Звіт
Я Побулаваць О. С. проходив виробничу практику в Печерському РУГУ МВС України з 19.01.15 по 15.03.15 року.
При прибутті на базу практики пройшов інструктаж з охорони праці та правил пожежної безпеки. Ознайомився з правилами внутрішнього розпорядку, та керівником бази практики до якого я був направлений на стажування, а саме до старшого слідчого слідчого відділу Писаренка Є.Г.
Надалі узгодила з ним основні вимоги щодо проходження виробничої практики, а саме мій розклад робочого часу та обсяг роботи. До того, як я приступив до виконання поставлених мені завдань я мав ознайомитися з Закон України «Про міліцію» та положення «Про органи досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України» в цілому, а також детально та уважно ознайомитися з КПК України, але оскільки отримані мною в навчальному закладі знання з кримінально процесуального права та КПК України, я поставленне завдання виконав швидко. А з отриманих знань можу сказати, що діяльність органів досудового розслідування здійснюється відповідно до принципів верховенства права, законності, рівності перед законом і судом, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, недоторканності житла чи іншого володіння особи, таємниці спілкування, невтручання в приватне життя, недоторканності права власності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, свободи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї, заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення, забезпечення права на захист, змагальності сторін кримінального провадження та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередності дослідження показань, речей і документів, забезпеченні права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, публічності, диспозитивності, розумності строків досудового розслідування.[3,9]
Пребуваючи на базі практики, а на самперед практика була зорієнтована на поглиблене вивчення та ознайомлення з роботою слідчого, отримала достатньо знань та цікавих моментів данної професії. Робота слідчого мене дуже зацікавила оскільки це дуже захоплююче та потребує не тільки теоретичних знань, але й адекватна оціка становища як потерпілого так і обвинуваченого.
Слідчі дії -це регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження уповноваженою на те особою, а також забезпечувані заходами державного примусу та супроводжувані необхідним документуванням процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання, дослідження та перевірку доказів.
Проблемою залишається визначення такого поняття як «слідчі (розшукові) дії», згаданого в новому КПК України без чіткої логіки його використання. Слідчі (розшукові) дії згідно з ч. 1 ст. 223 КПК України є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Але саме на це і спрямовані будь-які слідчі дії, як засоби пізнання в кримінальному провадженні. Скоріше використання в указаній дефініції терміна "розшукові" є надлишковим багатослів'ям.[10]
Основу слідчих дій складають окремі методи пізнання - візуальне спостереження, розпитування, сприйняття, пошук, порівняння (ідентифікація), відтворення, дослідження, які супроводжуються закріпленням (фіксацією та засвідченням) одержаної доказової інформації чи висновків дослідження у відповідних процесуальних документах. Норми права, які регламентують провадження слідчих дій, являють собою певну модель діяльності слідчого і несуть у собі конструктивні засади. Вони створюють правовий інститут - слідчу дію. Виступаючи як пізнавально-засвідчувальна дія, слідча дія одночасно є також і актом застосування права і в силу цього формує систему правовідносин.[4]
Кожна слідча дія є не тільки засобом пізнання, засобом збирання, дослідження та перевірки доказів, а й виступає як акт правозастосовної діяльності. Тому інститут слідчої дії має встановлювати певну систему гарантій як встановлення істини, так і забезпечення прав і свобод людини. Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає дві широкі групи слідчих дій:
1 )традиційні слідчі дії: огляд (стаття 237), включаючи огляд трупа (ст. 238), огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією (ст. 239); допит, у тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб, який раніше йменувався очною ставкою (статті 224-226); пред'явлення для впізнання (стаття 228-231), обшук (стаття 233-236), слідчий експеримент (стаття 240), освідування (стаття 241), отримання зразків для експертного дослідження (стаття 245), провадження експертизи (стаття 241-244);
2) негласні слідчі (розшукові) дії: аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з електронних інформаційних систем і т.д.
Негласні слідчі (розшукові) дії, як визначено в ст., 246 КПК України, - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених законом.
Система негласних слідчих (розшукових) дій складається з двох блоків.
До першого блоку належать слідчі дії, які пов'язані з втручанням у приватне спілкування:
1) аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260);
2) арешт, огляд та виїмка кореспонденції (ст. 261 -262);
3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263);
4) зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264).
До другого блоку негласних (слідчих) належать інші негласні слідчі (розшукові) дії:
1) обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267);
2) установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268);
3) спостереження за особою, місцем або річчю (ст. 269);
4) аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270);
5) контроль за вчиненням злочину (ст. 271);
6) виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272);
7) негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження.
У той же час контроль за вчиненням злочину включає в себе ще одну підсистему негласних слідчих (розшукових), які до цього регулювались як оперативно-розшукові заходи і комбінації. Так, відповідно до ст. 271 КПК України: "Контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться в таких формах:
1) контрольована поставка;
2) контрольована та оперативна закупка;
3) спеціальний слідчий експеримент;
4) імітування обстановки злочину.
Такій системі слідчих дій бракує досконалості, а саме: системності, відповідності принципам верховенства права, юридичної визначеності, передбачуваності та пропорційності.
Звертає на себе увагу те, що такі названі в законі слідчі (розшукові) дії, як аудіо-, відеоконтроль особи, спостереження за особою, місцем або річчю та аудіо-. відеоконтроль місця грунтуються на одному й тому ж методі пізнання і фіксування в кримінальному провадженні - візуальному спостереженні та технічному документуванні, і скоріше "штучно втиснуті" в різні види і процесуальні форми окремих слідчих дій, хоча можуть з більшим успіхом регламентуватись окремою слідчою дією - безпосереднє спостереження і документування. [5]
У систему негласних слідчих (розшукових), з одного боку, входять слідчі дії, які пов'язані з втручанням у приватне спілкування:
1) аудіо-, відеоконтроль особи;
2) арешт, огляд та виїмка кореспонденції;
3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;
4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.
Але втручанням у приватне спілкування із названих дій можна вважати лише арешт, огляд та виїмку кореспонденції та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Інші за своїм змістом можуть і не мати справи з спілкуванням. Можливо, законодавець мав на увазі більш широке поняття - втручання у приватне життя. Але до такої групи мав би бути віднесений і обшук тощо. Схоже маємо справу зі штучною і непродуманою класифікацією, а це вже питання теоретичного рівня якості законів. На жаль, законодавча техніка нового КПК України не витримує критики.[8]
Більшість із негласних слідчих (розшукових дій) особливо з групи контролю за вчиненням злочину (спеціальний слідчий експеримент, імітування обстановки злочину) так і не отримали належної процесуальної регламентації, що залишає місце для свавілля та ставить під сумнів можливість застосування таких засобів, адже вони не відповідають закладеним в рішеннях Європейського суду з прав людини вимогам юридичної визначеності. Контрольована поставка взагалі, якими б цілями вона не виправдувалась, недопустима в кримінальному провадженні, адже є по суті не тільки провокацією злочину, а й співучастю у його здійсненні, не може бути незамінною і не відповідає як вимозі верховенства права, так і принципу пропорційності.
Встановлюючи у ст. 267 "Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи" правило про те, що "Слідчий має право обстежити публічно недоступні місця, житло чи інше володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів". Цією статтею законодавець робить значний крок у минуле, підмінюючи принцип верховенства права принципом доцільності, грубо порушуючи положення ст. 22 Конституції України.
Вочевидь існуюча система слідчих дій, підстави і процесуальна форма їх провадження потребують удосконалення.
Залежно від джерел отриманої інформації слідчі дії поділяються на:
а) спрямовані на отримання інформації від людей (допит, очна ставка, впізнання та деякі інші);
б) спрямовані на отримання інформації від матеріальних об'єктів (огляд, обшук, виїмка, експертиза та подібні);
в) спрямовані на отримання інформації як від матеріальних об'єктів, так і від людей (відтворення обстановки й обставин події злочину, затримання підозрюваного).
Залежно від характеру одержуваної інформації слідчі дії поділяються на: вербальні (виявляють і фіксують словесно-знакову інформацію), невербальні (виявляють, досліджують і фіксують емпіричні дані - властивості і стан матеріальних об'єктів).
За особливостями процесуальної форми провадження слідчі дії можуть бути поділені на такі, які провадяться:
1) за рішенням слідчого (проведення експертизи, проведення дистанційного впізнання режимі відеоконференції тощо), або без неї. Без винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допит, огляди, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання і, як правило, затримання підозрюваного;
2) на підставі постанови слідчого, погодженої з керівником органу досудового розслідування (виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації - ст. 272);
3) за постановою прокурора (ексгумація трупа - ст. 239, освідування - ст. 241, контроль за вчиненням злочину - ст. 271);
4) за ухвалою слідчого судді - здійснення у режимі відеоконференції допиту (ст. 225); обшук, аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260); накладення арешту та виїмка поштово-телеграфної кореспонденції (ст. 261-262); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267); установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268); спостереження за особою, місцем або річчю (ст. 269); аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270);
5) за участю понятих (обшук або огляд житла, обшук особи, впізнання) і без них (допит);
6) з обов'язковою участю фахівця (огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов'язкової участі судово-медичного експерта або лікаря; ексгумація трупа; допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря, і без його участі або за його участю на розсуд слідчого;
7) особою однієї статі з іншими учасниками (освідування, особистий обшук) та будь-якими особами, що проваджують розслідування в передбаченому порядку.
Послідовність (черговість) проведення слідчих дій визначаються конкретною слідчою ситуацією та вирішуються особою, в провадженні якої перебуває справа, або прокурором, що здійснює нагляд за досудовим розслідуванням.
Виробнича практика проходила на основному спрямуванні як робота слудчого та слідчі дії. В продовж практики мав змогу працювати з документами які відносяться до кримінального провадження а саме складання фабули, опис вище вказаного кпримінальног провадження, опис фототаблиць та її складання з описом.
Також ознайомився з самим матеріалом та можу виокремити деякі цікаві факти, щодо підозри у кримінальному провадженні а саме:
підозра може сформуватися тільки після внесення відомостей до ЄРДР, початку кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових), негласних (розшукових) та інших процесуальних дій.
Підозра може виникнути в осіб, які здійснюють досудове розслідування - слідчого та/або прокурора. Це положення має важливе значення, оскільки припущення про вчинення кримінального правопорушення певною особою, яке виникло у потерпілого, його представника, заявника, свідка, особи, яка здійснила законне затримання у порядку ст. 207 КПК України, тощо не тягнуть за собою правових наслідків, та можуть бути підставою для висунення та перевірки слідчих версій стороною обвинувачення, підозра завжди суб'єктивна, оскільки виникає на підставі внутрішнього переконання слідчого та/або прокурора, яке формується відповідно до зібраних у кримінальному провадженні доказів.
Підозра - це ймовірне судження, припущення, попередній висновок про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення. У разі отримання нових доказів раніше повідомлена підозра може бути змінена. Це відрізняє підозру від підсумкового висновку слідчого чи прокурора про винуватість особи, який формулюється у обвинувальному акті, та має бути з точки зору сторони обвинувачення обґрунтованим, достовірним та остаточним. Саме тому обвинувачення, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, є твердженням про вчинення певною особою діяння, передбаченого Законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, установленому КПК України. Підозра не може бути твердженням, її сутність полягає в тому, що це тільки припущення, яке необхідно перевірити під час нового етапу досудового розслідування, який наступає після повідомлення про підозру конкретної особи.[2]
Підозра повинна бути обґрунтованою, оскільки закон вимагає, що особа обов'язково повідомляється про підозру передусім за наявності достатніх доказів для її підозри у вчиненні кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України). Якщо про підозру повідомляється особа у разі обрання щодо неї запобіжного заходу, у клопотанні слідчого також уже мають бути такі достатні докази, оскільки КПК України встановлює, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 177 КПК України). Підставою для ймовірного висновку про причетність особи до вчинення злочину та повідомлення особи про підозру є також сам собою факт затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення (п. 1 ч. 1 ст. 276 КПК України). Цим фактом і обґрунтовується виникнення припущення про вчинення кримінального правопорушення певною особою.[2]
Підозра має бути формалізована у вигляді процесуального документа - повідомлення про підозру, який складається відповідно до вимог ст. 277 КПК України. Сама собою підозра без її юридичного оформлення є тільки гіпотезою та не породжує правових наслідків. Підозра як обґрунтоване припущення про вчинення кримінального правопорушення певною особою має бути перевірена під час кримінального процесуального доказування для її спростування або підтвердження та трансформації в обвинувальне твердження, що знайде своє відображення в обвинувальному акті. Причому підозра не повинна бути єдиним припущенням, яке у свідомості слідчого чи прокурора перетворюється на презумпцію винуватості особи. Вона має бути сформульована та перевірена у сукупності зі всіма доказами, разом із версією про невинуватість особи, про непричетність її до вчинення кримінального правопорушення, що повністю відповідатиме правовому змісту такої засади кримінального провадження, як презумпція невинуватості.
Підозра не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Це випливає із загальної засади законності кримінального провадження (ч. 1, 2 ст. 9 КПК України), а також прямо передбачено у ч. 3 ст. 17 КПК України. Підозра - це обов'язковий етап кримінального провадження, зокрема стадії досудового розслідування, оскільки саме з моменту повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення починається притягнення особи до кримінальної відповідальності (п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України).[5]
Структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов'язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог ст. 278 КПК України. Звичайно, фактичні дані, які входять до змісту підозри, можуть не мати фотографічної ідентичності з обвинувальним актом, тобто можуть бути значно вужчі, ніж ті, що слідчий чи прокурор вкажуть в обвинувальному акті. Навіть закон надає таку можливість, оскільки відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 277 КПК України до повідомлення належить стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється особа.[14]
Отже на підставі викладеного можна зробити висновок, що підозра - це обґрунтоване припущення слідчого та/або прокурора про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, яке формалізоване у повідомленні про підозру, та має бути перевірено для спростування або підтвердження. Повідомлення про підозру - це процесуальна діяльність, зміст якої полягає у складанні слідчим або прокурором письмового повідомлення про підозру та його врученні особі відповідно до ст. 276-279 КПК України. Слід також звернути увагу на багатозначність термінів «підозра» та «повідомлення про підозру». Вони можуть вживатись у кримінальному провадженні та у навчальної літературі в інших, крім зазначених вище значеннях. Терміном «підозра» може назватися процесуальний документ - повідомлення про підозру, який складається та вручається особі. Крім того, ним може позначатися інститут кримінального процесуального права, який становить собою уособлену групу правових норм, які регулюють однорідні кримінальні процесуальні відносини, що виникають у зв'язку із притягненням особи до кримінальної відповідальності, складанням та врученням особі повідомлення про підозру та одночасним наданням підозрюваному можливості захищати свої права та законні інтереси. Терміном «повідомлення про підозру» може позначатися певний етап стадії досудового розслідування, з_ якого починається притягнення особи до кримінальної відповідальності. Його можуть розуміти як сукупність кримінальних процесуальних дій та рішень, які здійснюються та приймаються на цьому етапі. Значення повідомлення особи про підозру полягає в тому, що: 1) на цьому етапі формулюється підозра, тобто перше офіційне обґрунтоване припущення, попередній висновок про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення;
2) з моменту повідомлення особі про підозру починається притягнення її до кримінальної відповідальності (кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду);
3) з дня повідомлення особи про підозру починають відраховуватися строки досудового розслідування (ст. 219 КПК України);
4) після складання повідомлення про підозру визначаються загальні напрями подальшого розслідування, відповідно до яких підозра має бути перевірена та спростована або трансформована в обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого Законом України про кримінальну відповідальність;
5) у кримінальному провадженні з моменту повідомлення про підозру між державними органами, які ведуть кримінальне провадження, та особою, якої повідомлено про підозру виникають кримінальні процесуальні правовідносини, з'являється центральна процесуальна фігура досудового розслідування, новий учасник - підозрюваний, який є суб'єктом права на захист, з чим пов'язується виникнення функції захисту, набуває процесуальних прав, передбачених у законі (ст. 42 КПК України), та утілює сторону захисту;
6) розширюються повноваження слідчого по застосуванню щодо підозрюваного заходів забезпечення кримінального провадження (наприклад, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. 148 КПК України); відсторонення від посади (ст. 154 КПК України), арешт майна (ст. 170 КПК України) та ін.); 7) з моменту повідомлення особи про підозру можуть ініціюватися укладення угод про примирення або про визнання винуватості (ст. 468, 469 КПК України).[13]
Також мав нагоду під пильним наглядом керівника практики старшого слідчого слідчого відділу Печерського РУ ГУ МВС України складапи письмовий огаяд речових доказів за попередньо проведеною інструкцією. Складання протоколу в ході або по закінченні огляду місця події, місцевості, житла, іншого приміщення чи об'єкта є одним з основних процесуальних способів фіксації доказової інформації про факт незаконного використання вогнепальної зброї.
Будучи структурованим процесуальним документом, будь-який протокол огляду включає в себе три основні частини: вступну, описову і заключну.
У вступній частині протоколу вказуються:
· місце і дата виробництва слідчої дії;
· час початку і закінчення огляду з точністю до хвилини;
· посаду, звання, прізвище та ініціали особи, яка склала протокол;
· прізвище, ім'я та по батькові кожного учасника слідчого огляду, а у разі потреби також адреса та інші дані про особу зазначеної особи;
· норми кримінально-процесуального закону, на підставі яких проводився огляд;
· факт роз'яснення учасникам огляду їх прав, обов'язків, відповідальності та порядку виробництва слідчої дії (у протоколі також має бути зазначено, що особи, які беруть участь в огляді, були заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів);
· умови виробництва огляду (погода, освітленість)..
В описовій частині протоколу фіксується хід і результати огляду. На повноту і точність опису обстановки місця події, речового доказу (вогнепальної зброї, боєприпасів і т.д.) впливає досвід слідчого, його кругозір, а також знання спеціальної термінології. [12]
Практика показує, що ступінь достовірності отриманої в ході огляду доказівної інформації багато в чому обумовлюється часом складання протоколу.
Чим більше моментів фіксації ходу та результатів огляду відстоїть від моменту виробництва цієї слідчої дії, тим більше ймовірність спотворення і часткової втрати отриманої інформації.
Протокол повинен містити очевидні і безперечні для учасників огляду характерні особливості сприйманого об'єкта.
Але так як я не уповноважена робити ті дії які вище вказані моїм завданням було спакувати їх належним чином, прошити та наклеїти бірку, скласти квитанцію про вміст пакету с печаткою «Для Пакетів» віднести до кімнати збрігання речових доказів. [4]
В подальншому неодноразово виконував дану роботу, що мені дуже сподобалось оскільки це важлива та відповідальна робота.
Моя практика також не обійшлася без цікавих випадків, а саме можливісь бути присутньою на виїзді де спостерігала відмінну роботу слідчого, та дотримання ним всіх відповідних норм та правил у відповідності до ситуації, але в основному це протокол огляду місця події, та запис понятих. В ході проходження практики також сдійснювався слідчий експеремент, який полягав в відображення подій того часу в який здійснювався злочин але з фотознімками для подальшого складання фототаблиці (Додаток №4), та підшивання даного матеріалу до справи. Взагалом слідчий екасперемнт це – слідча (розшукова) дія, що проводиться слідчим або прокурором з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.[7]
Слідчий експеримент проводиться відповідно до правил ст. 240 КПК України. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Також до участі в даній слідчій (розшуковій) дії можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитись вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.
Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров’я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода.
Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора.
Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.[5]
При розслідуванні злочину нерідко необхідно з'ясувати реальну можливість тієї чи іншої події в умовах конкретної слідчої ситуації.
Наприклад, при дачі свідком показань про те, що він чув і бачив, будучи очевидцем злочину, слід з'ясувати, чи міг він, перебуваючи на певному місці, за даних умов освітлення, віддаленості і т.д., спостерігати факти, про які він показує.
Така ж ситуація виникає при перевірці різних версій про поведінку злочинців, реакції потерпілих і т.п. [11]
Безсумнівно, що з'ясування неможливості такого роду подій дозволяє виключити відповідні факти і що базуються на них слідчі версії з подальшої перевірки.
А позитивне встановлення об'єктивної можливості, навпаки, полегшує доведення відповідних фактів.
І для цієї мети при розслідуванні злочинів використовується така дія, як слідчий експеримент.
Вищевикладене обумовлює актуальність даної роботи, присвяченої питанням тактики слідчого експерименту при провадженні в кримінальних справах.
Слідчий експеримент
1.3 метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
2. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.
3. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
4. Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров'я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода.
5. Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.
6. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.[15]
. Слідчий експеримент - це слідча дія, яка полягає в тому, що слідчий та/або прокурор у присутності понятих, а в необхідних випадках за участю спеціаліста, підозрюваного, потерпілого, свідка, захисника, представника, з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, проводить відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проводить інші необхідні досліди чи випробування.
Метою слідчого експерименту є перевірка та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Закон не вимагає винесення постанови про проведення слідчого експерименту. Він може бути проведений як за ініціативою слідчого чи прокурора, так і за клопотанням підозрюваного, його захисника, потерпілого, свідка, інших учасників процесу.
Якщо клопотання про проведення слідчого експерименту заявила сторона захисту чи потерпілий, участь особи, яка його ініціювала, та (або) його захисника чи представника є обов'язковою, крім випадків, коли через специфіку слідчої дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній (ч. б ст. 223 КПК). Важливою умовою проведення слідчого експерименту є його проведення в умовах, максимально наближених до тих, у яких у минулому відбувалася досліджувана дія чи подія. Тому, перш ніж проводити дослідницькі дії, необхідно відтворити (реконструювати) обстановку, у якій вони проводитимуться. Ступінь реконструкції залежить від характеру експерименту, обстановки, у якій він здійснюватиметься, від можливостей реконструювання. Недотримання цієї умови розцінюється як порушення вимог кримінального процесуального закону, що спричиняє втрату доказового значення одержаних даних.[6]
Під пильним нагладом під час практики було завдання на складання документів, таких як постанова про призначення групи слідчих аби в подальшому слідчий міг затвердити його у заступника начальника СВ Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві підполковника міліції. (Додаток 1).
Складання бланку протоколу допиту підозрюваного аби в подальшому використоувати його на допиті. (Додаток №2).
за час проходження виробничої практики також мав нагоду навчитися друкувати протокл огляду речових доказів, попередньо ознайомившись з прикладом складання та оформлення.(Додаток №3).
Додаток №1
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
