Правова характеристика адміністративно-господарських санкцій

Адміністративні органи часто забезпечують надзвичайно оперативний захист у випадку порушень прав суб'єктів господарювання. Крім того, існування оперативного та ефективного адміністративного захисту прав може послабити тиск на судову систему, оскільки забезпечується паралельна система захисту прав.

Поняття адміністративно-господарських санкцій вперше введено в нормативний обіг ГК України. Зокрема, воно вживається у статті 217, а також у главі 27 (статті 238-250) ГК України [39, c. 175-182].

Деякі вчені відносять такі санкції до адміністративної відповідальності.

Складання актів про порушення вимог нормативних актів у сфері підприємницької і господарської діяльності та розгляд справ про порушення здійснюють контрольно-наглядові органи виконавчої влади (в окремих випадках – суди) або органи місцевого самоврядування за правилами відповідних нормативних актів, але на принципах і умовах, аналогічних там, які застосовуються при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Ухвала (рішення) у справі про порушення у сфері економіки і накладення стягнення у вигляді адміністративно-господарських санкцій за смислом і порядком оголошення подібні до ухвали у справі про адміністративні правопорушення [17, с.142-148].

Достатньо переконливо були розмежовані положення щодо адміністративно-господарських санкцій та адміністративної відповідальності Е. Демським, який вважає, що ні загальні риси, ні ознаки, ні розгляд справ про порушення в сфері господарювання та притягнення до відповідальності в адміністративному порядку ще не означає, що адміністративно-господарські санкції відносяться до адміністративної відповідальності юридичних осіб. А використання законодавцем вже напрацьованих механізмів та юридичних режимів, апробованих практикою при застосуванні адміністративно-господарських санкцій, є правомірним, доцільним та економічно виправданим [42, c.998-1007].

Згідно ст. 238 ГК України, адміністративно-господарські санкції – це заходи організаційно-правового або майнового характеру, що застосовуються уповноваженими органами державної влади і органами місцевого самоврядування та спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання і ліквідацію його наслідків [2].

ГК України встановлює примірний перелік видів адміністративно-господарських санкцій (ст. 239 ГК): вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних заходів; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації і ліквідація суб'єкта господарювання.

Цей перелік не є вичерпним. У гл. 28 ГК і в інших законах України виділяються спеціальні адміністративно-господарські санкції. Зокрема, ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює не передбачені в ГК адміністративно-господарські санкції: примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, блокування цінних паперів, скасування дозволу на узгоджені дії, публікацію за рахунок правопорушника офіційної інформації АМКУ про вчинене порушення законодавства й ін.

Слід погодитися з О.М. Вінник, що залежно від характеру спрямування адміністративно-господарські санкції можуть бути господарсько-організаційними та адміністративно-майновими. Господарсько-організаційні санкції – це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб’єкта господарювання, що застосовуються компетентними державними органами або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках. Адміністративно-майновими санкціями є передбачені законом заходи майнового впливу на порушника, що застосовуються компетентними державними органами (щодо конфіскації - судом) у передбачених законом випадках [45, c.317-321].

В юридичній літературі наводять відповідні ознаки адміністративно-господарських санкцій. Так, виходячи із положень ст. 238 ГК України, виділяють наступні характерні ознаки цих санкцій: це заходи організаційно-правового або майнового характеру; вони використовуються тільки у вертикальних відносинах; застосовуються з метою припинення правопорушення та ліквідації його наслідків; застосовуються переважно в адміністративному порядку, рідше – в судовому; застосовуються виключно до суб'єктів господарювання; підставами застосування таких санкцій є порушення встановлених законодавчими актами правил чи вимог здійснення господарської діяльності.

Окрім того, інколи називають й інші ознаки: можливість оскарження в суді рішень про застосування таких санкцій; спеціальні строки їх застосування; особливий порядок встановлення адміністративно-господарських санкцій (виключно законами або кодексом); неможливість встановлення цих санкцій в договорі.

Отже, серед основних рис, що відрізняють адміністративно-господарські санкції від інших господарських санкцій, можна назвати: вони застосовуються за порушення норм законодавства щодо умов, вимог чи правил здійснення господарської діяльності; повноваженнями щодо їх застосування наділені органи державної влади та органи місцевого самоврядування, до компетенції яких входить контроль за дотриманням відповідних актів законодавства у сфері господарювання; правовою підставою їх застосування є виключно закон, в якому визначається протиправна поведінка суб'єктів господарювання [42, c. 998-1007].

Стаття 250 ГК України вказує, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними законами.

Раніше строки давнини застосування адміністративно-господарських санкцій у законодавстві були відсутні. Більш того, Конституційний Суд України в рішенні від 30 травня 2001 р. роз'яснив, що терміни, встановлені Кодексом України про адміністративні правопорушення для притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб не застосовуються в разі притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення податкового і фінансового законодавства. Тому до прийняття ГК України суб'єкти господарювання були позбавлені найважливішої гарантії їхніх прав – давнини притягнення до публічно-правової відповідальності [45, c. 317-321].

Підставою застосування адміністративно-господарських санкцій є виключно правопорушення, якого припустився суб'єкт господарювання. Вина такого суб'єкта не є умовою застосування подібних санкцій, оскільки частина друга статті 218 ГК України, що опосередковано закріплює принцип вини при застосування господарсько-правової відповідальності, не поширюється на адміністративно-господарські санкції. З приводу цього можлива дискусія про доцільність внесення змін до ГК України та інших законів. Але до внесення таких змін відсутність вини суб'єкта господарювання не може бути підставою для звільнення його від застосування адміністративно-господарських санкцій [39, c. 175-182].

В законодавстві існують деякі суперечності щодо застосування адміністративно-господарських санкцій. Стосовно положення ст. 239 ГК України, відповідно до якого адміністративно-господарські санкції можуть встановлюватись лише законами, слід мати на увазі численні спеціальні закони, які були прийняті до введення в дію ГК України, що передбачають можливість встановлення адміністративно-господарських санкцій підзаконними актами, та які до теперішнього часу зберегли свою чинність й після введення в дію цього Кодексу. Врегулювання цих суспільних відносин на думку деяких авторів можливе шляхом прийняття відповідних законів
[42, c.998-1007].

Як зазначає А.Г. Ярема на відміну від відшкодування шкоди, штрафних та оперативно-господарських санкцій адміністративно-господарські санкції застосовуються не контрагентами за договором, а органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Вони є заходами не тільки майнового (на відміну від штрафних санкцій), але й організаційно-правового характеру [39, c. 175-182].