Громадянська війна в Іспанії. Встановлення авторитарного режиму

На виборах 16 лютого 1936 р.. Народний фронт переміг. Уряд очолив Мануель Асанья, а після обрання його у травні президентом, прем'єр-міністром став— Касарес Кірога.

М.Асанья 15 березня - закон про делегалізацію Фаланги. Почалися численні арешти фалангістів, зокрема керівних діячів партії (Прімо де Рівера був розстріляний у листопаді 1936 р. та ін.). 14 липня відбувся похорон депутата-монархіста Кальво Сотело, - прискорило рішення правих про початок перевороту.

Вищі військові організували змову під гаслом захисту націон. і католицьких іцнностей. Очолив заколотників генерал Ф. Франко Баамонде.

17 липня 1936 р. в Іспан. Марокко війська під ком.генерала Франко почали повстання проти республіки Нар Фронту. За сигналом радіостанції м. Сеута "Над всіє Іспанією безхмарне небо", 18 липня заколот поширився на головні міста та гарнізони країни.. В ніч на 19 липня по радіо Мадрида виступила член політбюро партії Долорес Ібарурі закликом стати на захист Республіки. Гасло "Не пройдуть!" стало гаслом всіх антифашистів. Спроби уряду піти на переговори із заколотниками закінчились невдачею.

На кінець липня тер. Іспанії виявилася розділеною. Промислові райони (Каталонія, Басконія, Астурія, Мадрид) контролювали республіканці — 350 тис. кв.км. Територія, підвладна франкістам, складала 175 тис. км; вони втрималися в Іспанському Марокко, трьох південних аграрних провінціях Західної Андалусії (Кадіс, Уельва, Севілья) та на півночі (Галісія, Наварра, райони Старої Кастилії).

25 липня у Бурґосі -сформовано уряд заколотників. В ситуації, що склалася, результат громадянської війни залежав від втручання зовн.сил, зокрема таких держав, як Італія, Нім. та Португалія. Берлін та Рим розглядали Іспанію як вигідний стратегічний плацдарм для майбутньої війни, своєрідний полігон для випробування військ. техніки. Цікавила їх також Іспанія як джерело сировини та сфера вкладення капіталів. До того ж, в італо-німецькі плани входило припинення демократичного розвитку Іспанії.

Отримавши від Франко прохання про допомогу, Гітлер та Муссоліні скерували транспортні літаки в Іспанське Марокко для організації повітряного мосту з перевезення іспанських військ та військових вантажів в Іспанію. До берегів Іспанії гітлерівське командування скерувало також дві військові ескадри. Португалія підтримала заколотників, надіславши до Іспанії 15 тис. військовослужбовців, а її територія стала перевалочною базою для постачання Франко зброї з Нім. та Італії. Втручання фашистських держав у громадянську війну в Іспанії дозволило повсталим уникнути швидкої та повної поразки. Вже в серпні 1936 р. південна та північна ірупи заколотників об'єдналися і розпочали наступ на Мадрид.

ВБ, Бельгія, Польща, СРСР, Нім, Італія, Португалія схвалили даний принцип. Документ під назвою "Угода про невтручання " підписали 27 європ. країн у серпні 1936 р. Про те, як Нім. так і Італія не виконували цих домовленостей, а продовжували постачати зброю та людей франкістам. СРСР зайняло позицію підтримки республіки, посилаючи в Іспанію зброю, солдатів- це не мало успіху.

У вересні 1936 р. Франко оприлюднив декрет, який забороняв усі політ.і партії та організації, що входили до складу Нар. фронту. 1 жовтня 1936 р. на території, яку захопили заколотники, Франко, проголош. главою держави та генералісимусом (командув. всіма військами). Тимчасова столиця – м. Бурґос (пн. Ісп)

Для зміцнення націоналістичного табору в квітні 1937 р. Франко видав декрет про злиття "Іспанської фаланги і ХОНС " з іншими правими угрупованнями в єдину партію під назвою "Іспанська традиціоналістська фаланга і Хунта націонал- синдикалістського наступу" (Фаланга). Нову Фалангу стали називати франкістською, а її ідеологію — франкізмом. Замість розпущених професійних спілок з часом була утворена Нац. конфедерація синдикатів, що підпорядковувалась Фаланзі та представляла єдину легальну форму діяльності профспілкового руху.

З весни 1937 р. наступом 60-тисячної армії заколотників та інтервентів на північ Іспанії почався другий етап, який тривав до кінця вересня 1938 р. 17 травня 1937 р. премєром став також лідер соціалістичної партії — Хуан Неґрін. Його уряд, як і попередній, склад. з соціалістів та комуністів і проіснував до заверш. гром. війни.

20 червня 1937 р. сили Франко зайняли столицю Країни Басків Більбао, а у вересні поч..наступ на останній бастіон республіканців — Північну Астурію.

В жовтні республіканці втратили індустріальну північ. Навесні 1938 р. заколотники прорвалися до Середземного моря та відрізали від республіки Каталонію. Розкол республіканської території погіршив військове становиш;е Народного фронту.

Восени 1938 р. відбувся перелом на користь франкістів. Почався третій етап війни (вересень 1938 р. — березень 1939 р.). ЗО жовтня 1938 р. розпочався новий контрнаступ військових сил Франко у Валенсії, на р. Ебро. –республ армія відступила. Вирішальний вплив на подальший перебіг воєнних дій мала допомога франкістам з боку Нім. та Італії.Ввся Каталонія на початку 1939 р. опинилася під владою франкістів. 26 січня впала Барселона. Уряд Неґріна та президент М. Асанья були змушені переїхати до Франції.

27 лютого 1939 р, уряди ВБ та Франції заявили про розрив дипломатичних відносин з республіканською Іспанією і офіційно визнали уряд Франко. Наступного дня Асанья подав у відставку з посади президента республіки. В березні 1939 р. уряд Франко підписав договори про дружбу та ненапад з Португалією та Нім., а також про приєднання Іспанії до "Антикомінтернівського пакту".

З 1 квітня 1939 р. в Іспанії встановлено режим авторитарної влади. Вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади була зосереджена в руках Франко. Він призначав членів кабінету міністрів, який сам очолював, видавав декрети та закони. Новий уряд було сформовано 10 серпня. До його складу увійпіли представники військових і цивільних кіл, фалангістів та нефалангістів, осіб пронімецької та пробританської орієнтації, прихильники монархії, які мали значний вплив у армії.

 

Мюнхенська угода 1938

Наступною жертвою гітлерівської Німеччини мала ста­ти Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточу­вали Чехословаччину. У квітні Гітлер під­писав «Зелений план», який передбачав окупацію Судет­ської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Уряди Франції та Англії закликали Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Генляйном і поступится йому заради миру.

Радянський Союз у цій ситуації запропонував провести міжнародну конференцію заінтересованих держав, а також нараду військових представників СРСР, Франції та Чехо­словаччини. Однак уряди Франції, Англії й ЧСР відхили­ли радянські пропозиції. Тим часом англійський уряд роз­робив *план Z*, за яким Чемберлен на зустрічі з Гітлером мав дати йому згоду на загарбання Судетської області

1З вересня 1938 р. Прага задовольнила вимоги судет­ських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Гітлера, запросив Чемберлена до Ні­меччини.

Переговори в Німеччині прошили у вересні 1938 р. в три етапи.

1. 15 вересня в резвденції Гітлера в Берхтесгадені від­булася його зустріч із Чемберленом. Гітлер фактично вимагав анексії Судетської області до Німеччини. Чемберлен не заперечував, тільки відповів, що йому треба проконсультуватися а своїм урядом і Францією

Президент ЧСР Бенеш, уже погодившися на відділен­ня Судетської області, запитав уряди Франції, Англії та СРСР про їхні позиції. - відторгнення Судетської області як «внесок у справу збереження миру».

Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР на­дасть Чехословаччині негайну й дійову допомогу. У Київському та Білоруському війсь­кових округах почалося терміново формування 6 армій­ських груп. До кордонів Польщі та Румунії були пересу­нуті 30 стрілецьких і 10 кавалерійських дивізій, 1 танко­вий корпус, 3 танкові бригади, 12 авіаційних бригад то­що. Для відправлення до Чехословаччини виділено 548 бойових літаків.

Але Англія та Франція 21 вересня попередили Бене­ша, що допомагати Чехословаччині не будуть, а якщо во­на прийме допомогу СРСР, західні держави разом з Ні­меччиною розв'яжуть «хрестовий похід» проти СРСР і зіт­руть Чехословаччину з лиця Землі.

2. 22 вересня Чемберлен, який раніше ніколи не ко­ристувався повітряним транспортом, прилетів до іншої резиденції Гітлера — в Годесберг. На зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що домігся згоди на анексію Судетської області, але Гітлер вже вимагав негайно за 10 днів віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а також задовольнити територі­альні претензії Польщі та Угорщини.

Гітлер заявив, що не відмовиться від жодної зі своїх вимог, і запропону­вав скликати міжнародну конференцію 4-х держав (без СРСР і Чехословаччини). - «це — остання територіальна вимога, яку я висуваю в Європі».

26 вересня президент Рузвельт направив Гітлеру, де пропонував продов­жити переговори й скликати конференцію заінтересова­них країн (без СРСР).

3. 29—ЗО вересня відбулася Мюнхенська конференція Гітлера, Муссолті, Чемберлена й Даладьє з їхніми мініст­рами. Чехословацька делегація прибула до «коричневого будинку», де проходила конференція, але в зал засідань не допущена. Після безладного обміну думками і наклеп­ницьких обвинувачень на адресу Чехословаччини сторо­ни підписали основну угоду.

Мюнхенська угода про поділ Чехословаччини складала­ся з головної частини, додатка й трьох декларацій про «міжнародні комісії», які мали остаточно визначити кордо­ни ЧСР. Основний зміст угоди: а) Судетська область відді­ляється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня; б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці; в) Чехословаччина повинна задовольнити територі­альні претензії Польщі та Угорщини.

Наслідки:

1. Це була цинічна змова Англії та Франції з фашист­ськими державами за спиною Чехословаччини про її роз­членування, «миротворчість» за чужий рахунок. Німеччи­на одержала 1/5 території Чехословаччини й близько 1/4 її населення, майже половину чеської важкої промисло­вості. Німецький кордон проходив тепер у долині в 40 км від Праги.

Польща 2 жовтня ввела свої війська в Тешинську Сі­лезію й загарбала шматок чехословацької території з на­селенням 230 тис. чоловік. Через місяць Угорщина захо­пила територію з населенням близько 1 млн чоловік. У Словаччині фашистський ставленик Тісо сформував са­мостійний уряд, а в березні 1939 р. проголосив самостій­ність цієї частини Чехословаччини. Одночасно самостій­ність проголосила Підкарпатська Русь. Отже, Мюнхен «благословив» розчлену­вання Чехословаччини.

2. Мюнхенська змова факіично означала поразку са­мої політики «невтручання» й «умиротворення» фашист­ських агресорів.

3. «Мюнхенський мир» за одну ніч перетворив Фран­цію на жалюгідну другосортну країну, позбавивши її союз­ників й загальної поваги, Англії ж завдав такого нищівно­го удару, якого вона не знала в останні 200 років.

4.3 вини західних держав зазнала поразки й радянська політика щодо створення системи колективної безпеки в Європі. СРСР залишався єдиною державою, яка осудила Німеччину й послідовно виступала за колективне отри­мання агресорів.

5. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегіч­не становище в Європі. Через 5 із половиною місяців Чехословацька держава перестала існувати. Над Польщею з трьох боків нависли німецькі Збройні сили. Західні країни опинилися перед суцільним італо-німецьким плацдармом від Середземномор'я до Скандинавії. Мюнхен став проло­гом до нової світової війни. В 1938 р. була втрачена реальна можливість запобігти світовій катастрофі. Мюнхенська змова західних держав не тільки стала прологом до другої світової війни, вона її наблизила.

Пакт Молотова-Ріббенропа.

Втративши надію на створення с-ми колективної безпеки радянське керівництво почало пошук шляхів зближення з Німеччиною. Важливим виявом зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна М. Литвинова на посаді наркома закордонних справ 3 травня 1939 на В. Молотова.

21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму →прагне укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується усіх суперечливих питань. 23 серпня Ріббентроп прилетів до Москви. пополудні, а вночі у кабінеті Молотова о 2 год ночі пакт було підписано. (На литовищі Москви виявилось,що не було Гітлерівського прапору).Переговори поч о 18 год.Рібентроп з порога привітався «Хай Гітлер». Сталін натомість зробив кніксен. До 1 год було погоджено, що Лієпал І Вентєпінс порти перейшли до Рад Союзу. Вночі 24 серпня підписали. Де-факт це угода про військово німецьке співробітництво.

24 серпня 1939 р. в Москві відб засідання ПОЛІТ бюро, що мала ратифікувати пакт 23 серпня. В докум заявля­лося, що обидві країни хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язувалися не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної, не підтримувати жодної третьої строни, яка розв'язувала б війну проти однієї з них, не приєднуватися до груп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти між ними тільки шляхом дружнього обміну думками або арбітражу. Договір укладено на 10 р з подовженням на 5 р.

Був і таємний протокол. В його трьох основних статтях поділялися «зони впливу»: до «зони впливу» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися «інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан.

31 серпня 1939 р. у Москві було ратифіковано пакт, а в Німеччині на рейхстазі – 1 вересня. 7 вересня 1939р Сталін зустрівся з Димитрієвим і дав йому вказівки, як висвітлювати війну. Сталін назвав Польшу фашисткою д-вою.

В ніч 17 вересня Р. Союз вступив на терит сх. обл. Польщі і поч агресію. О 6 год ранку мали ввійти війська, а ввійшли о 5 год. 17 вересня 1939р Молотов виступив по радіо і пояснив чому Рад Союз перейшов польський кордон – бо Польща збанкрутилась і там настав хаос, а Рад Союз хоче подолати цей хаос.

22 вересня в Бресті спільний військовий парад, який приймали нім. Гудеріан і рос Кривошеїн. Після параду бенкет.

28 вересня 1939 нім погодились-Договір про дружбу і кордони мід Нім і СРСР

Наслідки: -Пакт зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в розв'язанні нової агресії в Європі.;

- відвернув напад Японії на СРСР і війну Рад С. на два фронти. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини були незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралітет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана.

-Договір Молотова—Ріббентропа був вимушеним кроком, який дав можливість Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки, зміцнити свою обороноздатність

-Таємний протокол до договору, що торкався інтересів і територіальної цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої політики.