Начало формы
Підприємництво можна визначати з різних позицій, таких як:
· діяльність, спрямована на максимізацію прибутку;
· ініціативна діяльність громадян, що укладається у виробленні товарів і послуг, спрямована на одержання прибутку;
· пряма функція реалізації власності, основна її виробнича функція;
· процес організаційної новації з метою здобування прибутку;
· дії, спрямовані на зростання капіталу, розвиток виробництва й присвоєння прибутку;
· специфічний вид діяльності, спрямований на безустанний пошук змін в існуючих формах життя підприємств і суспільства, постійна реалізація цих змін.
У законі України «Про підприємництво» (стаття 1) міститься наступне визначення: Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, який здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, установленому законодавством.
Відповідно до цього, характерними рисами і особливостями підприємництва є:
1. Самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів. Будь-який підприємець вільний у прийнятті управлінських рішень, у рамках чинного законодавства;
2. Ініціативність підприємця - спрямована на реалізацію своїх здатностей і задоволення потреб інших осіб і суспільства;
3. Економічна зацікавленість - підприємництво це процес, спрямований на систематичне одержання прибутку (доходу) законним шляхом;
4. Основний мотив підприємницької діяльності – одержання прибутку (доходу);
5. Господарський ризик і відповідальність. При будь-яких сприятливих умовах невизначеність і ризик у підприємництві залишаються.
Принципи підприємницької діяльності Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися враховуючи обмеження, установлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво» - єдиною статтею, яка є діючою в цьому Законі - діяльність, пов'язана із проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами й організаціями);
2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів виробленої продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових і інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, установлення цін на продукцію й послуги згідно із законом;
3) вільного наймання підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, який містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян і осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ «Про зайнятість населення» передбачена необхідність одержання дозволу на працевлаштування в державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям і особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4);
4) комерційного розрахунку і власного комерційного ризику;
5) вільного розпорядження прибутком, який залишається в підприємця після сплати податків, зборів і інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується встановленням правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у наявних коштах і ін.;
6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/ 94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів в іноземній валюті в строки виплати заборгованостей, зазначених у контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, яка експортується.
Різноманіття видів підприємницької діяльності можна класифікувати (групувати) по ряду ознак:
1. суб'єкту підприємництва,
2. цілі діяльності
3. вид діяльності,
4. форми власності,
5. число власників,
6. співвідношенню прав засновників (учасників) і самої організації,
7. організаційно-правовим і організаційно-економічним формам.
В окремих галузях існують і інші специфічні ознаки.
1. Суб'єкт підприємництва. В Україні підприємцем, як господарюючим суб'єктом, може бути:
· громадянин, який здійснює самостійну підприємницьку діяльність без створення юридичної особи («фізична особа»);
· юридична особа - незалежно від форми власності, яка займається діяльністю по виробництву, реалізації, придбанню товарів (робіт, послуг);
· група юридичних або фізичних осіб, якщо одна або декілька з них має вирішальний вплив на їхню господарську діяльність (на підставі володіння акціями, права використання активів і т.п.)
Основними умовами існування й розвитку підприємницької діяльності є наступні:
· відносна відособленість і економічна свобода підприємців;
· наявність ринкового простору;
· розвинені товарно-грошові відносини.
Підприємництво й бізнес поняття практично рівнозначні, поняття «підприємницька діяльність» використовують, коли прагнуть підкреслити новаторську сторону бізнес-діяльності.
2. Ціль діяльності. Залежно від мети діяльності розрізняють комерційні й некомерційні організації. Комерційні організації орієнтовані на одержання й використання прибутку. Некомерційні організації (споживчі кооперативи, суспільні й релігійні організації, благодійні й інші фонди й т.п.) не орієнтовані на одержання й розподіл прибутку. Однак вони мають право займатися підприємницькою діяльністю за умови, що вона слугує досягненню цілей організації й відповідає характеру й виду її діяльності.
3. Вид діяльності. Підприємницька діяльність по виду або призначенню розділяється на виробничу, посередницьку, торговельну, фінансову, консультаційну й ін. Усі види діяльності можуть функціонувати як роздільно, так і комплексно.
4. Форма власності. По формах власності майно підприємства або організації може бути приватним, державним, муніципальним, перебувати у власності громадських організацій (об'єднань), а також бути представленим змішаною власністю.
5. Число власників. По числу учасників - власників майна й грошових активів підприємницька діяльність може бути індивідуальною й колективною. При індивідуальному підприємництві власність належить одній фізичній особі. Колективному (спільному) підприємництву відповідає власність, що належить одночасно декільком суб'єктам з визначенням частки кожного (пайова власність) або без визначення частки (спільна власність).
6. Співвідношення прав засновників із правами підприємства (організації). Залежно від співвідношення прав засновників (учасників) із правами організації можливі наступні типи юридичних осіб:
· організації корпоративного типу: господарські товариства, виробничі й споживчі кооперативи;
· державні й муніципальні унітарні підприємства, міністерства, відомства, школи, лікарні й інші установи системи державної охорони здоров'я й т.п.;
· громадські й релігійні організації (об'єднання), благодійні й інші фонди, асоціації й союзи юридичних осіб, які є власниками приналежного їм майна.
7. Організаційно-правова форма об'єднання підприємців являє собою різного виду товариства, компанії, метою створення яких є зміцнення шляхом інтеграції фінансових і майнових ресурсів і зведення у єдине ціле технологічних потенціалів окремих підприємців - членів такого об'єднання.
Об'єднання підприємців можуть будуватися на основі об'єднання фізичних осіб які особисто беруть участь у веденні справ фірми; або на основі об'єднання капіталів, ціль якого сконцентрувати фінансові кошти, при цьому особиста участь у справах товариства не обов'язкова.
Об'єднання підприємців різняться також по ступеню відповідальності членів об'єднання по зобов'язаннях останнього: усім своїм майном (повна відповідальність) або тільки внеском капіталу в об'єднання (обмежена відповідальність).
За класифікаційною ознакою «вид діяльності» підприємницька діяльність розділяється на виробничу, посередницьку, торговельну, фінансову, консультаційну й ін.
За класифікаційною ознакою «ціль діяльності» підприємницька діяльність розділяється на виробничу, посередницьку, торговельну, фінансову, консультаційну й ін.
Організаційні форми підприємницької діяльності в Україні залежно від форм власності (згідно з Господарським кодексом України) наступні:
- приватне підприємство, яке діє на основі приватної власності громадян або суб'єкта господарювання (юридичної особи);
- підприємство, яке діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
- комунальне підприємство, яке діє на основі комунальної власності територіальної громади;
- державне підприємство, яке діє на основі державної власності;
- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
Залежно від форми організації підприємств розрізняють:
- індивідуальні (одноособове володіння);
- товариства, партнерство;
- корпорації.
Індивідуальні підприємства перебувають у власності однієї особи, що приймає на себе не тільки фінансовий ризик, але й виняткову відповідальність за управління. Підприємець одночасно є й власником, і працівником, і бухгалтером, і керівником.
Підприємницька діяльність без утворення юридичної особи - найбільш проста форма організації. Вона використовується в малому підприємництві й відрізняється особливостями оподатковування; нагадує приватні фірми в країнах з розвиненою ринковою економікою, однак відрізняється від них по юридичних ознаках - повною ідентичністю найменування суб'єкта господарської діяльності й цивільного імені (прізвища) підприємця.
Деякі види діяльності у формі підприємницької діяльності без утворення юридичної особи вимагають оформлення ліцензії - офіційного дозволу на здійснення конкретного виду діяльності. Єдиний для всіх суб'єктів господарювання порядок ліцензування встановлений Законом «Про ліцензування окремих видів діяльності».
Достоїнствами цієї організаційно-правової форми є:
- відносно проста й коротка за часом процедура реєстрації;
- економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів виробництва, напрямків використання доходів і т. п.;
- оперативність;
- безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефективному розподілі й використанні доходу;
- низькі організаційні витрати;
- гнучкість діяльності, що дозволяє швидко реагувати на зміни кон'юнктури.
До недоліків слід віднести:
- необмежену відповідальність щодо всіх зобов'язань;
- обмеженість фінансових і матеріальних ресурсів;
- труднощі в одержанні позикових коштів у кредитних організаціях; відсутність розвиненої системи внутрішньої спеціалізації виробництва й професійного управління;
- проблематичність розвитку й зростання виробництва й удосконалювання управління.
Товариства (партнерства) -— форма організації, заснована на: загальному (пайовому) формуванні юридичними або фізичними особами статутного капіталу; розподілі прав і відповідальності залежно від частки в статутному капіталі й місця в структурі управління товариством. Товариства бувають: повні, товариства з обмеженою відповідальністю і змішані.
Переваги товариств:
- допускається внесення у якості внеску не тільки реального майна, але й професійних і інших знань, умінь і навичок, а також ділових зв'язків і ділової репутації;
- фінансова база, створена із внесків учасників, що формують майно товариства, дозволяє фінансувати початок, розвиток і розширення бізнесу;
- можливість використовувати поділ праці й спеціалізацію у виробництві й управлінні;
- розширення потенціалу розвитку й росту за рахунок входження до складу учасників висококваліфікованих фахівців у сфері діяльності товариства (юридична, фінансова, консультаційна й ін.).
Недоліками цієї організаційно-правової форми є:
- солідарна (повна або обмежена) відповідальність учасників товариства своїм майном по зобов'язаннях організації;
- фінансування товариства обмежене особистими капіталами учасників, а також їх особистими зв'язками й репутацією;
- солідарна відповідальність приводить до того, що кожний з учасників має право виступати від імені всього товариства й наполягати на своєму курсі;
- можлива несумісність інтересів учасників, що потенційно веде до труднощів і конфліктів при спільнім керуванні організацією або оформленні її ліквідації; потенційна загроза розпаду організації у випадку протиріч або виходу зі справи одного або декількох учасників.
Найпоширенішими формами організації у великому й середньому бізнесі є акціонерні товариства.
Акціонерне товариство – господарче товариство, статутний капітал якого розділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права по яких завіряють акціями.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути держава, а також фізичні й/або юридичні особи, які ухвалили рішення щодо його заснування.
Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, яка діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства.
Акціонерне товариство не відповідає по зобов'язаннях акціонерів.
Акціонерне товариство вважається створеним і здобуває права юридичної особи з дати його державної реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Установчими документами акціонерного товариства є статут. Статут АТ, крім загальних відомостей для всіх видів господарчих товариств, повинен містити відомості про види акцій, які розміщаються, їхню номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, яка купується засновниками, строк і порядок виплати дивідендів.
Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок проведення загальної діяльності щодо створення акціонерного товариства.
Керуванням акціонерним товариством здійснюється згідно з його установчими документами. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів.
Орган, який здійснює захист прав акціонерів – наглядацька рада. Для керування поточною діяльністю АТ створюється виконавчий орган, який може бути як колегіальний (правління, дирекція), так і одноособовий (директор, генеральний директор).
Для перевірки фінансового–господарської діяльності акціонерного товариства загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора).
Акціонерні товариства по типу діляться на:
-публічні акціонерні товариства (ПАТ);
-приватні акціонерні товариства (ПрАТ).
Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) — це акціонерне товариство, склад акціонерів якого не може перевищувати 100 акціонерів.
Публічне акціонерне товариство (ПАТ) — це акціонерне товариство, кількісний склад акціонерів якого може перевищувати 100 осіб.
Основними критеріями для розподілу акціонерних товариств на публічні й приватні є:
- вільний оборот акцій. Публічне акціонерне товариство може здійснювати як закрите (приватне) розміщення акцій, так і публічне (відкрите) розміщення. Приватне акціонерне товариство може здійснювати лише закрите розміщення акцій;
- акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів і суспільства, а статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачене переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їхнім власником до продажу третій особі.
Вибір типу акціонерного товариства залежить насамперед від цілей, які ставлять перед собою власники.
Достоїнства акціонерних товариств:
- відсутність обмежень по числу учасників. Засновниками можуть бути фізичні і юридичні особи. Права й обов'язки юридичної особи суспільство здобуває з моменту його державної реєстрації;
- широкі можливості фінансування підприємницької діяльності. Акціонерні товариства здатні залучати додаткові інвестиції шляхом випуску акцій. Відкриті акціонерні товариства одержують доступ до коштів величезного числа приватних інвесторів;
- доступ на ринки капіталу за допомогою випуску акцій і корпоративних облігацій;
- одержання власниками акцій права на участь у керуванні, на одержання доходів у вигляді дивидендів і частини майна при ліквідації організації;
- обмежена відповідальність учасників товариства (за винятком товариств із додатковою відповідальністю), які ризикують тільки тою сумою, яку заплатили при придбанні акцій, або своєю часткою статутного капіталу;
- можливість використовувати поділ праці й спеціалізацію в виробництві, а також у залученні професійних менеджерів;
- наявність різноманітних пільг для працівників і можливостей для їхнього професійного й кар'єрного росту;
- необмежений період існування й відносної стабільності бізнесу в силу функціонування суспільства незалежно від власників-акціонерів і передачі права володіння на акції.
Недоліки акціонерних товариств:
- організація й ліквідація АТ вимагає значних витрат;
- суспільство зобов'язано вести різні системи обліку й підзвітне різним відомствам;
- розбіжності в інтересах учасників АТ ускладнюють ефективне управління;
- складна організаційна структура керування породжує бюрократизацію.
У сучасній ринковій економіці активізується роль об'єднань підприємств:
Картель - угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами по проведенню єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодженню умов обміну патентами, ліцензіями й т.п. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується.
Синдикат - форма об'єднання підприємств, що провадять однорідний продукт, що припускає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються по питомій вазі кожного підприємства в реалізованій продукції.
Трест - форма об'єднання, що припускає втрату юридичної й економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій; пропорційно цій частці визначається й дохід.
Концерн - об'єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, що формально зберігають свою самостійність, але фактично підлеглих фінансовому контролю й керівництву головної фірми, відповідальної за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.
Конгломерат - багатогалузеве об'єднання, що виникло на основі інтенсивної експансії головної фірми в численні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скупки пакетів акцій інших підприємств.
Диверсифікати - багатогалузеві корпорації, об'єднані системою участі, виробничою корпорацією, патентно-ліцензійними угодами, спільними виробничими й науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування.
Фінансово-промислові групи (ФПГ) - організаційна форма об'єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, де кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, не зневажаючи при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.
До некомерційних організацій належать:
1. Споживчі кооперативи, що представляють собою об'єднання фізичних і юридичних осіб на засадах членства з метою задоволення власних інтересів і потреб у товарах і послугах. Первісне майно некомерційних організацій складається з пайових внесків.
2. Житлові кооперативи (житлово-будівельні кооперативи) - некомерційні об'єднання осіб - власників приміщень для спільного керування й експлуатації (будівництва) комплексу нерухомого майна в інтересах членів кооперативу.
3. Суспільні об'єднання - некомерційні об'єднання осіб на основі спільності інтересів і для реалізації загальних цілей. До них належать:
- громадські організації - об'єднання на основі членства;
- суспільні рухи - масові об'єднання, що не мають членства;
- суспільні фонди - що не мають членства об'єднання, ціль яких укладається у формуванні майна і його використанні на громадсько-корисні цілі;
- суспільні установи - що не мають членства організації, ціль яких укладається в наданні певного виду послуг в інтересах учасників.
4. Релігійні організації - об'єднання громадян, що мають метою спільне віросповідання й поширення віри, що володіють відповідними до цих цілей ознаками (церемонії, навчання, виховання).
5. Фонди - некомерційні організації, що не мають членства, створені для досягнення конкретних корисних цілей шляхом використання майна, переданого в їхню власність засновниками.
6. Державні корпорації - некомерційні організації, засновані органами державної влади для здійснення соціальних, управлінських або інших громадсько-корисних функцій.
Достоїнствами індивідуального підприємства є: проста й коротка за часом процедура реєстрації; економічна свобода вибору сфери діяльності; низькі організаційні витрати; швидкість реагування на зміни кон'юнктури.
Достоїнствами індивідуального підприємства є: можливості фінансування підприємницької діяльності; можливість використовувати поділ праці й спеціалізацію в виробництві, а також у залученні професійних менеджерів; необмежений період існування.
Недоліками індивідуального підприємства є: несумісність інтересів учасників, що потенційно веде до труднощів і конфліктів при керуванні організацією або оформленні її ліквідації; потенційна загроза розпаду організації у випадку протиріч або виходу зі справи одного або декількох учасників.
Достоїнствами індивідуального підприємства є: можливість використовувати поділ праці й спеціалізацію у виробництві й управлінні; розширення потенціалу розвитку й росту за рахунок входження до складу учасників висококваліфікованих фахівців в обраній сфері діяльності.
Конец формы
