Структурний аналіз агропромислового; комплексу України в нових економічних умовах

Агропромисловий комплекс (АПК) за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, - передусім тому, що в ньому як головний засіб виробництва використовується земля, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, яке базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості.

а) Сьогодні АПК має такі сфери: промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства; власне сільське господарство;галузі, зайняті транспортуванням, переробкою та збутом кінцевої продукції сільськогосподарської сировини й продовольства.

б). До економічних факторів розвитку регіонального рийку продовольчих товарів відноситься рівень розвитку і розміщення сільськогосподарського виробництва і промислової переробки сільськогосподарської сировини, рівень розвитку "господарських зв'язків між підприємствами продовольчого комплексу, міжрегіональних зв'язків з забезпечення товарообміну, рівень і структура цін на продовольчі товари. До науково-технічних факторів належать рівень розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства, харчової промисловості та інфраструктури, рівень механізації і автоматизації транспортно-складських процесів та впровадження досягнень науково-технічногогірогресу. До соціальних факторів, що впливають на розвиток регіонального ринку продовольчих товарів, належать кількісний і якісний рівень забезпечення підприємств продовольчого комплексу трудовими ресурсами, чисельність і соціально-демографічна структура населення та його розміщення по території,

в) Необхідною передумовою ефективності суб'єктів сільського господарства на регіональному ринку продовольчих товарів є утворення багатоукладної аграрної економіки і рівноправність господарських формувань різних форм власності, включаючи приватну. Без радикального реформування відносин власності на землю і становлення багатоукладної аграрної економіки ефективний розвиток виробництва продовольства в регіоні неможливий. До складу суб'єктів сільського господарства повинні входити акціонери, орендні, кооперативні, селянські (фермерські), особисті підсобні господарства, а також виробничі, постачально-збутові, торгівельно-посередиицькі підприємства та їх асоціації різних форм власності..

 

 

36)Сiльське господарство України:

а) земельні ресурси сільського господарства Основу сільськогосподарського виробництва складають земельні ресурси країни, придатні для ведення сільського господарства, які одержали назву сільськогосподарських угідь (41763.8 тис. га.): угіддя складаються з ріллі, перелогів, сінокосів, пасовищ, насаджень. На жаль сьогодні майже 69%, або понад ЗО млн. га сільськогосподарських угідь визнані деградованими і біля 15 млн. земель в Україні - ерозійно небезпечні.

б)диференціація сільського господарства за природними зонами У країна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських та лісових угідь. Так, Полісся займає близько 20% площі України і вирізняється порівняно низьким ступенем розвитку сільського господарства, освоєністю земельного фонду, але високою питомою вагою природних кормових угідь. Тому для зони характерні дрібноконтурність, подрібненість землекористування. Тут переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70% території). На Поліссі обробляється близько 35% земельної площі. Лісостеп - найбільша природна зона: близько 30% загальної площі країни. Враховуючи високу освоєність (76%) та розораність (65,9%), значну частину земель складають сінокоси, ліси та кущі, болота, яри та зсуви, що розділяють орні масиви. Ґрунтові та кліматичні умови найбільш сприятливі для інтенсивного введення сільського господарства. В лісостепу переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти. Степова зона розділяється на дві підзони: Північну та Південну. Північна частина Степу займає більше 25% території. Південний Степ - 1/7 частину, але освоєність та розораність земель тут дещо нижчі, ніж у Північному Степу. Гірський Крим займає невелику територію, що вирізняється підвищеною лісистістю, а орні землі становлять тут лише 21,8%.Українські Карпати характеризуються найбільшою лісистістю, низькою сільськогосподарською освоєністю земель.На Прикарпатті переважають кислі, дерново-підзолисті, глеєві та суглинкові ґрунти. Ці фактори несприятливо впливають на розвиток сільського господарства. в)галузі сільського господарства УкраїниТрадиційне сільське господарство ділятьна дві галузі: рослинництво (зернові,зернобобові культури, технічні культури,овочеві культури, сади) і тваринництво(скотарство, свинарство, вівчарство,птахівництво, кролівництва, рибнегосподарство, бджільництво, шовківництво).

 

37.Сільське господарство України:

а) рослинництво (склад та ступінь розвитку) У рослинництві України переважають зернові культури. У Степовій зоні зернові займають більше половини посівних площ, у Лісостепу, Поліссі, Карпатах цей показник трохи нижчий. Найбільша кількість зерна виробляється у центральних областях Лісостепу, а також на більшій частині Степу. Менше зерна виробляється у Поліссі, Карпатах. Значна відмінність спостерігається у показниках врожайності зернових культур. На Поліссі та в Карпатах врожайність пшениці у 1,5-2 рази нижча, ніж в центральних та південних областях. Середня врожайність зернових значно поступається аналогічним показникам західноєвропейських та північноамериканських країн, що за наявних природних умов України неприпустимо. Середня врожайність зернових в країні знизилась з 30-31 ц\га у 1989-1992 рр. до 19-20 ц\га в останнє п'ятиріччя. При цьому є ареали, де врожайність пшениці колись сягала світового рівня - 65-70 ц\га. Обсяги виробництва зерна в У країні за цей час скоротилися з пересічних щорічних 50 млн.т. до 20-25 млн. тонн. Все ж в останні роки спостерігається активізація зернового агробізнесу в Україні за рахунок іноземних та внутрішніх інвестицій, які прийшли до нього і які вже дозволили отримувати 38-40 і експортувати 10-11 млн. тонн за рік. У структурі посівів зернових переважає озима пшениця 43%, яровий ячмінь - 21%, кукурудза - 13%, зернобобові - 7%, овес -5%, озиме жито - 4,6%, просо - 2,5%, озимий ячмінь - 1,5%, гречка - 1,5%. Інші культури (ярова пшениця, рис, сорго) мають невелику питому вагу - менше половини відсотка. Значне місце серед зернових культур займають круп'яні культури: просо, гречка, рис. Гречка має короткий вегетаційний період - тому й використовують для пересівання загиблих від морозів озимих культур, а також як повторну культуру. Найвищі врожаї збирають у лісостепу, північному та центральному Степу. Рис культивується у п'яти районах Криму, у зоні Північнокримського каналу, у двох районах Одеської та у трьох Херсонської областей. Сорго вирощують вобластях Степу та в господарствах Лісостепу. Більша частина посівів сорго розташована у Дніпропетровській області, менша – у Кіровоградській, Запорізькій, Херсонській областях. Україна є відомим виробником технічних культур особливо цукрового буряка та соняшника. Цукровий буряк – провідна технічна культура, під посівами якої колись було зайнято близько половини площ, відведених під технічні культури.Головний ареал цукрового буряка - Лісостеп. Найбільша концентрація цієї культури - у Вінницькій, Полтавській, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, та Чернівецькій областях. Соняшник основна олійна культура. Його посівні площі зосереджені переважно на півдні країни. Найбільші площі під соняшником - У Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській областях. Найвища врожайність соняшнику – у північних та центральних районах Степу.Споживачами тютюну є понад 30 тютюнових і ферментаційних підприємств. Його посіви зосереджені у восьми областях. Розрізнюють три основних райони виробництва тютюну: Кримський, Закарпатський, Придністровський. Картоплю вирощують у всіх областях, але сконцентрована вона на Поліссі та в північних районах Лісостепу. Це пояснюється різними ґрунтово-кліматичними умовами. На Поліссі врожайність картоплі в 2 рази вища, ніж у Південному Степу. Тому виробництво товарної картоплі має бути зосереджено перш за все на Поліссі та у передгір'ї Карпат. Овочеві культури вирощують у Лісостепу та Степу, а також в районах міст та промислових ареалах. На півдні, в Степу, у структурі овочевих культур переважають помідори, на Поліссі та у Карпатах - капуста, огірки. На півдні дають багаті врожаї перець, рання капуста. Сади найбільш поширені у приміських зонах великих міст, а їхні товарні масиви зосереджені в Криму. Вінницькій, Одеській, Харківській та Черкаській областях. Високоякісні європейські сорти винограду вирощують у південній частині Криму, Закарпатті та інших регіонах. Великі площі товарного винограду є в Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях.

б) тваринництво (склад та ступінь розвитку) Криза в рослинництві, особливо скорочення виробництва зерна, яке є основою виробництва комбікормів, призвела до такої ж кризи й тваринництво. У цій галузі практично ліквідовані великі тваринницькі ферми, а малі приватні господарства виявилися не здатними протистояти труднощам, вони відмовилися від м'ясного бізнесу і легко диверсифікувалися. За 16 років незалежності поголів'я худоби в країні скоротилося більш ніж у 3 рази - з 54млн. голів у 1990р. до 16-17 млн. голів у останні два роки. Єдиною галуззю тваринництва, яка не зазнала стагнації і яка змогла збільшити поголів'я та виробництво м'яса є птахівництво, куди вчасно і ефективно були вкладені кошти іноземних інвесторів. Провідне місце у структурі тваринництва займає скотарство. Це галузь м'ясо- молочного напряму. її розміщення характеризується певними територіальними відмінностями у рівні розвитку й виробничій спеціалізації. У приміських зонах переважає молочно-м'ясний напрям. а Поліссі розвивається молочно-м'ясне і м'ясне тваринництво, у південних районах переважає м'ясо-молочне. Молочний напрям скотарства розвинуто лише в окремих районах, орієнтованих на великі молокопереробні підприємства і міста. Поблизу великих споживачів розташовані потужні комплекси відгодівлі та первинної переробки великої рогатої худоби, свиней і птиці, виробництва молока. У Лісостепу, на Поліссі, в окремих районах Карпат розвивається скотарство м'ясо-молочного напряму. У валовому виробництві молока на першому місці Лісостеп, потім - Степ, Полісся, Карпати. У перерахунку на 100 га сільгоспугідь перше місце належить Карпатам, далі йдуть Полісся, Лісостеп, Степ. Найважливіший напрям у структурі скотарства - виробництво яловичини. Найбільша питома вага у територіальній структурі виробництва м'яса належить бурякосіяння. У перерахунку на 100 гасільськогосподарських угідь більше за всіх м'яса виробляють Карпати, потім Полісся, Лісостеп, Степ. Вихід яловичини в забійній вазі на 100 голів великої рогатої худоби найвищий у Карпатах і на Поліссі, менше - у Лісостепу, ще менше -у Степу. Свинарство - друга за значенням галузь тваринництва у країні. Найпоширенішою породою є велика біла, - понад 80% поголів'я. У забезпеченості населення м'ясом частка свинини, особливо її беконних сортів, у перспективі має зростати. Найбільше валове виробництво свинини - у Лісостепу та Степу, а на 100 га сільгоспугідь - попереду Карпати, потім Лісостеп та Полісся. На душу населення найбільше свинини виробляється у Лісостепу, на Поліссі, а потім ідуть Степ та Карпати. Вихід свинини (у забійній вазі) на 100 структурних голів свиней приблизно однаковий у всіх регіонах, але на Поліссі цей показник трохи вищий. Продуктивність свинарства залежить насамперед від забезпеченості кормами, що містять активні речовини, збільшення у раціонах питомої ваги концентрованих кормів, від племінних якостей свиней, структури стада тощо. Усі ці фактори діють у кожному регіоні по-різному Питома вага вівчарства у структурі товарного тваринництва невелика - лише 2%; тільки в окремих районах цей показник підіймається до 5%. Тим часом продукція цієї галузі має більший попит як у галузях господарства, так і у населення. У перерахунку на 100 га сільгоспугідь найбільша кількість вовни та баранини виробляється у Степу та в Карпатах. Продуктивність овець за настригом вовни на одну вівцю - найвища у Степу, а за виходом баранини - у Карпатах. Птахівництво забезпечує потреби населення у м'ясі птиці та яйцях. Воно зосереджене у Лісостепу та Степу. На ці зони припадає найбільше валове виробництво м'яса та яєць. Птахівницькі господарства - у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Луганській, Одеській, Львівській областях та у Криму. Питома вага м'яса птиці у загальному виробництві м'яса у Степу сягає 1/5, а на Поліссі - 1/10. Найбільше на одиницю земельної площі м'яса птиці отримується у зоні Степу та Лісостепу. Серед птиці переважають кури: кури-несучки складають 60-70%, а м'ясні рЗО-40%. Основний приріст м'яса птиці відбувається за рахунок бройлерів, перш за все у степових та лісостепових областях: Донецькій, Київській, Луганській, Дніпропетровській та у Криму. На другому місці у птахівництві зосталися качки. їх розводять у всіх зонах країни. Виробництво качиного м'яса має тенденцію до зростання: собівартість його значно нижче, ніж курячого. З іншої птиці поширені гуси та індики, проте питома вага виробництва їхнього м'яса невелика. Збільшенню м'ясних ресурсів та сировини для хутро обробної промисловості сприяє розвиток кролівництва. Ця галузь завжди погано розвивалась у колективних господарствах і була зосереджена майже цілком в особистих господарствах. Виробництво м'яса кролів зосереджене уЛісостепу та Степу. Найбільше розвинута ця галузь у Чернігівській, Полтавській, Сумській, Миколаївській,Кіровоградській областях. Бджільництво забезпечує збір меду. Окрім того, бджоли сприяють запиленню культурних рослин, що важливо для підвищення врожайності. Рівень розвитку бджільництва визначається наявністю медоносної рослинності та кількістю виробленого меду. Мед виробляється переважно у Степу та Лісостепу, де зосереджені основні медоносні культури: гречка, соняшник. Там же є великі масиві садів та ягідників. Шовківництво культивується у більшост областей країни, розташованих у різню природноекономічних зонах. Проте йоп розвиток не відповідає потребам країни \ сировині для шовкової промисловості.

в) рибне господарство (особливост розвитку та розміщення) Рибне господарство розвивається ш основі ставків, водоймищ Дніпра, Дністрі Південного Бугу, Сіверського Дінця, озє{ лиманів та багатьох невеликих річок Розвиток ставкового рибництві стримується низкою факторів. Серед ни> - обмежені водні ресурси, слабк< використання наявних ставкових ресурсії недостатній агротехнічний ті зоотехнічний рівень, погане утриманні водосховищ. Теперішнє виробництв(товарної риби в Україні не задовольняі потреб її населення

 

39. Будівельний комплекс:

а) склад і структура комплексу Будівельний комплекс охоплює систему підприємств і галузей, продукція яких призначається для капітального будівництва у сферах промисловості, сільського господарства, транспорту, а також для потреб житлово-комунального господарства та всіх інших сфер людської діяльності. Сьогодні на виробництво будівельних матеріалів припадає більше половини витрат, пов'язаних з будівельно-монтажними роботами в Україні. Про значення промисловості будівельних матеріалів свідчить той факт,.що затрати на будівельно-монтажні роботи становлять 1/2 загального обсягу капітальних вкладень у народне господарство.До складу будівельного комплексу входять три основні групи галузей: видобуток і обробка мінерально-будівельної сировини (пісок, гравій, щебінь, бутовий камінь та ін.); виробництво в'яжучих матеріалів (цемент, вапно, гіпс); иробництво стінових матеріалів, виробів і конструкцій (бетонні, залізобетонні та інші конструкції і блоки). Всі цівиробництва розвиваються на території України

б)цементна і цегельна промисловість Основна галузь будівельних комплексів - цементна промисловість. Вона розвивається у тих районах, де сировина (глини, мергелі, вапняки) територіально суміщена з мінеральним паливом або залягає вздовж основних напрямків його транспортування. В ряді районів цементні заводи працюють на відходах чорної і кольорової металургії (Донбас). Цементна промисловість характеризується високим рівнем виробничої концентрації, й сучасні підприємства мають потужність понад 1 млн. т. на рік.

в) скла Важливою галуззю є виробництво віконного і технічного скла. Віконне скло виробляється на заводах Донецької і Луганської областей, на Запорізькому та Львівському склоробних підприємствах. Завод технічного скла працює у Костянтинівні - «Автоскло».

 

 

40. Характеристика хіміко-лісового міжгалузевого комплексу:

Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі хімічної та лісової промисловості. В одних випадках роль хімічної промисловості у цьому комплексу провідна, в інших вона не має формівного значення, лише доповнює сталу систему зв'язків. Проте загалом хімічну промисловість слід розглядати як головну галузь, що визначає склад і напрям розвитку комплексу. Здебільшого лісова промисловість розглядається у цьому комплексі як постачальник деревини для хімічної переробки.

а) основна хімія та гірничо-хімічна промисловість Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім неорганічної хімії. Найважливіше значення для розміщення галузей хімічної промисловості мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактори. Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення. її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%.

б)Промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину нафту. Це багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції.

в)лісова, деревообробна і целюлозо- паперова промисловість Лісосировинні бази характеризуються запасами та якістю деревини, транспортною забезпеченістю територій, природними умовами, розташуванням стосовно місць споживання.В целюлозно-паперовому виробництві замість лісу використовують не деревні рослини: стебло цукрової тростини після видобування з нього цукру, солома, збіжжя й сабаї, сизаль, генекен, бамбук. Недеревні матеріали розглядають як дуже важливу альтернативу деревній сировині. Це пов'язано зі зростанням дефіциту деревини та цін на вироби з целюлози, особливо на папір.Головними центрами целюлозно-паперово промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин Полінка. До її центрів належить ще і Великий Вичків, Перечин, Свалява Коростень тощо. Целюлозно-паперові промисловість виробляє більш 150 видії продукції, але задовольняє потребі держави і населення в папері і середньому лише на 50%. В Україні н< виробляють зовсім або виробляють і недостатній кількості окремі види паперу попит на які всюди у світі має тенденцік до підвищення: газетний, офсетний пергамент та ін. виробляються такол будівельні матеріали, деревостружков плити, фанера з лісової сировини т; відходів.

 

 

41 Господарський комплекс України: його структура сфери і трансформація в ринкових умовах.

а)Сутність господарського комплексу, структура суспільного виробництва. Головна характеристика господарського комплексу - це розвиток у історичній динаміці галузевої та територіальної структури суспільного виробництва. Суспільне виробництво розглядається як об'ємна проекція інноваційних технологічних і соціальних циклів на території країни, або будь-якого з її регіонів. Кожний етап розвитку національної економіки відзначається появою групи лідируючих галузей економіки, яка у майбутньому створювала навколо себе специфічну сферу. Динаміка розвитку господарського комплексу України, як складової частини світової економіки, поділяється на низку великих соціально-економіко-технологічних періодів: доаграрний, аграрний, індустріальний, постіндустріальний. На цих етапах принципово змінюються взаємовідносини між людьми та природою, між економікою та природою, між людьми поміж собою. Змінюються також галузеві пропорції господарства та стан суспільного і територіального поділу праці.

б)галузева та територіальна структура. Традиційно господарський комплекс розглядають, по-перше, як систему галузей господарювання (, галузь - це сукупність підприємств та організацій об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі суспільного поділу праці) і, по-друге, як систему територіально-виробничих ком-плексів (територіальна структура).Згідно з існуючими теоріями розвитку продуктивних сил галузі мають різні функції і за цією ознакою поділяються на основні (профілюючі) та обслуговуючі. До основних (головних) галузей відносяться районоутворюючі галузі спеціалізації, які мають високу питому вагу у виробництві району та найбільший економічний ефект. Ці галузі є визначальними у функціональній характеристиці регіону. Обслуговуючі галузі забезпечують потреби основних галузей та населення регіонів у електроенергії, теплі, воді, будівельних матеріалах, перевезеннях, послугах зв'язку, торгівлі, фінансах, послугах науки, культури, житлово-комунального обслуговуванні тощо.Існують також локальні галузі промисловості та сільського господарства, які для регіонів мають місцеве значення і задовольняють їх потреби у певній кількості.

в)Територіально-виробниче комплексоутворення є однією з найбільш продуктивних сфер організації виробництва і соціально-економічного розвитку взагалі. Існує багато видів комплексів. Простий комплекс - це сполука паралельних галузей спеціалізації, які майже не пов'язані між собою та галузей, що обслуговують цю сполуку. Складний комплекс - це безпосередні виробничі зв'язки між галузями. Ці зв'язки здійснюються як по вертикалі, тобто від сировини до готової продукції, так і по горизонталі, тобто поміж вертикальними гілками.

 

42. Характеристика міжгалузевих господарських комплексів:

Міжгалузеві комплекси - це система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер, який сформовано внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей.

а) регіональні особливості розвитку легкої промисловості України Легка промисловість України представлена текстильною, швейною та шкіряно-взуттєвою галузями. За випуском продукції, за вартістю основних виробничих фондів перше місце займає текстильна промисловість. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь. Трикотажна промисловість тяжіє до районів з великою щільністю населення, бо виробництво зорієнтовано на споживача. Ця спеціалізована галузь продукує в'язані вироби з різних пряж: бавовняної, вовняної, хімічного волокна та змішаних волокон. Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Миколаїв, Луганськ, Кременчук та інші. Разом в Україні діє понад 60 підприємств трикотажної промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу. Друге місце займає швейна промисловість: понад 1/3 обсягу валової продукції легкої промисловості. Швейна промисловість устаткована вельми складним технологічним обладнанням, і тому їй потрібні кадри високого рівня.

б) рекреаційний комплекс Рекреаційний комплекс отримав назву від слова рекреація - відновлення компенсація здоров'я, працездатност людини. Багатофункціональний рекреаційний комплекс можна умовно поділити на трі групи:

1) лікувально-оздоровчиі (санаторно-курортне лікування тг оздоровлення);

2) пізнавальний (туризм)

3) економічний (регенерація робочої силі сфера господарчої діяльності).

Комплекс слід розглядати як частину світовоге господарства, пов'язану з опануваннял територій для відпочинку профілактичного та реабілітаційною лікування, туризму. В окремих країнах він дає чималі прибутки у загальнії економічній діяльності, випереджаючі іноді промисловість та сільське господарство. Україна мас всі необхідні умови дш розвитку рекреаційного комплексу. ^ країни є лікувально-оздоровчі, спортивн (туристичні), пізнавальні системі комплексу. У нас багато рекреаційні» ресурсів: бальнеологічних (мінеральні» вод, грязей), кліматичних, ландшафтних пляжних, пізнавальних. На території країни є мінеральні воді майже усіх основних бальнеологічні» груп, величезні запаси лікувальних грязеі До них відносяться різні за походженнял природні утворення (відкладення боліт озер, та морських заток), які складаютьсі з води, мінеральних та органічні» речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу: певними тепловими та іншими фізико хімічними властивостями. В Україн експлуатується сім торфових і десяті сульфідних родовищ лікувальних грязей Особливе місце займають унікальн ресурси озокериту.в) соціальний комплекс До соціального комплексу входить комплекс галузей легкої промисловості, до складу якого включають текстильну, взуттєву і швейну галузь, які тісно пов'язані з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є їх територіальне сполучення з важкою індустрією -наприклад, металургією, - що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Легка промисловість найчастіше присутня в тому або іншому територіальному комплексі як додаткова галузь, або обслуговуюча, але іноді вона відіграє ще й районоутворюючу роль. Ключові фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами.

 

 

43. Міжнародні економічні зв'язки України та її інтеграція в міжнародні структури:

а) аналіз експортного потенціалу України Україна має значний експортний потенціал. Експортний потенціал країни -це здатність суспільного виробництва даної країни виробляти необхідну кількість конкурентоспроможних товарів і послуг для зовнішнього ринку. Населення України складає 0,8% чисельності населення Землі, територія -0,4 суші Землі. Україна виробляє 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки.

б) зв 'язки України з країнами Балтії та снд Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних економічних зв'язків з країнами СНД, які утворили Економічний союз, та з країнами Балтії. Через створення умов для ефективних торговельних відносин з цими країнами можна прискорити досягнення стабілізації у вітчизняному виробництві. Проте актуальність розвитку цих відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв'язків з іншими країнами світу. Зовнішньоекономічні зв'язки з цією групою країн мають розвиватися переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням торговельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться на: поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією;забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигідних умовах паливно-сировинних товарів відповідно до потреб народного господарства.

в) перспективи вступу України до ЄС Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус У країни, має залишатися одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Метою розвитку зовнішньоекономічних відносин України з ЄС є забезпечення економічної інтеграції господарства України у загальноєвропейський економічний простір. Це значною мірою залежить від реалізації положень про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною та тимчасової угоди про торгівлю, безумовно, вже сьогодні, країни ЄС перетворились на важливого партнера України у розвитку економічних зв'язків.