Сутність та методика оцінки виробничого, операційного і фінансового циклів підприємства

Оборотні засоби перебувають в постійному русі, набуваючи форми грошей, запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів та готової продукції. Використання оборотних засобів підприємства безпосередньо пов'язане з конкретними особливостями формування його операційного циклу. Операційний цикл — період повного обороту всієї суми оборотних засобів, в процесі якого змінюються їх види. У виробництві операційним циклом здебільшого називають середній проміжок між придбанням матеріалів для виробництва та отриманням грошових коштів за реалізовану продукцію. Іншими словами, для виробничих підприємств операційний цик л — це середній проміжок часу, необхідний для перетворення грошових коштів у продукт підприємства і навпаки. Період операційного циклу (Чоц) визначається за наступною формулою: Чоц = Чоз + Чодз; де Чоз та Чодз - відповідно періоди запасів і дебіторської заборгованості в днях. Найважливішою характеристикою операційного (виробничо-комерційного) циклу є Його тривалість, яка впливає на обсяг, структуру і ефективність використання оборотних засобів. Обсяг оборотних засобів залежить від характеру і обсягу випуску продукції, удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення, рівня організування виробництва і праці тощо. Період фінансового циклу (Ч.я) - це період обороту коштів, який обчислюється як різниця між періодом операційного циклу, і періодом погашення кредиторської заборгованості. Скорочення тривалості фінансового циклу для підприємства є позитивним, а від'ємне значення показника свідчить про нестачу коштів, тобто підприємство живе "в борг". Упродовж операційного циклу оборотні засоби підприємства проходять три основні стадії, послідовно змінюючи форму, серед яких: 1. Стадія обігу - оборотні засоби в грошовій формі (гроші та їх еквіваленти) використовуються для придбання сировини, матеріалів та інших матеріалів; 2. Стадія виробництва (матеріальні ресурси поступають у виробництво і піддаються обробці, поступово перетворюючись у запаси готової продукції); 3. Стадія обігу розпочинається з надходження готової продукції на склад підприємства і закінчується отриманням виручки від реалізації продукції (оборотні засоби можуть виступати у вигляді готової продукції, дебіторської заборгованості, грошових коштів).

Виробничі запаси є важливою частиною матеріальних ресурсів підприємства, відіграють визначну роль у його господарській діяльності. На виробничих підприємствах вони складають основу продукції, що виготовлюється, або підвищують її якість, тобто виступають як предмети праці. Суттєве значення відіграють матеріальні ресурси у ході експлуатації основних засобів. Це запасні частини, мастильні матеріали, фарби, паливо. Слід мати на увазі, що матеріальні ресурси використовуються тільки упродовж одного операційного циклу. Отже, виробничі запаси можна визначити як предмети праці, що були придбані або самостійно виготовлені з метою подальшого застосування у виробництві продукції, наданні послуг, господарських потреб. Матеріальні запаси поділяються на поточні, страхові, технологічні, транспортні. В практичній діяльності окремих підприємств визначають також середній та максимальний запас. Поточний запас матеріалу (Зноп) - основний вид запасу сировини, матеріалів, купованих та напівфабрикатів, призначений для забезпечення безперервного виробничого процесу між двома черговими поставками. Зноп = Псер.*Тпост; де Псер - середньоденна потреба у визначеному виді матеріалів, тонн, кг; Тпост - кількість днів між двома черговими постачаннями. Страховий запас призначений для забезпечення безперервного виробничого процесу при відхиленні від прийнятих інтервалів поставок. Зстр = ∆t*Псер; де ∆t - середнє відхилення в днях від періоду часу між двома поставками (термін можливого зриву поставки). Транспортний запас створюється у випадку перевищення строків вантажообігу порівняно із строками документообігу. Технологічний (підготовчий) запас здійснюється на час підготовки матеріалів до виробництва, включаючи аналіз і лабораторні випробування. Цей запас враховується у тому випадку, коли він не є частиною процесу виробництва.

ОЦІНЮВАННЯ: 1. метод ідентифікованої собівартості передбачає облік фактичної собівартості кожної конкретної одиниці запасів. Цей метод оцінювання застосовується для матеріальних ресурсів, які мають значну вартість, невелику номенклатуру та використовуються для виконання спеціальнім замовлень; 2. метод середньозваженої собівартості полягає в тому, що собівартість кожної одиниці запасів визначається шляхам ділення сумарної вартості залишку таких запасів на початок місяця і вартості отриманих упродовж місяця запасів на їх сумарну кількість; 3. метод ФІФО - передбачає списання матеріальних ресурсів у такій послідовності, в якій вони надходили на підприємство; 4. метод ЛІФО — передбачає, що першими будуть списуватися матеріали, які надійшли останніми, тобто в послідовності, протилежній їх надходженню; 5. метод нормативних витрат полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції, що встановлюються підприємствами з урахуванням нормального рівня використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Норми витрат та ціни слід перевіряти та переглядати для наближення їх до фактичних. 6. метод оцінки за цінами реалізації використовується на підприємствах роздрібної торгівлі.