Після проголошення Фінляндією незалежності у 1917 р. та перемоги над прокомуністичними силами у громадянській війні 1918 р., Фінляндія стала на демократичний шлях розвитку маючи доволі прохолодні стосунки із СРСР.
1932 р. – між державами підписано договір про ненапад, розрахований на 17 років.
1938 р. – провал переговорів про взаємодопомогу у разі війни між державами. Негативно вплинув на відносини між країнами Пакт Молотова-Ріббентропа, згідно із яким Фінляндія входила до сферів впливу СРСР та анексія частини Польщі. 12 жовтня 1939 р. – радянська сторона висунула ультиматум фінам про: 1) Зміщення кордонів із Каральського перешийка на кілька десятків км. вглиб Фінляндії аби із фінського кордону не можливо було обстрілювати столицю СРСР Ленінград.; 2) оренда СРСР 6 фінських островів а також півострова Ганко, що знаходився в безпосередній близькості від Гельсінкі, на 30 років.
Переговори тривали до 23 жовтня 1939 р., фіни ж пропонували: 1) відсунути кордон в Карелії на 10 км.; віддати в оренду острови лиш у випадку аналогічного кроку СРСР у цьому напрямі; 3) відмовлялися вступати у будь-які військово-політичні блоки. Але такі вимоги Сталін відкинув. 13 листопада 19439 р. – фіни остаточно відмовились вести переговори. Далі Сталін вирішує розпочати вторгнення в Фінляндію.
26 листопада 1939 р. – відбувся «Манійльський інцидент» - наче із фінської території відбувся артилерійський обстріл, що вбив 4 вояків союзу і декількох поранив. насправді обстріл проводився із радянської території.
30 листопада 1939 р. – розпочалась війна із бомбардування цивільного населення та іноземних посольств у Гельсінкі. Через це 14 грудня 1939 р. – СРСР було виключено із Ліги Націй, як країну агресора. Підтримку, у більшості формальну, у війні проти СРСР фінам надавали Швеція, Норвегія, Франція, ВБ, та США проте ніхто з них не оголосив війни СРСР. Також формувалися загони шведських та норвезьких добровольців.
У війну СРСР вступив із 960 тис. армією, 2 тис. танків та 1 тис. літаків на противагу 400 тис. фінської армії, 56 танків, 145 літаків.
Радянська армія наступала у 2 напрямках: 1) просуваючись у Карелію; 2) наступаючи із півночі.
Із листопада 1939 р. – лютий 1940 р. – стратегічна ініціатива належала фінам, через добре укріплену лінію Моннергейма в Карелії, а також через непристосованість радянських військових до ведення війни в гірській місцевості взимку. Так загони фінських лижників знищили цілу північну армію СРСР, а за допомогою «Коктейлю Молотова» ефективно знищували радянські танки.
Лише ціною величезних людських втрат у лютому 1940 р. – червоноармійці заволоділи Виборгом. та попри цей успіх, як радянська армія так і фінська були виснаженими і потребували підписання миру. 12 березня 1940 р.- підписано мирну угоду згідно із якою: 1) СРСР перемістив кордон вглиб Карелії, отримавши міста Виборг та Сортавала, ряд островів у Фінській затоці, частини півостровів Рибачого і Середнього. У межах СРСР повністю опинилось Ладозьке озеро.; 2) п-о. Ханко переданий в оренду СРСР на 30 років за 8 млн. рублів).
Наслідки війни для СРСР були невтішними: 1) втрати 126 тис. вбитими і бл. 200 тис. пораненими і обмороженими, величезна кількість підбитих танків та літаків (асто фіни за день знищували по 50 танків); 2) Підірвано між нар. Престиж СРСР та втрата надії на нього, як на боєздатного союзника; 3) Подальша імовірність про німецької орієнтації Фінляндії, що ставило СРСР у складу ситуацію; 4) Слабкість СРСР у порівнянні з Німеччиною.
Фінляндія ж втратила убитими лиш 23 тис. вояків та 4 тис. пораненими та відстояла власну незалежність.
46. Формування блоку тоталітарно-мілітаристських держав 1936-39 рр.
Ускладнення обстановки у світі у другій половині 30-х років сприяло утворенню блоку агресивних держав. Німеччина, Італія та Японія не приховували того факту, що прагнули реваншу, вважаючи себе обділеними вер-сальсько-вашингтонською системою міжнародних договорів, які були укладені після закінчення Першої світової війни.
Доброзичлива позиція Німеччини під час італійської агресії проти Ефіопії та спільна італійсько-німецька інтервенція в Іспанію призвели до зближення позицій сторін. 25 жовтня 1936 р. в угоді, що складалась із п'яти пунктів, сторони задекларували спільність позицій у зовнішній політиці і домовились про розподіл сфер експансій в Європі і на Середземному морі. У договорі містилося твердження «про загрозу з боку комунізму миру та безпеці в Європі». Із цього часу співробітництво двох тоталітарних держав дістало назву вісь «Берлін - Рим», а їхні учасники — «держави осі».У своєму виступі Муссоліні говорив про «вертикаль Берлін - Рим», подібну осі, навколо якої повинні будуть групуватися інші європейські країни.
25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт в Берліні.
Стаття 1 передбачала взаємну інформацію сторін про «активність Комуністичного Інтернаціоналу» і боротьбу з ним.
Стаття 2 запрошувала держави, «внутрішньому спокою яких загрожує діяльність Комуністичного Інтернаціоналу», приєднатися до цієї угоди.
Стаття 3 встановлювала строк дії пакту на 5 років. В «протоколі підписання» сторони зобов'язались вживати «суворих заходів проти тих, хто всередині країни чи поза нею прямо чи посередньо діє на користь Комуністичного Інтернаціоналу, а також створити постійну комісію для співробітництва в цій боротьбі.
6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія, 1939 року — Угорщина, 1939—1940 роках — Маньчжурська держава та Іспанія, великою мірою через те, що під час іспанської революції 1936-39 р. Італія та Німеччина надавали активну військову підтримку генералу Франко. Антикомінтернівський пакт перетворився у воєнний союз Німеччини, Італії і Японії. 22 травня 1939 р. у Берліні був підписаній італо-німецькийдоговір про військовийсоюз, так званий «сталевий пакт ». Згідно з його умовами, якщо одна зі сторін вступить у війну, друга зобов'язана також розпочати її і підтримати союзницю «на суші, на морі і в повітрі».
Фактично із підписанням сталевого пакту завершилось формування воєнно-політичного блоку міліарних держав, що в подальшому ставив собі за мету перерозподіл та завоювання світу. Але завершення даної фази було б не повним без участі СРСР.
Так 23 серпня 1939 р. у Москві, між Німеччиною та СРСР було підписано пакт Молотова – Ріббентропа про ненапад на 10 років. Таємним додатком до пакту був документ, що розподілив між двома державами сфери впливу у Європі.
