ВСТУП
Інвестиції є визначальним фактором економічного розвитку будь-якої країни. Необхідною умовою стабілізації і подальшого економічного зростання України є активізація інвестиційної діяльності окремих суб’єктів господарювання. Коло фінансових проблем інвестиційної діяльності будь-якого підприємства обмежується двома питаннями:
· пошук джерел формування інвестиційних ресурсів;
· оцінювання їх ефективного використання.
Характеризуючи сучасний стан інвестиційної діяльності підприємств України, слід зазначити, що основною формою їх інвестицій є реальні інвестиції у вигляді капітальних вкладень.
Під інвестиціями розуміють майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.
Інвестиційний проект - специфічний і детально визначений план здійснення інвестицій із чітко визначеною оцінкою і цілями, очікуваними фінансовими результатами для інвестора. Якщо результатом проекту виступають будівлі, споруди, виробничі комплекси тощо, то інвестиційний проект можна охарактеризувати, як створення або модернізацію фізичних об'єктів, технологічних процесів, технічної і організаційної документації для них, матеріальних, фінансових, трудових та інших ресурсів, а також управлінських рішень і заходів для досягнення цілей проекту. Однією із основних проблем роботи із інвестиційним проектом є його оцінювання фінансування, тобто забезпечення проекту ресурсами (грошовими коштами, основними і оборотними засобами, нематеріальними активами, кредитами та ін.). Оцінюванням називається систематична оцінка операцій та результатів програми чи політики у порівнянні з комплексом явних та неявних стандартів, з метою вдосконалення програми чи політики. Оцінювання фінансування проекту передбачає стадії:
· дослідження життєздатності інвестиційного проекту;
· розробка плану реалізації проекту;
· організація фінансування проекту;
· онтроль виконання плану і умов фінансування.
Особливої уваги при реалізації інвестиційного процесу вимагає комплексна система його оцінювання. Слово "оцінювання" дуже гнучке і може означати здійснення багатьох видів оцінок. Проте всі варіанти його використання об'єднує одне — всі вони означають оцінку суті. Хтось досліджує і "зважує" якесь явище (особу, річ, ідею) і порівнює його з певною явною чи неявною мірою. Міри також можуть бути дуже різними. Одні критерії можуть бути естетичними: наскільки гарним чи приємним є суб'єкт оцінювання? Інші — пов'язані з результативністю: чи робиться справа так, як повинна робитися? Інші — з ефективністю: чи забезпечуються вигоди, сумірні з витратами? Чимало мір пов'язані з поняттями справедливості й рівності, прийнятності з точки зору стандартів громади, відповідності поняттям соціальної гармонії тощо.
У даній роботі висвітлюються проблеми капітальних інвестицій, зокрема сутність їх оцінювання, оцінювання капітальних інвестицій в Україні, за кордоном а також оцінювання інвестицій за умов обмежених інвестиційних можливостей. Важливого значення слід надати проблемам застосування інвестиційного оцінювання на практиці, зокрема правила складання інвесторської кошторисної інформації, складання інвесторської кошторисної інформації, порядок складання локальних кошторисів і відомостей ресурсів до них, а також визначення договірної ціни.
Інвестиційна діяльність у ринковій економіці
Сьогодні у складній та заплутаній системі економічних зв’язків все частіше необхідно приймати зважені рішення щодо накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитись від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування.
Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не здатні вийти з економічної кризи без залучення і ефективного використання іноземних інвестицій, оскільки інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних, й інших ринкових чинників, а також ринки товарів і послуг.
Щоб країна не відставала від світової економіки, не зіткнулась із стратегічним дефіцитом, вакуумом пріоритетів, відсутністю взаємозв’язку і взаємозалежності складових частин економічної політики держави (інноваційної, бюджетної та інших) слід підтримувати необхідні нові пріоритети в економічній, промисловій та науково-технічній політиці за рахунок інвестування.
Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенціальний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а з ними і на належне місце у світовому господарстві.
Інвестиції – складне і змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.
У відповідності до Закону України від 18.09.91 р. "Про інвестиційну діяльність" № 1560 - XII інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Вона здійснюється на основі:
· інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;
· державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;
· іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;
· спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.
Термін "інвестиція" походить від лат. invest, що означає "вкладати". Нині інвестиції – це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.
У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін донедавна ідентифікувався з терміном "капітальні вкладення". Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватись на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).
Мета інвестиційної діяльності спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:
1. Як прискорити реалізацію інвестиційних програм.
2. Як забезпечити високі темпи економічного розвитку компаній, підприємств.
3. Як забезпечити мінімізацію інвестиційних ризиків.
4. Як забезпечити фінансову стійкість і платоспроможність компанії у процесі здійснення інвестиційної діяльності [14, с. 10].
Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:
ü підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;
ü проектні організації та установи;
ü фінансові посередники - інвестиційні банки, компанії, фонди;
ü органи державного управління, що регулюють діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності;
ü інфраструктура фондового ринку.
Основним джерелом інвестування на макрорівні є національний дохід, за рахунок якого утворюється фонд нагромадження, який поділяється, у свою чергу, на фонд відшкодування і фонд відновлення.
Можна виділити три основні функції, які виконують інвестиції в економічній системі:
а) забезпечення зростання і якісного удосконалювання основного капіталу (фондів), як на рівні окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому;
б) здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих, вартісних;
в) реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро- і макрорівнях.
В ринковому середовищі інвестиційна діяльність характеризується перш за все поставленою метою: одержання економічних та соціальних вигід. Якщо говорити про економічну зацікавленість інвестування, то основним критерієм по якому визначають ефективність інвестування є прибуток. Одержання прибутку — відбуваються в певному поточному часі,. Прибуток може бути одержаний одразу після завершення інвестування в повному обсязі; або за умови повного завершення процесу інвестування і лише після цього отримання хороших фінансових результатів, або ж отриманням між періодом інвестування та отриманням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту. Соціальна вигода аналогічна і фінансовій, ефект від таких інвестицій зростатиме з часом.
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій.
Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій, як виконавці замовлень, або на підставі доручення інвестора.
Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності. У тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. За рішенням інвестора права володіння, користування та розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом.
Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів та позичок.
Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торгівельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Інвестор також має право на придбання необхідних йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін.
Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути виробничо-господарські утворення, держава через свої інституції, фінансові установи, а також інші функціональні учасники.
Ефективність інвестиційної діяльності залежить від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово - будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється виробничим потенціалом його матеріально-технічної бази, кваліфікацією складу виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими ресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу. Також інвестування впливає на відродження фінансового, фінансово-кредитного та інвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне піднесення та активність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхом створення діючого ринку капіталів та інвестицій. Такого результату можна досягти на основі фінансової стабілізації, заохочення заощаджень та інвестицій, структурної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів.
Інвестування розв’язує багато соціальних та екологічних проблем, а інвестиції в «людський капітал» набуває все більшого значення, так як саме результатом людської діяльності виступає більшість об’єктів інвестування – рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання, машини) та, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт (технічні, технологічні, комерційні, культурні, політологічні та інші знання, «ноу-хау»), який вивчає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.
Необхідно на основі взаємодії усіх елементів інвестиційної діяльності об’єднати їх у єдиний взаємопов’язаний комплексний механізм, спрямований на структурні зрушення в народному господарстві, технічному прогресі, якісних показниках господарської діяльності на мікро - та макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу – один з найдієвіших механізмів соціально-економічних перетворень.
2. Порядок розробки проектно-кошторисної документації з розробкою техніко-економічного обґрунтування на прикладі реального або умовного проекту.
Техніко-економічне обґрунтування має в принципі той же зміст, що і проектний аналіз, однак, як правило, розуміється більш вузько як аналіз інвестиційних проектів лише з погляду комерційних, технічних і фінансових аспектів. Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) – це розрахунок економічної доцільності здійснення проекту, заснований на порівняльній оцінці витрат і результатів ефективності використання, а також строку окупності вкладень. ТЕО – це виваженість кожного кроку в реалізації задуманого.
Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) розробляється для об’єктів виробничого призначення, які вимагають детального обґрунтування та визначення варіантів доцільності їх створення.
Здійснення техніко-економічного обгрунтування ІП – завдання дороге і трудомістке. Тому перед виділенням коштів на таке обгрунтування потрібна попередня оцінка ідеї проекту, попереднє його обгрунтування. Це обгрунтування доцільно розглядати як проміжну стадію між вивченням проектних можливостей і докладним техніко-економічним обгрунтуванням. Різниця між ними полягає у детальності здобутої інформації та аналізу проектних альтернатив. На стадії попереднього обгрунтування потрібно виконати огляд наявних альтернатив для головних компонентів обгрунтування.
Техніко-економічні розрахунки (ТЕО) застосовуються для технічно та технологічно нескладних об’єктів виробничого призначення.
Структура попереднього обгрунтування має сходитися зі структурою докладного техніко – економічного обгрунтування. Ця структура виглядає так:
