Менеджмент як професійна діяльність

Історія свідчить, що соціально-економічні успіхи, досягнуті людством наприкінці минулого століття, значною мірою пов'я­зані не з капіталом чи природними ресурсами, а з розвитком ме­неджменту. В Україні термін "менеджмент" почали використо­вувати в процесі ринкових перетворень на початку 1990-х років, хоча загалом проблема управління досліджується з середини ми­нулого століття.

У 1960 році в Україну зі Сполучених Штатів Америки при­їхав відомий економіст Валерій Іванович Терещенко. Це україн­ський учений, якого добре знають у світі як, спеціаліста з управління. У роки громадянської війни його, тяжко хворого на тиф, батьки вивезли з України за кордон. Близько десяти років він жив у Чехословаччині, там закінчив два вищих навчальних за­клади. Потім переїхав до Америки, де етан випускником еконо­мічного факультету Колумбійського університету вНью-Йорку. Згодом обіймав посаду професора цього та інших вищих навчаль­них закладів США і викладав, зокрема, курс "Організація та управління". У 1946 р. Валерій Іванович став головним еконо­містом місії ЮНРРА (Організації допомоги і відновлення Об'єднаних Націй) по Україні. Починаючи з 60-х років, ви­кладав у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка курс із управлінської діяльності.

Цікаво, щодо вивчення проблеми управління в Україні Ва­лерія Івановича підштовхнула така проблема, як телефон в українських організаціях. Про це він сам розповідав так: "Якось мене запросив на розмову тодішній міністр спеціального приладобудування СРСР К.М. Руднєв. Коли я прийшов до ньо­го на прийом, секретарка попередила мене: "Майте на увазі, що день у міністра розписаний і у вашому розпорядженні 15 хви­лин. Будь ласка, не затримуйте його".

Першим запитанням міністра було таке: що ж це за наука — організація й управління, яку ви так обстоюєте? У ту мить мені навіть стало прикро: попередили, що маю для розмови 15 хви­лин, а просять розповісти про науку управління. Ну, я й почав: "У вас, звичайно, з телефоном проблем немає. Секретарка негай­но з'єднає Вас з ким треба. Але коли телефонує звичайна людина в будь-яку радянську установу, то часто спостерігаємо таку кар­тину:

— Мені треба поговорити з директором Івановим.

— Його немає!

І в слухавці чути гудки. Ви спантеличені: що значить "його немає" — хворий, поїхав у відрядження чи просто вийшов за двері? Знову набираєте номер. У відповідь чуєте різкіше:

— Я ж вам сказала, його немає!

— Пробачте, як вас звати?

— Яке це має значення? Повторюю: Іванова немає.

І слухавку знову кинули. Ви починаєте нервувати, і телефо­нуєте втретє:

— Шановна, прошу вас не кидайте слухавку, мені Іванов по­трібен у терміновій справі.

На тому кінці проводу чується:

— Ви заважаєте працювати. Адже я вам двічі сказала, що
Іванова немає. Він у відрядженні.

— Так чому ж ви одразу цього не сказали?

Такої розмови ніколи б не було в американській фірмі. Тут аналогічна розмова відбувалася б приблизно так. Ви телефонує­те, скажімо, у фірму "Дженерал електрик". У відповідь чуєте спокійний тренований голос: "Фірма "Дженерал електрик", го­ворить міс Джонс". Запитуєте: "Чи можна попросити до телефона містера Сміта?" Лаконічна відповідь: "Містер Сміт у від'їзді, повернеться тоді-то. Якщо у вас термінова справа, можна звер­нутися до містера Корні. З'єднати вас із ним?" Відчуваєте контраст? Гадаєте, усі американські міс Джонс народжуються такими діловими секретарками? Ні! Секрет у тому, що перш ніж цій міс дадуть роботу, її тренують, вчать, дають інструкції, як розмовляти по телефону і поводитись із відвідувачами, як адресувати конверти, як робити все швидко і раціонально. Ре­зультат — величезна економія часу. Оце називається організа­ція праці. Після цих слів міністр Руднєв залився сміхом: "Ну, такого визначення організації й управління я ніяк не чекав". "І наша розмова, — пише Терещенко, — яка спочатку планувалася на 15 хвилин, розтяглася на півтори години" [250, с. 5—6].

З тих часів, про які розповідав В.І. Терещенко, в Україні мало що змінилося. Культура управління, культура менеджмен­ту, культура управлінської праці ще й досі перебувають на досить низькому рівні порівняно з високоорганізованою системою управління та організації праці в розвинутих державах світу.

Що ж таке "управління" і що таке "менеджмент"? Які відмінності мають ці поняття?

Відомо близько 30 визначень поняття "управління". Один із фундаторів цієї галузі науки Ігор Ансофф вважає, що "управління – це практична діяльність, яка орієнтується на результати". А далі у книзі "Стратегічне управління" він продовжує: " Управління - це комплексний процес, спрямований на вирішення проблем, зокрема це відслідковування тенденцій, постановка цілей, розуміння проблем і можливостей, діагноз, розробка та вибір альтернатив, складання програм і бюджетів, ви­бір напрямів реалізації та здійснення заходів з їх виконання" [9, гл. 4.1.8]. Інший відомий спеціаліст Генрі Мінцберг в одному з інтерв'ю сказав: " Управління — це здатність впливати на дії" [http://www.management.com.ua/interview/int175.html].

Російський учений Володимир Кноррінг визначає управлін­ня як безперервний процес впливу на об'єкт управління (ним можуть бути особистість, колектив, технологічний процес, під­приємство, держава) для досягнення оптимальних результатів при найменших затратах часу і ресурсів [107, гл. 1.2].

В енциклопедичному словнику з управління організацією чи­таємо, що " управління — це вплив (рос. воздействие) суб'єкта на все те, що він намагається підкорити своїй волі, змінити, трансформувати, направити на досягнення поставленої цілі" [258, с. 2078].

Відомий український учений Василь Кремень вважає, що управління — це будь-який вплив суб'єкта управління на об'єкт управління з метою забезпечення бажаного характеру функціо­нування та розвитку системи відповідно до заздалегідь встанов­лених цілей і критеріїв їх досягнення. Управління — це ціле­спрямований процес, який з'являється лише з появою людини як суб'єкта управління [122, с 125].

Отже, управління складна наука, що мас свої фундамен­тальні принципи, методи, засоби. Колений спеціаліст у галузі управління має володіти теорією, практикою і мистецтвом управління, вміти чітко визначати цілі своєї діяльності, страте­гію і тактику, необхідні для їх досягнення, приймати управлін­ські рішення і нести за них персональну відповідальність. Водно­час, за дослідженнями, 80 % банкрутств організацій відбуваєть­ся через некваліфіковане управління [146, с. 18].

Із викладеного вище випливає, що є той, хто управляє і те, чим або ким управляють, тобто є суб'єкт управління і об'єкт управління. У ролі суб'єкта управління виступають управлінці, об'єктом управління можуть бути техніка, технологія, фінанси, люди. Суб'єкт управління має подіяти, вплинути (рос. воздействовать) на об'єкт управління так, щоб підкорити його своїй волі, змінити, трансформувати, налаштувати на досягнення по­ставленої цілі. Якщо подіяти можна на всі елементи виробни­цтва (техніку, технології, фінанси тощо), то на людину можна лише вплинути. І це завдання — впливати — покладається на менеджмент.

Є кілька наукових визначень поняття "менеджмент". В ен­циклопедичному довіднику "Сучасне управління", виданому Американською асоціацією управління, менеджмент визнача­ється як процес досягнення поставлених цілей за допомогою ви­користання праці інших людей [233, том 1, с. 1—1].

В енциклопедичному словнику з управління організацією, виданому в Росії, подано таке визначення: " Менеджмент — це сукупність дій та процедур, направлених на забезпечення ціле­спрямованої, ефективної і раціональної колективної праці" [258, с. 939].

У передмові до книги Майкла Мескона та його співавторів "Основи менеджменту" менеджмент розкривається у спрощено­му розумінні — як уміння досягати поставлених цілей, викорис­товуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей [154, с. 5].

Узагальнюючи різноманітні визначення та складові менедж­менту, можна погодитись із тим визначенням, яке подається у книзі "Менеджмент для керівників" (автори Анатолій Кредісов, Євген Панченко та В'ячеслав Кредісов): "Менеджмент являє со­бою цілеспрямований вплив на діяльність усіх працівників в ор­ганізації для успішного досягнення встановлених ними ринко­вих цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного вико­ристання наявних ресурсів" [120, с. 22].

У книзі "Задачі менеджменту у XXI столітті" Пітер Друкер підкреслює, що " менеджмент — це спеціальний інструмент, особлива функція, специфічний аппарат, який забезпечує орга­нізації можливість досягати потрібних результатів" [71, с. 64].

Інший відомий учений у цій галузі Іцхак Адізес наголошує, що " менеджмент — це засіб ідентифікації проблем і їх вирішен­ня за допомогою всіх можливих управлінських інструментів" [З, с.8].

Продуктивну та ефективну працю зайнятих в організації пра­ці кийків і отримання результатів, які відповідали б поставленим цілям, забезпечує виконання суб'єктом управління функцій пла­нування, організації, мотивації, контролю. Таке завдання покла­дається саме на менеджмент, тому менеджмент розглядається як складова управління. Отже, поняття "управління" дещо ширше, ніж поняття "менеджмент", хоч багато спеціалістів вважають ці поняття синонімами [107, гл. 1.4].

У цьому навчальному посібнику поняття "управління" і "ме­неджмент" використовуються як рівнозначні. До речі, слово "управління" перекладається наанглійську мову як "management". Оксфордський словник англійської мови дає такі тлумачення слова "management": 1) це спосіб і манера спілкуван­ня з людьми; 2) це влада і мистецтво керівництва; 3) це особливо­го роду вміння та адміністративні навички; 4) це орган управлін­ня, адміністративна одиниця. Як бачимо, термін"менеджмент" означає виключно управління людьми, їх спільното діяльністю.

Наведені вище визначення розкривають менеджмент як багатомірне явище, що має такі складники [49, с. 12]:

- організаційний - ієрархія управління організацією, в
якій виділяють низову (ловер-менеджмент), середню (мідл-
менеджмент) та вищу ланки керівництва (топ-менеджмент);

- функціональний - універсальний процес виконання
взаємопов'язаних функцій менеджменту (планування, організа­ції, мотивації та контролю за реалізацією цих функцій);

- особовий - мистецтво суб'єктів управління керувати ви­робничими процесами через конкретних людей, їхні установки, особисті моральні та психологічні якості, а також рівень профе­сійних знань і вмінь.

Основоположником наукового менеджменту вважається Фредерік Тейлор (автор книги "Принципи наукового управління") [249], а батьком практичного менеджменту називають П. Друкера (автора книг "Практика менеджменту", "Енциклопедія ме­неджменту", "Ефективний управляючий", "Задачі менеджменту у XXI столітті" та ін.) [68—73]. На сьогодні менеджмент існує як міждисциплінарна галузь наукового знання з чітко вираженим пріоритетом прагматичних установок. Німецький учений Фредмунд Малік називає менеджмент організуючим і стимулюючим фактором у розвитку суспільства та його інститутів. Він наголо­шує, що правильний менеджмент відкриває найефективніший і швидкий шлях до досягнення результату не тільки в економіці, айв інших галузях життя суспільства [145, с. 18, 23].

Менеджмент, за словами П. Друкера, це специфічна структу­ра кожної організації, динамічний елемент, який підтримує її життєздатність [71, с. 23]. Для створення організації недостат­ньо мати ресурси і поєднати їх у певну логічну послідовність, їх треба перетворювати, а для цього потрібен менеджмент. Його головне завдання — збільшувати продуктивність праці людини, генерувати людську енергію [72, с. 18—27; 73, с. 31]. Кінцева ціль менеджменту, па думку І. Адізеса, зробити організацію (державу) результативною та успішною у найближчій і довго­строковій перспективі [2]. Іноді менеджмент називають мисте-цтвом управління [157; 107]. П. Друкер розглядає менеджмент ніс практику управління [72, с. 25]. Ф. Малік, І. Адізес вважа­ють, що менеджмент (правильний і ефективний!) є єдиним фактором стабільності серед постійних змін, у тому числі й під час криви. Завдяки менеджменту можна успішно діяти не тільки у звичних, але й у нових ситуаціях, оскільки набуті управлінські навички допомагають орієнтуватися у складних умовах і діяти успішно. Для цього менеджмент повинен виконувати чотири функції [145, 3, с. 21—22]:

1) створення товарів та послуг (ргоducting) - оцінюється спо­живачами;

2) адміністрування (administration) - потрібне, щоб робити
правильні дії у правильній послідовності і з правильною інтен­сивністю;

3) підприємливість (enterpreneur) - визначення напряму
руху організації, прогнозування можливих загроз і викликів та
здійснення заходів на їх випередження;

4) інтеграція (intergration) - створення такої атмосфери і
системи цінностей, яка б змусила людей працювати спільно і ви­значала б внесок, кожного у загальну справу.

Кожна з цих функцій менеджменту націлена на конкретний тип задач: що? як? коли? хто? Ці функції необхідні для успішно­го управління будь-якою організацією.

Сучасна методологія формування, функціонування і розви­тку управління в умовах ринкового господарювання розглядає менеджмент як діяльність з управління у вигляді системи, що динамічно розвивається. Ця система складається з таких еле­ментів [320]:

1. Цілі управління об'єктом (стратегічні, поточні, оперативні).

2. Функції управління, тобто види управлінських робіт, серед
яких виділяють:

— цілепокладання (вироблення стратегічних, поточних та оперативних цілей);

— планування (прогнозування, моделювання та програмування);

— організацію (формування організаційної структури систе­ми управління з використанням лінійного, функціонального, лі­нійно-функціонального, програмно-цільового, процесного типів управління);

— координацію спільної діяльності суб'єктів та об'єктів управління;

— регулювання (усунення відхилень від плану шляхом дис­петчеризації);

— мотивацію — розроблення й використання стимулів до
ефективної взаємодії суб'єктів спільної діяльності та їхньої висо­копродуктивної праці;

— облік діяльності управлінського об'єкта (оперативний, бухгалтерський, статистичний);

— аналіз діяльності управлінського об'єкта (виробничої, ко­мерційної, фінансової тощо);

— контроль за діяльністю.

3. Принципи менеджменту, тобто основні правила здійснен­ня управлінської діяльності (науковість, системність, комплекс­ність, економічність, ефективність).

4. Методи менеджменту — способи здійснення управлін­ської діяльності (економічні, організаційні, соціальні, психоло­гічні).

5. Персонал управління (керівники, спеціалісти і технічні
працівники, які реалізують функції управління).

6. Організаційна структура, (функціональні та лінійні відно­сини).

7. Техніка менеджменту (технічні засоби, за допомогою яких виконуються управлінські роботи).

8. Технологія менеджменту (послідовність виконання управ­лінських робіт із використанням певних процедур та операцій).

9. Інформація, яку використовують з метою виконання управлінських робіт.

На практиці ця система формується людьми, тобто суб'єктами управління, і відображає зміст їхньої управлінської діяльності.

Взаємопов'язане використання всіх елементів управлінської діяльності в єдиному процесі, з одного боку, забезпечує реаліза­цію функцій управління, а з іншого — впливає на персонал орга­нізації з метою активізації його роботи і вироблення в нього творчого, зацікавленого, активного характеру. Успіх залежить від того, наскільки ці елементи добре знають і враховують мене­джери, які є ключовою ланкою менеджменту. Відомий спеціаліст з менеджменту Г. Мінцберг в одному з інтерв'ю сказав: "Ме­неджери працюють із людьми, які виконують ті чи інші дії. Вони мотивують цих людей, займаються побудовою команди та сприя­ють створенню позитивної культури. Таким чином менеджери досягають того, щоб люди самостійно і успішно виконували по­трібні дії і тим самим підвищували результативність організації" [http://www.management.com.ua/interview/int175.html].

Менеджери — це посадові особи, які здійснюють вплив на стан справ в організації або в її окремому структурному підрозді­лі. В основі терміна "менеджер" лежить англійське дієслово tо тапаgе (управляти). Саме менеджери розробляють цілі управ­ління і правила управлінської діяльності, добирають персонал, визначають методи та реалізують функції, використовують тех­ніку і забезпечують технологію менеджменту, здобувають, аналі­зують та поширюють інформацію, потрібну для виконання управлінських робіт.

В енциклопедичному словнику з управління організацією за­значено, що менеджер — це: 1) член організації, який здійснює керівництво людьми, визначає, цілі, організовує роботу, розро­бляє та приймає рішення щодо ефективної взаємодії людей з ме­тою досягнення поставлених цілей; 2) найманий професійний ке­руючий [258, с. 933]. У книзі "Основи менеджменту" (автори Майкл Мескон, Майкл Альберт і Франклін Хедоурі) дається таке визначення цього поняття: "менеджер — це: а) суб'єкт управлін­ня, що діє у певній організації; б) професійний керуючий, який усвідомлює, що він — представник особливої професії, а не про­сто інженер чи економіст, що займається управлінням; в) люди­на, яка має спеціальну підготовку [154, с. 6]. Отже, менеджер — це професійний керуючий, людина, що володіє спеціальними знаннями, талантом і певними навичками в галузі організації виробництва та управління [107, гл. 1.4].

Першим, хто використав терміни "менеджмент" і "мене­джер" в їх сучасному значенні, був Ф. Тейлор [249]. Один із ви­датних американських учених П. Друкер створив учення про ме­неджмент як професійну діяльність і менеджера як професіонала, тому його іноді, як уже зазначалось, називають батьком сучасного менеджменту. Основною ідеєю його наукових праць є визначення виняткової ролі менеджера в організації. Згідно з Друкером менеджери, по-перше, вирішують задачу створення такої цілісності, яка є набагато більшою, ніж просто сума її окремих чистин, і по-друге, гармонізують у своїх рішеннях та діях вимоги сьогодення і далекого майбутнього [273, с. 304]. Менеджер — це та людина, яка відповідає за інших людей і за їхню працю. Хто не в змозі нести таку відповідальність — поганий менеджер або взагалі професійно не придатний. Кожне досягнення в управлінні - це досягнення менеджерів, а кожна невдача — це невдача менеджерів. [72, с. 351]. Основна відповідальність менеджера спрямована на забезпечення ефективної діяльності організації, але не менш важливими є його стосунки з колегами — менедже­рами та підлеглими, за яких він також відповідає.

З думкою П. Друкера погоджується німецький учений Ф. Малік, який наголошує: "Менеджер — це професія, суть якої полягає в досягненні результаті" завдяки виконанню поставле­них задач; ця професія здатна зробити будь-яку організацію та­кою, що працюватиме ефективно і довготривало" [145, с. 12].

В.І. Терещенко вважає, що менеджер - це управлінець, який уміє ставити "управлінські чому?" і давати па них відповіді перш ніж починати діяти. Це такі питання [250, с. 22—28]:

1) чому це робиться? (принаймні, 50 % з того, що ми роби­мо, не знаємо, чому і для чого);

2) чому воно робиться саме там, де воно робиться? (немає
раз і назавжди розробленої структури тієї чи іншої організації,
оскільки нові технології, виклики ринку тощо вимагають по­
стійних змін);

3) чому те, що робиться, робиться саме тоді, коли воно ро­биться? (під час планування не завжди уявляють собі кінцеву
мету);

4) чому певну роботу виконує саме ця людина, а не інша?
(спеціаліст не повинен виконувати тієї роботи, яку може робити
некваліфікована людина);

5) чому це робиться саме так, а не інакше? (завжди є можли­вість зробити цю роботу ще краще, адже немає межі людської
досконалості).

Чи може організація обійтися без менеджерів? У книзі "Практика менеджменту" П. Друкер наводить приклад, як свого часу Генрі Форд, засновник і власник компанії "Форд" вирішив заробити мільярди, керуючи компанією самостійно, без допомо­ги менеджерів. Більшість менеджерів були звільнені або пішли за власним бажанням. Через деякий час обсяг продажу в компа­нії різко знизився, її частка на авторинку впала зі 100 до 20 %. Лише у 1944 р. до керівництва компанією прийшов молодий Ген­рі Форд-другий (онук засновника компанії). Він із самого почат­ку взяв курс на реальний, ефективний менеджмент і насамперед набрав управлінців, які були здатні діяти самостійно й відповідати за свої дії. Повноваження менеджерів визначалися цілями їхньої роботи та характером обов'язків, а ефективність їхніх дій вимірювалася не точністю виконання наказів, а відповідністю стандартам діяльності, встановленим цілям та вимогам у кон­кретній сфері управління. З часом компанія "Форд" повернула собі лідерські позиції на автомобільному ринку і це відбулося саме завдяки ефективній праці менеджерів у системі управління компанією [72, с. 116—123]. Цей приклад говорить про те, що організація не може обійтися без менеджерів, оскільки саме вони своєю працею забезпечують успіх. Тому нині і спостеріга­ється великий попит на спеціалістів, здатних здійснювати ефек­тивне управління.

За спостереженнями професора Андерса Ослунда, в Україні виробничі досягнення практично не залежать ні від галузі, ні від величини підприємства. Вирішальну роль відіграють менедже­ри, їхні здібності й воля. Проте серед українських менеджерів, вважає А. Ослунд, багато не тільки корумпованих, але й неком­петентних. Таких менеджерів суспільство має позбутися якнай­швидше [181].

Ще у 1941 р. американський економіст Джеймс Бернхем у книзі "Менеджерська революція" написав, що "відбувається пе­рехід від суспільства, яке ми називаємо буржуазним, до типу суспільства, яке ми будемо називати суспільством менеджерів". Тобто настають часи, коли лідерство в суспільстві переходить від власників підприємств до менеджерів (найманих керівників), які створюють певний елітарний прошарок суспільства. Пред­ставники цього класу, тобто професійні менеджери, концентру­ють у своїх руках фактичну владу, що дає змогу їм контролюва­ти практично всі технологічні, соціальні й фінансові процеси та впливати на стратегічне майбутнє організацій [107, гл. 1]. Об'єктом власності у них є не капітал і земля, а інформація і зна-ппя[99].

Пізніше американські соціологи Адольф Берлі, Джон Гелбрейт та інші заговорили про "революцію менеджерів", маючи на увазі перехід влади від власника компанії до професійного мене­джера [232, с. 400]. Відслідковуючи цей процес, П. Друкер та піші вчені назвали менеджерів новим класом, який не є ні капі­талістичним, ні робітничим, але стрімко захоплює домінуючі позиції у всіх розвинутих країнах [273, с. 129—130]. Невипадково Джон Адаїр, один зі спеціалістів з питань організації праці мене­джерів, називає їх "гуру" [1]. Однак входження до цього класу потребує найвищої кваліфікації, значного досвіду та розуміння відповідальності за дії інших. Представники цього класу, тобто менеджери, мають усвідомлювати, що вони несуть велику відпо­відальність за свою діяльність перед суспільством, країною та її майбутнім. Щоб "менеджерська революція" розпочалася в Укра­їні, назначає український учений Богдан Будзан у книзі "Ме­неджмент в Україні: сучасність і перспективи", необхідно наяв­ну систему врядування (державного, соціально-економічного, громадського тощо) проаналізувати з позиції "цілей і результа­тів", визначити найефективніші організаційні структури для прийняття рішень, підготувати кадри управлінців, враховуючи як потреби країни та тенденції розвитку світового менеджменту, так і ментальність українського народу [27].

У XXI ст., як зазначають всесвітньо відомі спеціалісти з управління, менеджмент буде повністю залежати від своїх фун­даментальних основ, тобто лідерства, процесів та організацій [153]. Рушійною силою організації, найпотужнішою силою у біз­несі стають люди (а не технології чи капітал), і саме в них мають вкладатися інвестиції. Завдяки цьому буде випускатися не "вчо­рашній" товар, як висловився П. Друкер, а такий, що відповіда­тиме вимогам завтрашнього дня. "Сучасний менеджмент, — пише П. Друкер у книзі "Задачі менеджменту у XXI ст.", — по­винен усвідомити, що фундаментом його діяльності є цінність, яка сприймається споживачем. Менеджмент має бути оператив­ним, орієнтуватися на результат і ефективність на всіх етапах економічного ланцюжка. Заради результатів, яких організація досягає у зовнішньому середовищі, й існує менеджмент" [71, с. 50—51]. Тому весь світ нині залежить від компетентності, вмінь, відповідальності менеджерів і менеджменту [72, с. 20].

Нині становленню ефективного менеджменту в Україні, здат­ного витримувати тиск глобальних зарубіжних корпорацій на внутрішньому ринку і просуватися на ринки міжнародні, зава­жають: з погляду економіки — відчуження людей від власності і бізнесу, а з погляду методології — нерозвинутість вітчизняних теорій управління та організації управлінської праці. Проте вже з'являється молода генерація управлінців, які прагнуть йти врі­вень зі змінами в сучасному менеджменті.