Зміна натільної білизни у тяжкохворого

Знімання натільної білизни:

- хворого підводять над подушкою, ззаду і знизу піднімають сорочку до пахвових ямок;

- підіймають притримуючи руки сорочку до потилиці і знімають її через голову;

- по черзі звільняють рукава, повністю знімаючи сорочку;

- при хворій одній руці, знімають рукав сорочки спочатку з здорової руки, а потім з хворої (Мал. 6.1.1).

При одяганні сорочки поступають навпаки:

- спочатку по черзі втягають руки в рукава, а потім одягають сорочку через голову і розпрямляють вниз по тулубу;

- при хворій одній руці одягають рукав раніше на хвору руку, а потім на здорову.

Для зручності зняття та одягання тяжкохворим рекомендується одягати сорочки типу дитячих сорочечок.

 

Малюнок 6.1.1. Знімання сорочки з важкохворого.

 

Зміну постільної білизни у тяжкохворих та у хворих в непритомному стані проводять одним з наступних двох способів.

За першим способом зміни білизни (подовжній спосіб) хворого повертають на бік до одного з бокових країв ліжка. Брудне простирадло згортають у напрямку до хворого, а потім чисте простирадло, що було скатано перед цим валом в довжину, розкручують по матрацу і укладають поряд з валом брудного простирадла. Хворого повертають через обидва вали на іншу сторону ліжка, вже покриту чистим простирадлом, після чого знімають брудне простирадло і повністю розкривають вал чистого простирадла (Мал. 6.1.2).

За другим способом зміни білизни (поперечний спосіб) по черзі піднімають ноги і таз хворого і у напрямку до його голови згортають валом брудне простирадло, а замість його розкручують згорнуте в поперечний вал чисте простирадло. Потім піднімають тулуб хворого, знімають брудне простирадло і на його місце розгортають другу половину чистого простирадла (Мал. 6.1.3). При наявності двох медичних працівників при зміні постільної білизни у тяжкохворих краще всього на цей час перекласти хворого на каталку.

 

 

Малюнок 6.1.2. Подовжній спосіб зміни постільної білизни у важкохворих.

 

 

Малюнок 6.1.3. Поперечний спосіб зміни постільної білизни у важкохворих.

 

На чисту білизну краще підкладати спеціальні медичні пелюшки, одна з сторін якої має багатошарову поверхню, що всмоктує, а інша сторона покрита водонепроникним шаром (на зразок дитячих підгузників, прокладок). Пелюшки підкладають найчастіше під тазовий пояс та місця в зоні оперативного втручання для попередження забруднення білизни та одягу, а також для зменшення подразнення шкіри хворого. З метою попередження забруднення матрацу доцільно також підкладати під простирадло клейонку чи медичні пелюшки, можна використовувати комплекти одноразової медичної постільної білизни. Забруднену білизну збирають у поліетиленові мішки чи спеціальні контейнери та виносять для зберігання в кімнату для брудної білизни до відправки для прання. Сестра-господиня постійно контролює наявність чистих комплектів білизни для молодших медичних сестер, умови зберігання та своєчасну відправку забрудненої білизни до пральні. Натільну та постільну білизну хворим замінюють за мірою необхідності (наприклад, одразу ж після забруднення рановим виділенням чи випорожненням), але не рідше ніж 1 раз на 7 днів.

 

6.2. Окремі питання догляду за оперованими хворими на органах черевної порожнини, грудної клітини та сечовидільної системи.

Догляд за хворими, оперованими на черевній порожнині, грудній клітині, сечовидільній системі базується на засадах загального догляду, але мають деяку свою специфіку. Вона характеризується в першу чергу порушеннями функції цих систем.

Проявами порушення функції органів травлення є: біль в животі та диспепсичні прояви – нудота, блювання, печія, відригування, здуття живота, запор, пронос.

Біль в животі виникає внаслідок скорочення гладких м’язів органів травлення при подразненні їх больових рецепторів різними зовнішніми чинниками (харчовими продуктами, лікувальними засобами, отруйними і токсичними речовинами), а також гістаміном, вільними радикалами, серотоніном, аутоімунними комплексами, алергенами, перекисними сполуками, продуктами недоокислених речовин, які утворилися внаслідок різноманітних патологічних станів чи безпосереднього подразнення очеревини під час операції, перитоніті або внаслідок запальної реакції в черевній стінці, як результату операційної травми.

Характеристика болю:

за характером – приступоподібний (спазм гладких м’язів), постійний;

за розповсюдженням – генералізований (по всьому животу), локалізований (з іррадіацією, без іррадіації);

за проявами – ниючий, колючий, стискуючий, ріжучий, оперізуючий;

за тривалістю – постійний, епізодичний;

за інтенсивністю – помірний, інтенсивний, надмірний.

Найінтенсивніший біль пов’язаний з порушенням кровотоку (ішемічний) це, насамперед, можливо при тромбозі, емболії судин брижі, завороті кишечника, вузлоутворенні. Досить інтенсивний біль виникає при перфорації порожнистого органу живота.

В післяопераційному періоді біль частіше інтенсивний і постійний, що вимагає призначення наркотичних засобів. Через 2-3 доби інтенсивність болю знижується, що дозволяє обмежуватись ненаркотичними препаратами для знеболювання. Як правило, на 4-5 добу пацієнти утримуються від призначення знеболюючих препаратів при нормальному перебігу післяопераційного періоду.

При появі раптового інтенсивного болю в животі необхідно прикласти міхур з льодом на живіт, негайно викликати лікаря, не застосовуючи ніяких знеболюючих засобів, щоб не змазати клінічну картину захворювання.

Нудота – неприємне відчуття, яке характеризується слабкістю, салівацією, часто є провісником блювання.

Долікарська допомога - заспокоїти хворого, дати доступ свіжого повітря в палату, запропонувати декілька ковтків прохолодної води (можна з настойкою м’яти), або таблетку валідолу під язик. При тривалій нудоті викликати лікаря.

Блювання – рефлекторний акт, що виникає внаслідок збудження блювотного центру і характеризується викидом шлункового вмісту назовні.

По своїй природі розрізняють блювоту центрального (ураження головного мозку чи отруєння) і периферичного (подразнення рецепторів травного тракту) походження.

Блювання може бути: одиночним, повторним, багаторазовим (нестримним).

За характером вмісту блювота буває: слизовою, з залишками свіжої їжі, з рештками неперетравленої їжі, яка була прийнята напередодні (при стенозі вихідного відділу шлунку), з домішками жовчі (часто при патології жовчних шляхів), з домішками тонкокишкового вмісту (калова блювота при непрохідності кишечника), кавової гущі, або згустків крові (при кровотечі із стравоходу чи шлунку).

Особливо небезпечною є блювота в непритомному стані, або в період виходу із наркозного сну у зв’язку з попаданням вмісту шлунку в дихальні шляхи і можливою асфіксією хворих (регургітація), або виникненням аспіраційної пневмонії.

Долікарська допомога – хворому необхідно надати сидяче, або лежаче (на боці) положення (мал. 6.2.1). Голову розміщують нижче тулубу. До рота підносять ниркоподібний таз. Блювотні маси залишають до приходу лікаря. Після блювання рот пацієнта (важкохворого) очищують за допомогою вологого тампону, іншим полощуть рот теплою водою. При повторному блюванні хірургічним хворим вставляють шлунковий зонд і проводять промивання шлунку. При необхідності залишають зонд на декілька годин або добу.

Відрижка – самовільний вихід газу із шлунку або його вмісту в ротову порожнину, що виникає внаслідок антиперистальтики.

Долікарська допомога – хворому дають настій плодів кропу запашного, кореня валеріани, квітів ромашки, м’яти перцевої. На епігастрій можна прикласти грілку, напівспиртовий компрес.

Печія (згага) – характеризується печінням за грудниною або в глотці і виникає внаслідок закидання шлункового соку в стравохід при підвищенні кислотності шлункового соку, порушенні евакуації із шлунку чи недостатності кардіального жому.

Долікарська допомога – дають обволікаючі засоби (кисіль, білок курячого яйця, відвар насіння льону, кореня солодки), продукти, що мають лужну реакцію (ряжанку, вершки, мінеральну воду: «Боржомі», «Поляна Квасова», «Лужанська»), а також оксид магнію. В післяопераційному періоді вона може свідчити про застій в шлунку або його куксі при невідновленій перистальтиці кишок.

Гикавка – раптовий вдих із характерним звуковим супроводженням, що виникає внаслідок судомного скороченням діафрагми. Виникає рефлекторно, але може спостерігатись при подразненні діафрагмального нерву, іноді в післяопераційному періоді. Приступи можуть тривати іноді на протязі декількох днів, їх трудно вгамувати.

Долікарська допомога – для пригнічення рефлексу рекомендують натиснути пальцями на очні яблука, між ніжками кивального м’язу, натужитись, на висоті максимального вдиху, затиснувши ніс (прийом Вальсальви), надавити рукою на епігастральну ділянку, короткочасно затримати дихання на висоті вдиху, призначити сублінгвально таблетку валідолу.

 

Малюнок 6.2.1. Положення хворого під час блювання.

 

Метеоризм – відчуття розпирання в животі внаслідок накопичення газів в кишках або порушенні перистальтики. Часто спостерігається в післяопераційному періоді внаслідок парезу кишок.

Долікарська допомога – якщо не протипоказаний прийом рідини, то рекомендують водну витяжку плодів кропу запашного або ромашки лікарської, активоване вугілля, карболен, еспумізан. При тривалому здутті – постановка газовідвідної трубки в пряму кишку.

Для стимуляції перистальтики використовують гіпертонічну клізму, або клізму за Огнєвим. Для гіпертонічної клізми використовують 10% розчин натрію хлориду або 20-30% розчин магнію сульфату в кількості 100-150 мл. Для клізми за Огнєвим використовують по 30 мл гліцерину, 3% розчину перекису водню та 10% розчину натрію хлориду. Гумовою грушею розчини вводять в пряму кишку і хворому рекомендують утримати їх 20-30 хвилин, після чого садять на судно або унітаз.

Запор – тривала затримка (понад 1 добу) виділення калу. Може бути функціонального (гіпотонія, або спазм кишечника) або органічного характеру. Для виключення органічної природи запору проводять обстеження хворого.

Долікарська допомога – можна рекомендувати їжу, що багата на клітковину (чорнослив, інжир, буряки, банани, сухофрукти, зокрема курага, хліб із борошна грубого помолу, вівсяна каша), настої трав, що мають послаблюючу дію (жостір, ревінь, александрійський лист, кора крушини). З метою спорожнення кишечника використовують очисну або олійну клізму. При тривалому запорі з утворенням калових каменів проводять механічне пальцеве видалення калу в гумових рукавичках.

Пронос – часте, рідке випорожнення кишечника. В хірургічній практиці зустрічається рідко, в основному, як надмірна чутливість кишечника до деяких харчових продуктів (молоко, овочі), або може виникати в результаті відновлення пасажу кишкових мас при кишковій непрохідності.

Долікарська допомога – використовують настої рослин, які мають дубильні або в’яжучі властивості (кора дуба, ожина, чорниці, кизил, шишки вільхи).