Правова характеристика оперативно-господарських санкцій

Частина 1 статті 235 ГК України вказує, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в договорі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України: одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності – у разі порушення зобов'язання, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; відмова управленої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунка боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання; зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання [2].

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у ч. 1 ст. 236 ГК України, не вичерпний. Сторони можуть передбачати в договорі також інші оперативно-господарські санкції [14].

Якщо штрафні санкції можуть застосовуватись сторонами лише за рішенням суду, то однією з особливостей оперативно-господарських санкцій є застосування їх сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь [31, c.163-193].

Доречно відзначити, що оперативними (оперативно-господарськими) дані санкції були позначені у теорії господарського права, а нині і в ГК України, завдяки способу їхнього застосування, а також у залежності від характеру цілей дії, можливості вчасно та адекватними правопорушенню заходами реагувати на нього. Особливо наочно це проявляється при аналізі процесуальних ознак даних санкцій, до яких відносять самостійність застосування, відсутність необхідності виявляти вину правопорушника, оперативність та простоту застосування, негайну результативність, відсутність претензійно-позовного характеру. Застосування оперативно-господарських санкцій спрямовано на попередження або зменшення втрат потерпілої сторони від порушень з боку контрагента, на стимулювання належного і реального виконання учасниками господарських відносин їх суб'єктивних обов'язків. Ці санкції не пов'язані, як правило, з безоплатною передачею грошових коштів від боржника до кредитора, а тому вони, на думку окремих дослідників, не виконують компенсаційну функцію інституту майнової відповідальності.

На відміну від цивільно-правових санкцій, що в цивільному праві носять еквівалентно-відшкодувальний характер (а у встановлених випадках також і штрафний), оперативно-господарські санкції як правоохоронні заходи оперативного характеру мають в значній мірі превентивне, попереджувальне значення, головною функцією їх є забезпечення належного виконання зобов'язання. У той же час оперативно-господарські санкції виступають і як форми покарання суб'єкта-правопорушника, оскільки застосування їх тягне зазнавання останнім певних негативних наслідків економічного характеру і супроводжується громадським і державним осудом його протиправної поведінки [16, c.68-74].

Свого часу в науковій спільноті розгорілась дискусія щодо природи оперативно-господарських санкцій. Як звертають увагу О.С. Васильєв, О.П. Подцерковний, на думку частини правознавців – В.П. Грибанова, М.С. Маленіна, С.М. Братуся, - М.О. Абрамова і інших, оперативно-господарські санкції не володіють ознаками державного примусу, обов'язкового для юридичної відповідальності, так як застосовуються самими суб'єктами господарювання. У той же час вони стверджують, що "кращою в сучасних умовах точка зору – В.С. Щербини, Г.В. Пронської і інших, котрі оперативно-господарські санкції визначають мірою господарсько-правової відповідальності, вважаючи, що зазначені санкції наділені "делегованим" державним примусом, що дозволяє суб'єктам господарювання застосувати заходи несприятливого характеру до правопорушника.

Оперативно-господарські санкції можуть субсидіарно застосовуватись одночасно зі стягненням збитків та неустойки. Вони застосовуються незалежно від вини підприємця, що допустив правопорушення. Як правило, такі санкції застосовуються при неодноразовому порушенні зобов'язань
[38, c.147-153].

На думку С.Ю. Гапало, господарсько-правовими санкціями є заходи державного примусу, що застосовуються до учасників господарських правовідносин в результаті вчинення господарського правопорушення, які виражаються у настанні певних негативних наслідків правового та/або економічного характеру і спрямовані на гарантування захисту прав і законних інтересів громадян, організацій та держави. Відповідно основними ознаками останніх є втілення в господарсько-правових санкціях заходів державного примусу; наявність несприятливих економічних та/або юридичних наслідків, як результату застосування господарсько-правових санкцій; застосування господарсько-правових санкцій лише у разі правопорушення; переважно майновий характер та спрямування на гарантування захисту прав і законних інтересів громадян, організацій та держави тощо [18, c.52-60].

За своїми наслідками оперативно-господарські санкції поділяються на: односторонню відмову від виконання зобов'язання або відмову від прийняття зобов'язань, що фактично є розірванням договору; санкції, які зупиняють виконання зобов'язань до усунення недобросовісною стороною виявлених недоліків [38, c.147-153].

Із проведеного вище аналізу видається можливим дійти висновку, що оперативно-господарськими санкціями є оперативні заходи делегованого до застосування державою сторонам в господарських правовідносинах примусу, що виражаються у настанні певних негативних наслідків організаційно-майнового характеру, з метою припинення або попередження повторення порушень господарського зобов'язання, що застосовуються останніми без звернення до компетентного органу юрисдикції [18, c. 52-60].