Найчастіше в клініці оперуються хворі з приводу рубцевої стриктури, раку, ахалазії стравоходу.
В післяопераційному періоді у хворих з анастомозом стравоходу, для зменшення навантаження на лінію швів і профілактики їх неспроможності, проводять зонд через лінію анастомозу. Через такий зонд уже з наступного дня вводяться крапельно харчові суміші. Однак, наявність зонду викликає неприємні відчуття, слинотечу, нудоту у деяких хворих, порушується дренажна функція бронхів, що сприяє розвитку пневмоній. Іноді тривале (до 5-6 днів) стояння дренажу викликає пролежень в ділянці швів, тому зонд утримують не довше, ніж 3 дні.
У пацієнтів з неоперабельним раком стравоходу, або тих, що не можуть перенести радикальну операцію, накладають гастростому (вшивають трубку в шлунок і його підшивають до передньої черевної стінки). Через трубку в шлунок з наступного дня вводять харчові суміші (обсягом до 1 склянки за один прийом), в подальшому обсяг суміші збільшують. З 12-14 дня трубку після введення їжі можна видаляти до наступного годування. При підтіканні їжі чи шлункового соку шкіру навколо фістули обробляють цинковою пастою, судокремом або пастою Ласара.
Догляд за хворими, оперованими з приводу захворювань шлунка і 12-палої кишки.
Найчастіше оперуються хворі з приводу ускладненого перебігу виразкової хвороби шлунку та 12-палої кишки, рідше з приводу раку шлунку, дивертикулів. Найтиповішими операціями для лікування виразкової хвороби являється резекція шлунку (видалення частини органу), або різного виду ваготомії (пересікання гілок вагуса) з дренуючими чи без них операціями.
В післяопераційному періоді для дренування шлунка або його кукси вставляють постійний (на 2-3 доби) або перманентний (1-2 рази на добу) зонд. При постійному стоянні дренажу слідкують за його функцією. При відсутності виділень з зонду це не завжди означає те, що в шлунку немає вмісту. Для перевірки його прохідності періодично вводять по 30,0 – 50,0 мл води. Воду треба вводити повільно, без зусиль, або самопливом, щоб не викликати неспроможності швів анастомозу.
Для дренування як і для промивання шлунку використовують спеціальний шлунковий зонд. Його змочують водою або вазеліновою олією і вводять в рот або в носовий хід. Коли кінчик зонда досягне кореня язика хворому пропонують зробити декілька ковтальних рухів, зонд при цьому проводять в стравохід на 40,0 – 45,0 см. При виникненні збудження або нудоти у хворого, його необхідно заспокоїти, запропонувати зробити декілька глибоких вдихів і продовжити введення зонду в шлунок. При наявності в шлунку слизу, застійного вмісту, залишків крові їх відмивають до “чистої води”.
Догляд за хворими, оперованими з приводу жовчнокам’яної хвороби або холециститу.
В зв’язку з тим, що на сьогоднішній день хворі з приводу холециститу оперуються малоінвазивними (лапароскопічними) методами, що особливо не впливає на загальний їх стан, то спеціального, крім загального, догляду вони не потребують. Якщо проводилось дренування холедоха, то необхідно слідкувати за кількістю виділеної жовчі за добу, її характером, вести облік.
Догляд за хворими, оперованими з приводу захворювань тонкої та товстої кишки.
На тонкій кишці хворі оперуються в основному з приводу кишкової непрохідності і лише рідко з приводу пухлин. Після операції, як правило, проводиться інтубація кишки зондом до ілеоцекального кута. Тому необхідно стежити за кількістю виділеного вмісту, його характером, періодично (3-4 рази на добу) промивати зонд для профілактики його обструкції. Необхідно вести облік виділень на протязі доби
Операції на товстій кишці, особливо після ургентних операцій, рідко закінчуються відновленням безперервності кишки шляхом накладання анастомозу, у зв’язку з небезпекою його неспроможності. Операція закінчується створенням колостоми (виведенням кишки на передню черевну стінку). Стому, в залежності від показань, розкривають на 2-4 день. З неї в перші дні виділяється значна кількість рідкого калу, шкіра навколо стоми може мацеруватись, лінія швів інфікуватись. Тому після кожного випорожнення необхідно проводити ретельний туалет навколо стоми, обмивати розчином фурациліну 1:5000, 2% розчином хлораміну. При необхідності змазувати шкіру пастою Ласара, судокремом або цинковою маззю. В подальшому користуються калоприймачами – поліетиленовими мішками, які утримуються спеціальним поясом або липкою пластиною (мал. 6.2.2).
Малюнок 6.2.2. Калоприймачі на липких пластинах.
Догляд за хворими, оперованими на черевній стінці з приводу гриж.
Грижі черевної стінки – захворювання, які супроводжуються виходом внутрішностей за межі черевної стінки з ділянкою парієтальної очеревини через вроджені чи набуті слабкі місця.
За локалізацією розрізняють пахові, стегнові, пупкові, післяопераційні тощо.
Післяопераційні грижі, в залежності від розміру грижових воріт, поділяють на малі (до 5,0 см), середні (від 5,0 см до 10,0 см), великі (від 10,0 до 20,0 см), гігантські (понад 20,0 см) (мал. 6.2.3). Операції з приводу гриж називаються висіканням грижі.
В післяопераційному періоді хворим рекомендують обмежувати фізичні навантаження, запобігати різких рухів, як і при інших операціях на черевній стінці. У хворих з післяопераційними грижами середніх і великих розмірів додатково рекомендують носити спеціальні бандажі, або підв’язують їх широким рушником, простирадлом для профілактики рецидиву.
Хворих з гігантськими черевними грижами (за винятком пахових) рідко оперують в плановому порядку в зв’язку з можливим виникненням легенево-серцевої недостатності в післяопераційному періоді, великим ризиком рецидиву. Їм рекомендують носити бандажі постійно для профілактики защемлення.
Малюнок 6.2.3.Хворі з гігантськими паховими грижами.
