Поняття корупційних злочинів

Законодавством України поняття корупційного злочину не визначено. Воно розробляється теорією кримінального права. З’ясовуючи сутність корупційного злочину в процесі здійснення прокурорської діяльності, необхідно мати на увазі, що основу цього поняття складають законодавчі визначення злочину (ч. 1 ст. 11 ККУ), корупції та корупційного правопорушення (ч. 1 ст. 1 РЗ). Виходячи з них, можна вважати, що корупційним злочином є передбачене Особливою частиною ККУ суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки корупції.

Законодавець у ч. 1 ст. 1 РЗ визначив такі обов’язкові ознаки корупції: корупційне діяння, предмет, суб’єкт, форма вини та мета.

1. Корупційними діяннями є:

- використання службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей;

- прийняття обіцянки/пропозиції неправомірної вигоди[66];

- обіцяння, пропонування чи надання неправомірної вигоди;

- одержання неправомірної вигоди, в тому числі й хабара.

2. Предметом корупційного злочину є неправомірна вигода, у тому числі хабар. У складах корупційних злочинів предмет визначено як:

1) хабар у будь-якому виді (ст.ст. 368, 369 ККУ);

2) неправомірна вигода (ст.ст. 364-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 ККУ);

3) майно, право на майно, дії майнового характеру (злочини, передбачені іншими розділами ККУ, зокрема ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 201 ККУ).

За усталеною слідчо-судовою практикою хабар – це незаконна винагорода майнового характеру. Така позиція офіційно відображена у постанові ПВСУ від 26.04.2002 № 5 (як і в попередній від 07.10.1994 № 12) «Про судову практику у справах про хабарництво», у якій визначено, що предмет хабара має виключно майновий характер. Ним можуть бути майно (гроші, цінності й інші речі), право на нього (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов’язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо). Хабар може даватись та одержуватись і в завуальованій формі – під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування й виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо). Послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не визнаються хабаром. Слід пам’ятати, що поняття «хабар» є виключно кримінально-правовим. В інших галузях права воно не фігурує.

Поняття неправомірної вигоди визначене в ч. 1 ст. 1 РЗ і примітці до
ст. 364-1 ККУ. Такою є: грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безплатно або за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Як видно із сформульованих вище визначень(судового і законодавчого), між поняттями «хабар» та «неправомірна вигода» не існує сутнісної різниці Вони відрізняються лише термінологічно. Із законодавчого визначення неправомірної вигоди, через включення до нього словосполучення «нематеріальні активи», може скластися помилкове уявлення, що такою є як майнова, так і немайнова вигода. Насправді – це не так. Висновок такий випливає із п.п. 14.1.120 п. 14.1 ст. 14 і п.п. 145.1.1 п. 145.1 ст. 145 ПКУ. У цьому Кодексі поняття «нематеріальні активи» визначено як право власності на результати інтелектуальної діяльності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права інтелектуальної власності, право користування майном, майновими правами та природними ресурсами, а саме право на:

– авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо);

– на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);

– об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо));

– інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо);

– користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище);

– користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо).

Отже, нематеріальні активи завжди мають майновий характер, тобто можуть бути виражені у грошовій формі.

3. Суб’єкти корупційного злочину визначені у ч. 1 ст. 4 РЗ (суб’єкт відповідальності за корупційні правопорушення) та у відповідних статтях ККУ (ст. 18 Загальної частини, п.п. 1 та 2 Примітки до ст. 364). Слід також пам’ятати, що визначення суб’єктів корупційних злочинів у сфері надання публічних послуг міститься безпосередньо в ч. 1 ст. 365-2 та ст. 368-4 ККУ.

Суб’єкти вчинення корупційних злочинів розподіляються на види, причому не за одним, а декількома критеріями. Так, за характером ролі у вчиненні хабарництва, комерційного підкупу або підкупу особи, яка надає публічні послуги, їх можна розподілити на активних та пасивних. Активними є ті суб’єкти, які пропонують, обіцяють, дають, надають або передають службовій особі неправомірну вигоду (хабар). Пасивними визнаються корупціонери, які одержують неправомірну вигоду (хабар). Зазначений поділ суб’єктів корупційних злочинів у вітчизняній практиці протидії корупції поки що не відіграє важливого значення. Натомість, зарубіжна практика протидії корупції надає цьому поділу суттєвого значення. Зокрема, активна корупція в низці європейських держав вважається більш небезпечною, ніж пасивна, або однаково небезпечною. Відповідно, й запобіжна діяльність спрямовується переважно на потенційних активних корупціонерів, а санкції за прояви активної корупції є більш жорсткими або однаковими з санкціями за вчинення пасивних корупційних злочинів.

Тісно переплітається з викладеним вище і розподіл суб’єктів корупційних злочинів на загальних і спеціальних. Активні корупціонери – це загальні суб’єкти злочину, тоді як пасивні є спеціальними його суб’єктами (службові особи, особи, які надають публічні послуги та ін.).

Необхідно звернути увагу на те, що нові антикорупційні закони поклали край суперечкам щодо того, чи є нотаріуси, арбітражні керуючі та інші особи подібного статусу службовими особами. У п. «б» ч. 2 ст. 1 РЗ серед суб’єктів корупційних правопорушень названо осіб, які не є службовими, але надають публічні послуги. Такими є аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках.

Положення, що зазначені суб’єкти корупційних правопорушень не є службовими особами, однозначно випливає і з нової назви Розділу ХVІІ Особливої частини ККУ «Злочини у сфері службової діяльностіта професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». Суб’єкти вчинення злочинів цього розділу чітко розмежовані на службових осіб та таких, що не є службовими, а лише надають публічні послуги.

Аналіз змін, внесених у цей розділ, дає змогу дійти висновку, що до осіб, які надають публічні послуги, крім перелічених у п. «б» ч. 2 ст. 1 РЗ, слід відносити й адвокатів, адже у ст. 358 КК України адвоката названо серед осіб, які надають публічні послуги.Щодо «інших» осіб, які надають публічні послуги, питання вирішується самостійно у кожному конкретному випадку. Його вирішення залежить від визнання (невизнаня) послуги, що надається, публічною.

Визнання у нових антикорупційних законах того, що особи, які надають публічні послуги, не є службовими, дає можливість стверджувати, що нотаріуси, арбітражні керуючі, третейські судді й інші особи, які надають публічні послуги, не були службовими особами і до внесення відповідних змін до ККУ. Принаймні це стосується виконання ними професійних обов’язків.Зрозуміло, що, наприклад, нотаріус може мати підлеглих, і в такому разі він є службовою особою за ознакою виконання ним організаційно-розпорядчих обов’язків, проте зовсім не їх він використовує, коли засвідчує певні документи. Тому, якщо нотаріус отримав винагороду за незаконне здійснення нотаріальних дій, це не підпадає і ніколи не підпадало під ознаки одержання хабара. Це ж стосується й арбітражних керуючих, експертів, третейських суддів та інших осіб, які надавали публічні послуги.

Ставити у провину неслужбовій особі злочин, передбачений ст. 368 ККУ немає жодних підстав. Поява у ККУ статті, відповідальність за якою несе особа, яка надає публічні послуги, тобто статті, яка встановлює злочинність діяння, що раніше злочином не вважалося, погіршує становище особи. Тому згідно з положенням ч. 3 ст. 5 КК ст. 368-4ККУ не має зворотної сили.

4. Формою вини у складах корупційного злочину є прямий умисел. Стосовно мотиву вчинення цього злочину слід зазначити, що він може бути як корисливим, так і позбавленим ознак корисливості.

Загальні суб’єкти вчиняють злочинне діяння з метою схилити особу, зазначену у п.п. 1–3 ч. 1 ст. 4 РЗ, до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей, а спеціальні суб’єкти – з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Отже, слід пам’ятати, що корупційним є лише такий злочин, склад якого містить вказані вище обов’язкові ознаки корупції. Якщо в злочинному діянні відсутня хоча б одна з таких ознак – його не можна вважати корупційним та відображати у відповідній антикорупційній статистиці.

Кримінальна відповідальність за корупційні злочини переважно передбачена статтями розділу ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». Суспільна небезпечність цих злочинів обумовлюється тим, що вони завдають шкоди такому об’єкту кримінально-правової охорони, як порядок здійснення службової діяльності в юридичних особах публічного та приватного права, а також порядок надання неслужбовими особами публічних послуг. Цей об’єкт у складі корупційних злочинів є основним. При цьому до числа юридичних осіб публічного права, крім інших, відносяться і органи державної влади та місцевого самоврядування.

Додатковими факультативними об’єктами корупційних злочинів також є охоронювані законом права та інтереси окремих громадян, державні чи громадські інтереси або інтереси юридичних осіб.

 

Види корупційних злочинів

Корупційні злочини, передбачені Розділом ХVІІ Особливої частини ККУ, розподіляються на види залежно від обраного критерію класифікації. Так, за роллю суб’єкта у вчиненні корупційного злочину ці злочини поділяють на активні прояви корупції та пасивні. Така класифікація, як зазначалося вище, більш властива зарубіжній практиці протидії корупції.

Для вітчизняної антикорупційної практики звичнішим є розподіл корупційних злочинів на види за характером злочинного діяння. За цим критерієм корупційні злочини можна розподілити на наступні види:

1. Службові зловживання загального характеру (ст.ст. 364, 364-1, 365, 365-1 ККУ).

2. Службові зловживання спеціального характеру (ст.ст. 368, 368-2, 368-3 ККУ) та необхідна співучасть у деяких із них (ч.ч. 1, 2 ст. 368-3; ст. 369; ст. 369-2 ККУ).

3. Зловживання загального і спеціального характеру при наданні публічних послуг (ст. 365-2, ч.ч. 3, 4ст. 368-4 ККУ) та необхідна співучасть у деяких із них (ч.ч. 1, 2 ст. 368-4 ККУ).

4. Корупційні злочини, передбачені іншими розділами ККУ: за наявності визначених вище ознак корупції до них може бути віднесено злочини, передбачені ст.ст. 149, 189, 191, 201, 248, 303, 308, 312, 313, 320, 410, 423, 424 ККУ й інші.

[1] http://www.un.org/ru/aboutun/

[2] http://www.coe.int

[3] Оціночні звіти групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO) щодо стану корупції в Україні. [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/anti_corruption_grecorep

[4] Corruption Perception Index. [Електрон. ресурс]. Режим доступу: http://cpi.transparency.org/cpi2011/results/

[5] Докладніше див: Закон України „Про засади запобігання і протидії корупції”. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”: Науково-практичний коментар / Відп. ред.: С.В. Ківалов, Є.Л. Стрєльцов. – Х.: Одіссей, 2011. – с. 50–87; Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції” / М.І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2011. – с. 51–90; Науково-практичний коментар Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції” / За ред. Шамрая В.О. – К.: Видавничий дім „Професіонал”. – 2012. – 464 с.; Закон України „Про засади запобігання і протидії корупції”. Науково-практичний коментар. – К.: „Видавничий дім „Скіф”, 2012. – с. 41–70.

 

[6] Див., напр.: Дудоров О.О. Правова еквілібристика, або про відмежування злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, від адміністративних корупційних правопорушень / О.О. Дудоров, Г.М. Зеленов // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. Юридичні науки. – 2012. – № 1 (частина 1). – С. 92-99.

[7] Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27.01. 1999 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 15. – Ст. 717.

[8] Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 191) 15.05. 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 15. – Ст. 718.

[9] Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції від 31.10. 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 10. – Ст. 506.

[10] Див.: пункт 57 Оціночного звіту по Україні. Інкримінації (ETS 173 і 191, GPC 2) (Тема I). Затверджений GRECO на 52-му пленарному засіданні (Страсбург, 17-21 жовтня 2011 р.); пункт 18 Другого додаткового звіту про стан виконання рекомендацій GRECO за результатами 1-го і 2-го раундів оцінювання України. Прийнятий GRECO на 54-му пленарному засіданні (Страсбург, 20-23 березня 2012 р.) // Офіційний сайт Міністерства юстиції України: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/ anti_corruption_grecorep

[11] Звіт про стан протидії корупції за 12 місяців 2011 року: Форма № 1-КОР.

[12] Про боротьбу з корупцією. Закон України № 356/95-ВР від 05.10. 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.

[13] Судова практика розгляду кримінальних справ про службові злочини з ознаками корупційних діянь (статті 364, 365 та 368 Кримінального кодексу України), а також справ про адміністративну відповідальність за порушення вимог Закону від 5 жовтня 1995 р. „Про боротьбу з корупцією”. Узагальнення Верховного Суду України від 01.04. 2008 р. // Інформаційний сервер Верховного Суду України: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/366F13D23201180FC2257607002B6EB0

[14] Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення. Закон України № 3207-VI від 07.04. 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 41. – Ст. 414.

[15] Літошенко О.С. Адміністративна відповідальність в системі юридичної відповідальності: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.С. Літошенко; Київ. нац. екон. ун-т. – К., 2005. – С. 8, 15.

[16] Коломоєць Т.О. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник / Т.О. Коломоєць. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – С. 259.

[17] Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 252-254.

[18] Йосифович Д.І. Адміністративна відповідальність посадових осіб органів місцевого самоврядування за корупційні діяння: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Д.І. Йосифович; Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2009. – С. 11.

[19] Літошенко О.С. Адміністративна відповідальність в системі юридичної відповідальності: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.С. Літошенко; Київ. нац. екон. ун-т. – К., 2005. – С. 15.

[20] Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції” / М.І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2011. – С. 33; Наджафов О.Г. Корупційні правопорушення і види відповідальності за їх вчинення / О.Г. Наджафов // Вісник прокуратури. – 2012. – № 3 (129). – С. 56.

[21] Податковий кодекс України від 02.12. 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13, № 13-14, № 15-16, № 17. – Ст. 112.

[22] Про державний бюджет України на 2012 рік. Закон України № 4282-VI від 22.12. 2011 р. // Голос України. – 2011. – № 246. – 28 грудня.

[23] Постанова Зарічного районного суду м. Суми від 06.01. 2012 р. у справі № 3-2/12 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21057970

[24] Постанова Зборівського районного суду Тернопільської області від 22.09. 2011 р. у справі № 3-782/11 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/18415548

[25] Постанова Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.01. 2012 р. у справі № 827/31/2012 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20824394

[26] Господарський кодекс України від 16.01. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18-22. – Ст. 144.

[27] Постанова Тростянецького районного суду Сумської області від 20.01. 2012 р. у справі № 1818/3-1/2012 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/20985909

[28] Клименко А. Право директора навчального закладу працювати практичним психологом за суміщенням / Антоніна Клименко // Практика управління закладом освіти. – 2011. – № 11. – С. 56-58. [29] Про наукову і науково-технічну діяльність. Закон України № 1977-XII від 13.12. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – Ст. 165. [30] Рішення Конституційного Суду України № 21-рп/2010 від 06.10. 2010 р. (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) // Офіційний вісник України. – 2010. – № 80. – Ст. 2835.

[31] Про культуру. Закон України № 2778-VI від 14.12. 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 24. – Ст. 168.

[32] Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.02. 2011 р. // Офіційний вісник України. – 2011. – № 13. –Ст. 551. [33] Цивільний кодекс України від 16.01. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

[34] Постанова Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01.03. 2012 р. у справі № 909/845/2012 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21676034

[35] Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2012 від 13.03. 2012 р. у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 2 розділу VIII „Прикінцеві та перехідні положення” Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції” // Офіційний вісник України. – 2012. – № 23. – Ст. 888.

[36] Про статус депутатів місцевих рад. Закон України № 93-IV від 11.07. 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.

[37] Одержання подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Роз’яснення Міністерства юстиції України від 28.07. 2011 р. // Журнал „Баланс-Бюджет”. – 2011. – № 36 – 5 вересня. – С. 11.

[38] Постанова Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06.02. 2012 р. у справі № 1807/789/2012 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21406374

[39] Порядок передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям. Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1195 від 16.11. 2011 р. // Офіційний вісник України. – 2011. – № 91. – Ст. 3302.

[40] Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України. Постанова Верховної Ради України № 1796-XII від 06.11. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 4. – Ст. 15.

[41] Декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру: Додаток до Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції” № 3206–ІV від 07.04. 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 40. – Ст. 404.

[42] Загальні правила поведінки державного службовця. Затверджені наказом Головного управління державної служби України № 214 від 04.08. 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 90. – Ст. 3208.

[43] Постанова Любомльського районного суду Волинської області від 12.10. 2011 р. у справі № 3/0310/1984/11 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20211947

[44] Постанова Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.10. 2011 р. у справі № 3-1741/11 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19288639

[45] Постанова Березнівського районного суду Рівненської області від 23.01. 2012 р. у справі № 1701/111/12 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21021301

[46] Постанова Білгород–Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.01. 2012 р. у справі № 3-4659/11 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21057812

[47] Постанова Яворівського районного суду Львівської області від 17.01. 2012 р. у справі № 1329/67/12 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/20888366

[48] Див.: абз. 3 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією” № 13 від 25.05. 1998 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2009. – № 1. – С. 305.

[49] Постанова Апеляційного суду Київської області від 24.02. 2012 р. у справі № 33-95/12 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21625378

[50] Постанова апеляційного суду Волинської області від 11.01. 2012 р. у справі № 3-831/11/0314 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21227618

[51] Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення. Затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 185 від 22.02. 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 13. – Ст. 582.

[52] Про організацію діяльності органів прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції. Наказ Генерального прокурора України № 10гн від 21.06. 2011 р. // Офіційний інтернет-портал Генеральної прокуратури України: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua

[53] Інструкція про порядок обліку кримінальних та адміністративних корупційних правопорушень. Затверджена Наказом Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України, Голови Служби безпеки України, Голови Державної податкової служби України, Міністра оборони України, Голови Державної судової адміністрації України № 83/519/311/463/483/122 від 05.08. 2011 р.

[54] Порядок зберігання вилучених під час здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення речей і документів. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 17 від 16.01. 2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 4. – Ст. 153.

[55] Ковбасюк В.В. Антикорупційне законодавство потрібно вдосконалювати / В.В. Ковбасюк // Вісник прокуратури. – 2012. – № 2 (128). – С. 27

[56] Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді. Затверджена наказом Державної судової адміністрації України № 68 від 27.06. 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 31. – Ст. 2266.

[57] Інструкція з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах. Затверджена наказом Державної судової адміністрації України № 155 від 05.12. 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 52. – Ст. 3548.

[58] Колпаков В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник / В.К. Колпаков. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 299-300.

[59] Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 13.06. 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 24. –Ст. 1004.

[60] Постанова Берегівського районного суду Закарпатської області від 22.02. 2012 р. у справі № 701/429/12 // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21567839

[61] Аналіз причин низької ефективності протестів органів прокуратури на постанови суду у справах про корупційні адміністративні правопорушення за 2009 рік / Аналіз від 31.03. 2010 р. підготований відділом нагляду за виконанням законодавства у сфері запобігання та протидії корупції Прокуратури міста Києва.

[62] Аналіз причин низької ефективності протестів органів прокуратури на постанови суду у справах про корупційні адміністративні правопорушення за 2009 рік / Аналіз від 31.03. 2010 р. підготований відділом нагляду за виконанням законодавства у сфері запобігання та протидії корупції Прокуратури міста Києва.

[63] Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Затверджене наказом Міністерства юстиції України № 39/5 від 11.01. 2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 6. – Ст. 223.

[64] Бюджетний кодекс України від 08.07. 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 50, № 50-51. – Ст. 572.

[65] Про виконавче провадження. Закон України № 606-XIV від 21.04. 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.

[66] Чинним ККУ ці діяння не визнані злочинами.