Крокова напруга
Напруга кроку – це різниця потенціалів між двома точками в зоні розтікання струму на відстані кроку а, на яких одночасно стоїть людина:
Зоною розтікання вважається зона землі, за межами якої електричний потенціал, обумовлений струмами замикання на землю, може бути умовно прийнятий нулю. Uкр може досягати небезпечних величин. Наприклад, при Iз = 500 А; ρ = 100 Ом*м; а = 0,8, х = 10 м.
Дія напруги кроку
Білет №10
1. Мікроклімат виробничих приміщень
Мікроклімат виробничих приміщень — це метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень, які визначаються спільною дією на організм людини температури, вологості, швидкості руху повітря та теплового випромінювання.
Продуктивність праці та самопочуття працюючих залежать від стану довкілля і передусім від змін температури, швидкості руху повітря, атмосферного тиску, теплового випромінювання.
Відповідно до чинних санітарних норм метеорологічні умови робочої зони визначаються на висоті 2 м над рівнем підлоги.
Робоча зона — простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або тимчасового перебування працівників.
Робоче місце — місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності.
Оптимальні мікрокліматичні умови — це таке поєднання кількісних показників мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруження механізмів терморегуляції. Вони забезпечують почуття теплового комфорту і створюють передумови для високого рівня працездатності.
Людина працездатна і гарно себе почуває, якщо температура навколишнього повітря знаходиться у межах 18 - 20 °С, відносна вологість — 40 - 60 %, а швидкість руху повітря — 0,1 - 0,2 м/с.
При високій температурі та вологості може статись перегрів тіла, навіть тепловий удар. Він може бути викликаний також інфрачервоним випромінюванням прямих сонячних променів. Висока температура у виробничому приміщенні призводить до інтенсивного перерозподілу крові від внутрішніх органів до шкіри. Змінюється діяльність серцево-судинної системи, пульс прискорюється і може досягти 100 ударів на хвилину, що спричиняє інтенсивне потовиділення, розширення судин шкіри. Фізична робота в умовах підвищеної температури призводить до різкого прискорення серцебиття. Артеріальний тиск падає, дихання прискорюється.
При низькій температурі може статись переохолодження організму, що призведе до простудного захворювання. В умовах дії низьких температур поверхневі судини м’язів і шкіри рук, ніг, обличчя звужуються. Це призводить до зниження кровотоку на всіх ділянках тіла людини.
Підвищується в’язкість крові, що зменшує її приток до переохолодженої поверхні.
Рух повітря здійснює одночасно термічний і механічний вплив. Мінімальна швидкість повітряного потоку, що відчувається людиною — 0,2 м/с.
Показники метеорологічних умов для виробничих приміщень нормовані з урахуванням важкості робіт та інтенсивності виділення теплоти обладнанням.
Усі роботи залежно від фізичного навантаження поділяються на 3 категорії: легкі, середньої важкості та важкі.
Легкі фізичні роботи:
· категорія 1а — роботи, що проводяться сидячи і супроводжуються незначним фізичним напруженням (окремі професії на підприємствах точного приладо- та машинобудування, на годинниковому, швейному виробництві, в галузі управління);
· категорія 16 — роботи, що ведуться сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням і супроводжуються незначним фізичним напруженням (окремі професії в поліграфічній промисловості, на підприємствах зв’язку, контролери, майстри різних виробництв тощо). Витрати енергії при виконанні легких фізичних робіт не більше 150 ккал/год.
Роботи фізичні середньої важкості:
· категорія 2а — роботи, пов’язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів у положенні сидячи або стоячи, що вимагають відповідного фізичного напруження (окремі професії у механо-складальному цеху машинобудівних підприємств);
· категорія 26 — роботи, пов’язані з ходінням, переміщенням та перенесенням важких речей (до 10 кг), що вимагають помірного фізичного напруження (окремі професії у механізованих ливарних, прокатних, зварювальних цехах машинобудівних та металургійних підприємств).
Витрати енергії при виконанні фізичних робіт середньої важкості — у межах від 151 до 250 ккал/год.
Важкі фізичні роботи:
· категорія 3 — роботи, пов’язані з постійним перенесенням важких речей (понад 10 кг), такі, що вимагають великих фізичних зусиль (професії у ковальських цехах з ручним куванням, ливарних цехах з ручною набивкою і заливкою опок машинобудівних та металургійних підприємств).
Витрати енергії при виконанні важких фізичних робіт понад 250 ккал/год.
Мал.1 Мал. 2
Мал. 1. Психрометр Августа. Мал. 2. Психрометр Асмана: 1 — вентилятор, 2 — психрометричні термометри; 3 — піпетка для змочування вологого термометра.
Заміри показників мікроклімату проводяться на початку, всередині й у кінці холодного і теплового періодів року не менше ніж 3 рази на зміну (на початку, всередині та в кінці).
Температуру, відносну вологість та швидкість руху повітря міряють на висоті 1,0 м від підлоги або робочого майданчика при роботах, що виконуються сидячи, і на висоті 1,5 м — при роботах, що виконуються стоячи.
Температуру у виробничому приміщенні заміряють ртутним або спиртовим термометром. Для замірів вологості використовують гігрометри, гігрографи і психрометри.
Найбільше розповсюджені стаціонарні психрометри Августа й Асмана.
Швидкість руху повітря вимірюють здебільшого анемометрами.
Рівень шкідливих і небезпечних умов праці на промислових підприємствах, у робочій зоні визначають санітарні лабораторії цих підприємств або лабораторії санітарно-епідеміологічних станцій. Для цього використовують відповідні прилади. Наприклад, рівень вібрації визначають вимірювачами шуму і вібрації (ВИП-2, ИШВ-1, ВШВ-003).
Захисне заземлення, занулення
Для забезпечення електробезпеки використовуються окремо або в поєднанні один з одним такі технічні способи та засоби:
· захисне заземлення;
· занулення;
· вирівнювання потенціалів;
· мала напруга;
· захисне відімкнення;
· ізоляція струмопроводів;
· огороджувальні пристрої;
· попереджувальна сигналізація, блокування, знаки безпеки;
· засоби захисту та запобіжні пристрої.
Для захисту людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів, інструментів застосовують захисне заземлення, чи занулення.
Захисне заземлення — навмисне електричне з’єднання з землею або її еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою.
Заземлення Занулення
Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних заземлювачів.
Занулення — це навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби).
Заземлення і занулення забезпечують спрацювання приладів захисту, швидке автоматичне вимикання пошкодженої установки від мережі.
Захисне заземлення і занулення виконують з метою:
· забезпечення нормальних режимів роботи установки;
· забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі струмопровідних частин;
· захисту електроустаткування від перенапруги;
· захисту людей від статичної електрики.
Малу напругу (не більше 42 В) застосовують для живлення електроприймачів невеликої потужності: ручного електрофікованого інструменту, переносних ламп, ламп місцевого освітлення, сигналізації.
У приміщеннях без підвищеної і особливої небезпеки використовують переносні світильники з напругою 42 В, а для роботи у приміщеннях з підвищеною і особливою небезпекою, в тісноті, незручному положенні, коли є небезпека дотику працюючого до металевих, добре заземлених частин, застосовують переносні світильники місцевого освітлення напругою 12 В. У приміщеннях, на робочих місцях, де за умовами безпеки праці, електроприймачів не можуть живитися безпосередньо від межі напругою до 1000 В, треба застосовувати розподільні або знижувальні трансформатори із вторинною напругою 42 В і нижче.
Білет №11
1. Вимоги до складування матеріалів
Місця для тимчасового складування будівельних матеріалів, різного обладнання вирівнюють, втрамбовують, узимку очищають від снігу і льоду. Будівельні матеріали та вироби не повинні безладно зберігатися і розкидатися на території будівельного майданчика. Штучні будівельні матеріали складають за їх видами в штабелі. Штабелі бутового каменю мають бути заввишки не більше ніж 1 м, цегли — не більш як 1,7 м, дощок — не більше ніж половина ширини штабеля. Цеглу зберігають у піддонах. Скло упаковують в ящики і ставлять в один ряд. Круглий ліс складають у штабелі заввишки не більше ніж 1,5 м, улаштовуючи між рядками прокладки із бруса. Малярні суміші в металевих бочках укладають у штабелі лежачи не більш як у три ряди по висоті. Між будівельними матеріалами залишають проходи не менше ніж 1 м і проїзди не менш як 3 м. Для того щоб сипкі матеріали не розпилювались, їх зберігають у засіках, бункерах або інших посудинах. На жаль, сьогодні не завжди дотримуються цих вимог на будівельному майданчику.
Склади для зберігання будівельних матеріалів повинні відповідати таким вимогам:
- мати достатню місткість, бути зручними для роботи та забезпечені надійними пристроями для складування та зберігання матеріалів та виробів;
- бути забезпеченими вантажно-розвантажувальними засобами, які дозволяють швидко, з мінімальними трудовитратами вивантажувати матеріали та вироби, що надходять до складу, а також виконувати в середині сховища транспортні операції;
- територія складів повинна бути огороджена і мати достатнє зовнішнє освітлення відповідно до діючих норм.
Склади слід оснащувати такими типами підйомних і транспортних засобів: кранами мостовими, козловими, стріловими, штабелеукладчиками, авто- та електронавантажувачами. електрокарами, елек-тротягачами, одноковшовими навантажувачами, розвантажувачами безперервної дії, лебідками, транспортерами, тельферами, візками.
2. Безпечні вимоги звільнення від дії електричного струму, правила поведінки під час грози
Перша допомога при нещасних випадках від дії електричного струму складається з двух етапів:
· звільнення потерпілого від дії струму;
· надання йому першої допомоги.
При ураженні електричним струмом потрібно використовувати такі безпечні методи:
· вимикати напругу рубильником або вимикачем;
· забезпечити безпеку шляхом захисного вимикання аварійної ділянки або мережі вцілому.
Якщо вимикання не може бути виконано досить швидко, треба терміново звільнити потерпілого від дії струмоведучих частин, до яких він торкається. При цьому особа, яка надає допомогу, повинна пам’ятати, що не можна доторкатись до потерпілого, бо це небезпечно для життя рятівника. Особі, яка надає допомогу, треба також стежити за тим, щоб не доторкнутись до струмоведучої частини і не опинитися під напругою. Для звільнення потерпілого від струмоведучих частин або проводу до 1000 В користуються сухою палицею, дошкою або іншим сухим діелектричним предметом.
Звільнення потерпілого від дії струму
в установках до 1000 В відкиданням проводу дошкою
За необхідністю проводи перерізають пофазно інструментом з ізольованими рукоятками або перерубують сокирою з дерев’яним сухим топорищем.
Звільнення потерпілого від дії струму в установках
до 1000 В пере рубанням проводів
Відтягувати потерпілого від струмоведучих частин можна і за одяг, якщо він сухий, уникаючи при цьому доторкання до оточуючих металевих предметів та відкритих частин тіла потерпілого.
Відокремлення потерпілого від струмоведучої частини,
що знаходиться під напругою до 1000 В
Особа, яка надає допомогу, повинна ізолювати себе. Можна, наприклад, надіти диелектричні рукавиці або обмотати руки шарфом, накинути на потерпілого прогумовану тканину або стати на гумовий килимок, чи суху дошку або будь-який предмет, що не проводить електричний струм.
Під час звільнення потерпілого від струмоведучих частин, що перебувають під напругою вище 1000 В, треба надіти діелектричні рукавиці, взути гумові боти і діяти штангою або ізолюючими обценьками. При доторканні струмопровідної частини до землі слід діяти за правилами крокової напруги.
Звільнення потерпілого від дії електричного струму
в установках понад 1000 В відкиданням проводу
ізольованою штангою
При звільненні потерпілого від дії електричного струму бажано при можливості діяти однією рукою.
Після звільнення від струмоведучих частин потерпілого треба винести з небезпечної зони і надати долікарську допомогу. Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому перебуває потерпілий.
Якщо потерпілий почуває себе задовільно, то йому все рівно не можна дозволяти підніматись. Коли людина знаходиться в стані непритомності, але у нього зберігається помірне дихання і пульс, слід дати йому понюхати розчин аміаку, облити обличчя водою, забезпечити спокій до приходу лікаря.
Якщо потерпілий дихає погано або не дихає взагалі, йому необхідно терміново розпочати робити штучне дихання або непрямий масаж серця. Ніколи не слід відмовлятися від допомоги потерпілому і вважати його мертвим із-за відсутності дихання, серцебиття та інших ознак життя.
Відомо багато випадків, коли людина, уражена струмом, знаходилась в стані клінічної смерті, після вжитих заходів одужувала і поверталася до праці.
Білет №12
1. Вимоги безпеки при роботі з ручними інструментами
Причини:
· несправність інструменту;
· неправильне користування;
· використання інструментів не за призначенням.
Вимоги:
· дерев’яні рукоятки повинні бути виготовлені із твердих порід дерева (берези, граба, бука) з вологістю не більше 12 %, гладкою поверхнею, без вибоїн, надійно закріпленою;
· робоча частина інструменту має бути цілою, без тріщин;
· при роботі потрібно використовувати захисні окуляри, екрани. Гострі частини інструментів потрібно переносити в захисних футлярах, ящиках, сумках.
2. Індивідуальні засоби захисту від електроструму, написи, плакати
Запобіжні надписи, плакати та пристрої призначені для привернення уваги працюючих до безпосередньої небезпеки, наказу й дозволу певних дій з метою забезпечення безпеки, а також одержання необхідної інформації.
Всі знаки безпеки встановлюють у місцях, перебування в яких пов’язано з можливою небезпекою для працюючих, а також на виробничому устаткуванні, що є джерелом такої небезпеки.
Запобіжні надписи, плакати поділяються на чотири групи: попереджуючі, забороняючі, дозволяючі, нагадуючі.
Попереджуючі знаки призначені для попередження працюючих про підвищену небезпеку. Вивішують такі знаки у вигляді плакатів, на захисних засобах, на переносних щитах. Зміст надписів: «Стій — висока наруга», «Не залазь — уб’є».
Забороняючі знаки призначені для заборони певних дій. Зміст надписів — «Не включати — працюють люди». Вивішують їх на рубильниках, ключах управління.
Наказуючі знаки призначені для дозволу певних дій працюючих тільки під час виконання конкретних вимог безпеки праці (наприклад, обов’язкове застосування спеціальних засобів індивідуального захисту працюючих, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог пожежної безпеки і для показу евакуаційних шляхів.
Показуючі знаки служать для показу місцезнаходження різних об’єктів і пристроїв, пунктів медичної допомоги, складів, майстерень, вогнегасників.
Електрозахисні засоби призначені для захисту персоналу, що обслуговує електроустановки. За призначенням електрозахисні засоби поділяються на ізолювальні (діелектричні рукавиці, боти, калоші, інструмент з ізолюючими ручками тощо), огороджувальні (переносні огородження, заземлення тощо) та запобіжні (пояси, захисні окуляри). Ізолювальні засоби під час експлуатації періодично випробують.
При експлуатації для запобігання виникненню електротравматизму використовують спеціальні засоби індивідуального захисту, які поділяються на основні і додаткові.
До основних засобів відносяться:
· боти, калоші, килимки, ізольовані підставки;
· переносні безпечні світильники напругою 12 - 42 В, знижувальні трансформатори, захисні пристрої, знаки безпеки, захисне заземлення.
Ці засоби надійно ізолюють та витримують напругу мережі, обладнання, дають можливість до них доторкатися і працювати. До додаткових засобів захисту належать: діелектричні килимки, доріжки, захисні окуляри, спеціальні рукавиці, захисні каски, пристрої.
Для електробезпеки потрібно застосовувати ізолюючі прилади та засоби захисту: покажчики напруги до 1000 В, покажчики напруги понад 1000 В, вимірювачі опору, ізолюючі штанги, кліщі, ізолюючи підставки, інструмент з ізольованими ручками.
Покажчики напруги використовуються для перевірки наявності чи відсутності напруги в мережі або струмопровідних частинах.
Ізолююча штанга, кліщі застосовуються під час звільнення потерпілого від струмопровідних частин, що перебувають під напругою понад 1000 В. Електровимірювальні кліщі застосовують в електроустановках закритого типу і у відкритому при сухій погоді для вимірювання величини струму.
Ізолююча підставка є додатковим засобом захисту, що ізолює працюючого, який знаходиться під будь-якою напругою, під час операцій зі штангою, кліщами.
Білет №13
1. Виробнича санітарія та гігієна праці для своєї професії
Під час роботи на працюючих впливають різні шкідливі фактори виробничого середовища. Шкідливі фактори за характером свого впливу поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.
До фізичних факторів належать параметри повітря в приміщенні (температура, вологість, швидкість руху повітря), вібрація, шум, нетоксичний пил, пара, різні види випромінювань, освітленість тощо.
До хімічних факторів відносяться токсичні пил, пари і газ.
До біологічних факторів відносяться вплив мікроорганізмів та бактерій рослин та тварин (під час переробки натуральних волокон, шкіри, хутра).
До психофізіологічних факторів відносяться фізичні та нервово-психічні перевантаження, які пов’язані з тяжкою, монотонною працею.
Кожен з цих факторів впливає на організм людини, викликає у ньому функціональні зміни, професійні захворювання або отруєння.
Види шкідливих факторів
| Хімічні | Фізичні | Біологічні | Психо - фізіологічні |
| токсичні пил, пара, газ | а) параметри повітря у приміщенні - температура - вологість - швидкість б) вібрація в) шум г) нетоксичні пил, газ, пара д) різні види випромінювань е) освітленість | а) мікроорганізми, бактерії б) інфекційні захворювання | фізичні та нервово-психічні перевантаження, пов'язані з тяжкою, монотонною працею |
Гігієна праці — це наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально- профілактичних заходів, які направлені на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров’я та високого рівня працездатності людини.
Виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, які направлені на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійних захворювань та отруєнь.
До організаційних заходів належать:
· дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;
· проведення попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які працюють у шкідливих умовах;
· забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням.
Технічні заходи передбачають:
· систематичне підтримання чистоти в приміщеннях і на робочих місцях;
· розробку та конструювання обладнання, що виключає виділення пилу, газів та пари, шкідливих речовин у виробничих приміщеннях;
· забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря виробничого середовища;
· улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих місць із шкідливими умовами праці;
· забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра - та інфразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.
Таким чином запобігання професійних захворювань і отруєнь здійснюється через виконання комплексу організаційних і технічних заходів, які направлені на оздоровлення повітряного середовища, виконання вимог гігієни та особистої безпеки працюючих.
2. Перша допомога при обмороженні, тепловому та сонячному ударах
Тепловий або сонячний удар настає внаслідок тривалого перебування на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому вологому повітрі.
Ознаки. Легкий ступінь — загальна слабкість, нездужання, запаморочення, нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання прискорені, температура тіла 37,5-38,9 °С. Середній ступінь — температура 39-40 °С, сильний головний біль, різка м’язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, серцевий біль, виражене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу до 120-130 уд./хв., часте і поверхневе дихання. Тяжчі ступені перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, кажуть про тепловий удар, якщо довго діяли сонячні промені — про сонячний удар. При цьому температура тіла піднімається вище 40 °С, настає непритомність і втрата свідомості, шкіра суха, можуть початися судоми, порушується серцева діяльність, припиняється дихання.
Допомога. Потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, намочити голову і ділянку серця холодною водою, дати прохолодне пиття, піднести до носа ватку з нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, треба розпочати штучне дихання.
Переохолодження розвивається внаслідок порушення процесів терморегуляції при дії на організм холодового фактору і розладу функцій життєво важливих систем організму, який настає при цьому. Відмороження виникає тільки при тривалій дії холоду, при дотику тіла до холодного металу на морозі, при контакті зі зрідженим повітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості і сильному вітрі при не дуже низькій температурі повітря (навіть близько 0 °С). Сприяє переохолодженню і обмороженню ослаблення організму внаслідок голодування, втоми або хвороби. Найчастіше відморожуються пальці ніг і рук, а також ніс, вуха, щоки.
Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, прискорюються дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потім настає переохолодження, рідшає пульс, дихання, знижується температура тіла. Після припинення дихання серце може ще деякий час скорочуватись (від 5 до 45 хвилин). При зниженні температури тіла до 34-32 °С затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова стає неусвідомленою. Розрізняють чотири ступені відмороження тканин: 1 — почервоніння і набряк; 2 — утворення пухирів; З — омертвіння шкіри і утворення струпів; 4 — омертвіння частин тіла.
Допомога. При легкому ступені переохолодження тіло розігрівають розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньому і тяжкому ступенях тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром. Якщо потерпілий слабо дихає, треба розпочати штучне дихання. Після розігрівання потерпілого і відновлення життєвих функцій йому дають спокій. Не можна робити розтирання снігом. Одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати треба дуже акуратно, якщо ж зробити це не вдається, треба розпороти їх ножем чи розірвати.
Білет №14
1. Загальні вимоги безпеки під час експлуатації будівельних машин і механізмів
До роботи з машинами і механізмами, в тому числі ручними, забороняється допускати робітників, які не досягай 18 років і не мають посвідчення на право керування машиною. Персонал з обслуговування машини забезпечується інструкцією щодо її експлуатації. Він зобов’язаний суворо дотримуватися правил техніки безпеки. Стаціонарні машини міцно закріплюють на фундаментах, а пересувні встановлюють на рівних майданчиках і закріплюють розтяжками або кладуть під їхні колеса колодки. Підключає (відключає) допоміжне обладнання, а також усуває пошкодження у ньому тільки черговий електромонтер.
Усі нерухомі частини машин і механізмів закривають кожухами, а робочий майданчик навколо машини — обгороджують.
Перед пуском машини після ремонту її слід уважно оглянути, щоб на ній не залишилося запасних частин або монтажного інструменту. Ремонт і регулювання машини (заміна робочого інструменту, насадок тощо), чищення і змащення виконують тільки після її відключення і повного зупинення. Категорично забороняється залишати машину без нагляду. Під час перерв у роботі або переміщення на інше місце ручні машини слід вимикати. Забороняється працювати ручними машинами з приставних драбин, залишати їх з працюючим двигуном, а також приєднаними до електромережі або мережі стисненого повітря. Шланги підключають до трубопроводу стисненого повітря тільки через вентилі, встановлені на повітророзподільниках.
Агрегати і апарати, що працюють під тиском (штукатурний агрегат, розчинонасоси, компресорні установки тощо), а також шланги до початку роботи перевіряють на тиск, який має бути у півтора раза більшим від робочого. Манометри на пневматичних апаратах мають бути справними. Робоче місце оператора штукатурного агрегату обладнують двостороннім зв’язком з робочими місцями штукатурів, які працюють з форсунками.
2. Фізіологія праці та режим роботи
Відповідно з основами законодавства про працю та Кодексу законів про працю (КЗпП), нормальна тривалість робочого часу для всіх категорій робітників і службовців не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Розрізняють основні види робочого часу: нормальна тривалість, скорочена тривалість, неповний робочий день, ненормований робочий день.
Нормальна тривалість. При шестиденному тижні тривалість щоденної роботи (зміни) не може перевищувати 7 год (із скороченням роботи у передсвятковий і передвихідній день до 5 год, щоб підсумкова норма на тиждень не перевищувала 40 ч. При п'ятиденному тижні тривалість дня - 8 год 15 хв (з скороченням п'ятого, передвихідного дня на 1 ч. 15 хв).
Скорочена тривалість робочого часу відповідно до Кодексу законів про працю встановлюється:
1. для робітників і службовців на роботах у шкідливих умовах - не більше ніж 36 годин на тиждень;
2. для робітників і службовців у віці 16-18 років - 36 годин, а для осіб від 15 до 16 років - 25 годин на тиждень.
Крім того, законодавством скорочена тривалість робочого часу встановлена також для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, які дають право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
Неповний робочий час - це передбачений у відповідному порядку робочий день меншої тривалості, ніж нормальний робочий день, відповідних категорій працівників. Число осіб, яким він може бути встановлений, законом не обмежене.
Ненормований робочий день є однією з умов роботи певних категорій трудівників, чия робота за специфікою і характером не завжди вкладається в рамки нормального робочого дня. Робота понад нормальну тривалість робочого дня зумовлюється виробничою необхідністю. На працівників з ненормованим робочим днем поширюються основні положення нормального режиму робочого часу. Ненормований робочий день може застосовуватись:
для адміністративного, управлінського, технічного і господарського персоналу;
• для осіб, чия робота не піддається точному обліку часу;
• для осіб, які розподіляють час роботи на свій розсуд;
• для осіб, чиє робочий час за характером роботи дробиться на частини невизначеної тривалості.
Робота у вихідний може бути оформлена письмовим розпорядженням керівника підприємства та узгоджена з профкомом; в розпорядженні слід вказати, коли працівнику буде наданий день відпочинку замість невикористаного.
Понаднормова робота, робота у святкові і вихідні дні допускається лише в таких випадках:
• при оборонних роботах;
• при суспільно необхідних роботах (ремонт громадського транспорту, центрального опалення, систем електроенергії, газопостачання, каналізації і т.п.);
• при необхідності закінчення розпочатого, якщо припинення може призвести до псування матеріалу або машин;
• при тимчасових роботах на ремонті та відновленні механізмів або споруджень у тих випадках, якщо їх поломка призводить до припинення робіт значної кількості трудящих;
• для продовження роботи при неприбуття змінного працівника, якщо робота не допускає перерви; в цих випадках адміністрація зобов'язана негайно вжити заходів для заміни змінника іншим працівником.
До надурочних робіт, в свята і вихідні, до чергувань після робочого дня, а також до чергувань у свята і вихідні не приваблюють:
• інвалідів війни та праці;
• осіб з активною формою туберкульозу;
• робітників і службовців молодше 18 років;
• працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять;
• студентів вузів і технікумів, які знаходяться на практиці.
Загальна кількість надурочних робіт для кожного працівника протягом року не повинна перевищувати 120 ч., протягом тижня - 4 ч. Понаднормові роботи протягом двох днів підряд забороняються.
Фізіологія праці —це розділ фізіології людини та гігієни праці, який вивчає вплив трудової діяльності та умов праці на фізіологічні функції людини. Досліди з фізіології праці проводяться під час роботи та поза нею і включають: хронометраж трудових процесів і відпочинку, реєстрацію роботи серця та м’язів, мозку, ритму дихання, оцінку зміни працездатності під час короткочасних дозованих та довготривалих у часі фізичних і психічних навантажень. Сучасними проблемами фізіології праці є діагностика і прогноз працездатності, напруженості та втоми, вивчення фізіологічних механізмів навчання і адаптації до праці з метою розробки фізіологічних принципів і критеріїв раціональних режимів праці і відпочинку, професійної орієнтації та відбору, їх вирішення направлене на збереження здоров’я та забезпечення ефективності праці.
Надмірні фізичні та психологічні навантаження у випадках порушень режимів праці та відпочинку призводять до втоми організму. Відсутність відпочинку спонукає до нестійких, а згодом і стійких патологічних порушень, які ведуть до захворювань.
Робочим і службовцям надається перерва для відпочинку та харчування протягом не більше 2-х годин, яка не входить до робочого часу. Спеціальними нормативними актами для деяких категорій працівників встановлені додаткові перерви для відпочинку, які включаються до робочого часу і відповідним чином сплачуються (на відміну від основної обідньої перерви). До таких додаткових перерв належать:
· перерви для обігріву;
· перерви для робочих, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці;
· перерви для відпочинку на вантажо - розвантажувальних роботах.
Спеціальні перерви для обігріву і відпочинку надаються робочим і службовцям, які працюють у холодний час на відкритому повітрі або у закритих приміщеннях, що не обігріваються, вантажникам, які зайняті на вантажо - розвантажувальних роботах.
Перерви у зв’язку зі шкідливими умовами праці впродовж робочої зміни встановлюються окремими галузевими правилами з охорони праці, наприклад, такі перерви надаються на роботах, пов'язаних з вібрацією, на роботах у каналізаційній мережі тощо.
Для осіб, які зайняті монотонною працею (на конвейєрі) з метою профілактики одноманітних положень тіла обов’язкове проведення виробничої гімнастики.
Білет №15
1. Техніка безпеки при роботі з електрифікованими інструментами
Необхідно систематично оглядати інструменти, перевірити, ремонтувати, заточувати у спеціальних майстернях. До роботи з таким інструментом допускаються робочі, які пройшли навчання.
Правила: важкі механізовані інструменти застосовуються з балансирними підвісками або іншими пристосуваннями, які полегшують роботу, маса інструменту до 8 кг, установку у патрон, витягування із патрона проводити після зупинки та відключення інструменту.
Забороняється працювати механізованим інструментом із приставних драбин. При перенесені інструменту – відключати. Не залишати включеним інструмент без нагляду. Зберігати у сухих приміщеннях.
Для електроінструменту: в дощ та сніг робота забороняється. Мокрі та замерзлі деталі не оброблять. Один раз на місяць перевіряють на відсутність замикання на корпус, якість проводів, забороняється підключати до мережі скручуванням проводів, робітник має мати індивідуальні засоби захисту.
Аналіз нещасних випадків на будівництві засвідчує, що електротравматизм становить близько 1 % від загальної кількості їх. Проте серед нещасних випадків із смертельними наслідками електротравмам належить до 40 %, ось чому на виробництві має бути створена належна електробезпека.
Електробезпека — це система організаційних і технічних заходів і засобів, які забезпечують захист людей від шкідливого і небезпечного впливу електричного струму, електромагнітного поля, електричної дуги і статичної електрики. На будівництві найчастіше трапляються випадки впливу електричного струму під час роботи з електромашинами, електрообладнанням і електроустановками. Дія електричного струму на організм людини супроводжується зовнішнім ураженням тканин та органів у вигляді механічних ушкоджень, опіків, електричних знаків і електрометалізації шкіри. Проходячи через організм людини, електричний струм спричинює порушення фізико-хімічного складу крові, мимовільне скорочення м’язів, серйозний функціональний розлад організму, а іноді призводить до смерті.
Ступінь ураження організму електричним струмом найчастіше залежить від таких чинників:
· сили струму, що проходить через тіло людини;
· тривалості його дії;
· шляху проходження через тіло;
· індивідуальних особливостей організму людини;
· стану приміщення, в якому експлуатується електроустановка;
· площі контакту людини із струмопровідними частинами.
Сила дії електричного струму залежить від напруги. Чим вища напруга, тим більша можливість ураження струмом. Струм силою 0,1 А вважається смертельним для людини. Слід ураховувати, що більшість електричних машин на будівництві працюють від напруги 220 або 380 В, що дуже небезпечно. Низьку напругу (не більше ніж 42 В) застосовують для живлення електроприймачів невеликої потужності: ручного електрифікованого інструменту, переносних ламп, ламп місцевого освітлення, сигналізації. Умовно безпечною є напруга 12 В, але залежно від сили струму, опору організму, терміну дії, умов виробництва та навколишнього середовища ця напруга може стати небезпечною.
До роботи з електрикою допускаються особи віком від 18 років, відповідних кваліфікаційних груп з електробезпеки і з оформленням наряду-допуску. Вони проходять медичний огляд при влаштуванні на роботу і періодично один раз на рік у разі обслуговування діючих електроустановок. Учні, які проходять виробничу практику і не досягли 18-річного віку, працюють з електрикою під постійним наглядом кваліфікованого працівника протягом обмеженого часу, визначеного навчальним планом. Контроль за електробезпекою на будівельних об’єктах у кожній будівельній організації здійснює відповідальний інженерно-технічний працівник.
Для забезпечення електробезпеки на будівельному майданчику використовують захисне заземлення, занулення, низьку напругу, захисне відімкнення, ізоляцію струмопроводів, огороджувальні пристрої, попереджувальну сигналізацію, блокування і знаки безпеки, а також засоби захисту та запобіжні пристрої. Спеціальними засобами індивідуального захисту є боти, калоші, килимки, ізольовані підставки, інструмент з ізольованими ручками, спеціальні рукавиці, захисні каски тощо.
Під час роботи з електромеханізмами учні повинні дотримуватись таких правил:
· до початку роботи надати належного вигляду спецодягу та іншим засобам індивідуального захисту;
· уважно оглянути машину (механізм), ізоляцію проводів, заземлити корпус;
· до вмикання машини в електричну мережу перевірити справність струмопровідного кабелю з’єднання; кабель має бути захищений від випадкових пошкоджень;
· не допускати під час роботи перегрівання електродвигуна;
· у процесі роботи перевіряти, щоб не було натягнення і значних вигинів, а також перекручування струмопровідного кабелю;
· працюючи у вологих місцях, користуватися гумовими рукавицями, чобітьми, діелектричними килимками;
· здійснювати ремонт тільки після зупинення інструмента і вимикання його з розетки;
· під час роботи переносні інструменти тримати за ручки;
· відходячи від робочого місця, не залишати інструмент, увімкнений в електричну мережу;
· працюючи на висоті, не користуватися приставними драбинами.
2. Шкідливі виробничі фактори та захист від їх впливу на організм людини
Шум — це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів. Шум несприятливо впливає на людину і може спричинити хворобливий стан, у тому числі глухуватість і глухоту. Під впливом шуму у людини прискорюється пульс і дихання. Тривалий шум впливає на центральну нервову та серцево-судинну систему: з’являються симптоми перевтоми, послаблюється увага, підвищується нервова збудливість, знижується працездатність, порушується робота шлунково - кишечного тракту.
За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони: інфразвукові з частотою менше 20 Гц, звукові від 20 до 20000 Гц та ультразвукові - більше 20 000 Гц.
Органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частоти від 20 до 20 000 Гц та відчувають зміни гучності в 1 дБ. Вухо людини сприймає шум до 130 дБ. При 150 дБ шум для людини нестерпний. При 180 дБ настає втома металу, внаслідок чого із конструкції можуть вискочити заклепки.
Нормою виробничого шуму є рівень звуку до 85 дБ. Якщо рівень перешкод становить 20 дБ, то такий шум не заважає розбірливості мови. З підвищенням рівня перешкод до 70 дБ та вище мова стає нерозбірливою.
Шум створюють машини, механізми, інструменти незадовільної конструкції, зі спрацьованими деталями.
Найбільш ефективний засіб боротьби з шумом — зниження його в джерелі створення: зміна і заміна шумних технологічних процесів або обладнання малошумними: звуковбирання та звукоізоляція; екранування, використання глушителів шуму; індивідуальні засоби захисту від шуму.
Вібрація — це механічні коливання твердих тіл. З фізичної точки зору між шумом і вібрацією принципової відмінності немає, але сприймання їх людиною відрізняється: вібрація сприймається вестибулярним апаратом та дотиком, а шум — органом слуху. Джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, яке встановлено без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні та сільськогосподарські машини. За характером впливу на організм вібрація передається на все тіло людини, а місцева на руки працюючого. Місцева вібрація викликає погіршення кровопостачання окремих органів, при загальній вібрації порушується діяльність серця та центральної нервової системи. Під час довготривалої та інтенсивної дії вібрації може виникнути тяжке захворювання — вібраційна хвороба.
Дія вібрації залежить від її частоти. Вібрації з частотою б Гц є резонансними для всього організму. Людина при цьому відчуває качку, що діє на вестибулярний апарат і центральну нервову систему. Під час дії такої частоти вібрації може виникнути захворювання під назвою “морська хвороба”.
Резонансна частота для органів черевної полості (шлунок, печінка та ін.) дорівнює 7 Гц, для голови — 17 - 27 Гц. У зв’язку з цим коливання з частотою 5 - 8 Гц викликає почуття вібрації нутрощів; 17 - 25 Гц — відчуття вібрації в зубах; 40 Гц — відчуття вібрації в стопах.
Заходи щодо боротьби з вібрацією поділяють на колективні та індивідуальні. Колективні методи — це методи зниження вібрації через вплив на джерело збудження і методи зниження вібрації на шляху її розповсюдження.
Засоби, що використовуються під час реалізації вищезгаданих методів віброзахисту поділяються на:
· огороджувальні (захисні);
· віброізоляційні;
· віброгасильні і вібропоглинаючі;
· засоби автоматичного контролю, сигналізації та дистанційного керування;
· позначення вібруючих поверхонь знаком або фарбою.
Захисні засоби запобігають доступу людини до зони, де діє вібрація. Конструктивно вони можуть бути зроблені у вигляді гратчатих, сітчатих та непрозорих перешкод із металу, деревини. Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого. Вона Здійснюється введенням між джерелом вібрації та працюючим
проміжного дружнього зв’язку, наприклад, фундамент машин, збудований на пружних прокладках.
Вібропоглинання — це перетворення енергії механічних коливань (вібрації) в інші види енергії (теплову), Вібропоглинання може бути здійснене: використанням конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям; нанесенням на поверхню виробу шару пружньов’язких матеріалів, що мають велике внутрішнє тертя.
Вібропоглинання здійснюється покриттям машин в’язкими матеріалами (мастикат), використанням масляних ванн для зубчастих зчеплень. Дистанційне керування дозволяє виключати постійне знаходження людини в зоні шкідливих вібрацій.
Засоби індивідуального захисту від вібрації:
· спеціальне віброзахисне взуття;
· рукавиці та перчатки з м’якими надолонниками;
· пружньодемпфіруючі прокладки та пластини для обхвату вібруючих рукояток та деталей.
Іонизуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до виникнення електричних зарядів різних знаків. До іонизуючих випромінювань належать а-, Р- та у-випромінювання, потоки нейтронів та і інших ядерних часток. Іонизуюче випромінювання, проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, викликають в ній появу заряджених часток вільних електронів. Вільні електрони, які діють із сусідніми атомами, іонізують їх, що супроводжується змінами структури молекул: порушеннями міжмолекулярних зв’язків і веде до загибелі клітин. Зміни у біохімічному складі клітини та обміні речовин порушують функції центральної нервової системи, що, в свою чергу, викликає порушення функції залоз внутрішньої секреції, зміни судинної проникності. Періодичне попадання радіоактивних речовин до організму призводить до їх накопичення та до збільшення іонізації атомів та молекул живої тканини. Внаслідок змін, що сталися, порушується нормальна течія біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі — катаракту. Виникають також і генетичні наслідки, які ведуть до спадкових захворювань.
У відповідності до норм радіаційної безпеки (НРБ) встановлено такі категорії осіб, що опромінюються:
· категорія А — персонал;
· категорія Б — обмежена частина населення;
· категорія В — населення області, держави.
Персонал — особи, які постійно аро тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.
Обмежена частина населення — особи, які не працюють безпосередньо з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або розміщення робочих місць можуть підпадати під вплив радіоактивних речовин або інших джерел випромінювання, що використовуються в установках і видаляються в зовнішнє середовище з відходами.
Безпека працюючих з радіоактивними речовинами забезпечується шляхом встановлення гранично допустимих доз (ГДД) опромінювання різними видами радіоактивних речовин, використання захисту в часі або відстані, проведення загальних заходів захисту, використання засобів індивідуального захисту.
Чинними нормами встановлені ГДД опромінення, а також річний рівень опромінення персоналу, що не викликає при рівномірному накопиченні дози протягом 50 років несприятливих змін у стані його здоров’я та здоров’я, його нащадків, які можуть бути виявлені сучасними методами.
Радіаційні речовини нерівномірно розподіляються в різних органах і тканинах людини. Тому ступінь їх ураження залежить не тільки від величини дози, що створюється випромінюванням, але і від критичного органу, в якому відбувається найбільше накопичення радіоактивних речовин, що призводить до ураження всього організму людини.
Норми радіоаційної безпеки встановлюють ГДД1 зовнішнього і внутрішнього опромінення залежно від груп критичних органів і категорії осіб, що опромінюються.
ГДД зовнішнього та внутрішнього опромінення встановлюються (у порядку зменшення радіочутливості) для трьох груп критичних органів або тканин людини:
1. все тіло, кістковий мозок;
2. м’язи, щитовидна залоза, жирові тканини, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, очі;
3. шкіряний покрив, кісткові тканини, кістки, передпліччя, лодижка і стопи.
ГДД зовнішнього та внутрішнього опромінення критичних органів персоналу (категорія А) наведені в таблиці 1, а ГДД, залежно від категорїї опромінення та групи критичних органів, — у таблиці 2.
Взагалі, доза, що накопичена у віці до 30 років, не повинна перевищувати 12 ГДД.
Таблиця 1
| Група критичних органів або тканин | ГДД, бер | |
| за квартал | за рік | |
| ЗО |
Таблиця 2
| Категорії осіб, що опромінюються | Значення ГДД (для категорії А) та межа дози (для категорії Б) для груп критичних органів | ||
| А | ЗО | ||
| Б | 0.50 | 1.50 |
Захист від іонизуючих випромінювань забезпечується такими засобами та методами: ізоляцією або огороджуванням джерел випромінювань за допомогою спеціальних камер, огорож, екранів, обмежень часу перебування персоналу в радіаційно-небезпечній зоні, віддаленням робочого місця від джерел випромінювання, використанням дистанційного керування; засобів сигналізації і контролю, використанням засобів індивідуального захисту.
Джерелами ультрафіолетових випромінювань у виробничих умовах є: електродугове зварювання, плазмове обладнання, газорозрядні лампи.
Біологічна дія ультрафіолетового випромінювання обумовлена хімічними змінами молекул живих клітин, які) його поглинають, і виявляється в порушенні поділу та загибелі клітин. Тривалість впливу великих доз випромінювання може призвести до уражень шкіри та органів зору.
Ефективним методом захисту від ультрафіолетового випромінювання є екранування джерел випромінювання. Робочі місця огороджують ширмами, щитами, обладнують кабіни. Як засоби індивідуального захисту використовують спецодяг, спецвзуття, рукавиці, захисні окуляри та щитки із світлофільтрами.
Джерелами електромагнітних випромінювань є потужні телевізійні та радіомовні станції, промислові установки високочастотного нагріву, вимірювальні прилади, а також будь-які елементи, що включені до високочастотної мережі. Дія електромагнітних полів на організм людини виявляється і у функційному розладі центральної нервової системи. Суб’єктивні почуття при цьому — підвищена втома, головний | біль, зниження точності робочих рухів, млявість.
Основні види захисту:
· зменшення випромінювань безпосередньо біля джерела;
· дистанційний контроль і керування в екранованому приміщенні;
· організаційні заходи (проведення дозиметричного контролю, медичні огляди, додаткова відпустка, скорочені робочі дні);
· застосування засобів індивідуального захисту (спецодяг, захисні окуляри).
Лазери використовують у техніці, медицині. Найбільш чутливим органом до лазерного випромінювання є очі, — ушкодження сітківки очей може статись навіть при порівняно невеликих інтенсивностях. Засоби захисту від лазерного випромінювання можуть бути колективні та індивідуальні.
До колективних належать:
· застосування телевізійних систем спостереження за технологічним процесом, захисні екрани;
· системи блокування та сигналізації;
· огородження лазерно-небезпечної зони.
Індивідуальні:
· спеціальні протилазерні окуляри;
· щитки, маски;
· технологічні халати та перчатки.
За фізіологічним впливом шкідливі речовини розподіляють на 5 груп:
· подразнюючі, що уражують шляхи дихання, шкіру, слизові оболонки (кислоти, луги, сірчисті сполуки, аміак тощо);
· задушливі (інертні гази, вуглекислий газ, метан, азот);
· отрути, що призводять до ушкоджень внутрішніх органів, кровоносних судин і нервової системи (спирти, ефіри, бензол, фенол, пил таких токсичних металів, як олово, свинець, ртуть, марганець);
· летючі наркотики, що спричиняють наркотичний вплив (ацетилен, летючі вуглеводи);
· пил (інертний або той, що викликає алергічні реакції).
За ступенем впливу на організм людини шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки:
1-й — надзвичайно шкідливі;
2-й — високошкідливі;
3-й — помірно шкідливі;
4-й — малошкідливі.
Класи небезпеки шкідливих речовин
| Показник | Норми для шкідливих речовин класу небезпеки | |||
| Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м.куб. | Менше 0,1 | 0,1-1,0 | 1,0-10, | Більше 10,0 |
| Середня смертельна доза при введенні до шлунку, мг/кг | Менше | 15-150 | 151- | Більше |
| Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру, мг/кг | Менше | 100- | 501- | Більше |
| Середня смертельна концентрація в повітрі, мг/м.куб. | Менше | 500- | 5001- | Більше |
Робота в умовах запиленого повітря призводить до різних захворювань шкіри, запалення очей (кон’юктивіту), носової та бронхіальної астми, бронхіту, катару шляхів дихання тощо, а також до тяжких професійних захворювань (сілікозу) та хронічних отруєнь працюючих.
Шкідливі пара та гази, що утворюються у виробничих приміщеннях, можуть спричинити порушення нормальної життєдіяльності організму і стати причиною гострих і хронічних отруєнь.
Захист працюючих від дії промислових газів, пари та пилу здійснюється за допомогою таких основних заходів:
· автоматизації та механізації процесів, що супроводжуються шкідливими виділеннями;
· удосконаленням технологічних процесів;
· удосконаленням конструкції обладнання (герметизація тощо);
· влаштуванням місцевої вентиляції для відсмоктування отруйних речовин безпосередньо від місця їх утворення;
Панель, що всмоктує
· використанням індивідуальних засобів (у доповнення до загальних захисних засобів використовується спецодяг, антисептичні пасти, окуляри, шоломи, маски, протигази та респіратори).
Органи дихання захищаються фільтруючими та ізолюючими (кисневими, шланговими) приладами.
Білет №16
1. Техніка безпеки при роботі з пневмоінструментами
Для пневмоінструменту – при стаціонарному компресорі забороняється включати шланги безпосередньо в магістраль, при пересувному компресорі – через вентилі, встановлені по розподільній коробці, перед підключенням шланги продути, відключати шланги після зняття тиску і припинення подачі повітря не кріпить шланги дротом.
2. Вимоги до освітлення, опалення, вентиляції
Опалення призначене для забезпечення температурних умов у приміщенні відповідно до вимог санітарних норм у холодну та перехідну пори року. Опалюватись може все приміщення, а також окремі робочі місця.
Системи вентиляції, опалення і кондиціювання повітря у комплексі з технологічними заходами щодо зменшення шкідливих виробничих речовин разом з архітектурно-планувальними та конструктивними рішеннями будівель і приміщень забезпечують метеорологічні умови і вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень у відповідності до нормативних вимог.
Опалювальні системи вміщують такі основні елементи: генератор тепла — установку, в якій тепло, що отримане за рахунок горіння або перетворення електричної енергії, передається воді, парі, повітрю; нагрівальні прилади, які передають тепло повітрю; трубопроводи, по яких теплоносії передаються від генератора до нагрівальних приладів.
При водяному опаленні теплоносієм є нагріта вода з температурою до 100 °С, а також вище 100 °С. У парових системах теплоносій — пара переміщується до опалювальних приладів під своїм тиском.
Теплоносій у повітряних системах — це гаряче повітря, яке нагрівається в калориферах.
За будовою розрізняють центральне або місцеве повітряне опалення. У центральних системах нагріте повітря подається до приміщень по трубопроводах, 3 усіх систем центрального опалення найбільш поширена система водяного опалення низького тиску. Вона має такі санітарно-гігієнічні та експлуатаційні позитивні якості:
· можливість регулювання тепловіддачі опалювальних приладів залежно від температури зовнішнього повітря зміною температури або витрати гарячої води;
· підтримування температури в межах 60 - 70 °С;
· пожежна безпека;
· довговічність системи (30 -50 р.);
· можливість розміщення опалювальних приладів уздовж зовнішніх стін та під вікнами;
· простота експлуатації.
Ці системи використовують в основному для опалення побутових та громадських будівель.
Системи водяного опалення високого тиску використовують для опалення виробничих приміщень. У таких системах температура води складає 130 - 145 °С. У санітарно-гігієнічному відношенні вони гірші за системи низького тиску.
Повітряно-теплова завіса з боковою подачею повітря:
Калорифер;
Вентилятор;
3. повітрерозподілювач.
Для опалення промислових, громадських та житлових будівель застосовують також комбіновані пароводяні системи.
Для запобігання проникнення холодного повітря до приміщень ворота, двері або технологічні прорізи обладнують повітряними або повітряно-тепловими завісами.
Призначення вентиляції — забезпечити чистоту повітря і певні метеорологічні умови у приміщеннях. За допомогою вентиляції видаляється забруднене або нагріте повітря із приміщення та подається свіже. Залежно від способу переміщення повітря вентиляція може бути природною, механічною або змішаною.
У природній вентиляції переміщення повітря здійснюється за рахунок природних сил, за рахунок різниці питомої ваги зовнішнього та внутрішнього повітря (тепловий напір), а також внаслідок дії сили вітру (вітряний напір).
При механічній вентиляції переміщення повітря у приміщенні здійснюється вентиляторами. За способом організації повітрообміну у приміщенні вентиляція може бути загальнообмінною (витяжною та приточною) та місцевою (витяжною та приточною). При загальнообмінній приточно-витяжній вентиляції зміна повітря здійснюється у всьому об’ємі приміщення. Місцева витяжна вентиляція здійснює виведення шкідливих виділень (надмірного тепла, вологи, пару, газів та пилу) з місць їх утворення. Місцева вентиляція частіше всього обладнується у вигляді місцевих відсмоктувачів різної конструкції. До основних елементів механічної вентиляції відносяться вентилятори (відцентрові або осьові), повітропроводи, а також апаратура для обробки повітря: калорифери для нагріву, фільтри для очистки.
Схема дії аерації: Схема дії аерації:
1. приточні прорізи; 1. приточні прорізи;
2. витяжні прорізи. 2. витяжні прорізи
Кондиціонування повітря – це створення і автоматична підтримка у приміщеннях незалежно від зовнішніх умов постійних або змінних за відповідною програмою температури, вологості, найбільш придатних для людини та нормального проходження технологічного процесу.
Білет №17
1. Колективні заходи захисту від електроструму
Для забезпечення електробезпеки використовуються окремо або в поєднанні один з одним такі технічні способи та засоби:
· захисне заземлення;
· занулення;
· вирівнювання потенціалів;
· мала напруга;
· захисне відімкнення;
· ізоляція струмопроводів;
· огороджувальні пристрої;
· попереджувальна сигналізація, блокування.
Для захисту людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів, інструментів тощо застосовують захисне заземлення, (мал. 20) чи занулення (мал. 21).
Захисне заземлення — навмисне електричне з’єднання з землею або її еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою.
Заземлення Занулення
Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних заземлювачів.
Занулення — це навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби.
Заземлення і занулення забезпечують спрацювання приладів захисту, швидке автоматичне вимикання пошкодженої установки від Мережі.
Захисне заземлення і занулення виконують з метою:
· забезпечення нормальних режимів роботи установки;
· забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі струмопровідних частин;
· захисту електроустаткування від перенапруги;
· захисту людей від статичної електрики.
Малу напругу (не більше 42 В) застосовують для живлення електроприймачів невеликої потужності: ручного електрофікованого інструменту, переносних ламп, ламп місцевого освітлення, сигналізації.
У приміщеннях без підвищеної і особливої небезпеки використовують переносні світильники з напругою 42 В, а для роботи у приміщеннях з підвищеною і особливою небезпекою, в тісноті, незручному положенні, коли є небезпека дотику працюючого до металевих, добре заземлених частин, застосовують переносні світильники місцевого освітлення напругою 12 В. У приміщеннях, на робочих місцях, де за умовами безпеки праці, електро-приймачі не можуть живитися безпосередньо від мережі напругою до 1000 В, треба застосовувати розподільні або знижувальні трансформатори із вторинною напругою 42 В і нижче.
Захисне відімкнення — захист швидкої дії, що забезпечує автоматичне відімкнення електроустановки під час виникнення в ній небезпеки ураження людини струмом. Така небезпека може виникнути при замиканні фази на корпус, зниженні опору ізоляції мережі нижче відповідного рівня, а також у випадку дотику людини безпосередньо до струмоведучої частини, що знаходиться під струмом.
Захисне відімкнення використовується у тих випадках, коли інші захисні заходи (заземлення, занулення) ненадійні, їх важко здійснити (в умовах вічної мерзлоти), багато коштують або у випадках, коли до безпеки обслуговування пред’являються підвищенні вимоги (в шахтах, кар’єрах), а також у пересувних електроустановках. Найбільше розповсюдження устрої захисного відімкнення знайшли в мережах до 1000 В. Захисне відімкнення обов’язкове для ручних електроінструментів.
Основні вимоги, яким повинні відповідати устрої захисного відімкнення: висока чутливість, малий час відімкнення, селективність дії, здатність здійснювати самоконтроль справності, надійність.
Для захисту від дотику до частин, що знаходяться під напругою, використовується також подвійна ізоляція — електрична ізоляція, що складається з робочої та додаткової ізоляції. Робоча ізоляція — ізоляція струмоведучих частин електроустановки. Додаткова ізоляція найбільш просто здійснюється виготовленням корпусу з ізоляційного матеріалу (електропобутові прилади).
Огороджувальні переносні засоби призначені для тимчасового огородження струмоведучих частин і запобігання помилкових операцій з комутаційною апаратурою. До них належать ізоляційні накладки, ковпаки, переносні заземлення (заземлювачі) та плакати, переносні щити, клітки.
Часто використовується звукова та світлова сигналізація, надписи, плакати та інші засоби інформації, що попереджують про небезпеку.
Огороджувальні пристрої використовуються як суцільні, так і сітчасті. Суцільні огороджувальні п
