I. Спостереження в соціологічному дослідженні.
1. Поняття спостереження:
а) спостереження як спосіб пізнання світу, наукове і буденне спостереження;
б) поняття спостереження в соціології.
2. Особливості спостереження в соціології:
а) зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження;
б) емоційно-ціннісний характер сприйняття інформації спостерігачем;
в) проблема повторного спостереження.
3. Місце спостереження серед інших методів набуття інформації в соціологічному дослідженні.
4. План і програма спостереження:
а) планування головних етапів спостереження;
б) визначення мети, завдань, об'єкта, ситуації та умов спостереження;
в) виділення ознак та одиниць спостереження;
г) визначення понять і розробка категорій.
5. Класифікація спостережень в соціології:
а) в залежності від елементів контролю під час проведення спостереження;
б) в залежності від становища спостерігача відносно об'єкта, який спостерігається;
в) за мірою формалізації;
г) за умовами організації;
д) самоспостереження та інші види спостережень.
II. Експеримент в соціологічному дослідженні
1. Специфіка експерименту в соціології.
2. Класифікація соціальних експериментів:
а) за характером об'єкта дослідження;
б) за специфікою завдання експерименту;
в) за характером експериментальної ситуації;
г) за логічною структурою доведення гіпотез.
3. Планування експерименту:
а) визначення мети експерименту, конкретизація й операціоналізація гіпотези, яка перевірятиметься, визначення завдань експериментальної роботи;
б) визначення матеріальних можливостей, необхідного часу та схеми експерименту;
в) врахування факторів, які впливають на валідність результатів експерименту.
ДОПОВІДІ
1. Особливості інтроспекції як методу соціологічного дослідження.
2. Шляхи досягнення внутрішньої і зовнішньої валідності результатів експерименту.
3. Способи створення фіктивного контексту в експерименті.
НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА
1. Гречихин В.Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. М.: Изд-во МГУ, 1988.
2. Как провести социологическое исследование. - М., 1990.
3. Логика социологического исследования.- М.: Наука, 1987.
4. Методы сбора информации в социологических исследованиях (В 2-х книгах).- М., 1990.
5. Никифоров А.Т., Семенов В.Е. Метод наблюдения в социально-психологических исследованиях.- Л., 1987.
6. Практикум по прикладной социологии.- М.: Изд-во МГУ, 1987.
7. Рабочая книга социолога. - М.: Наука. 1983.
ДОСЛІДЖЕННЯ
1. Куприян А.П. Методологические проблемы социального эксперимента. - М., 1971.
2. Хагуров А.А. Социальный эксперимент: логико-методологические и социальные проблемы. - Ростов-на-Дону: Изд-во Рост.ун-та, 1989.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
I. Спостереження в соціологічному дослідженні
Спостереження - це один із способів пізнання світу. В буденному розумінні - це мимовільна діяльність людини, пов'язана з отриманням інформації про зовнішній світ. Наукове спостереження на відміну від буденного спрямоване на досягнення певної мети, воно відрізняється систематичністю, послідовністю і присутністю елементів контролю.
Спостереження в соціології - це метод набуття первинної інформації про об'єкт дослідження шляхом безпосереднього сприйняття та реєстрації усіх фактів, які стосуються цього об'єкта і мають значимість з точки зору мети дослідження.
Головні особливості спостереження в соціології:
1. Зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження.
Ні в якій іншій науці досліднику не доводиться вивчати сукупність, до якої він сам належить, частиною якої він є.
2. Емоційно-ціннісний характер сприйняття інформації спостерігачем.
Соціальні явища, їх сприйняття завжди мають емоціональний характер, а інтерпретація цих явищ багато в чому залежить від морально-етичних установок спостерігача, його ціннісних орієнтацій.
Цю особливість спостереження, як одне з джерел можливого спотворення первинних емпіричних даних слід завжди мати на увазі.
3. Складність або неможливість повторного спостереження. Повторне спостереження навіть повсякденного соціального факту, навіть в типовій соціальній ситуації майже неможливе, тому що соціальні процеси в своєму розвитку піддаються впливу значної кількості різноманітних факторів і тому практично не бувають ідентичними.
Спостереження в конкретних соціальних дослідженнях може використовуватись для досягнення різноманітних цілей: як джерело інформації для побудови гіпотез; для перевірки даних, здобутих іншими методами; для отримання додаткових відомостей про об'єкт, який вивчається.
Спостереження завжди підпорядковане загальній меті дослідження і це робить його селективним, змушує спостерігача фіксувати одні факти і не брати до уваги інші.
Головні етапи проведення спостереження:
1. Визначення мети, об'єкта, предмета, завдань, виділення ознак та одиниць спостереження.
2. Забезпечення доступу до середовища спостереження, отримання відповідного дозволу, налагодження контактів з людьми.
3. Вибір способу й виду спостереження, розробка його процедури.
4. Підготовка технічних документів і обладнання (тиражування карток, протоколів, інструкцій, підготовка технічного обладнання і т.ін.).
5. Проведення спостереження, накопичення інформації.
6. Підготовка звіту, який складається:
а) з детальної документації про час, місце і обставини спостереження;
б) інформації про роль спостерігача в процесі спостереження, спосіб спостереження;
в) детальний опис фактів, які спостерігались;
д) власні помітки й інтерпретації спостерігача.
Спостереження класифікують за різними ознаками:
- в залежності від елементів контролю під час проведення спостереження (контрольоване і неконтрольоване);
- в залежності від положення спостерігача відносно об'єкта, котрий спостерігається (включене і невключене);
- за мірою формалізації спостереження (структуроване й неструктуроване);
- за умовами оріанізації спостереження (польове й лабораторне).
Виділяють також випадкове й систематичне спостереження, самоспостереження й деякі інші види спостережень.
Експеримент в соціологічному дослідженні
Звичайно метою будь-якого експерименту є перевірка гіпотез про причинну залежність між явищами: дослідник створює або знаходить в реальності певну ситуацію, приводить в дію гіпотетичну причину і спостерігає за змінами в природному ході подій, реєструє їх відповідність або невідповідність гіпотезам.
Експеримент як дослідницько-перетворювальна діяльність є формою практики, тому його результати можуть бути критерієм істини. Але для цього експеримент повинен відповідати вимогам, які сформувались в точних, природничих і технічних науках. Задовольнити ці вимоги в соціології вкрай важко, а інколи і зовсім неможливо. Тому для підвищення рівня науковості результатів експериментального соціологічного дослідження треба проводити повторні експерименти, використовуючи при цьому різні їх види, використовувати експеримент в єдиному комплексі з іншими методами дослідження.
За характером об'єкту дослідження розрізняють реальні експерименти й експерименти в уяві дослідника.
За специфікою завдання (переважаючої функції) експерименти поділяються на наукові, прикладні й методичні.
За специфікою завдання розрізняють також проективні й ретроспективні експерименти.
За специфікою поставленого завдання розрізняють також одно- і багатофакторні експерименти.
За характером експериментальної ситуації експерименти поділяються на контрольовані і неконтрольовані. Контрольований експеримент часто називають ідеальним або класичним. Характерний для цього виду дослідження контроль змінних означає урівноваження на експериментальному і контрольному об'єкті всіх умов, крім впливу експериментального фактора. Контрольований експеримент означає і можливість його повторення як даним дослідником, так і іншими. Як правило, намагання провести контрольований експеримент в соціальних науках призводить до експерименту в лабораторних умовах.
За логічною структурою доведення гіпотез розрізняють паралельні й послідовні експерименти. В паралельному експерименті доведення гіпотези спирається на порівняння експериментального й контрольного об'єкту (групи). В послідовному експерименті доведення гіпотези спирається на порівняння стану об'єкта, котрий досліджується, до та після дії експериментального фактора.
Рівень експерименту багато в чому залежить від якості його планування - від того, як сформульовано гіпотезу, чи адекватні емпіричні індикатори теоретичним поняттям, які використовуються; від досвідченості людей, які проводять експеримент; від того, як дослідник вміє передбачити і подолати труднощі, пов'язані із забезпеченням внутрішньої та зовнішньої валідності.
Внутрішня валідність - це гарантія того, що саме експериментальний фактор є причиною змін.
Зовнішня валідність - гарантія того, що отримані висновки можна поширювати на неекспериментальні ситуації.
Внутрішній валідності загрожують такі моменти (Д.Т.Кємпбелл): фон (конкретні події, що відбуваються в ході експерименту поряд з діями експериментального фактора), природний розвиток (зміни в об'єкті дослідження, які не пов'язані з конкретними подіями, а є наслідками плину часу), недосконалість вимірювального інструменту (анкет, шкал спостережень і т.ін.). Фактори, які загрожують зовнішній валідності, репрезентативності експерименту: умови організації експерименту, взаємна інтерференція експериментальних дій і впливів, ефект взаємодії відбору осіб, які беруть участь в експерименті та експериментального фактору (ефект, що спостережується, є характерним тільки для даної групи осіб) та ін.
Всі ці моменти необхідно враховувати під час планування експерименту і при інтерпретації його результатів.
