, сумнівів, версій, що перевіряються, в експерта може сформуватися певна настанова, яка у майбутньому справить негативний вплив на сприйняття і витлумачення ним результатів проведених досліджень, що може призвести до помилкових висновків. Висновки експерта повинні бути конкретними й категоричними. Імовірнісний висновок експерта не відповідає вимозі допустимості доказів і не придатний для обгрунтування висновків за кримінальним провадженням.

4. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не мо­
жуть виходити за межі спеціальних знань експерта. У разі постановки перед
експертом таких питань він повідомляє особу, яка залучила його, або слідчого
суддю чи суд, що доручив проведення експертизи, про неможливість вирішення
поставленого перед ним завдання. Таке повідомлення повинно бути аргументо­
ваним та вказувати на конкретні причини, які виключають можливість надання
висновку, на підставі яких експерт обґрунтовує, що поставлене запитання не
відповідає його компетенції.

5. До оцінки висновку експерта відноситься й те положення, що у разі
встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд
визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження
такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо
таке дослідження було розпочате (ч. 2 ст. 89 КПК).

6. Встановлення того, чи становив психічний стан підозрюваного, обвинува­
ченого елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відпові­
дальність за правопорушення, виходить за межі компетенції судово-психіатричної
експертизи, оскільки це питання є суто правовим і має бути вирішеним у відповід­
ному процесуальному порядку органом досудового розслідування та судом.

7. Висновок експерта повинен бути наданий у письмовій формі, що випли­
ває з ч. 7 коментованої статті. Письмова форма - обов'язковий атрибут цього

276________________________________________________________________

ви/ і доказів, що забезпечує чіткість формулювань, підвищує відповідальність екс ерта за свої висновки, виключаючи можливість помилок і неточностей, по­лег ує оцінку висновку експерта в досудовому розслідуванні й судовому про­вадь енні. Висновок має містити докладний опис усіх проведених досліджень, зроблені висновки за кожним з них та обгрунтовані й повні відповіді на по­ставлені питання.

18. Кожна сторона має право звернутися до суду з клопотання про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку. Показання експерта не можуть замінити висновок, вони отри­муються лише з метою роз'яснення або уточнення наданого ним висновку і поза ним самостійного доказового значення не мають. Отримані в ході допиту експерта відомості, які хоча б і відносяться до справи, але не є роз'ясненнями або уточненнями наданого ним висновку, не можуть розглядатися як докази і, зокрема, як показання свідка. Експерт не може давати показання з приводу експертизи, яка проводилася іншим експертом та давати оцінку висновкам, зро­бленим іншою особою. Не можуть бути доказами повідомлені експертом дані, встановлення яких не потребує використання спеціальних знань у межах його компетенції.

9. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, вони мають право скласти один загальний висновок або окремі висновки. Кожен з цих висновків долучається до справи. Якщо експерт виконував експертизу у складі комісії експертів, то він може давати показання в межах результатів тих досліджень, які він безпосередньо проводив.

Залежно від складності питання або дуже великого обсягу роботи осо­ба, яка залучила експерта, або слідчий суддя чи суд, що доручив проведення експертизи, можуть призначити, а керівник експертної установи доручити про­ведення експертизи двом і більше експертам. Така експертиза називається ко­місійною. Слід розрізняти комісійну експертизу однопредметну, яку проводять фахівці однієї галузі знань, і багатопредметну, яку здійснюють експерти різних спеціальностей і яка одержала назву комплексної.

Комісійна експертиза - це експертиза, яка проводиться кількома експерта­ми однієї спеціальності (або вузької спеціалізації). Зазвичай проведення такої експертизи доручається кільком експертам у випадках її особливої складності, трудомісткості або значимості для кримінального провадження. При проведен­ні комісійної експертизи експерти, члени комісії до надання висновку вправі радитися між собою. Із числа членів комісії керівником експертної установи призначається відповідальний за проведення експертизи. Він виконує різно­манітні організаційні функції (координацію діяльності членів комісії, розро­блення загального плану досліджень тощо), проте не має жодних переваг при вирішенні питань по суті. Будь-яка нерівноправність експертів, надання одно­му з них обов'язку (і права) давати остаточну оцінку результатів дослідження, проведених іншими експертами, руйнує гарантії об'єктивності й вірогідності експертизи, знеособлює процес формування експертних висновків і суперечить