Основні напрями підвищення продуктивності праці та ефективності трудових ресурсів підприємства

Досягти високої продуктивності праці в цілому на підприємстві, в бригаді чи на кожному робочому місці - значить насамперед скоротити, а в ідеальному випадку ліквідувати втрати робочого часу, виявити та реалізувати його резерви, раціонально використовувати робочий час у виробничих процесах за рахунок розробки прогресивних технологій. Резерви робочого часу можна розділити на резерви фонду робочого часу та на резерви трудомісткості. Для розробки заходів із підвищення продуктивності праці необхідно починати з аналізу та використання резервів фонду робочого часу, а потім переходити до резервів зменшення трудомісткості, або впроваджувати заходи з їх ліквідації одночасно, тому що використання резервів трудомісткості потребує розробки нових або впровадження вже існуючих передових технологій, тобто існує необхідність в значних фінансових інвестиціях. Крім того, впровадження новітніх технологій вимагає чіткого організування праці та налагодження всіх процесів, тобто попередньо потрібно розглянути рівень організування праці та ліквідувати існуючі недоліки в цій сфері діяльності. Використання ж резервів фонду робочого часу майже одразу дає економічний ефекти та не потребує значних фінансових інвестицій, тому що досягається за рахунок вдосконалення організації виробництва та систем управління. Однак це не означає, що резерви зниження трудомісткості мають залишитися поза увагою. Резерви підвищення продуктивності праці мають багатопланову структуру в залежності від місця, часу і джерел їх виникнення. За місцем утворення резерви рекомендується поділяти на народногосподарські, галузеві та внутрішньовиробничі. Внутрішньогосподарські резерви зростання продуктивності праці виступають як невикористані можливості скорочення витрат праці під впливом тих чи інших чинників. Тому кожний резерв можна розглядати відносно окремого чинника, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати у відповідності з класифікацією чинників. Такий підхід дає можливість найбільш повно виявляти склад і структуру резервів, провести комплексний аналіз, визначити основні причини і визначити конкретні шляхи усунення втрат і непродуктивних витрат праці. У відповідності з класифікацією, що рекомендується, внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці можуть бути об'єднані в такі групи: 1) за часом використання (перспективні і потенційні); 2) за місцем утворення (на будівельно-монтажних роботах, в підсобних виробництвах, в управлінській сфері); 3) за джерелами утворення (удосконалення засобів праці, предметів праці, оптимізації рівня організації праці й виробництва, вдосконалення системи менеджменту, логістики та мотивації). Використання резервів зростання продуктивності праці залежить від реальних можливостей виробництва в конкретних умовах. У зв'язку з цим при плануванні продуктивності праці резерви необхідно враховувати повністю або поетапно з розподілом реалізації за періодами. При проведені економічного аналізу необхідно розглядати перспективні й потенційні резерви. До потенційних або поточних резервів відносяться ті резерви, які було створено в зв'язку з недоліками в організації праці, менеджменті або в технології. Оцінюючи поточні резерви, розрахункову економію чисельності робітників необхідно коригувати на час введення їх в дію шляхом множення розрахованої чисельності на коефіцієнт, який визначається діленням кількості часу з моменту мобілізації резервів до кінця року на загальну тривалість року. Перспективні резерви виникають в результаті прискорення науково-технічного прогресу. Для реалізації перспективних резервів потрібні певні умови: впровадження нової технології, високопродуктивного обладнання, сучасних матеріалів, удосконалення організування виробництва та системи менеджменту. Внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці підприємств рекомендується поділяти на дві групи: резерви зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг) та резерви більш повного використання робочого часу працюючих. Остання група складається із необхідних витрат на виконання планового обсягу робіт і втрат робочого часу, пов'язаних з недоліками в організуванні виробничих і трудових процесів.