Поняття попередження злочинності та класифікація попереджувальних заходів

Попередження злочинності — це сукупність різноманітних видів діяльності і заходів в державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ та процесів, що породжують злочинність або сприяють їй, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки.

В кримінологічній літературі для визначення заходів про недо­пущення вчинення злочинів застосовуються без достатніх підстав різні терміни: «попередження», «запобігання», «припинення», «про­філактика», «рання профілактика», «спеціальне попередження», «спеціально-кримінологічне попередження» тощо. Вільне, а часом і недбале поводження з термінами веде до плутанини і не йде на користь теорії і практиці боротьби зі злочинністю. Термінологічна точність і конкретизація змісту понять у кримінології не менш важ­ливі, ніж в інших науках, оскільки вони сприяють вирішенню тео­ретичних питань. На практиці наукові поняття «матеріалізуються» у відповідній діяльності, дозволяють окреслити їх зовнішні межі, конкретизувати характер, сферу прикладення, компетенцію суб'єк­тів діяльності, ресурсне забезпечення та ін. Власне кажучи, має йтися про просту домовленість учених і практиків про те, яка діяльність змістовно охоплюється тим чи іншим поняттям. Уяв­ляється, що «попередження злочинності» є найбільш ємким понят­тям, що охоплює та інтегрує всі види діяльності і заходи щодо не­допущення вчинення злочинів, а також визначає напрям боротьби зі злочинністю.

Як інтегративна система організованої протидії злочинності попередження злочинності включає в себе різноманітні попереджу­вальні заходи різних галузей знання. Для належного впорядкуван­ня попереджувальних заходів, чіткого визначення рівня і напрямів попереджувальної діяльності суб'єктів, їх компетенції, природи самих заходів тощо виникає необхідність їх класифікації. Класи­фікація — це розподіл явищ, понять, заходів за класами залежно від загальних ознак або класифікатора. Існують різні класифікації по­переджувальних заходів з урахуванням тих цілей, які перед ними ставляться. Заходи можна класифікувати за: рівнем, масштабом, змістом, суб'єктами, об'єктами та ін. За рівнем розрізняються загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи попередження злочинності; за масштабом — заходи, які здій­снюються у територіальному розрізі, на окремому об'єкті, щодо групи осіб; за змістом — заходи соціально-економічного, соціаль­но-демографічного, технічного, екологічного, правового та іншого характеру; за суб'єктами — заходи, що здійснюються органами всіх гілок влади, організаціями, трудовими об'єднаннями, установами, окремими громадянами; за об'єктами — відповідно до видів зло­чинів, на протидію яким вони спрямовані.

1. Загальносоціальне попередження злочинності — це насампе­ред комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток та вдоско­налення суспільних відносин і усунення або нейтралізацію разом з тим причин та умов злочинності. Тому вирішальна роль у посту­повому зменшенні соціальних суперечностей в усіх сферах соціаль­ного життя належить розумній господарсько-організаційній та куль­турно-виховній діяльності державних органів, підприємств, уста­нов, фірм, громадських організацій. Попереджувальний потенціал цієї діяльності полягає в тому, що вона протидіє негативним яви­щам і процесам, які сприяють відтворенню або збільшенню рівня злочинів, стимулює законослухняну поведінку людини. Загально-соціальне попередження — це позитивний ефект продуманої со­ціальної політики, яка здійснюється не тільки і не стільки з метою безпосереднього попередження злочинності. Вона спрямована перш за все на вирішення загальних економічних і соціальних зав­дань держави. Загальносоціальне попередження злочинності поля­гає в тому, що його здійснення зменшує соціальні суперечності, криміногенне протистояння різних верств населення, рівень безробіття, підвищує стандарт життя людей, створює необхідні умови для легалізованого одержання достатніх прибутків громадянами, сприяє побудові міцного фундаменту щодо нормального функціонування всіх соціальних сфер, виховання та контролю над дітьми і молод­дю, оздоровлення морального клімату в суспільстві, впроваджен­ня високих моральних цінностей в ньому, додержання демократич­них засад та ін. Прогресивні соціальні програми спрямовані на ут­вердження законності, поваги до конституційних прав і свобод людини, зміцнення громадського порядку, дисципліни, на вирішен­ня проблем поєднання громадських, виробничих, сімейно-побуто­вих інтересів жінок і сім'ї, соціальної адаптації маргінальних верств населення тощо, наприклад, закони України від 5 лютого 1993 р. «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Ук­раїні», від 19 жовтня 2000 р. «Про державну підтримку малого підприємництва», від 11 січня 2001 р. «Про захист економічної кон­куренції» та ін.

Отже, загальносоціальне попередження злочинності - найваж­ливіший аспект соціальної політики. Це соціальна реакція держа­ви і суспільства на злочинність. Загальносоціальне попередження створює соціально-економічні та культурні підвалини для ефектив­ного здійснення спеціально-кримінологічного і індивідуального попередження злочинів.

2. Спеціально-кримінологічне попередження - це сукупність за­ходів боротьби зі злочинністю, змістом яких є різноманітна робота державних органів, громадських організацій, соціальних груп і грома­дян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і спри­яють злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки. Спеціально-кримінологічне попереджен­ня злочинів складається із трьох напрямів діяльності: кримінологічної профілактики; запобігання злочинам; припинення злочинів.

Кримінологічна профілактика - це сукупність заходів щодо завчасного виявлення та усунення негативних явищ, які виникли чи можуть виникнути і детермінувати злочинність або її окремі види. Залежно від того, на які явища і процеси спрямовані профілактичні заходи, можна виділити види профілактики, зокрема профілакти­ку випередження, обмеження, усунення та захисту.

Профілактикою випередження охоплюється діяльність тих суб'єк­тів попередження злочинності, яка спрямована на завчасне поперед­ження виникнення криміногенних явищ і процесів у суспільному житті. Профілактика випередження заздалегідь інформує про сус­пільне небезпечні явища, що можуть виникнути в разі здійснення тих чи інших соціально-економічних заходів і безпосередньо або опосередковано детермінувати ті чи інші злочинні прояви, наприк­лад, своєчасне врегулювання суспільних відносин з метою усунення в такий спосіб причин та умов майбутніх злочинів.

Профілактика обмеження передбачає здійснення таких поперед­жувальних заходів, що перешкоджають поширенню в країні, регі­оні, місті криміногенних явищ, детермінації окремих видів злочин­ності та формуванню типових рис різних категорій злочинців. Відо­мо, що багато негативних явищ у сучасному не можуть бути усунені тими заходами, які є у розпорядженні суспільства. Це реальний факт і його необхідно враховувати у попереджувальній діяльності. Єдиний можливий засіб профілактичного впливу на такі явища — обмеження їх криміногенної дії, наприклад, заходи щодо обмеження обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх ана­логів та прекурсорів, профілактика поширення пияцтва, алкоголі­зму і наркоманії; заходи щодо обмеження незаконного обігу вогне­пальної зброї, вибухових пристроїв, ядерних речовин та ін.

Профілактика усунення визначає таку діяльність суб'єктів, яка придушує або ліквідує негативні явища та процеси і попереджує нову активізацію їх дій. Негативні явища та процеси, пов'язані зі злочинністю, розрізняються залежно від соціального рівня суспіль­них відносин: від недоліків, які обумовлені порушеннями функцій державних, господарських органів, організацій, службових осіб і громадян, до криміногенних явищ та процесів, які охоплюють знач­ну частину населення. Очевидно, що і заходи профілактики усунен­ня на різних соціальних рівнях будуть несхожі. Компетентні орга­ни повинні максимально конкретизувати суб'єктам профілактики поле їх діяльності, пам'ятаючи про реальні можливості усунення тих чи інших негативних явищ у даний час та строки їх усунення. Невдачі у проведенні профілактики злочинів можуть свідчити як про неадекватність використаних засобів, так і про відсутність на­лежних умов у суспільстві. Як свідчить світовий досвід, усунення деяких явищ перетворюється на війну (США - «сухій закон»; Ко­лумбія - війна з наркобізнесом; Афганістан - боротьба з терориз­мом), що потребує великих коштів, тривалого часу, жертв.

Профілактика захисту розглядається як сукупність заходів, що здійснюються з метою усунення умов, які сприяють вчиненню злочинів, та (опосередковано) антисуспільних поглядів. Профілакти­ка захисту має за мету створити достатній захист і безпеку матері­альних об'єктів та особи, а також зовнішні перешкоди посяганням на суспільні цінності (застосування найбільш досконалих споруд, пристосувань, введення особливого порядку придбання та реалізації цінностей, речей, запровадження системи захисту особи, житла і власності громадян та ін.).

Самостійним напрямом кримінологічної профілактики є віктимологічна профілактика. В кримінології поведінка жертви розгля­дається з боку її ролі у вчиненні злочину, тобто як криміногенний об'єкт. Кримінологічне значення має не усяка поведінка жертви, а тільки така, яка сприяє виникненню злочинної рішучості чи її реа­лізації або формуванню кримінологічної ситуації (віктимність жерт­ви). Віктимність проявляється на індивідуальному і масовому рівнях. На індивідуальному рівні віктимність визначається як по­тенційна «здатність» окремої особи за певних умов стати жертвою злочину. Віктимність як соціальне явище на масовому рівні є су­купність усіх актів заподіяння шкоди злочинами фізичним особам і потенційна уразливість населення в цілому та окремих його груп. Отже, очевидна необхідність проведення специфічних заходів, спрямованих на зниження віктимності населення. Напрямом попе­редження злочинності, який скорочує віктимність, припиняє віктимізацію на індивідуальному та масовому рівнях, є метод девіктимізації. Цим методом можуть охоплюватись такі специфічні комплек­си віктимологічної профілактики: а) виховно-профілактичні заходи, мета яких — впровадження в масову свідомість людей ідеї фізич­ної недоторканості особи (робота серед молоді та учнів шкіл, про­грами стримування злочинності тощо); б) захисний напрямок, в межах якого розробляються і впроваджуються в індивідуальну і масову свідомість людей заходи і засоби захисту і самозахисту, зав­часного прийняття заходів, актуалізації поняття самозбереження, самоконтролю, які передбачають обережність, пильність, збережен­ня самовладання при злочинних посяганнях (консультативні освітні заходи щодо особистої безпеки і охорони власності; навчальні курси серед школярів, батьків, взагалі громадян; розповсюдження пам'я­ток, плакатів, буклетів, нарисів, статей, в яких викладаються по­ради ухилення від долі стати жертвою злочинів; технічні засоби); в) організаційно-управлінські заходи, спрямовані на скорочення віктимності громадян (наприклад, належна освітленість міст і сіл, організація певного режиму роботи, захисне обладнання кабін водіїв таксі, устаткування засобів негайного зв'язку населення з міліцією, відповідна архітектура будинків та ін.); г) обмежуючий напрям заходів (виявлення латентних потерпілих і попередження їх ризикової, легковажної, безтурботної некритичної поведінки); ґ) нор­мативне врегулювання питань, пов'язаних з віктимізацією (законо­давство про допомогу жертвам злочинів та ін.); д) підвищення рівня правових знань та ін.

Запобігання злочинам - специфічний напрям спеціально-кри­мінологічного попередження, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприй­мають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочин­ної поведінки, відмови від злочинної мотивації та наміру або про­довження злочинної діяльності. Запобігання злочинності має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту форму­вання злочинного мотиву до початку виконання злочину.

Отже, запобігання злочинності треба розглядати як сукупність видів діяльності, які виконуються державою з метою усунення віро­гідності вчинення задуманих злочинів шляхом розроблення і здій­снення цілеспрямованих заходів. Заходи протидії злочинної моти­вації доцільно розділити на дві групи: заходи переорієнтації анти-суспільної установки і активні контрзаходи.

Заходи переорієнтації антисуспільної настановки включають створення і підтримання на належному рівні: а) спеціальних еко­номічних і соціально-психологічних програм, які розраховані на те, щоб людина у суспільстві отримувала б більш-менш повне задово­лення своїх потреб і відмовлялась від злочинних намірів; б) орга­нізаційно-правових заходів, які підвищують у людей почуття відповідальності і виробляють у них уявлення про допустимі засоби досягнення своїх потреб; в) кримінологічної поінфор­мованості населення для його більш тісного співробітництва з пра­воохоронними органами.

Активні контрзаходи - це засновані на оперативній інформації заходи переконання, різних форм примусу, застереження потенцій­них потерпілих про можливість злочинного посягання і допомоги потенційним злочинцям з метою відвернення злочину або рециди­ву злочину, наприклад, розширення мережі приймальників-розпо­дільників, створення будинків нічного перебування громадян, які не мають житла; будинків-інтернатів для осіб похилого віку та інвалідів, звільнених з місць позбавлення волі, які втратили зв'язки із сім'ями і не мають постійного місця проживання.

Припинення злочинних проявів визначається як сукупність видів Сальності, спрямованих на недопущення завершення розпочатого Почину шляхом розроблення і здійснення спеціальних заходів. Особливість попереджувальної роботи на стадіях готування і замаху Па злочин залежить від обсягу виконаної злочинної діяльності, особи винного, характеру злочину тощо. У зв'язку з цим розрізняють Заходи опанування, обережності та активного втручання. Заходи °панування здійснюються з метою досягнення добровільної відмови особи від продовження злочинної діяльності. Заходи обережності Застосовуються для того, щоб створити умови, які виключають Можливість чи перешкоджають продовженню розпочатої злочинної діяльності (посилення патрулювання певними органами, зміна режиму роботи, розроблення системи термінового зв'язку населення з міліцією в містах і селищах міського типу, на автомагістралях, Творення спецпідрозділу з боротьби з нелегальною міграцією ^Що). Заходи активного втручання припускають негайну реакцію Правоохоронних органів у випадках, коли прогаяння потягне за собою безпосереднє посягання (наприклад, затримання злочинця під Час готування до злочину або замах на злочин, створення умов для Перетворення розпочатої злочинної діяльності на невдале готуван­ня або замах тощо). Наприклад, у ст.25 Комплексної програми Профілактики злочинності на 2001-2005 роки записано: «Система­тично проводити оперативно-розшукові профілактичні заходинаРинках, в аеропортах, на залізничних та автобусних станціях (вок­залах) з метою захисту суб'єктів малого і середнього бізнесу від вимагання, запобігання та викриття фактів корупції і хабарництва».

3. Індивідуальне попередження злочинів - різновид поперед­ження злочинності щодо конкретної особи. В основі такої діяль­ності лежать обґрунтоване припущення, прогноз і правова підста­ва, що та чи інша особа потенційно може вчинити злочин. Індиві­дуальне попередження злочину - це попереджувальна діяльність державних і недержавних органів, організацій, їх підрозділів і представників по недопущенню вчинення злочину з боку конкретної особи, від якої з великою імовірністю слід очікувати вчинення зло­чину. Тобто індивідуальне попередження становить ту частину по­переджувальної діяльності, яка здійснюється на стадії, котра пере­дує виникненню злочинного наміру. Усунення безпеки потенційного злочину - головне завдання індивідуального попередження.

Отже, об'єктом індивідуального попередження злочину є: пове­дінка та спосіб життя осіб з високою імовірністю вчинення злочину; соціальні елементи їх особистості, які відображають антисуспільну спрямованість; соціальне значущі при формуванні і реалізації остан­ньої деякі психофізичні особливості індивідів; несприятливі умовні оточуючого таку особу середовища та життєвого укладу; інші дов­готривалі діючі обставини, які визначають криміногенну ситуацію і полегшують вчинення злочину.

Для визначення кола осіб, які потребують індивідуального по­передження, необхідно мати фактичні, правові та кримінологічні підстави. Фактичні підстави такого попередження - реальна по­ведінка особи, в якій закладений потенційний злочин. Антисуспільна поведінка є реальним проявом особи, її головною спрямовані­стю і домінуючим внутрішнім змістом. Правові підстави - це врегульованість індивідуального попередження нормами права. Чинне законодавство містить низку правових підстав індивідуального по­передження, але більшість з них має відомчий характер, що, зро­зуміло, недостатньо. Під кримінологічними підставами необхідно розуміти наявність певного рівня кількісно-якісних показників криміногенності особи, що дозволяє виділити з маси відповідної кате­горії осіб саме тих, від кого з високим ступенем імовірності слід очікувати вчинення злочину.

Напрямами індивідуального попередження злочинів є переко­нання, надання допомоги, примус.

Заходи переконання - процес логічного обгрунтування особі думки про відмову від криміногенної поведінки, злочинних намірів, антисуспільних установок. На практиці позитивно зарекомендува­ли себе такі заходи, як: індивідуальні і колективні бесіди, обгово­рення поведінки особи, прослуховування курсу лекцій на правові теми, встановлення над нею індивідуального або колективного шефства, стимулювання участі в громадській діяльності та ін. Кри­міногенна поведінка особи нерідко свідчить про її життєве неблагополуччя, конфлікти, побутову неналагодженість та про інші труд­нощі. Особливо це стосується осіб з кримінальним минулим.

Заходи соціальної допомоги - працевлаштування, поліпшення побутових умов, зміна способу життя шляхом підвищення соціаль­ного статусу, освіти, отримання престижної спеціальності, лікування, встановлення корисних контактів, вибору життєвих перспектив тощо.

Примус тягне для особи несприятливі наслідки фізичного, ма­теріального та технічного характеру. На практиці широко викори­стовуються такі заходи примусу на криміногенну поведінку, як профілактичний контроль за місцем проживання або навчання осо­би з боку правоохоронних органів чи громадськості, адміністратив­ний арешт і адміністративне затримання, штраф, адміністративний нагляд, улаштування у приймальники-розподільники для дорослих і неповнолітніх, припинення бродяжництва і жебрацтва та ін.