Основні методи фарбування мазків в залежності від об’єктів пошуку, принцип цих методик

Морфологію бактерій вивчають, як правило, на зафіксованих і забарвлених препаратах. Незабарвлені мікроорганізми, за ви- нятком грибів, погано видно у світловому мікроскопі через їх малу контрастність. Для фарбування мазків у бактеріологічних лабораторіях широко вживають анілі- нові барвники. Вони поділяються на кислі, нейтральні та основні. Останні добре забарвлюють як ядерний апарат, так і цитоплазматичні структури. Позитивно заря- джена фарбуюча частина їх молекули швидше і повніше вступає в сполуку з нега- тивно зарядженою бактерійною клітиною. Кислі ж барвники фарбують мікробів значно слабіше. Здатність та індивідуальна особливість бактерій фарбуватись тими чи іншими барвниками називають їх тинкторіальними властивостями. У повсякденній лабораторній практиці найчастіше вживають такі барвники: червоні – фуксин основний (діамантфуксин, соля- нокислий розанілін або парароза- нілін), фуксин кислий, нейтраль- ний червоний, сафранін, конго червоний; фіолетові – генціан-, кристал- і метил-віолет; сині – ме- тиленовий і толуїдиновий синій, трипановий голубий; зелені – ма- лахітовий, брильянтовий зелений; жовто-коричневі – везувін, хризо- їдин та ін.

Запропоновані численні методи забарвлення бактерій. Вони поділяються на прості й складні.

Простий метод забарвлення дає можливість дослідити загальну морфологію мікробів, їх розміри, форму, кількість, локалізацію, взаємне розташування клітин тощо. Але за його допомогою неможливо вивчати внутрішню структуру бактерій та їх різне відношення до декількох барвників. Простим забарвленням називають таке, при якому застосовують лише один барвник. Найчастіше використовують основний розведений фуксин Пфейфера і лужну метиленову синьку Леффлера. Фуксином фарбують 1-2 хв, а синькою – 3-5 хв. Препарати, що містять, окрім бактерій, тканинні й клітинні елементи макроорганізму, краще забарвлювати метиленовою синькою, яка фарбує фон пре- парату порівняно слабко, а бактерії – значно інтенсивніше.

Складні (диференціюючі) методи забарвлення базуються на фізико-хімічних особливостях будови мікробних клітин. Суть їх полягає у фарбуванні мазка двома барвниками, один з яких є основним, другий – доповнюючим (контрастним). Після дії першого барвника мазок знебарвлюють кислотою, лугом, спиртом або ацето- ном. Деякі мікроорганізми легко, інші важко знебарвлюються. Одніз них є кислото- і спиртостійкими, другі тільки кислотостійкими. Спори бактерій дуже важко підда- ються дії знебарвлюючих речовин, вони водночас є і фарбостійкими об’єктами. Складні методи забарвлення вживають для детального вивчення структури бактерійних клітин, а також для характеристики і диференціації одних мікроор- ганізмів від інших. Отже, вони мають важливе діагностичне значення. У лабора- торній практиці найчастіше використовують складні методи Грама, Ціля-Нільсе- на, Нейссера, Буррі-Гінса та ін. Забарвлення за Грамом Цей метод розробив Кристіан Грам у 1884 р. Серед складних методів фарбу- вання він є найбільш універсальним. Він має важливе диференціально-діагнос- тичне значення, оскільки допомагає визначати таксономічне положення тих чи інших бактерій. Особливості забарвлення за методом Грама дозволяють поділити всі мікро- організми на дві групи: грампозитивні та грамнегативні, хоча в практиці трапля- ються випадки, коли одні й ті ж бактерії характеризують як грамваріабельні. Принцип методу полягає в тому, що клітини грампозитивних мікробів здатні утворювати міцну сполуку з генціанвіолетом та йодом, яка не вимивається з бак- терій спиртом, отже, вони забарвлюються в темно-фіолетовий колір. У грамнега- тивних бактерій цей комплекс вимивається спиртом, тому вони потім забарвлю- ються фуксином у червоний колір. До грампозитивних відносяться стафілококи, стрептококи, бацили, клостридії, дифтерійні та туберкульозні палички. Грамнегативними є нейсерії (менінго- і гонококи), кишкові палички, сальмонели, шигели, рикетсії, всі звивисті бактерії (вібріони, спірили, спірохети, лептоспіри).