Внаслідок ПСВ в Італії широкого розповсюдження набули реваншистські ідеї, до цього додалась гострі соціальні проблеми, які виступили каталізаторами для зародження фашистських ідей.
1 фашистська організація виникла у Мілані у 1919 р., (Союз фашистських воїнів), які розробили власну програму дій, форму(чорні сорочки). Про те на все загальних виборах в Італії зазнали поразки отримавши лиш 20 мандатів проггавши соціалістичній та Народній партіям.
На виборах 1920 р. – фашисти виступили у блоці із лібералами, що в очах громадськості означало їх повну легалізацію. Кількість фашистських союзі порівняно із 1920 р. зросла в 10 разів і становила 2 тис.
Листопад 1921 р. – на з’їзді фашистських союзів у Римі, створено Національну фашистську партію. Попри прагнення фашистів захопити владу все ж Муссоліні у серпні 1921 р. запевнив народ, що жодного зазіхання на монархію немає.
У 1922 р. фашисти активізували свою діяльність намагаючись захоплювати урядові структури та створювати власні профспілки – синдикати. На кінець 1922 р. їх чисельність становила 800 тис.
24 жовтня 1922 р. – 2 зїзд ФНП в Неаполі, поставив уряду ультиматум пропередачу фашистам 6 міністерських портфелів. Фашистські загони «чорносорочечників» були приведені в бойову готовність та рушили на Рим, 28 жовтня, у кількості від 14 до 33 тис.
Урядові війська становили 28 тис., солдат, про те, король Емануїл 3, не бажаючи розгортати в країні громадянську війну відмовився підписати вимогу уряду про захист Риму після чого останній подав у відставку.
29 жовтня Муссоліні був офіційно запрошений до Риму аби сформувати новий уряд, очоливши його.
У січні 1923 р. – ств. Велика фашистська рада – вищий орган ФП на чолі із Муссоліні. Розглядала усі закони перед винесенням їх на обговорення до парламенту.
Вибори у квітні 1924 р. – за системою, якщо партія отримує 25 % голосіів то отримує 2/3 місьць у парламенті. Так фашисти здобули більшість. Про те це призвело до масового обурення громадськості так і інших партій – відбулось утворення Авентинського блоку, учасники якого бойкотували парламент, але попри відсутність єдності між ними у 1925 р. він був розігнаний фашистами. Це дозволило Муссоліні в подальшому лиш укріплювати свої позиції.
3 квітня 1926 р. – закон про організацію фашистських профспілок.
Листопад 1926 р. – через невдали замах на дуче, закон про заборону усіх політичних партій та їх друкованих органів, окрім фашистської партії, що означало повну перемогу фашизму в Італії.
Етапи будівництва корпоративної системи:
· вересень – жовтень 1922 р. – орг. Синдикатських корпорацій. Основна ідея – уряд це понадкласова установа, що здійснює керівництво державою; корпорації виступають організаціями із гарантією великої зарплати через усунення протиріч між працедавцями і робітниками в імя все національних інтересів. 1926 р. – битва за хліб та комплексна меліорація, що мали на меті зробити країну менш залежною від довізного зерна. Але ця політика виявилась нестабільною та так і не вирішила даної проблеми.
· 21 квітня 1927 р. – прийняття Хартії праці. Сформовано основні принципи подолання між класових антагонізмів та утворення корпоративної держави: робітників об’єднували галуззєві корпорації, страйки вважалися злочином. Була також дана свобода у економічній діяльності.
· 1934 р. – утвердження закону про корпорації. 1930 – 34 рр. – організовано 22 галуззєві корпорації, із рівним числом представників профспілок та підприємців. Регулювали відносини між підприємцями і робітниками, ввели 8 годинний робочий день, визначали умови праці
· 19 січня 1939 р. – заснування Палати фашизму та корпорацій. Ств. Палату фашизму та корпорацій замість палати депутатів. Фактично тепер економіка почала врегульовуватись державою.
Також корпоративна держава давала можливість не лише контролювати економіку, а й сповна впливати і контролювати життя суспільства.
