«Про розвиток і застосування мов в Україні»
З часу прийняття Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» (28 жовтня 1989 р.) відбулися кардинальні зміни в житті українського суспільства.
Сьогодні існує нова геополітична реальність — незалежна і суверенна держава Україна.
Внаслідок недосконалості низки положень, а також відсутності належних механізмів контролю та відповідальності за виконання зазначений Закон є недостатньо ефективним. У деяких сферах суспільного життя звужується використання державної мови. З огляду на зазначене виникла необхідність у розробленні й прийнятті нового Закону України «Про розвиток і застосування мов в Україні».
Новий Закон покликаний забезпечити застосування державної мови як основного засобу спілкування в усіх сферах суспільного життя на всій території України і водночас гарантувати вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України.
У законопроекті на відміну від Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» визначено принципи державної мовної політики, розроблено нові статті («Мова Збройних Сил України та інших військових формувань», «Організація виконання Закону» тощо), визначено механізм організації та контролю за виконанням Закону, а також відповідальність за порушення законодавства України про мови.
Законопроект розроблено з урахуванням міжнародних правових актів щодо розвитку і застосування мов, а також пропозицій зацікавлених міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, громадських організацій, національно-культурних товариств, Національної академії наук.
У законопроекті враховано рішення Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп / 99 та положення Конституції Автономної Республіки Крим.
Прийняття Закону України «Про розвиток і застосування мов в Україні» дасть змогу зміцнити правові й організаційні засади розвитку й застосування державної мови та мов національних меншин, сприятиме реалізації прав громадян України на користування рідною мовою.
До участі в громадських слуханнях запрошені народні депутати України, науковці, представники громадських організацій.
Довідка:
Кабінет Міністрів України
• здійснює моніторинг громадської думки з найважливіших суспільних проблем для врахування її під час формування державної політики;
• консультується та взаємодіє з політичними партіями та громадськими організаціями щодо прийняття державних рішень.
Додаток: План проведення громадських слухань на 2 арк. в 1 прим.
З більш докладною інформацією Ви можете ознайомитися за адресою: www.kmu.gov.ua
Додаток:
СЦЕНАРНИЙ ПЛАН
проведення Громадських слухань «Про проект Закону
України «Про розвиток і застосування мов в Україні»
5 грудня 2003 року
Час проведення: 15.00-17.00 годин Місце проведення: Палац мистецтв «Український дім», вул. Хрещатик, 2
Учасники засідання: за списком
1 Відкриває Громадські слухання:
ТАБАЧНИК Дмитро Володимирович — Віце-прем'єр-міністр України — 5 хвилин
2 Ведуть Громадські слухання:
ТАБАЧНИК Дмитро Володимирович — Віце-прем'єр-міністр України
ТАНЮК Леонід (Лесь) Степанович — голова Національної спілки театральних діячів, народний депутат України, голова Комітету з питань культури і духовності
САВЧЕНКО Олександра Яківна — віце-президент Академії педагогічних наук
3 Про проект Закону України «Про розвиток і застосування мов в Україні» Доповідають:
КРЕМЕНЬ Василь Григорович — Міністр освіти і науки — 10 хвилин
ЧИЖ Іван Сергійович — Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення — 10 хвилин
4 Обрання робочої групи з підготовки проекту резолюції Громадських слухань
ТАНЮК Лесь Степанович вносить пропозицію щодо обрання робочої групи з підготовки проекту резолюції Громадських слухань
5 Обговорення доповіді: учасники слухань (за списком) —1 година, виступи до 5 хвилин
5.1 Прес-пауза 15.40-16.00 годин — відповіді організаторів та учасників Громадських слухань іна тематичні запитання журналістів
6 Оголошення проекту резолюції Громадських слухань:
ТАНЮК Лесь Степанович надає слово представникові робочої групи з підготовки проекту резолюції Громадських слухань ЛУБЧЕНКУ Ігорю Федоровичу
ЛУБЧЕНКО Ігор Федорович — голова Національної спілки журналістів — 5 хвилин
7 Голосування проекту резолюції — учасники Громадських слухань — 5 хвилин
8 Підбиття підсумків та закриття громадських слухань проекту Закону України «Про розвиток та застосування мов в Україні»
ТАБАЧНИК Дмитро Володимирович — Віце-прем'єр-міністр України — 5 хвилин
Орієнтовний час проведення заходу — 2 години Після закінчення — кава-брейк для учасників слухань
Стаття — це науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в. збірнику, журналі, газеті. Вона є результатом мисленнєвого процесу, в якому поєднуються аналіз, структурування, формулювання та висловлення думок.
Отже, стаття — це візуальне вираження результатів мисленнєвої діяльності.
Якщо ви вирішили написати статтю, спершу зосередьтесь на з'ясуванні таких питань:
1 Головна тема статті.
2 На кого розрахована стаття (хто буде користувачем вашого повідомлення).
3 Допоміжні засоби, якими ви можете скористатися під час написання статті.
Як свідчать дослідження, є три категорії читачів.
1 Поверховий читач. Ці користувачі зазвичай:
• читають заголовки та підзаголовки;
• перечитують початкові та кінцеві положення статті;
• переглядають використані джерела;
• зосереджують увагу на цифрах і таблицях;
• швидко переглядають покликання й виділені у тексті речення.
2 «Середній» читач. На відміну від перших, вони більш уважні до власне змісту статті: зосереджуються на її головних положеннях.
3 Уважний читач. Це найменша група, котра ретельно вивчає матеріал, перечитуючи його двічі й більше, та робить при цьому письмові зауваження.
Процес написання статті складається з таких етапів:
1 Попередній збір інформації — нотатки, опрацювання літератури, контакти з компетентними в цій сфері особами, підбір ілюстрацій.
2 Формування тексту статті —поділ зібраного матеріалу на групи відповідно до визначеної тематики.
3 Визначення структури статті — заголовків, підзаголовків, кількості частин, глав тощо. З'ясування питання, в яких структурних частинах тексту буде розкриватися головний зміст.
4 Написання статті. Під час написання статті можете скористатися такими порадами:
• чітко з'ясуйте, яка остаточна мета вашої статті;
• стаття має ґрунтуватися на переконливих фактах, уникайте сумнівних прикладів;
• найважливіше й найголовніше повідомляйте на початку статті (підзаголовок під основним заголовком);
• поділіть текст на абзаци, оскільки суцільний текст погано сприймається читачем;
• будуючи речення, уникайте однієї й тієї ж структури. Одноманітність ніколи не була привабливою;
• намагайтесь уникати іншомовних слів;
• дотримуйтесь норм літературної мови;
• намагайтесь уникати надто довгих речень;.
• всередині тексту подайте заголовки та підзаголовки;
• зробіть широкими береги та відстань між рядками — це дасть змогу надалі робити помітки, виправлення;
• якщо це стаття в газету, звертайтесь у тексті до читачів, використовуючи слова ви, ми, добродії, друзі;
• написавши статтю, дайте «сирому» тексту відлежатися хоча б один день, потім критично перечитайте його й відредагуйте.
Ви можете припуститися помилок у тексті, але це зовсім не свідчить про те, що ви не вмієте писати! Справа це нелегка!
Зразок статті:
НЕЗАЛЕЖНА ДЕРЖАВА Й ДЕРЖАВНА МОВА
Історично склалося так, що український народ упродовж століть був розкиданий по різних державах, не маючи власної, яку втратив після занепаду Київської Русі. Та попри всі злигодні долі українці на своїх етнографічних теренах виробили спільний спосіб думання, спільні ідеали, спільні уявлення про добро і зло. А мова, як відомо, не лише засіб спілкування, а й спосіб відтворення в свідомості народу явищ навколишньої дійсності. І в Євангелії від Івана читаємо: «Спочатку було Слово... Воно в Бога було споконвіку. Усе через нього постало». Народ може з об'єктивних причин чи суб'єктивних змінити місце мешканки, свою назву, втратити державність, але залишатися народом, поки живе його оберіг — рідна мова.
Цю істину добре усвідомлювали й усвідомлюють завойовники народів. Недаремно метою правителів усіх імперій була насамперед мовна асиміляція підкорених земель.
І от коли будь-який народ визволяється з-під колоніального ярма і творить чи відтворює власну державу, однією з найважливіших його проблем стає відродження занедбаної мови. Стан державної мови, рівень володіння нею, поширеність у різних сферах життя — усе це показники цивілізованості суспільства. Бо хіба можна сподіватися на створення привабливого образу України в світі, коли мовна ситуація в ній змінилася тільки на папері? Отже, місію відродження української мови мусить узяти на себе українська інтелігенція, ми з вами. Ми мусимо знати й 'любити українську мову, говорити нею так, аби всім, хто її слухає, захотілося навчатися нашої мови й користуватися її скарбами. Шлях цей складний і тернистий, оскільки від 1240 року, коли Київська Русь упала, не витримавши натиску монголів, тобто 7 з половиною століть, ми не мали своєї держави. А після поразки Івана Мазепи під Полтавою 1709 року ім'я України надовго зникло з мапи світу. Представники інших країн почали сприймати нашу Батьківщину в найкращому разі як екзотичну область Росії.
Цьому сприяли, зокрема, працівники туристичних екскурсійних організацій. Адже майже всі екскурсії вели російською мовою, усе було російське — і Софія, й Печерська лавра, і старокиївські князі. Адже в іноземних мовах не розрізняють поняття руський і російський. Для англомовних усе те рашен, для німців руссіш, для греків росікос. За часів більшовицького правління нав'язувалося сприймання довкілля крізь призму російської мови. В Україні можна було народитися, вирости, дістати вищу освіту, пропрацювати до пенсії, не відчувши жодної потреби в українській мові. Дехто й зараз гадає, що треба лише надати російським словам чудернацького звукового оформлювання, як їхня думка набуде українського втілення. Але близькість двох мов тільки уявна, бо справжні українські фонетика, вимова, лексика, граматика вельми оригінальні, мають окреслені національні риси, які людина вбирає з молоком матері. Від людей, які не опанували цих істин, чуємо: я рахую (замість на мою думку, я вважаю), гривна (замість гривня), в обличчі (замість в особі). А ще причина цього в тому, що в повсякденні багато хто не послуговується українською мовою. Ну, наприклад, студенти спілкуються російською мовою і лише на заняттях з української мови говорять рідною. А чому? Питання риторичне.
Отже, я всіх закликаю, навчаючись чужого, ніколи не цурайтеся свого, залишайтеся неповторною українською особистістю в широкому колі особистостей, що репрезентують решту народів світу (О. Пономарів).
Запам'ятайте!
Виключний:
виключна власність, виключне право, виключне становище
Виключення:
виключення зі списку (з університету, з організації)
Винятковий (який становить виняток; особливий, надзвичайний). Вживають зі словами:
виняткoва вага, вимогливість, винахідливість, вправність, гідність, гостинність, дипломатичність, зустріч, людина, можливість, мужність, оперативність, особистість, особливість, пам'ять, причина, роль, сила, ситуація, сукупність, слабість, стійкість, точність, увага, чесність
винятковий випадок, закон, організатор, результат, розум, талант, урожай, успіх
виняткове значення, явище
виняткові здібності, обставини, права, умови
АНОТАЦІЯ
Анотація — це коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. В ній зосереджується увага на найсуттєвішому: викладається зміст роботи та її мета. Анотація суттєво допомагає під час добору та вивчення літератури з того чи іншого питання та ознайомлення зі змістом книги.
У кінці анотації обов'язково зазначають користувачів, яким рекомендовано роботу.
Отже, якщо вам швидко треба ознайомитися зі змістом книжки й мати про неї певне уявлення, читайте анотацію.
Зразки анотацій:
Шевчук С. В. Російсько-український словник ділового мовлення. — К.: Вища школа, 2001. — 351 с.
У словнику подано переклад як загальновживаних слів, так і термінологічної лексики з ділової сфери спілкування. Розглядаються також словосполучення, що становлять певні труднощі під час перекладу. Словник укладено відповідно до норм сучасної української літературної мови.
Для студентів, викладачів вищих навчальних закладів, учителів шкіл, а також для всіх, хто працює з текстами офіційно-ділового стилю.
____________________________________________________________
Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / Уклад, і голов. ред. В; Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. — 896 с.
Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики, укладений на основі четвертого видання «Українського правопису», враховує лексичний матеріал, представлений майже в усіх орфографічних, тлумачних, енциклопедичних, термінологічних, фахових та галузевих словниках, виданих в Україні у другій половині XX — у перші роки XXI століть.
