Оцінювання в Україні
В Україні переважає спрощене уявлення про проектне фінансування та загалом про капітальні інвестиції. Говорячи про оцінювання в Україні потрібно зазначити, що таке поняття з’явилось недавно. В результаті послідовної політики держави у інвестиційній сфері Україна продовжує нарощувати капітальні інвестиції, загальний обсяг яких перевищив 46 млрд. грн. З них близько чотирьох п'ятих складають капітальні вкладення, які зросли протягом 2003 року майже на 9%, їх частка у ВВП наблизилась до найвищого за попередні 6 років рівня -17%. Загалом темпи приросту інвестицій в основний капітал майже вдвічі випереджають приріст ВВП, що свідчить про посилення інвестиційної спрямованості економічного розвитку.
В цілому зростання капіталовкладень відбулося майже у всіх видах економічної діяльності. Більше ніж у півтора раза зросли обсяги інвестицій у розвиток рибного господарства, оптової та роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послуг з ремонту. Внаслідок поліпшення інвестиційного клімату в країні зросла частка коштів іноземних інвесторів в структурі інвестицій з 4,3 до 5,6%.Постійно покращуються міжгалузеві пропорції розподілу інвестицій, що суттєво сприяє посиленню довготривалих чинників економічного зростання.
Понад п'яту частину складають капітальні вкладення в обробну промисловість. Особливо інвестиційно привабливими залишаються харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів, підприємствами яких освоєно більше 8% усіх капіталовкладень. Майже п'яту частину інвестицій в основний капітал освоєно підприємствами транспорту та зв'язку.
Нарощуються обсяги інвестицій в основний капітал у соціальну сферу. В житлове будівництво було спрямовано понад 12% усіх капіталовкладень. Частка інвестицій, освоєних в таких важливих галузях, як освіта та охорона здоров’я, перевищила 3%, а приріст капітальних вкладень склав тут відповідно 31 та 12%.
Суттєві зрушення в інвестиційній сфері відбулися на регіональному рівні. У двох третинах областей капітальні вкладення зросли більше ніж в середньому по Україні. Найвищого рівня інвестиційної активності досягнуто у м. Севастополі та Житомирській, Миколаївській, Чернівецькій, Черкаській, Львівській областях.
Позитивна динаміка та якісні зміни інвестицій в основний капітал свідчать про покращення процесу відновлення основних засобів в Україні. Подальша реалізація заходів з активізації інвестиційної діяльності сприятиме нарощуванню капіталовкладень та розвитку економіки України.
Нещодавно Уряд України та Японії здійснили оцінювання інвестиційних проектів у рамках програми Офіційної Допомоги Розвитку (ОДР) України:
1. Проект будівництва мостового переходу через р. Південний Буг у м. Миколаєві. Проект передбачає будівництво мосту довжиною 2 км і дороги довжиною 12 км. Вартість Миколаївського проекту - 200 млн. доларів США, українська частка проекту –25 млн. дол. США, строк кредиту – 35 років, пільговий період – 7 років, відсоткова ставка – 2,5%, ТЕО проекту розроблено спільно японськими та українськими фахівцями. Аналогічний проект за програмою ОДР Уряду Японії вартістю 215 млн. дол. США реалізовано у Казахстані через р. Іртиш. Актуальність проекту спорудження мостового переходу через р. Південний Буг у м. Миколаєві визначена Законом України від 07 лютого 2002 року “Про Комплексну Програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 роках”. Зазначений проект має вагоме політичне значення, так як мостовий перехід через р. Південний Буг знаходиться на одному із європейських транспортних коридорів, що з’єднує країни Південної Європи з Півднем Росії, Середньої Азії та Закавказзя.
2. Проект реконструкції ТЕЦ ВО "Південний машинобудівний завод" (вартість проекту 85 млн. дол. США, в тому числі українська частина проекту – 33 млн. дол. США, японською стороною розроблено ТЕО. Термін дії проекту – 40 років, пільговий період – 10 років, відсоткова ставка - 0,75% річних. Підприємством розроблено ТЕО погашення кредиту та визначені джерела фінансування української частини проекту). Цей проект передбачає заміну енергетичного обладнання, яке забезпечить скорочення шкідливих викидів у атмосферу і оздоровлення екологічної ситуації у промисловому мегаполісі м. Дніпропетровська, а також забезпечить стабільну роботу ВО “Південмаш” та безперебійне постачання тепла і гарячої води населенню міста.
Оцінювання за кордоном
Поняття оцінювання вперше було вжито в США у 30-х роках, коли “Commonwealth Fund” профінансував детальніше оцінювання навчальних програм. Наприкінці 70-х років методи аналітичного оцінювання застосовували практично всі федеральні аґентства. Майже кожний департамент мав власний офіс з оцінювання, а у деяких з них такі офіси існували на кількох рівнях ієрархії: на рівні секретаря департаменту, на рівні директорів програм та на оперативному рівні.
На низовому рівні для здійснення заходів з оцінювання, фінансованих з федерального бюджету, було створено численні дрібні центри та фірми. Університетські дослідницькі центри збільшували свої підрозділи, що займалися оцінюванням. Створювалися спеціальні центри з оцінювання на ринку послуг з оцінювання з'являлися нові некомерційні та комерційні консалтингові й дослідницькі організації, а ті, що існували давно, розширювали масштаби своєї діяльності. Чимало вчених, щоб скористатися новими фінансовими потоками, перекваліфіковувалися на оцінювачів.
Свого найвищого розвитку оцінювальний бум досяг у 70-х роках, коли було проведено серію соціальних експериментів з дослідження нової політики та програмних ідей до їхнього впровадження у практику. Наймасштабнішим і найвідомішим з них був експеримент з "від'ємним прибутковим податком" (1973; 1976, 1977). Після нього були експерименти з допомогою на оплату житла (1978; 1983; 1980), експеримент із соціальним страхуванням (1981; 1973), з впровадженням контрактної системи у сфері освіти (1975) та інші менш масштабні експерименти. Спільним у всіх цих експериментах було запровадження досить масштабних пілотних програм, що дозволяло змоделювати реальні умови функціонування. За задумом ініціаторів, результати експерименту повинні були допомогти політикам переконатися, чи потрібно впроваджувати відповідну політику у національному масштабі. Проте, як виявилось, доки результати експерименту опрацьовувалися, політичний клімат, як правило, встигав змінитися. Характерним прикладом є експеримент з "від'ємним прибутковим податком". Доки тривала обробка його результатів, реформаторський ентузіазм спав, і "вся пара пішла у гудок". Врешті-решт у національному масштабі було запроваджено лише деякі елементи експериментальної програми. Проте здобута в результаті експериментів інформація лишалася доступною для інших політиків.
Оцінювання залишалося однією з процвітаючих галузей американської економіки, доки 1981 р. до влади не прийшла адміністрація Рейґана. Відтепер фінансування нових соціальних ініціатив було різко скорочено. Проте заходи з оцінювання, хоч і в невеликих масштабах, продовжували здійснюватись. Кошти на їх проведення виділяли тепер самі агентства, що займалися реалізацією програм. У цей час було здійснено оцінювання діючих програм тривалого медичного догляду, допомоги неповнолітнім батькам.
Наприкінці 80-х — на початку 90-х років державне фінансування заходів з оцінювання трохи збільшилося (1987).
Зарубіжний досвід оцінювання в Росії можна навести на прикладі оцінювання вартості майна, проектів та бізнесу, яке здійснюється Акціонерним банком „Банк Проектного фінансування”.
Банк „Банк Проектного фінансування” разом з ТзОВ „БизнесОценка” проводить оцінювання: інвестиційних проектів;машин, обладнання і автотранспорту;прав вимоги, зобов’язань (боргів).підприємств (бізнесу);нерухомості (включаючи об’єкти незавершеного будівництва) та прав на нерухомість;земельних і природних ресурсів;нематеріальних активів, в тому числі інтелектуальної власності;цінних паперів;товарів виробничого і споживчого призначення;
Основна сутність основних аналізів інвестиційних проектів. Експертиза інвестиційних проектів
Одним із найбільш відповідальних та визначальних етапів проектного циклу є проектний аналіз, який представляє собою сукупність методологічних заходів та прийомів, які використовуються для підготовки та обґрунтування проектних рішень. Тобто, перед тим як реалізувати будь-який інвестиційний проект, його вибирають, проектують, вираховують, а головне оцінюють його ефективність, і насамперед, на основі порівняння витрат на проект та результатів від його впровадження в життя. Враховуючи це, проектний аналіз включає в себе:
1. Технічний аналіз, тобто задачу визначити найбільш ефективні для даного проекту техніку та технологію. Можна запропонувати таку схему виконання робіт з оцінки технічних аспектів проекту [6, ст. 184].:
· визначення місцезнаходження проекту та об’єкта його будівництва;
· обґрунтування вибору масштабу підприємства та проектних обсягів виробництва;
· вибір технології виробництва та устаткування;
· ідентифікація інфраструктури об’єкта проектування;
· розробка проектної документації;
· підготовка графіка здійснення проекту;
· підготовка, освоєння та забезпечення якості виробництва, встановлення стандартів і норм виробництва;
· оцінка витрат на здійснення та експлуатацію проекту;
· проектування матеріально-технічного постачання проекту;
· розрахунок витрат виробництва та збуту продукції проекту.
2. Комерційний аналіз (маркетинговий), тобто аналіз ринку збуту продукції та послуг, які будуть здійснюватися після реалізації інвестиційного проекту.
3. Інституціональний аналіз, тобто оцінку організаційно-правового, адміністративного, політичного середовища, в якому буде здійснюватися реалізація проекту та пристосування його до цього середовища, а також пристосування самої організаційної структури фірми до проекту. Основними завданнями інституційного аналізу є:
· аналіз політичної орієнтації та макроекономічної політики уряду;
· ідентифікація цілей проекту та напрямів розвитку, визначених урядом як пріоритетних;
· оцінка рівня менеджменту проекту та визначення параметрів його успішної реалізації;
· характеристика кадрового потенціалу організації та оцінка його здатності успішно виконати поставлені завдання;
· аналіз узгодженості цілей проекту з інтересами його учасників;
· діагностика організаційної структури і міри її відповідності досягненню результатів проекту.
4. Соціальний (соціально-культурний) аналіз, тобто дослідження впливу проекту на життя місцевих жителів. Підготовка соціальних аспектів проекту потребує розробки заходів стимулювання позитивних змін в його соціальному середовищі. Всебічний підхід до оцінки проекту передбачає визначення впливу проекту на людей, що беруть у ньому участь, користуються його результатами, одержують відповідні вигоди, на виробників, постачальників та інших учасників проекту. Досить часто нехтування соціальних аспектів проекту призводить до невдач, оскільки він вступає у суперечність з традиційними цінностями, не бере до уваги соціальну організацію людей, їх мотивацію до реалізації проекту. Із соціальної позиції проекту потрібно здійснити аналіз таких показників [3, ст. 131]:
ü зміна кількості робочих місць у регіоні;
ü поліпшення житлових та культурно-побутових умов працюючих;
ü зміна структури виробничого персоналу;
ü зміна стану здоров’я населення;
ü наявність та використання вільного часу працюючих;
ü забезпеченість товарами і послугами необхідних для суспільства.
5. Бюджетний аналіз, який враховує фінансові наслідки здійснення проекту для державного або місцевого бюджету.
6. Аналіз навколишнього середовища, тобто виявлення та експертна оцінка збитків, які можуть бути нанесені цим проектом навколишньому середовищу та пропозиції способів пом'якшення або відвернення цього збитку. Метою екологічного аналізу інвестиційного проекту є встановлення його впливу на навколишнє середовище, оцінка всіх вигід і витрат, отриманих внаслідок цього впливу, на формування заходів для запобігання або пом'якшення шкоди довкіллю від дії проекту. При створенні й аналізі інвестиційних проектів обов'язковою нормою є вивчення та аналіз антропогенного забруднення довкілля (АЗД) та його економічних наслідків.
7. Фінансовий та економічний аналіз, тобто порівняння витрат та користі від проекту. Фінансова діагностика проекту базується на:
· впевненості аналітика в якості інформаційної бази, що використовується, та вірогідності прогнозованих характеристик проекту;
· аналізі структури і величини проектних витрат і доходів,
· а також рівня їх впливу на здійснюваність проекту;
· визначенні й оцінці щорічних і накопичених фінансових чистих вигід, виражених через показники ефективності проекту;
· врахуванні фактору часу стосовно цін, вартості капіталу та проектних рішень, що приймаються в умовах ризику і невизначеності.
Економічний аналіз оцінює доходність з точки зору всього суспільства (країни), а фінансовий оцінює проект із позиції фірми та її кредиторів, якщо він кредитується. Кожен із цих аналізів є важливим, проте фінансово-економічні аспекти інвестиційної діяльності в багатьох випадках мають вирішальне значення, бо визначають реальну ефективність вкладення коштів.
Аналіз інвестиційних проектів (проектний аналіз) слід розуміти як динамічний процес, що відбувається у двох площинах - часовій та предметній. У часовій площині виконуються роботи, які забезпечують процес розвитку проекту, починаючи від виникнення самої ідеї і до його завершення. У предметній площині здійснюється аналіз і розробка проекту в різних змістовних аспектах.
Проектний аналіз можна визначити як метод, котрий дозволяє системно оцінити вади і переваги проектів через встановлення логічних схем для: збирання та аналізу даних; визначення інвестиційних пріоритетів; розгляду альтернативних варіантів; аналізу існуючих проблем і врахування різних аспектів розробки та реалізації проектів до прийняття рішення про їх фінансування.
Основними функціями проектного аналізу є: розробка впорядкованої структури збирання даних, яка б забезпечила ефективну координацію заходів при виконанні проекту; оптимізація процесу прийняття рішень на основі аналізу альтернативних варіантів, визначення черговості виконання заходів і вибору оптимальних для даного проекту технологій; чітку визначення організаційних, фінансових, технологічних, соціальних та екологічних проблем, що виникають на різних стадіях реалізації проекту; сприяння прийняттю компетентних рішень щодо доцільності використання ресурсів для реалізації проекту
5. Фінансово-економічне моделювання
Економічні процеси які відбуваються в державі знаходять своє відображення у різних фінансово-економічних моделях. Існує багато різновидів моделювання економіки та інвестиційних програм та проектів оснівні з них зазначені нище.
Для аналізу на рівні національних рахунків застосовується макроекономічна модель Мандела-Флемінга:
Y = C (Y – T) + I (r) + G + NX (e),
що відображає тотожність національних рахунків IS,
де Y – сукупні доходи
C – обсяги споживання
T – сума податків
I - інвестиції
G – обсяги державних закупок
NX – чистий експорт
е – курс обміну валют
r – норма відсотку
За даної схеми інвестиції зменшуються, якщо гроші стають дорожчими, - збільшується норма відсотку. Чим вище е, тим менше ставатиме чистий експорт. Наприклад, якщо курс обміну валют дорівнює 200 тис.крб/дол., тоді на 1 млн.крб.експортного товару отримуємо 5 дол., якщо е рівне 250 крб./дол., тоді отримуємо 4 дол. Інвестиції можуть бути різного призначення – виробничі, у житлове будівництво, з метою накопичення (запаси).
Загалом економічні моделі застосовуються для досягнення максимального прибутку або загальної вартості капіталу. Менеджери повинні вміти користуватись статистичними засобами, щоб своєчасно оцінювати та якомога точніше передбачати зміни основних мікро та макроекономічних факторів, поєднувати різну інформацію при розробці ефективної стратегії капіталовкладень та взагалі стратегії повсякденної діяльності.
Наступна модель - це вартість капіталу. Як відомо ринкове уявлення про капітал будується на здатності його приносити доход. Це не що інше, як ставка доходу, котра покриває витрати. На відміну від довільної ставки доходу внутрішня ставка доходу є ставкою дисконту. У цьому випадку період окупності проекту визначається за грошовим потоком і початковими інвестиціями.
Світова практика дає приклад моделі амортизації активів, яка використовує метод рівномірного нарахування зносу, коли річна амортизація (А) розраховується за формулою
А = (КЦ – ЛВ) / ТС, де
КЦ – купівельна вартість активів,
ЛВ – їх ліквідна вартість,
ТС – термін служби.
Згідно з теорією трудової вартості в основу ціни покладена суспільна праця, яка вимірюється робочим часом, необхідним для створення споживчої вартості. Фактично формування цін зводиться до обчислення собівартості такого прибутку, який би задовольнив інтереси виробника. Однак, відповідність цін суспільно необхідним витратам часто порушується.
Неперервна інфляція примусила виробників закладати у ціну не тільки матеріальні витрати і прибуток, а й очікувані збитки від знецінення грошей за час реалізації товару, а також інші витрати, пов’язані з інфляцією, така модель отримала назву базова модель ціноутворення.
Щодо моделі оцінки капітальних активів то її суть полягає в прогнозованому ризику із очікуваними доходами. Рівень ризику оцінюється за ситуацією на ринку. Якщо доходи ростуть, або знижуються більше (або менше), ніж у цілому на ринку, то їх називають більш (або менш) ризикованими за сам ринок.
Ризик визначається як відхилення очікуваних результатів від середньої або прогнозованої величини. Його також можна розглядати як ймовірність збитковості, підраховуючи мінливість очікуваного грошового потоку за певним проектом. Важливе значення тут має досягнення консенсусу між ризиковістю і прибутковістю.
Для зменшення загального ризику доцільно вкладати гроші у різноманітні проекти (цінні папери) з різними джерелами або факторами коливань. Цей процес має назву диверсифікації портфеля інвестування.
Багаторічні спостереження встановили залежність між грошовою масою та інфляцією, так звана модель закономірності інфляції. Коли інфляцію розглядають як податок на гроші, що служать засобом заощадження, мірою вартості та засобом обігу. А гроші у широкому розумінні розглядаються, як сукупність активів, які використовуються при укладанні угод.
Модель визначення граничної ефективності проектів полягає в упорядкуванні проектів за прибутковістю через величину внутрішньої ставки доходу та шляхом порівняння цих даних із середньозваженою граничною вартістю капіталу, яка складається на ринку.
Фінансовий ліверідж – це термін з практики використання боргових цінних паперів для фінансування інвестицій. Структура капіталу пов’язана із співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має фірма, тим вищий її фінансовий ліверідж. Фінансовий ліверідж проявляє себе як фінансовий важіль рентабельності.
Таким чином, фірма з меншим власним капіталом може мати непоганий показник рентабельності за рахунок умілого використання позички.
6. Структурна трансформація економіки України. Вимоги становлення незалежної України і становище України на фоні економічно розвинутих країн.
Процес трансформації економіки України є надзвичайно складним та малоефективним. За 19 років незалежності жодна економічна чи соціальна реформа не виконана до кінця. Не визначено національної стратегії розвитку та через «багатовекторність» зовнішньої політики її мабуть ще довго не існуватиме.
Все це характерно для першого етапу трансформації суспільства в ринкову систему господарювання, коли відбувалося початкове інвестування ринкових перетворень за рахунок коштів громадян. Цей етап фактично не контролювався законодавчою та виконавчою владою. Через безвідповідальність і некомпетентність багатьох учасників інвестиційного процесу він невдовзі припинився, спричинивши банкрутство більшості трастів та інших підприємницьких структур, втрату довіри населення до органів влади та ринкових перетворень, а також падіння престижу країни на міжнародній арені.
Багато нових проблем з'явилося в Україні під час переходу її економіки до ринкових умов господарювання. Зокрема, високі вимоги щодо взаємодії різних суб'єктів господарювання, які висуває час, нерідко вступають у суперечність із виробничими відносинами, що характерні для раннього етапу становлення капіталізму як способу виробництва, щоправда, з новими його проявами: низьким рівнем відповідальності законодавчо-виконавчих органів, партій, підприємницьких структур; неекономічною конкуренцією з елементами корупції державних чиновників; конкурентною боротьбою між підприємцями, яка у багатьох випадках відбувається у досить агресивній формі; відсутністю у відповідальних державних службовців достатніх знань і практичного досвіду роботи у нових ринкових умовах; браком досвіду у більшості керівників державних та приватних підприємств щодо господарювання в ринкових умовах; значним політичним розшаруванням суспільства (в країні понад 40 політичних партій); професійною роз'єднаністю виробників (понад 20 спілок підприємців); недосвідченістю ведення господарства в ринкових умовах з боку майже всього населення [18].
Головним кроком, який визначає характер і структуру трансформації економіки є побудова інвестиційної моделі розвитку держави. При умові, коли темпи приросту інвестиційної діяльності перевищують теми приросту ВВП, можлива побудова ринкової соціально спрямованої економіки.
Потенціал української економіки на початку 90-х років був одним із найбіьши на теренах центральної та східної Європи: ВВП надушу населення в 1990 році стаовило 4191 дол. США, в Польщі – 1612 дол. США, в Угорщині – 3484 дол. США. Потенційна місткість українського інвестиційного ринку протягом 10 могла б досягнути $40--50 млрд. дол.. США інвестицій, освоюючи по $5--8 млрд. щорічно. Проте на сьогоднішній день обсяги внутрішнього інвестиційного ринку становлять 15-20 млрд. дол.. США, причому освоєно за останні 5 років лише 5 млрд. дол. США. Такі дані характеризують сучасний трансформаційний процес – для України, він приніс значні економічні та соціальні втрати, це відкинуло розвиток національної економіки на десятки років [19].
Для того, щоб вийти з такого складного соціально-економічного становища необхідно визначити рівень інвестицій, достатній для розширеного відтворення при оптимальному співвідношенні між вітчизняними та іноземними інвестиціями і між інвестиціями з різних джерел. Як було доведено, достатнім мінімальним значенням, що характеризує відношення всіх інвестицій до ВВП, є 25% (у 2008 році цей показник становив в Україні 15,1%). Ще одним показником, який характеризує нормальність інвестиційної діяльності, є відношення обсягу іноземного інвестування до ВВП. Порогове значення даного показника має бути не меншим за 5% (в Україні на початок 2008 року цей показник становив фактично 12,7%) [18].
Конкурентоздатність економіки можливо забезпечити при використанні таких пропорцій: частка базових галузей і галузей засобів виробництва у складі ВВП повинна становити 20-30%, а засобів споживання і послуг – 70-80% [4].
Структура перебудова пріоритетності галузей повинна мати такі складові: максимальну державну підтримку слід надати агропромисловому комплексу (АПК); розбудова сировинних галузей ПЕК, максимальне сприяння машинобудівному комплексу(автомобіле, авіа, сільськогосподарське машинобудування), визначити пріоритетними інноваційний сектор розвитку економіки на базі національних людських ресурсів(інженери, конструктори, науковці і т.д.).
В період переходу до ринкових відносин важливе місце в забезпечені такого процесу посідає структура фонду споживання та фонду нагромадження. В Україні національний дохід в основній складові визначається фондом споживання, що характеризує негативні економічні показники. Тоді як економічно розвинуті країни визначають пріоритетність фонду нагромадження і відтворення. На споживання такі країни витрачають 16-20% свого доходу, в Україні (в умовах постійного росту рівня інфляції) такий показник може досягнути 70-80%. Таке соціально-економічне становище, показує ступінь «зубожіння» нації. По своїй природі людина завжди має частку свого доходу, який буде заощаджуватися, життя в Україні після 1992 року показало, що це зробити пересічному громадянину досить важко. Якщо в 1991 р. заощадження громадян України становили 360 млрд. дол.. США, то на кінець 2003 р. вони становили 8 млрд. дол. США, на кінець 2005 – 11,8млрд. дол. США [4, ст. 351].
Для зміни такої ситуації повинні бути рішучі зміни державної політики в цьому напрямку. Розширення обсягів виробництва можливе за умов зростання рівня доходів.
Нестача капіталу є головною проблемою перехідної економіки. Першочерговою умовою процесу інвестування є наявність певних джерел фінансових коштів.
На жаль, інвестиційний клімат в країні не можна назвати сприятливим. Він характеризується загальною економічною нестабільністю, нестабільністю законодавства, нерозвиненістю банківської системи та браком фінансових ресурсів всередині країни.
Основним нормативно-правовими актами, що регулюють інвестиційну діяльність є Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності. Дані НПА, частково полегшують здійснення інвестиційної діяльності [1,2].
Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх, реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
Залучення власних та іноземних інвестицій у економіку країни потребує перш за все створення сприятливого інвестиційного клімату, який передбачає: удосконалення законодавства, що регулює інвестиційну діяльність; забезпечення організаційних умов процесу інвестування; створення механізмів страхування інвестиційних проектів від некомерційних ризиків; утворення мережі національних інвестиційних банків; запровадження єдиних норм і стандартів (які діють в країнах ЄС) з метою забезпечення відповідних умов діяльності спільних підприємств; створення ефективної інвестиційної інфраструктури; розвиток високоефективних комп'ютерно-інформаційних мереж тощо.
Ще одною характерною рисою процесу трансформації економіки є монетарна політика держави, яка повинна відповідати за рівень інфляції, стабільність грошової одиниці, банківської системи та ін.
В ринкові економіці монетарна політика виступає гарантом відповідних операцій, в Україні їй відводять надзвичайно важливу роль, попри це ефективнішою вона від цього не стає. Протягом 6 місяців 2008 року не компетентна грошово-кредитна політика України знищила довіру до національної грошової одиниці, девальвувавши її у декілька разів. Якщо в квітні 2008 р. гривня відносно дол.. США коштувала 4,60 грн., то станом на 1 грудня 7,40 грн. дані показники просто вражаючі і насамперед не очікуванні. На жаль в такій ситуації програш суспільства та майбутнього стану економіки є значним. Політики, які сьогодні трактують таку ситуацію, як вплив світової кризи відкрито лукавлять ситуацією. Досвідчений економіст зрозуміє, що за місяць «підірвати економічну безпеку» країни можливо або із зовнішньої агресії, або ж через власні внутрішні інтереси окремих олігархічних угрупувань, які правлять як на законодавчому рівні так і є присутніми у виконавчій владі.
Для покращення відповідних показників уряд повинен приймати рішучі дії:
ü планомірне і відкрите завершення процесу приватизації;
ü здійснення кардинального перевороту в психології людей, прищеплення їм традиції заробляти, споживати, заощаджувати та інвестувати (адже, як свідчить світовий досвід, домогосподарства -- це найбільший постачальник інвестицій на ринок);
ü запровадження “жорстких” бюджетних обмежень;
ü створення прозорих “торговельних майданчиків” (конкурентного середовища); здійснення пенсійної реформи і сприяння становленню інституту недержавних пенсійних фондів;
ü граничне обмеження тіньового сектора економіки;
ü зміна податкової концепції у сфері оподаткування інвестиційних ресурсів;
ü зниження податкового навантаження на економіку країни;
ü розроблення і запровадження кодексу ділової етики або етичного кодексу корпоративного управління для всіх учасників ринку;
ü надання державної підтримки для створення механізмів залучення коштів населення до інвестиційного обігу;
ü забезпечення прибутковості підприємств державної форми власності;
ü ведення дієвої боротьби з корупцією;
ü здійснення реструктуризації великих неефективних підприємств і максимальне розширення сфери середнього бізнесу -- основного ринку інвестиційних посередників;
ü створення рівних конкурентних умов для внутрішніх та іноземних інвесторів;
ü сприяння розвитку потужної банківської системи, націленої на кредитування реального сектора економіки, сприяння розвитку ринку страхових послуг.
Відповідні механізми трансформації економіки в розвинутих країнах світу тривали століттями, однак це не означає, що економіка нашої держави повинна реформуватися такими періодами. Вивчаючи світовий досвід, помилки і перемоги, потрібно пришвидшити перехід української економіки до ринкових стандартів.
Початок ХХІ століття став важливим періодом формування економіки України. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде проходити залежить подальший економічний та соціальний розвиток країни як органічної підсистеми світової економіки.
Сьогоднішній стан України в світових господарських зв’язках характеризується непідготовленістю її економіки до високоефективних форм внутрішньо-економічного співробітництва. Поки-що для країни існує посередницький характер внутрішніх зв’язків.
В процесі інтеграції Україна зустрічається з великими труднощами, оскільки вона ще не визначилась в великій мірі з основними напрямками і механізмами структурної перебудови економіки, виходячи із реальних можливостей світових тенденцій в інтеграційних процесах.
Варто відмітити, що Україна, яка є великою європейською країною, має добре розвинуту промислову базу, родючу землю сільськогосподарського призначення, висококваліфіковані кадри та розвинуту систему освіти.
Україна є доволі багатою на природні ресурси, зокрема, на природні копалини. І хоча поклади нафти значною мірою вичерпані, вона має інші важливі джерела енергії, такі як вугілля, гідроенергетику та сировину для атомної енергетики.
В Україні є розвинута чорна металургія, що виробляє чавун, сталь та широкий спектр металовиробів, включаючи труби. В 2007 році Україна була восьмим найбільшим у світі виробником сталі. Іншою важливою галуззю є хімічна та нафтохімічна промисловість, яка, серед іншого, виробляє кокс, мінеральні добрива, кислоти та соду.
Товари, які виробляються в Україні, включають металургійне обладнання, дизельні локомотиви, трактори та автомобілі. Країна володіє потужною високотехнологічною промисловою базою, включаючи електронну промисловість, виробництво товарів військового призначення, космічну галузь, є також одним з найбільших виробників цукру, зерна, м’яса та молочних виробів.
Україна заохочує зовнішню торгівлю та інвестиції. Верховна Рада (Парламент України) прийняла законодавство про іноземні інвестиції, відповідно до якого іноземним інвесторам дозволяється придбання у власність бізнесових структур та майна, вільне вивезення прибутків і доходів та отримання компенсації в разі можливої націоналізації.
Для Європи Україна є важливою транзитною країною, через газотранспортну мережу якої надходить газ з Росії до Європейського Союзу. Україна є незалежною від зовнішніх поставок електроенергії, сама експортуючи її до інших країн. Прийнята в країні енергетична стратегія спрямована на поступове зменшення виробництва електроенергії, основаного на споживанні газу та нафти, на користь атомної енергетики, а також на застосування енергозберігаючих технологій, які дозволять скоротити промислове споживання газу.
Аналіз економіки України варто розпочати з такого важливого індикатора, як валовий внутрішній продукт (ВВП), що яскраво характеризує ефективність економічної системи. Дані статистики свідчать, що протягом останніх чотирьох років намітилася тенденція до зменшення показника відношення державного зменшення показника відношення державного боргу до ВВП. У 2007 році цей показник дорівнював 10,0%. Хоча починаючи з 2003 року спостерігався дефіцит Зведеного бюджету України, який за вказані роки зменшувався у відсотках до обсягу видатків (3,4% у 2007 році). Спостерігалась загальна тенденція зменшення дефіциту Зведеного бюджету у відсотках до ВВП (1,09% у 2007 році), що свідчить про здійснення у ці роки стимулювальної фіскальної політики спрямованої на забезпечення стабільних темпів економічного зростання шляхом орієнтації на зростання державних витрат, тобто на створення бюджетного дефіциту. Однак, кількість податкових платежів у нас одна з найбільших у світі — 99 (у 2007 році). Більше лише в Узбекистані та Білорусі. Загальна ставка податку — 57,3%. Тому реформування податкової системи України повинно здійснюватись із врахуванням передусім необхідності скорочення сукупного податкового навантаження при одночасному рівномірному його розподілі серед платників та необхідності розширення бази оподаткування. Мета такої політики Реальне зростання ВВП становило 6,5%, промислового виробництва 7,3%. При цьому основні експортоорієнтовані галузі демонстрували висхідні тренди. Обсяги металургійного виробництва збільшились за сім місяців на 3,5%, хімічного — на 3,3%. Лідером же росту залишалося машинобудування — 28,7%.
Поряд із позитивною динамікою розвитку економіки відбувалось збільшення прибутковості виробництва. Підприємствами було отримано фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування у сумі 91,2 млрд.грн., що на 86% перевищував обсяги за відповідний період 2007 року. При цьому, 66,9% підприємств були прибутковими і отримали 111,1 млрд.грн. прибутку, що на 72% більше, ніж за січень – липень минулого року.
Враховуючи те, що прибуток є основним джерелом фінансування інвестицій, відбулось подальше розширення інвестиційних процесів. За підсумками I півріччя інвестиції в основний капітал реально збільшились на 8,2 відсотка.
Також економіка України залишилась привабливим об’єктом капіталовкладення і для іноземних інвесторів. Так, у цьому півріччі приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіку в 2,7 рази перевищив показники відповідного періоду попереднього року.
Найвагомішим стимулом розвитку залишалась висока споживча активність домогосподарств, динаміка якої формувалась під впливом дії прискореного зростання реальних доходів населення (на 13,7 відсотка).
За підсумками І півріччя скоротився рівень безробіття серед населення працездатного віку до 6,8% проти 7,1% за відповідний період минулого року (методологія МОП).
В умовах сприятливої зовнішньої кон’юнктури експорт товарів збільшився на 46,6%. Це, а також значний притік капіталу, сформувало позитивне сальдо платіжного балансу й, відповідно, надлишок пропозиції валюти. Тому в травні відбулась ревальвація офіційного курсу гривні відносно долара США на 3,96 відсотка, і на кінець липня він становив 4,85 грн./дол. США. Міжнародні валютні резерви протягом січня—серпня зросли на 5,4 млрд. дол. США до 37,9 млрд. дол. США.
Отже, в цілому результати розвитку економіки були позитивними і відповідали прогнозованим тенденціям.
Звичайно, існували й певні проблеми, які засвідчували, що українська економіка не залишилась осторонь світових процесів.
На фоні посилення світової фінансової кризи не залишився осторонь світових процесів і український фондовий ринок. Iндекс Першої фондової торгівельної системи (ПФТС) втратив за сім місяців 43,5 відсотка своїх позицій. Це пов’язано, головним чином, із виходом з українського ринку як із світового частини іноземних інвесторів, так званих «спекулянтів», а також нестабільною політичною ситуацією в Україні.
За перші 7 місяців на 2,1% скоротились обсяги будівельних робіт. Причин було декілька. Серед них є ті, що знаходились у площині кредитування, в тому числі іпотечного. Також є ті, що пов’язані із постійним зростанням цін на енергоносії, подорожчанням вартості металоконструкцій.
Також у цьому році тривала тенденція прискореного зростання імпорту товарів в 1,6 разу. Причинами були: постійно зростаючий споживчий попит населення, збільшення ціни на імпортований природний газ та підвищення світової ціни на нафту, а також — зростання інвестицій в оновлення основних фондів та енергозберігаючі технології.
Проте найбільшим викликом, з яким довелось боротися Уряду, була успадкована та імпортована ззовні висока інфляція. Наслідком сплеску спекулятивного попиту на сировинні активи у світі стало посилення енергетичної та агроінфляції. Зважаючи на проходження Україною об’єктивного процесу конвергенції внутрішніх та загальносвітових цін, високу залежність від імпорту енергоносіїв, це суттєво посилювало ціновий тиск в економіці.
За підсумками січня—липня споживчі ціни зросли на 14,9 відсотка, а ціни виробників промислової продукції — на 34,1 відсотка.
Зважаючи на значні соціальні наслідки інфляційних процесів вони знаходяться під пильною увагою уряду та Національного банку. ІСаме у липні було досягнуто зниження цін.
Проте, як я вже зазначав, у серпні відбулась різка зміна тенденцій розвитку.
Нові статистичні дані, що вийшли в цей період засвідчили, що в ряді країн Європи, а також в США стан в економіці погіршився.
Відбулось суттєве падіння ВВП в Естонії (-0,8%), Iталії (-0,3%), Iрландії (-0,5), Німеччині (-0,5%), Франції та Литві (-0,5%) (у розрахунку ІІ квартал до І кварталу 2008 року).
В липні — серпні у деяких країнах ЄС-27 було зафіксоване зниження випуску будівництва. Безпосередньо у серпні до липня таке падіння становило у Болгарії (-4,7%), Чехії (-0,4), Франції (-0,7), Нідерландах (-1,7), Польщі (-1,8%), Португалії (-6,6), Словенії (-4,9%). В цілому по ЄС-27 сезонноскориговане падіння у серпні до липня становило мінус 0,2%.
На фоні скорочення обсягів виробництва загострилась проблема безробіття. Загалом по країнах ЄС-25 у серпні рівень безробіття зріс до 7% проти 6,9% у липні. Найбільше зростання спостерігається в Естонії до 11,3%, Франції — до 8,0%, Словаччині — 9,9%. Угорщині — 7,9%. Вже зараз про можливі масові звільнення заявляють провідні світові компанії, які спеціалізуються на будівництві, металургії, хімічній промисловості та інших сферах.
У відповідь на рецесійні процеси на світових ринках почалось обвальне падіння цін на сировинних ринках, які є найбільш важливими для країн, що розвиваються, включаючи Україну.
Лише за два місяці — серпень — вересень ціна на метал в середньому за 8 регіонами світу впала на 18,3 відсотка, ціни на нафту знизились на 26,5 відсотка.— покращення інвестиційного клімату.
Особливо слід наголосити на необхідності збереження й ефективного використання наукового потенціалу, зосередженого в оборонно-промисловому комплексі.
Натомість в Україні оборонний потенціал з кожним роком зменшується. Практично майже не фінансуються науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Надзвичайно мізерні кошти виділяються на закупівлю сучасної військової техніки та озброєнь. Україна витрачає нині на оборону близько 3,5 % від загальної суми витрат державного бюджету і спостерігається тенденція до зменшення цього показника.
Слід зазначити, що ринки товарів, які виробляються базовими галузями, перетворилися на придатки ринку енергоносіїв. Запровадження бартерних відносин і робота на давальницьких умовах практично виключили виробників з ринкових відносин. Прикриваючись гаслами "захисту національного товаровиробника" та "розвитку ринкових відносин", урядовці різних рівнів, нехтуючи національними інтересами і законом, активно підтримують комерційні структури, діяльність яких на ринку енергоносіїв відзначається антиринковим характером, зате приносить цим структурам та їх покровителям величезні дивіденди. Таким чином, замість ринкової економіки з розвинутими товарно-грошовими відносинами, в Україні утверджується економіка товарних відносин, що веде до спаду виробництва, кризи платежів, зменшення надходжень до Державного бюджету і поглиблення економічної кризи.
Загальний обсяг іноземних інвестицій в Україну становив на початок 1997 р. 1,36 млрд дол. США. Доволі малі обсяги інвестицій свідчать про те, що іноземні інвестори продовжують сприймати Україну як країну з високими ризиками. До того ж переважне спрямування іноземних інвестицій у сферу внутрішньої і зовнішньої торгівлі (33 % від загального обсягу) і зниження порівняно з попереднім роком їх частки у машинобудуванні і металообробці (10 %) не сприяє здійсненню раціональної структурної перебудови вітчизняної економіки.
За останні чотири роки в Україні відбувається посилення інерційності інфляційний процесів. Індекс споживчих цін 2004-2007 рр. перевищував 10% і на кінець 2007 р. досяг 16,6%. Інфляція поточного року вже в першому кварталі перевищила річний прогноз (9,6%) і у квітні 2008 р. до грудня 2007 р. складала 113,1% [2, с.52].
Причиною прискореного зростання цін, особливо на продукцію АПК є скорочення її внутрішнього виробництва та зростання цін на світових ринках. Зокрема ціна пшениці за 2007 рік зросла в 1,9 разів [3, с. 5].
Основний фактор інфляції—незбалансованість попиту і пропозиції на внутрішньому ринку. Низка чинників впливає на інфляцію витрат. Серед них зростання цін на природний газ, нафту, підвищення зарплати працівників із перевищенням темпів зростання продуктивності праці. Реальна зарплата у січні-лютому 2008 р. порівняно з відповідним періодом 2007 р. збільшилась на 15,5% [4, с. 7], у 2007 році – на 12,5%, в той час як продуктивність праці піднялась на 6,9 % [3, c.5]. Внаслідок подорожчання нафти подорожчало транспортування тощо.
На істотне зростання споживчого попиту населення впливає прискорення зростання доходів населення. За січень-лютий 2008 року наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 47,3%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора – на 22,1% [4, c. 7]. Інфляція попиту викликана також внаслідок значного зростання кредитування з боку банківської системи. Продовж 2007 року вимоги банків за кредитами наданими в економіку України зросли на 74%, у т. ч. кредити надані суб’єктам господарювання – на 62,8%, кредити надані фізичним особам—на 97% [2, c. 98-99]. Обсяги кредитування у січні-березні 2008 року зросли на 14,4%, а реальне зростання ВВП становило 6% [5;с. 211].
Збільшення внутрішніх цін спричинене збільшенням притоку імпортних товарів з інших країн світу, у яких спостерігається прискорення інфляційних процесів. За даними статистичного бюро Eurostat, інфляція у 15 країнах, що входять до складу єврозони, у 2007 році становила 3,1%, порівняно з 2,2% у 2006-му, а в березні 2008 р.— 3,5% (у річному обчисленні), що є найвищим показником за всю історію існування єдиної європейської валюти. На фоні безпосереднього зростання вартості імпортованих товарів девальвація гривні відносно євро додатково призводить до подорожчання імпортованих з Європи товарів. Підвищення рівня інфляції спричинене також конкуренцією між внутрішніми і зовнішніми споживачами сировинних продуктів і напівфабрикатів [6, с.10]. Суттєвим фактором прискорення динаміки цін є високі інфляційні очікування в суспільстві.
За умов необхідності усунення інфляції попиту доцільно здійснити заходи спрямовані на скорочення державних видатків та формування бюджетного надлишку.
На сьогоднішній день уряд спільно з Національним банком націлений на проведення комплексу заходів монетарного і фіскального характеру для запобігання надлишкового зростання попиту. Передбачається також уникнення надмірного розширення грошової пропозиції, підтримання стабільності гривні та недопущення додаткового тиску на попит з боку бюджетних витрат. Зокрема це досягатиметься за рахунок утримання дефіциту бюджету на рівні 1,2 - 1,5% до ВВП, недопущення перевищення запланованого рівня бюджетних видатків (а саме 26,1% до ВВП) і спрямування понадпланових надходжень лише на зменшення дефіциту бюджету [6, с.10].
За прогнозами аналітиків, обсяг інвестицій в основний капітал у 2009 році повинен впасти на 8%. Споживча інфляція знизиться із 22,2% у 2008 році до 20% у 2009 г. Індекс цін виробників впаде із 20,3% до 15,8%.
Водночас, у наступному році в Україні утвориться дефіцит платіжного балансу.
Крім того, перехід до плаваючого курсу погіршить капіталізацію банків та скоротить кредитування. Експерти очікують зміцнення курсу гривні до 7,5 у середині 2009 року після девальвації до 7,7-8,0 грн. / дол. на кінець 2008 року і зниження курсу до 10,0 у першому кварталі 2009 року.
Аналітики прогнозують, що криза призведе до падіння доходів державного бюджету. Таким чином, економічний спад призведе до скорочення доходів консолідованого бюджету на 11% до 260 млрд. грн. у 2009 р.
У 2000 – 2004 рр., після десятирічного економічного спаду, зростання реального внутрішнього валового продукту становило 44,2%. У 2005, 2006, 2007 та 2008 роках реальний ВВП в Україні збільшувався на 2,6%, 6,7%,7,2% та 6,5% відповідно. У січні-липні 2008 року ВВП досяг 530 мільярдів гривень.
Динамічними темпами розвивається більшість галузей промисловості, обсяги виробництва якої зросли на 6,2% в 2000-2003 роках, 12,5% у 2004 році, 3,1% у 2005 році, 6,2% у 2006 році та 10,7% 2007 року. Обсяги виробленої промислової продукції за січень-липень 2008 р. порівняно з відповідним періодом минулого року зросли на 7,3%. Найвищі темпи зростання спостерігаються на підприємствах: торговельної галузі – 11,8% переробної промисловості збільшився на 7,8% (торік – на 13,1%), сільського господарства – 10,8%, з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води – на 2,2%, переробної промисловості – 8,4%, транспортної галузі – 4,8%.
Збільшення темпів зростання у машинобудівній галузі насамперед обумовлюється нарощуванням обсягів у виробництві автомобільного транспорту (на 55,0%), машин та устаткування для сільського та лісового господарства (на 54,2%), залізничного рухомого складу (на 24,5%).
Відбулися позитивні зрушення в соціальній сфері. За останні роки в Україні вдалося реалізувати політику випереджального зростання (порівняно із збільшенням ВВП) реальних доходів населення. Номінальні доходи населення за січень-липень 2008 р. порівняно з аналогічним періодом 2007 р. збільшились на 16,1%.
Станом на липень 2008 року прямі іноземні інвестиції в Україну, починаючи з 1994, склали близько 36,5 мільярдів дол. США. Лише в 2007 році вони становили 4,3 мільярдів дол. США. Традиційно найбільшими інвесторами залишаються Німеччина, Кіпр, Італія, Російська Федерація, Нідерланди, Австрія, Велика Британія.
У 2008 р. Україна виконала свої зобов’язання щодо вступу до Світової організації торгівлі та створення сприятливого внутрішнього економічного середовища. 16 травня 2008 року Україна стала 152-м повноправним членом СОТ.
Висновки
Розгляд відповідних питань дав чітке уявлення про сутність, умови використання та інвестиційних проектів. Для розвитку ринкових відносин важливість інвестиційної діяльності не підлягає розрахунку. Саме інвестування є основою для подальшого розвитку економіки. Інвестиційний процес залучає вільні грошові ресурси і направляє їх у відповідне русло, створюючи при цьому економічний чи соціальний ефекти. Можна виділити три основні функції, які виконують інвестиції в економічній системі:забезпечення зростання і якісного удосконалювання основного капіталу (фондів), як на рівні окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому; здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих, вартісних; реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро- і макрорівнях.
Україна — унікальна країна. Падаючи все глибше і глибше вона вичерпала резерви лише нещодавно, що свідчить про багатий потенціал. Колись він допоможе і піднятися, хоча буде це нелегко. Наш валовий внутрішній продукт торік становив 31,3% від рівня 1990 року, тобто задіяно лише третину потужностей країни. І це свідчить про унікальну її живучість. Але не можна не відмітити, що уберіг її від руйнування чинник тіньової економіки. Він підтримує і підживлює населення. До того, ж за терплячістю народу ми, напевно, могли б лідирувати в світі. Специфіка України в тому, що її населення змирилося з нестатками, не виходить на вулиці і не демонструє свою опозицію до існуючого режиму.
Українська національна економіка потребує значних інвестиційних ресурсів, найбільш ефективними при цьому були б внутрішні резерви у вигляді національних заощаджень. Інвестиційна діяльність дасть змогу розбудувати основні і суміжні галузі інвестування. Проте цьому передує детальна оцінка і аналіз доцільності здійснення інвестиційного проекту. Для постановки інвестиційного проекту необхідно визначити стратегію виконання таких проектів. При формуванні інвестиційної стратегії потрібно спиратися на довгостроковий аналіз розвитку і впровадження інвестиційної діяльності. Адже інвестиційна стратегія виступає довгостроковим узагальненим планом управління капіталом, є основою при виборі напрямку діяльності, стратегії маркетингу, стратегії поставок, витрат на сировину та комплектуючі вироби, вибір місця розташування, технологій, обладнання. Окрім цього визначають стратегічні і тактичні цілі, оцінюють інвестиційний проект з таких основних позицій: технічної, інституційної, екологічного, комерційного, соціального, фінансового та економічного аналізу. Здійснення такого аналізу можливе при обчисленні таких основних показників: чиста теперішня вартість, дохідність проекту, точка беззбитковості, внутрішня норма дохідності, період окупності, коефіцієнт ефективності інвестицій та ін. розрахунок таких показників особливо притаманний на фінансовому і технічному аналізі.
Головним кроком, який визначає характер і структуру трансформації економіки є побудова інвестиційної моделі розвитку держави. При умові, коли темпи приросту інвестиційної діяльності перевищують теми приросту ВВП, можлива побудова ринкової соціально спрямованої економіки.
