Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості

Листопада 2012 року

Основним завданням на вказаному напрямі вважати захист особистих та соціально-економічних прав дітей, гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародно-правовими актами. Відповідальність за організацію роботи з питань захисту прав і свобод дітей покласти особисто на перших керівників прокуратур обласного та районного рівнів. Безпосереднє виконання обов’язків щодо захисту прав і свобод дітей доручати досвідченим працівникам, які мають стаж роботи в органах прокуратури, як правило, не менше 3 років. У прокуратурах районного рівня по можливості на цих прокурорів не покладати виконання обов’язків з інших напрямів прокурорської діяльності.

Пріоритетними напрямами нагляду за додержанням і застосуванням законів і представницької діяльності визначити забезпечення додержання законів про:

- охорону життя і здоров’я дітей, їх права на освіту, відпочинок та змістовне дозвілля;

- опіку, піклування, усиновлення дітей;

- майнові та житлові права дітей;

- права неповнолітніх на працю та працевлаштування, створення безпечних умов праці;

- використання бюджетних коштів, спрямованих на реалізацію програм з охорони дитинства, закупівлю товарів і послуг для забезпечення діяльності дитячих закладів;

- попередження насильства в сім’ях стосовно дітей, запобігання поширенню продукції, яка пропагує насильство, жорстокість, сексуальну розпусту, попередження негативного впливу на свідомість та розвиток неповнолітніх;

- права неповнолітніх при їх притягненні до адміністративної відповідальності та застосуванні заходів адміністративного впливу.

З метою узгодження дій правоохоронних органів щодо протидії злочинності в молодіжному середовищі активно використовувати можливості проведення координаційних заходів.

Перевіряти додержання прав дітей у спеціальних установах, де вони перебувають:

- у приймальниках-розподільниках для дітей – щомісяця;

- у притулках для дітей – щоквартально;

- у будинках дитини при виправних колоніях – не рідше одного разу на півріччя;

- у загальноосвітніх школах і професійних училищах соціальної реабілітації, центрах медико-соціальної та соціально-психологічної реабілітації, соціально-реабілітаційних центрах – не рідше одного разу на півріччя;

- в ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для затриманих та доставлених чергових частин органів внутрішніх справ, у тому числі лінійних підрозділів органів внутрішніх справ на транспорті, – щодекадно;

- у слідчих ізоляторах, арештних домах, виховних колоніях Державної пенітенціарної служби України, пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, – щомісяця;

- у підрозділах кримінально-виконавчої інспекції, органах внутрішніх справ, що проводять індивідуально-профілактичну роботу з неповнолітніми, які відбувають покарання, не пов’язані з позбавленням волі, та звільненими від виконання покарань, державної виконавчої служби, вУкраїнській психіатричній лікарні з суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень із звичайним та посиленим наглядом – щоквартально.

Критеріями оцінки ефективності роботи органів прокуратури щодо захисту прав та інтересів дітей визначити своєчасність і повноту вжитих заходів до усунення порушень законності, реальне поновлення прав і свобод дітей, відшкодування заподіяної їм шкоди, притягнення винних до встановленої законом відповідальності.

 

 

2. Прокурорський нагляд за додержанням законів у діяльності органів і служб у справах дітей.

ЗУ «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 № 20/95-ВР.

Здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції на такі органи та служби у справах дітей:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім’ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ;

Спеціальні установи:

приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;

школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я;

спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої

служби України;

притулки для дітей;

центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

Органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей. (Постанова КМУ «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини»- Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини від 24.09.2008 № 866).

Обов’язки органу опіки та піклування:

1. Виявлення дітей, які залишились без батьківського піклування

2. Ведення обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

3. Набуття дитиною статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування

4. Влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

5. Захист майнових та житлових прав дітей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

6. Реєстрація народження дитини та розв'язання спорів між батьками щодо виховання дитини

 

3. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства, що регулює порядок передачі та утримання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях.

Прийомна сім'я - сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть влаштовуватися для виховання та спільного проживання у прийомній сім'ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров'я, а їх загальна кількість не повинна перевищувати чотирьох осіб.

Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей.

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок, з урахуванням результатів навчання, подання відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і висновку служби у справах дітей про наявність умов для його створення.

Дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки.

Діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також діти, розлучені із сім'єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти

 

 

4. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про усиновлення дітей громадянами України.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років.

Не можуть бути усиновлювачами особи, які:

1) обмежені у дієздатності;

2) визнані недієздатними;

3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;

5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

9) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;

10) були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних

речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України (2341-14), або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;

11) за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду;

12) є особами без громадянства;

13) перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем.

2. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

 

5. Прокурорський нагляд за додержанням законів про усиновлення дітей за участю іноземців та осіб без громадянства.

Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

1. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу.

2. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, і досягла п'яти років.

Усиновлення може бути здійснено до закінчення зазначеного строку, а також до досягнення дитиною п'яти років, якщо:

1) усиновлювач є родичем дитини;

2) дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку хвороб, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

3) здійснюється усиновлення усіх рідних братів і сестер в одну сім'ю, якщо один з них досяг п'яти років і перебуває на обліку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, не менш як один рік;

4) іноземці виявили бажання усиновити дитину, яка є братом або сестрою раніше усиновленої ними дитини.

3. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти на виховання до себе в сім'ю.

Переважне право на усиновлення дитини - громадянина України мають іноземці, які є:

1) родичами дитини;

2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

4. На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, направляє в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, запит до Міністерства внутрішніх справ України щодо перевірки іноземців, що усиновлюють дитину, яка є громадянином України, на наявність або відсутність інформації компрометуючого характеру в правоохоронних органах інших держав та Генеральному секретаріаті Інтерполу.

5. Усиновлення іноземцями провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

6. За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років.

Усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини (995_021), інших міжнародних договорів.

1. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним.

2. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.

1. Якщо діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цих дітей і здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав до досягнення ними вісімнадцяти років.

Порядок (905-2008-п) здійснення нагляду за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями і проживають за межами України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

6. Прокурорський нагляд за додержанням прав усиновлених дітей, його правові аспекти та особливості.

1. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням.

При усиновленні дитини однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.

2. Якщо після смерті одного з батьків дитини або розірвання шлюбу з особою, визнаною судом недієздатною, другий з батьків дитини вступив у повторний шлюб і його дружина, чоловік у повторному шлюбі бажають усиновити дитину, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто помер або визнаний недієздатним, рідні брати, сестри дитини мають право подати до суду заяву про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку.

Суд розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє її, якщо це відповідає інтересам дитини.

3. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

4. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.

5. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

 

7. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх та їх бездоглядності.

Уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ зобов’язані:

виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення;

брати участь у правовому вихованні дітей;

розшукувати дітей, що зникли, дітей, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади (бродяжать) та спеціальні установи для дітей;виявляти дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;

виявляти осіб, які займаються виготовленням та розповсюдженням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту;

виявляти батьків або осіб, що їх замінюють, які ухиляються від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо створення належних умов для життя, навчання та виховання дітей;

вести облік правопорушників, що не досягли 18 років, у тому числі звільнених з спеціальних виховних установ, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати відповідні служби у справах дітей стосовно цих дітей;

викликати дітей, їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також інших осіб у справах та інших матеріалах про правопорушення і у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом - піддавати їх приводу;

відвідувати правопорушників, що не досягли 18 років, за місцем їх проживання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);

виявляти, вести облік осіб, які втягують дітей в антигромадську діяльність;

складати протоколи про адміністративні правопорушення дітей, а також їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання дітей, інформувати відповідні служби у справах дітей;

здійснювати відповідно до законодавства заходи соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

 

8. Прокурорський нагляд за законністю поміщення і тримання дітей у спеціальних установах для дітей.

Приймальники-розподільники для дітей - спеціальні установи органів внутрішніх справ, призначені для тимчасового тримання дітей віком від 11 років. Приймальники-розподільники для дітей створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та діють згідно з положенням, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України. Права та обов'язки посадових осіб приймальників-розподільників визначаються положенням про приймальники-розподільники для дітей.

Приймальники-розподільники для дітей є юридичними особами.

У приймальники-розподільники для дітей діти поміщаються за рішенням суду.

Строк перебування дитини у приймальнику-розподільнику для дітей визначається судом залежно від наявності об'єктивних підстав для її тримання в цій установі. У приймальники-розподільники для дітей поміщаються діти, які:

1) досягли 11-річного віку та підозрюються у вчиненні суспільно небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діянь, за які Кримінальним кодексом України (2341-14) передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і які не досягли віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, і щодо яких достатньо підстав вважати, що вони будуть ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати протиправну діяльність, - до вирішення судом питання про застосування примусових заходів виховного характеру, але не більше 60 діб.

2) підлягають направленню за рішенням суду, що набрало законної сили, до спеціальних навчально-виховних закладів, і є достатньо підстав вважати, що такі діти займатимуться протиправною діяльністю, - на строк, необхідний для доставлення їх до спеціальних навчально-виховних закладів, але не більше 30 діб;

3) самовільно залишили спеціальні навчально-виховні заклади, в яких вони перебували, - на строк, необхідний для доставлення їх до спеціальних навчально-виховних закладів, але не більше 30 діб;

4) перебувають у розшуку як такі, що зникли, залишили сім'ї або навчально-виховні заклади (бродяжать), - на строк, необхідний для передання їх уповноваженому підрозділу органів внутрішніх справ, який ініціював розшук, але не більше 36 годин;

5) залишили держави постійного проживання і відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають поверненню до держави свого постійного проживання, - на строк, необхідний для передачі їх батькам, особам, які їх замінюють, або працівникам спеціалізованих установ держав постійного проживання.

Не підлягають доставленню до приймальників-розподільників для дітей діти, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи токсичних речовин, а також психічно хворі діти з вираженими симптомами хвороби.

Порядок тримання дітей, поміщених у приймальники-розподільники для дітей, визначається правилами внутрішнього розпорядку приймальника-розподільника для дітей, затвердженими Міністерством внутрішніх справ України.

Стаття 8. Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації є спеціальними навчально-виховними закладами для дітей, які потребують особливих умов виховання, та підпорядковуються центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки. До цих закладів можуть направлятися особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.

Дітей тримають у зазначених школах і професійних училищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом терміну, але не більше трьох років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації дітей можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації - до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але вони не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням зазначеного закладу можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. Це переведення може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше трьох років.

Стаття 9. Центри медико-соціальної реабілітації дітей

Центри медико-соціальної реабілітації дітей створюються в державній системі охорони здоров'я за визначенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, для дітей, які вживають алкоголь, наркотики, а також для дітей, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації.

Основним завданням центрів медико-соціальної реабілітації є створення умов і забезпечення лікування дітей від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії та їх психосоціальна реабілітація і корекція.

До центрів медико-соціальної реабілітації направляються діти віком від 11 років на підставі висновку медико-експертної комісії.Стаття 10. Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України

Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України - це установи, в яких відбувають покарання неповнолітні віком від 14 років, засуджені до позбавлення волі.

Стаття 11. Притулки для дітей служб у справах дітей

Притулки для дітей утворюються, реорганізуються та ліквідуються відповідно до соціальних потреб відповідного регіону Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад і підпорядковуються відповідній службі у справах дітей.

Притулки для дітей можуть також створюватися за погодженням із службами у справах дітей підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та громадянами.

У притулках для дітей тимчасово розміщуються діти віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах.

Діти можуть перебувати в притулку для дітей протягом часу, необхідного для їх подальшого влаштування, але не більш як 90 діб.

Не підлягають розміщенню у притулках діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, а також ті, які вчинили правопорушення і щодо яких є відомості про винесене компетентними органами чи посадовими особами рішення про затримання, арешт або поміщення в приймальник-розподільник для дітей.

Основними завданнями притулків для дітей є соціальний захист дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, залишили сім'ї, навчальні заклади; створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості навчатися, працювати та змістовно проводити дозвілля.

Стаття 11-1. Центри соціально-психологічної реабілітації дітей

Центри соціально-психологічної реабілітації дітей утворюються, реорганізуються та ліквідуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських і районних у містах рад і підпорядковуються відповідній службі у справах дітей для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Строк перебування дитини в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей залежить від конкретних обставин, але не може перевищувати відповідно 9 і 12 місяців у разі стаціонарного і денного перебування. Строк перебування дитини в центрі визначається психолого-медико-педагогічною комісією за погодженням із відповідною службою у справах дітей.

До центрів соціально-психологічної реабілітації дітей не приймаються діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі, із симптомами хвороби в гострому періоді або в період загострення хронічних захворювань, а також ті, що вчинили правопорушення і щодо яких прийнято відповідними органами чи посадовими особами рішення про затримання, арешт або поміщення до приймальника-розподільника для дітей.

Стаття 11-2. Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) є закладами соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, дітей, розлучених із сім'єю, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової, інших видів допомоги та подальшого їх влаштування.

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) утворюються, реорганізуються та ліквідуються місцевою державною адміністрацією і підпорядковуються службі у справах дітей.

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) також можуть бути утворені громадськими, благодійними організаціями та фондами, у тому числі міжнародними, за погодженням з відповідною службою у справах дітей.

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) забезпечують перебування в них дітей протягом періоду, визначеного службою у справах дітей.

 

 

9. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства щодо попередження насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми.

Так, насильство в сім'ї це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю. Найбільш незахищені від таких порушень діти, які проживають у сім'ях, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Цей закон передбачає як заходи по відношенню до осіб, котрі чинять насильство, так і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Так, до осіб, які вже вчинили насильство або погрожують його вчинити, працівники кримінальної міліції у справах дітей або дільничні інспектори міліції застосовують такі спеціальні заходи впливу:

- офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї (ст. 10 Закону);

- взяття на профілактичний облік (ст. 12 Закону);

- захисний припис (виноситься дільничним інспектором та працівником кримінальної міліції у справах дітей за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором ст. 13 Закону);

- стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї (ст.14 Закону).

Зазначеним Законом також визначено перелік органів і установ, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї:

- спеціально уповноважений орган влади з питань попередження насильства в сім "і;

- служба дільничних інспекторів міліції;

- кримінальна міліція у справах дітей;

- органи опіки і піклування;

- спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім»ї та жертв насильства в сім "і.

Прокурору необхідно витребувати наступні дані:

- форма 1-НП (щоквартальна, подається органами внутрішніх справ) про роботу кримінальної міліції у справах дітей;

- про роботу служби у справах дітей;

- із відділу освіти, служби у справах дітей та ЦСССДМ про кількість сімей, які опинились в складних життєвих обставинах, і дітей, які проживають в таких сім'ях, взятих на облік саме з підстав вчинення насильства в сім»ї; дітей, які систематично залишають сім'ю, бродяжать, не відвідують школу;

- із органів внутрішніх справ про батьків (опікунів), притягнутих до адміністративної, кримінальної відповідальності за злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною, умисне спричинення їм тілесних ушкоджень.

Доречно витребувати роздруківки центрів інформаційних технологій органів внутрішніх справ про зареєстровані злочини, пов’язані з насильством стосовно дітей (в яких передбачити дату виявлення злочину, орган який виявив, дату порушення кримінальної справи, стаття, орган розслідування, коротка фабула справи, рішення у кримінальній справі) зазначена інформація надасть можливість співставити дані органів міліції щодо своєчасності вжиття заходів з метою захисту дітей.

1. Здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї в межах наданих їм повноважень покладається на:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань попередження насильства в сім'ї;

1-1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань попередження насильства в сім’ї;

2) відповідні підрозділи органів внутрішніх справ;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства:

кризові центри для членів сімей, в яких вчинено насильство в сім'ї або існує реальна загроза його вчинення (далі - кризові центри);

центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.

Члену сім'ї, який вчинив насильство в сім'ї, виноситься офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, за умови відсутності в його діях ознак злочину, уповноваженими підрозділами органів внутрішніх справ, про що йому повідомляється під розписку.

2. Офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї може бути винесено осудній особі, яка на момент його винесення досягла 16-річного віку.

Членів сім'ї, яким було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ беруть на профілактичний облік.

Особі, яка вчинила насильство в сім'ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, працівниками уповноважених підрозділів органів внутрішніх справ за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором може бути винесений захисний припис. Захисним приписом особі, стосовно якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства в сім'ї, а саме:

чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва насильства в сім'ї за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім'ї;

відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

Рішення про стягнення з осіб, які вчинили насильство в сім'ї, коштів на відшкодування витрат на утримання жертв насильства в сім'ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім'ї приймається судом в установленому законом порядку за позовом адміністрації спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї.

 

 

10. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про забезпечення прав дітей на доступність та безоплатність освіти.

Перелік питань, що необхідно з'ясувати під час перевірки дотримання прав дітей на безоплатну освіту, безпечні та нешкідливі умови для її здобуття:

5.1 В органах місцевої виконавчої влади:

- як організований облік дітей дошкільного та шкільного віку, чи призначені рішеннями виконкомів, розпорядженнями голів райдержадміністрацій уповноважені або утворені робочі групи для виконання роботи, пов'язаної з обліком дітей, чи розроблені програми (заходи) з питань охорони дитинства та освіти, наявність у них розділів щодо попередження насильства відносно дітей у закладах освіти, проведення нарад (колегій тощо) із зазначених питань;

- чи приймались рішення виконкомами, розпорядження головами райдержадміністрацій про закріплення за загальноосвітніми навчальними закладами території обслуговування;

- чи складаються та уточнюються списки дітей та підлітків шкільного віку, чи затверджені вони рішенням виконкому чи розпорядженням голови райдержадміністрації;

- вивчити звернення батьків або осіб, які їх замінюють, чи самих дітей щодо застосування насильства відносно них поза межами сім’ї (з боку інших учасників навчального процесу - неповнолітніх, працівників закладів освіти);

5.2 В органах та закладах освіти, в тому числі притулку, центрі соціально-психологічної реабілітації:

- стан додержання законодавства щодо обов'язкової середньої освіти (ст.35 Закону України "Про освіту"), зокрема, наявність інформації про дітей шкільного віку, не охоплених навчанням, які заходи вжиті для залучення їх до навчального процесу, чи є вони достатніми для досягнення кінцевої мети.

Мати на увазі, що директори загальноосвітніх навчальних закладів до 5 вересня поточного року повинні складати списки за результатами перевірки явки дітей до навчального закладу;

- чи складено списки учнів, які не з'явилися на навчання, кількість таких дітей, причини їх відсутності, наявність довідок з місця навчання тих учнів, які здобувають загальну середню освіту в інших навчальних закладах, а також медичних документів, письмових пояснень батьків про причини відсутності учнів. Для встановлення неповнолітніх, які рахуються учнями шкіл, а фактично її не відвідують, доцільно перевірити та провести зустрічні звірки по книзі наказів з основної діяльності, книзі обліку руху учнів, алфавітній книзі запису учнів, книзі обліку наслідків внутрішкільного контролю, класних журналах, журналах пропущених і заміщених уроків;

- наявність в навчальних закладах актів про відсутність учня на уроках протягом 10 днів, направлення цього акту до відділу освіти, чи повідомляється про такі випадки служба у справах дітей;

- встановити, чи всі діти та підлітки шкільного віку, які виховуються в кризових сім'ях, перебувають на обліку в кримінальній міліції, службі у справах дітей, наркологічних кабінетах, охоплені навчанням і чи внесені вони до списків;

- перевірити наявність даних про відрахування дітей шкільного віку з навчально-виховних закладів, скільки їх відраховано протягом минулого та поточного навчальних років, причини відрахування, чи є згода служби у справах дітей на відрахування, відомості про подальше їх влаштування;

- кількість учнів, які залишили школу і не закінчили 9 та 11 класів;

- скільки в районі дітей шкільного віку проживають в неповних, багатодітних, малозабезпечених сім'ях, із них не відвідують школу з причин відсутності одягу, взуття тощо;

- забезпечення відомчого контролю за виконанням навчально-виховними закладами законодавства щодо виховання учнівської молоді, профілактики правопорушень, встановити, чи мали місце факти порушення педагогами педагогічної етики, моралі або факти скоєння ними злочинів;

- які заходи були вжиті навчальними закладами, службами та кримінальною міліцією у справах дітей для повернення підлітків до школи;

- встановити чисельність дітей шкільного віку, які не були охоплені навчанням або самовільно покинули навчання і скоїли злочин;

- яким чином здійснюється контроль за виконанням вимог законодавства про проведення роботи з батьками, у т.ч. з кризових сімей, зокрема, з питань надання допомоги у виконанні ними своїх батьківських обов'язків (ст.59 Закону України "Про освіту", ст.29 Закону України "Про загальну середню освіту'');

- перевірити наявність інформації про продовження здобуття загальної середньої освіти чи працевлаштування випускників 9-х класів;

- яким чином в загальноосвітньому навчальному закладі організований контроль за охопленням навчанням всіх дітей шкільного віку на закріпленій території (повнота ведення обліку дітей шкільного віку) та інші питання щодо охоплення навчанням дітей.

Слід пам’ятати, що директори загальноосвітніх навчальних закладів до 5 вересня поточного року провинні складати списки за результатами перевірки явки дітей до навчального закладу

Мають місце факти не включення у списки дітей шкільного віку, які не охоплені навчанням, що є невиконанням вимог Інструкції в частині необхідності документального підтвердження навчання дітей. Якщо на території обслуговування загальноосвітньої школи проживає певна кількість дітей шкільного віку, а в школі їх навчається значно менше, у закладі повинні бути підтверджуючі документи про навчання цих дітей в інших закладах освіти, або причини незалучення їх до навчання.

Характерними порушеннями вимог Інструкції по обліку дітей та підлітків шкільного віку є те, що робота по складанню списків первинного обліку дітей та підлітків покладається лише на працівників шкіл. В списках дітей, не охоплених навчанням, найчастіше не відображається час, з якого дитина не навчається, причини та вжиті заходи по залученню дитини до навчання. Відсутня належна взаємодія між кримінальною міліцією, службою у справах дітей, притулком та органами освіти.

5.3 В службі та кримінальній міліції у справах дітей:

- скільки надійшло від органів та закладів освіти до вказаних органів звернень щодо притягнення до адміністративної відповідальності батьків, які не виконують обов'язки щодо виховання та навчання своїх неповнолітніх дітей;

- встановити кількість проведених службою у справах дітей в навчально-виховних і позашкільних закладах, за місцем проживання перевірок з питань організації виховної роботи (дати оцінку якості цих перевірок). Доцільно провести взаємозвірку щодо фактично проведених працівниками вказаних служб виступів перед учнями загальноосвітніх закладів з питань профілактики злочинності та відображення цих даних в своїй статистичній звітності;

- кількість складених протоколів кримінальною міліцією у справах дітей, службою дільничних інспекторів міліції за ст.184 КУпАП України стосовно батьків, діти яких не з'явилися до навчального закладу, чи всі вони розглянуті, результати розгляду.

Окремим питанням, слід дати оцінку чи є ефективними вжиті під час профілактичних рейдів заходи до повернення дітей до навчання, встановити причини невідвідування учнями школи. Давати принципову оцінку фактам невідвідування учнями школи внаслідок скрутного матеріального становища сім’ї, в разі якщо такій сім’ї відповідними службами та органами (центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, службою у справах дітей, органами місцевого самоврядування) надавались соціальна, правова та інші допомоги, в тому числі щодо працевлаштування батьків. За наявності підстав вирішувати питання про відібрання дітей або позбавлення батьків батьківських прав.

Відповідно до ст. 166 Кримінального Кодексу України тяжкими наслідками, що настали внаслідок злісного ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є педагогічна та соціальна занедбаність дітей. В разі тривалого невідвідування дитиною навчального закладу, відсутності належного виховання з боку батьків, слід направляти таких дітей на обстеження психолого-педагогічної комісії. За результатами вирішувати питання в порядку ст.114 КПК України стосовно батьків.

 

11. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства щодо забезпечення прав неповнолітніх на працю та працевлаштування.

Основними нормативними актами, які спрямовані на захист прав дітей у галузі охорони праці та працевлаштування, є Конституція України, Кодекс законів про працю України, Кримінальний кодекс України; Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про охорону дитинства», «Про охорону праці»,«Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про зайнятість населення», «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 27.04.1998 та інші.

Держава гарантує випускникам - дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, працевлаштування за набутою професією та забезпечення житлом згідно з законодавством.

Статтею 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» передбачено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа. Також виплачується 100% зарплати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики.

Перевірці підлягають усі роботодавці, які використовують працю неповнолітніх.

На підприємствах в установах, організаціях, суб’єктах підприємницької діяльності слід перевіряти:

- яким чином виконується рішення органу виконавчої влади про встановлення квоти на працевлаштування соціально незахищених верств населення, зокрема неповнолітніх;

- яким чином виконується вимоги ст. 189 КЗпП України щодо ведення спеціального обліку працівників у віці до 18 років, кількість неповнолітніх фактично працюючих на підприємстві, чи відповідає їх вік та умови прийняття на роботу вимогам ст. 188 КЗпП України;

- чи виконуються вимог ст. 24 КЗпП України щодо обов’язкового укладання трудового договору у письмовій формі, ст. 26 КЗпП України – щодо заборони на встановлення випробування при прийнятті на роботу;

- чи виконуються вимоги ст.191 КЗпП України щодо обов’язкового попереднього, до прийняття на роботу, та щорічного до досягнення 21-го річного віку, проходження неповнолітніми працівниками обов’язкового медичного огляду;

- чи додержуються власником або уповноваженим ним органом вимоги закону щодо заборони використання праці дітей на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, підземних роботах, залучення до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні;

- чи додержуються вимоги ст.ст.193-195 КЗпП України щодо встановлення норм виробітку, оплати праці та надання відпусток працівникам віком до 18 років (При цьому, необхідно мати на увазі, що відповідно до вимог ст. 6 Закону України тривалість щорічної відпустки особам віком до 18 років складає 31 календарний день. Згідно ст.10 вказаного Закону особам віком до 18 років щорічні відпустки у перший рік роботи можуть надаватись до настання шестимісячного терміну безперервної роботи. При цьому, щорічна відпустка надається вказаним особам за їх бажанням у зручний для них час. Забороняється ненадання щорічних відпусток особам до 18 років протягом робочого року. Відповідно до ст.24 Закону не допускається заміна грошовою компенсацією всіх видів відпусток особам до 18 років.);

- чи мали місце випадки звільнення неповнолітніх за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, чи надавалась службою у справах дітей згода на звільнення вказаних осіб (При цьому мати на увазі, що відповідно до ст. 198 КЗпП України звільнення неповнолітніх на підставі п.1, 2, 6 ст.40 КЗпП України допускається лише за умови їх подальшого працевлаштування);

- чи додержуються на підприємстві норми глави XIV КЗпП України щодо пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.

За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Стаття 194. Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

Стаття 197. Надання молоді першого робочого місця

Працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 199. Розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб

Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Стаття 198. Обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

 

 

12. Прокурорський нагляд за додержанням прав дітей в сфері охорони здоров'я.

Згідно з вимогами ст.ст. 27, 49 Конституції України, ст.6 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на життя. Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу, сприяє створенню безпечних умов для здорового розвитку, раціонального харчування.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Право на охорону здоров’я (ст. 6 Закону) передбачає гідний життєвий рівень, медичний догляд та соціальне забезпечення, безпечне навколишнє середовище, санітарно-епідеміологічне благополуччя, належні умови навчання, праці, побуту та відпочинку, кваліфіковану медичну допомогу тощо.

Також необхідно витребувати та проаналізувати у динаміці за 2-5 років статистичні дані та інформацію:

З управлінь (відділів) охорони здоров’я щодо:

• стану захворюваності, травматизму, інвалідності та смертності дітей, поширення ВІЛ-інфекції, СНІДу;
• дітей, які перебувають на профілактичному та диспансерному обліках у зв’язку із вживанням алкогольних напоїв, наркотичних та психотропних речовин;
• діючої мережі лікувальних та реабілітаційних закладів для дітей, обсягів їх фінансування, забезпечення відповідно до потреби ліками, обладнанням та кваліфікованими спеціалістами;

З органів державної санітарно-епідеміологічної служби щодо:

· стану захворюваності дітей на інфекційні хвороби, у т.ч. фактів масових захворювань у дитячих установах;

· охоплення дітей обов’язковими щепленнями, забезпечення регіону відповідно до потреби вакцинами та імунологічними препаратами;

Зі служб у справах дітей місцевих державних адміністрацій щодо:

• звітів про діяльність служб, притулків та центрів соціально-психологічної реабілітації для дітей;
• рішень координаційних нарад у сфері охорони дитинства;
• дітей, які перебувають на обліку через складні життєві обставини;

З органів освіти:

• аналізи виконання у дошкільних, загальноосвітніх закладах, інтернатах встановлених норм харчування дітей;
• акти розслідування нещасних випадків, що стались під час навчально-виховного процесу в закладах освіти;

Стаття 6. Право на життя та охорону здоров'я

Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;

боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питної води;

створення безпечних і здорових умов праці;

надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;

забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;

розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я;

пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством.

 

13. Сутність та порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх.

14. Правове забезпечення кримінального провадження щодо неповнолітніх.

15. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх.

Стаття 91. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

1. У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Стаття 485. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх

1. Під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, також з’ясовуються:

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

 

 

16. Особливості проведення окремих слідчих дій та експертиз щодо неповнолітніх.

17. Особливості допиту неповнолітніх.

18. Особливості затримання неповнолітніх та обрання їм запобіжних заходів.

19. Забезпечення права на захист неповнолітніх у кримінальному провадженні.

20. Підстави та порядок повідомлення неповнолітньому про підозру.

21. Особливості та способи закінчення кримінального провадження щодо неповнолітніх.

22. Відшкодування у кримінальному провадженні шкоди, заподіяної неповнолітніми внаслідок вчинення злочину.

Стаття 1178. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою

1. Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

2. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

3. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

4. Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

5. Обов'язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначені частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли.

Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

1. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

2. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

3. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Стаття 1180. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності

1. Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.

2. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

Стаття 1181. Відшкодування шкоди, завданої кількома малолітніми особами

1. Шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

2. Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

Стаття 1182. Відшкодування шкоди, завданої кількома неповнолітніми особами

1. Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

2. Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

Стаття 1183. Відшкодування шкоди батьками, позбавленими батьківських прав

1. Батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків.

 

 

23. Підстави для застосування примусових заходів виховного характеру.

Стаття 497. Порядок застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру

1. Якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду.

2. З підстав, передбачених частиною першою цієї статті, клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів в