| Чинники | Зміст |
| Ціни на ресурси | Якщо ціни на ресурси (робоча сила, сировина, матеріали, паливо тощо) зростають, то збільшуються витрати, зменшується рівень прибутковості виробництва, скорочується сукупна пропозиція, і навпаки. |
| Технології | Коли, завдяки технологіям, продуктивність використання ресурсів збільшується, зростає прибутковість і сукупна пропозиція. |
| Субсидії | Державні субсидії підприємствам знижують обсяги витрат, прибутковість і сукупна пропозиція зростають. |
| Податки | Підвищення податків збільшує витрати підприємств, скорочує сукупну пропозицію. |
Рис. 4.11. Вплив нецінових факторів на короткострокову сукупну пропозицію
Рис. 4.12. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції
І. Відновлення рівноваги, яка порушується сукупним попитом (класичний відрізок) (рис. 4.13).
Рис. 4.13. Модель AD-AS в умовах зростання сукупного попиту
На рис. 4.13 представлена модель AD–AS, яка поєднує криві сукупного попиту (AD1, AD2) з кривими короткострокової (AS1, AS2) та довгострокової (ASL) сукупної пропозиції.
Точки Т1, Т3 – точки подвійної рівноваги (короткострокової і довгострокової) - фактичний ВВП дорівнює потенційному (Y1=Yp), рівноважні ціни (Р1, Р3), безробіття знаходиться на природному рівні.
При збільшенні сукупного попиту (наприклад, внаслідок підвищення якості вітчизняної продукції та відповідного зростання іноземного попиту на неї) порівняно з потенційним ВВП, підприємства частково збільшать обсяг виробництва, а частково підвищать ціни і встановиться новий стан короткострокової рівноваги (Т2), де спостерігатиметься надмірна зайнятість (безробіття менше за природний рівень) та ефект «запізнення» зарплат.
З часом номінальні зарплати, внаслідок конкуренції підприємств за додаткову робочу силу, почнуть поступово підвищуватися, що спричинить зростання витрат і відповідне скорочення короткострокової сукупної пропозиції впритул до точки відновлення рівноваги (Т3), де обсяг виробництва повернеться до потенційного ВВП, безробіття підніметься до природного рівня, а ціни зростуть до Р3.
Якщо висхідну спіраль «ціна-зарплата» не зупинити, то це може привести країну до економічного краху. Таку немічність ринкового механізму називають «провалами ринку» і обґрунтовують необхідність державного втручання.
Відновлення рівноваги, що порушується сукупним попитом:
1. Якщо сукупний попит збільшується в межах кейнсіанського відрізка, то це призводить до зростання реального ВВП і зайнятості, без зміни цін. Рівновага зумовлена залученням недовикористаних ресурсів.
2. Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, це призводить до зростання реального ВВП, зайнятості і цін. Рівновага відбувається внаслідок того, що зміни цін виключають перевиробництво чи недовиробництво.
3. Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку, це призводить до зростання цін, номінального ВНП, а не реального.
ІІ. Відновлення рівноваги, яка порушується сукупною пропозицією (рис. 4.14).
Рис. 4.14. Модель AD-AS в умовах несприятливого шоку пропозиції
Наприклад, за умови шоку пропозиції (наприклад, підвищення цін на енергоносії) - збільшаться витрати (крива AS1 перейде в положення AS2). Точка Т2 стане точкою нової короткострокової рівноваги, в якій обсяг виробництва впаде до Y2, ціни зростуть до Р2.
Номінальна зарплата при цьому тимчасово не зміниться, а реальна - зменшиться.
Зменшення обсягів виробництва зменшить попит на працю, а тому на ринку праці безробіття перевищить природний рівень. Ситуація, в якій відбувається падіння обсягів виробництва, зростання цін та рівня безробіття називається стагфляцією.
Змінюючи рівень процентної ставки, можна підвищувати або понижувати попит на гроші; пропозиція грошей має вигляд вертикальної лінії, що означає її байдужість до зміни процентної ставки, оскільки обсяг пропозиції грошей визначається Національним банком, виходячи з обраного курсу монетарної політики (рис. 5.1).
Рис. 5.1. Попит і пропозиція грошей, рівновага на грошовому ринку
Невідовідне до темпів зростання ВВП скорочення пропозиції грошей негативно впливає на обсяг національного виробництва та, одночасно, призводить до підвищення процентної ставки (рис. 5.2).
Рис. 5.2. Вплив грошової пропозиції на обсяг національного виробництва
Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції платіжного засобу. Тому його величина прямо залежить від реального доходу (рис. 5.3). Якщо ВВП зростає, то збільшуються і доходи, з яких населення прагне частину витрачати на споживання (трансакційний мотив – купівля товарів і послуг), формуючи тим самим більший сукупний попит на продукцію, що вимагає відповідного збільшення грошової маси.
Рис. 5.3. Попит на гроші для угод
На графіку: ВС – відсоткова ставка, Пгоу1, Пгоу2 – попит на гроші для ВВП базового та поточного періоду відповідно, ГМ- грошова маса, ВВПн – номінальний ВВП, Ш – швидкість обігу грошей.
Попит на гроші як активи випливає з їх функції засобу нагромадження. Щоб зрозуміти, від чого залежить цей попит, слід розглянути, як приклад, два альтернативні варіанти зберігання вартості (нагромадження): 1) у формі грошей, 2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів.
Порівнюючи ці два види активів, треба враховувати їхні переваги й недоліки. Перевагою грошей як засобу зберігання вартості є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги облігацій полягають у тому, що вони приносять дохід у формі відсотків, але мають низьку ліквідність. Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів ураховують відсоткову ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігацій, а з іншого — втрати доходу від зберігання вартості у формі грошей на відміну від її зберігання у формі облігацій. Величина цих втрат є альтернативною вартістю зберігання грошей (рис. 5.4).
 |
Рис. 5.4. Попит на гроші як активи
На графіку: ВС – відсоткова ставка, Пгоа – попит на гроші як активи, ГМ- грошова маса.
Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберігання вартості у формі грошей, тим менший попит на гроші і більший — на облігації. Це свідчить про те, що попит на гроші як активи перебуває в оберненій залежності від відсоткової ставки.
Рівновага на грошовому ринку досягається тоді, коли попит на гроші (Md) дорівнює їхній пропозиції(Md). Так, точка Е знаходиться на перетині кривих попиту та пропозиції грошей і визначає «ціну» грошей – ставку відсотка (іe), яка віддзеркалює альтернативну вартість збереження грошей у готівці (див. рис. 5.1).
Монетарист Мілтон Фрідмен виходив з того, щоб монетарна політика була направлена на досягнення відповідності між попитом на гроші (Md) та їх пропозицією (Ms) таким чином, щоб процент
приросту грошей в обігу відповідав приросту цін і національного доходу (грошовий закон Мелцера
Рис. 6.1. Інфляція попиту
Рис. 6.2. Інфляція витрат
| ВВП | + | ЧФД [4] | = | ВНП |
| ВНП | - | А[5] | = | ЧНП |
| ЧНП | - | ЧПВІ[6] | = | НД |
| НД | - | (СС[7]–ППк–НПк+Т+Дб)[8] | = | Особистий дохід[9] |
| Особистий дохід | - | Пі[10] | = | Особистий наявний дохід (ДКВ)[11] |
.
Рис. 7.6. Функція довгострокового споживання
В залежності від факторів інвестування (основні, зовнішні), крива інвестиційного попиту матиме наступний вигляд (див. рис. 8.1, 8.2, 8.3).
| Рис. 8.1. Вплив процентної ставки на криву сукупного попиту на інвестиції | Рис. 8.2. Вплив зовнішніх чинників на криву сукупного попиту на інвестиції |
Рис. 8.3. Крива інвестиційного попиту в залежності від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП)
Рис.8.5. Функція заощаджень
Рис. 8.6. Зв’язок між інвестиціями та заощадженнями
(класичний, монетаристський механізм)
Рис. 8.7. Графік зрівноваження заощаджень та інвестицій в кейнсіанській моделі
Графічну модель «витрати-випуск» іноді називають «кейнсіанський хрест» (рис. 9.1).
Рис. 9.1. Рівноважний ВВП в моделі «витрати - випуск»
На рис. 9.1 бісектриса показує всі точки, за яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпечується рівноважний ВВП. Лінія СуВф - це лінія фактичних сукупних витрат, які можуть дорівнювати запланованим сукупним витратам, або відхилятися від них в більший чи менший бік.
У точці Т1 – ситуація загальноекономічної рівноваги, коли вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупівлю, тобто СуВ1=ВВП1. Зазначений варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит.
У точці Т2 – ситуація загальноекономічної нерівноваги, викликана перевиробництвом, коли не вся сума доходу, отриманого від реалізації ВВП у поточному періоді, пішла на його закупівлю, тобто СуВ2 < ВВП2. Зазначений варіант відповідає кейнсіанському «психологічному закону» про схильність населення до заощаджень. У цій ситуації для відновлення загальноекономічної рівноваги (перехід від Т2 до Т1) підприємства вимушені здійснити збільшення незапланованих інвестицій у товарні запаси, завдяки чому у них з’явиться можливість зменшити обсяги виробництва до рівня сукупного попиту.
У точці Т3 – ситуація загальноекономічної нерівноваги, викликана недовиробництвом, коли на закупівлю ВВП було витрачено більшу суму доходу, ніж його реальне вартісне значення, тобто СуВ3 > ВВП. У цій ситуації для відновлення загальноекономічної рівноваги між ВВП і запланованими сукупними видатками (перехід від Т3 до Т1) підприємства вимушені здійснити зменшення незапланованих інвестицій у товарні запаси, завдяки чому у них з’явиться можливість збільшити обсяги виробництва до рівня сукупного попиту.
Як видно з рис.9.1, незаплановані інвестиції виконують в економіці балансуючу роль. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси; якщо сукупні витрати перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій у товарні запаси. Це дає підстави модифікувати рівняння 1:
СуВ ± ВІн =СуВф= ВВП, (2)
де: ВІн – незаплановані інвестиції: (+) – збільшення, (–) – зменшення.
Із формули 2 випливає: незалежно від того, перебуває економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо сукупні витрати й ВВП тотожні, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.
Модель «вилучення-ін’єкції» – кейнсіанська модель визначення рівноважного рівня ВВП (рис. 9.2) на основі рівняння:
З = ВІ, (3)
де: З – заощадження домогосподарств (вилучення), ВI – заплановані інвестиції фірм (ін’єкції).
Як відомо, кінцеві доходи населення розподіляються на споживання та заощадження: Y=С+S, відповідно S=Y-C. Відтак, Y=C або СуВ=СуВф (ВВП), якщо S=0, це значить, що усі заощадження перетворяться на інвестиції (повернуться в економіку), тобто утвориться настуна рівновага:
Вилучення = Ін’єкції.
