Франція в роки світової економічної кризи

У 1929 p. Фр. уникнула дії світової економічної. кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії.

Ознака кризи – затяжний характер(тривала довше, ніж в решті європ. країн. Особливістю – найб. скороч. виробництва відб. не у важкій промисл., а в галузях, які виробл. предмети 1ої необхідності.

Фр. Уряд намагався пом’якшити кризову явища шляхом створення спеціальних фондів, надання субсидій окремим галузям і великим підприємствам. Але під ударами кризи розорилися і збанкрутували тисячі друбних і середніх підприємств, і навіть окремі великі обєднання(комп «Перопосталь» і банк Устріка).→зубожіння населення.

Промисл. криза тісно перепліталась з с/г, яка проявлялась в скороченні посівних площ, різкому падінню цін на с/г продукти. Скорочення к-сті туристів також відбилось на цінах на с\г продукти. → зросла заборгованість селян банкам.

Характерною особливістю кризи у Франції була і її урядова криза. →проявлялась у частих змінах урядів та не спроможності їх вивести країну із великої депресії. Так із 1929 – 32 рр. у країні змінилось 8 урядів, які найчастіше очолювали Тарадьє та Лаваль. → вбачали подолання кризи за допомогою «влади твердої руки»: уряд отримував можливість втручатись в організацію виробничого процесу, держава могла б урегульовувати ринкові відносини. Було заборонено об’єднання державних службовців у профспілки, відбулось запровадження нових податків та суттєво знизились пенсії та соціальна допомога. Фактично дані уряди використовували систему жорсткої економії, яка мала б дозволити країні вийти із кризи.

Існували і інші бачення виходу Франції із кризи так, наприклад, «дирижисти» на чолі із М. Кейнсом: вбачали вихід через державне урегулювання економіки, комуністи ж вважали націоналізацію підприємств єдиним шляхом.

Доповнили урядову кризу і відсутність єдності політичних сил Франції, лібералів, соціалістів, комуністів тощо. →це призвело до посилення впливу у суспільстві ультраправих партій, що здійснили спробу державного перевороту, але були жорстоко придушені силами Народного Фронту, через, що останній повністю втратив авторитет у суспільстві та змушений був піти у відставку.

Внутрішньополітичний та економічний розвиток Франції у перші повоєнні роки 1918-1923рр.

Франція вийшла переможцем з Першої світової війни і досягла всіх запланованих цілей. Німецьку імперію було розгромлено. Провінції Ельзас і Лотарингія поверталися Фран­ці.

Великих втрат зазнала французька економіка. 10 найбільш економічно розвинутих департаментів північно-східної Франції лежали в руїнах. Франція втратила половину свого торго­вельного флоту. Країна зазнала великих фінансових втрат.

Війна сприяла структурній перебудові французької промисловості, розвитку її стандартизації й концентрації виробницт ва. Повернення Ельзасу і Лотарингії позитивно відбилося на загальній структурі економіки країни.

У перші повоєнні роки у зв'язку з конверсією промислове виробництво скоро­чувалося. Падіння виробництва тривало аж до 1921. З 1922 р. почалось пожвавлення в промисловому виробництві.

Війна прискорила процес концентрації промисловості, зрощення фінансового і промислового капіталів.

І 1920 Франція була охоп­лена тривалими страйками, масовими мітингами і багатолюдними демонстраціями. Поряд з економічними вимогами-забезпечення непрацюючих роботою, підвищення заробітної платні, визнання колективних договорів, скороч робочого дня, ставилися політичні, серед яких-демобілізація армії, повернення на батьківщину із зарубіжних країн французьких військових частин та проведення виборчої реформи.

Поряд з правими партіями (респуб­ліканцями), демократами та центристами, широкої популярності в ці роки набула Соціалістична партія Франції (СПФ). У 1919 р. група робітників організу­вала профспілкове об'єднання- Французьку конфедерацію християнських робітників (ФКХР), яка поклала в основу своєї діяльності соціальну доктрину хрис­тиянства, сформовану в енцикліці папи Ле­ва XIII "Кегит І^оуагит".

коаліція політ сил (понад 10 партій) Національний блок запропонувала програму "єднання праці і солідарність всіх суспіль­них верств", "умиротворення релігійних суперечок".

Поразка на виборах призвела до розколу в Соціалістичній партії Франції, в якій виділилось три крила: праві, центристи і ліві.. Взаємне протистояння між соціалістами і комуністами спричинило розкол у робіт­ничому русі й значно послабило його.

Уряди Національного блоку (перебували при владі до 1924 р., почергово очолю­вані А. Мільєраном, Ж. Лейтом, А. Бріаном, Р. Пуанкаре) намагалися вирішити головну проблему — подолати економічну кризу і здійснити відбудову країни. Осно­вою стратегії політики: лібералізація економіки, демонтаж с-ми держ регулювання. На практиці це означало надання пільг монополістичним об'єднанням і фінан­сову підтримку найбільш рентабельних галузей, введення "м'якої" податкової полі­тики щодо виробників продукції.

Напр 1918 р. в Англії відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобув блок консерваторів і лібералів. Уряд знову очолив Ллойд Джордж.

Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєнних кризових явищ, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, впровадженням державного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийнято програму допомоги безробітним і будівництва дешевого житла для незаможних тощо.

У зовнішній політиці Ллойд Джорджа важливе місце посідала боротьба з Радянською Росією. У1921 р. англійська колонія Ірландія дістала статус домініона Уряд Ллойд Джорджа виявився неспроможним подолати фінансові негаразди.

Купівельна спроможність населення падала. У1919-1923 ширився страйковий рух. Особливо гострий конфлікт виник у 1921 р. між власниками і шахтарями.

1923 р. в Англії відбулися чергові вибори. Ліберали і лейбористи домовилися про коаліцію, і на поч1924 р. прем'єр-міністром став лейборист Макдональд. Уряд вдосконалив систему страхування та соціального забезпечення, скоротив непрямі податки, встановив дипломатичні відносини з СРСР. Парламентські вибори в жовтні 1924 р. лейбористи програли. Однопартійний уряд консерваторів очолив Стенпі Болдуїн