Нормування вібраційного навантаження

Вібрація – це механічні коливання твердого тіла. Вібрацію поділяють на природну та штучну. Основними видами вібрації є загальна і локальна вібрація, постійна і непостійна вібрація. Значення вібрацій як фактора забруднення природного середовища залежить від їхньої потужності та частоти. Слабкі вібрації помітної шкоди біоті й довкіллю не завдають. Навпаки, в деяких випадках вони стимулюють розвиток рослин і тварин, використовуються в медицині, як вже згадувалося, для масажу. Сильні вібрації, як шкідливі, так і корисні, з екологічного погляду, негативно впливають на довкілля і біоту, у тому числі на людину.
Нормування вібрацій поділяють на санітарне (гігієнічне) й технічне. При санітарному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному – щодо захисту машин, устаткування, будівель і т.д. від вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу. Як зазначалося раніше, вібрації можуть негативно впливати на довкілля. Наприклад, якщо буде пошкоджена від вібраційного впливу велика ємність з отруйними речовинами, це може призвести до небезпечної екологічної ситуації. Дія вібрації на організм людини залежить від таких її характеристик (параметрів): інтенсивності, спектрального складу, тривалості впливу, напрямку дії). При частотному аналізі параметрами, що нормуються є середні квадратичні значення віброшвидкості та віброприскорення, або їх логарифмічні рівні в дБ в діапазоні октавних смуг із середньоквадратичними частотами: 1,0; 2,0; 4,0; 8,0; 16,0; 31,5; 63 Гц – для загальної вібрації; 8,0; 16,0; 31,5; 63,0; 125,0; 250,0; 500,0; 1000,0 Гц – для локальної вібрації.

10. Нормування вмісту важких металів у продуктах харчування

Харчові продукти віддзеркалюють стан навколишнього середовища. Останнім часом внаслідок інтенсивного розвитку промисловості та транспорту, хімізації сільського господарства забруднення навколишнього середовища досягло критичного рівня. Більшість території України забруднено іонами важких металів через надмірні викиди промислових підприємств та радіонуклідами після аварії на Чорнобильській АЕС. Ці елементи являють собою неабияку небезпеку для здоров'я людей, особливо дітей. Так, рівень забрудненості радіонуклідами харчових продуктів у порівнянні із 60-ми роками ХХ ст. зріс в 5-20 разів; за останні п’ять-десять років рівень забрудненості нітратами та продуктами їх розпаду збільшився майже в п’ять разів.

11. Поняття «відходи споживання», «екологічні нормативи»

Відходи споживання - вироби та матеріали, які втратили свої споживчі властивості в результаті зносу.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ НАКАЗ Про затвердження форм державних статистичних спостережень зі статистики оптової торгівлі та товарних ринків.

 

Екологічні нормативи- встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

 

12. Основні нормативні показники якості повітря

Якість атмосферного повітря – сукупність властивостей повітря, яка визначає ступінь впливу фізичних, хімічних і біологічних факто­рів на людей, рослинний та тваринний світ, а також на матеріали, конструкції і довкілля загалом.

Оцінюють рівень забруднення середовища та його якість, використовуючи показники гранично допусти­мих концентрацій.

За прямої дії забрудника людина відчуває загальне погіршення стану, яке виражається різними симптома­ми. Накопичення в організмі шкідливих речовин понад визначену дозу може спричиняти патологічні зміни ок­ремих органів або організму в цілому. Опосередковано впливають такі зміни й на довкілля: вони не діють на жи­ві організми, але погіршують звичні умови життєдіяль­ності (пошкоджують зелені насадження, збільшують кількість туманних днів тощо).

Отже, основним критерієм встановлення нормативів ГДК для оцінювання якості атмосферного повітря є обсяг і особливості дії наявних у повітрі забруднювальних речо­вин на організм людини. Для визначення якості атмо­сферного повітря послуговуються двома ГДК – макси­мально разовою (ГДКм.р.) і середньодобовою (ГДКс.д.).

Максимально разова гранично допустима концентрація (ГДКм.р.) – основна характеристика небезпечності шкідливої речовини, яка встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, світлової чутливості, біоелек­тричної активності головного мозку) при короткотривалому впли­ві атмосферних домішок.

Максимально разові ГДК застосовують при оцінюванні умов праці у забруднених приміщеннях.

Середньодобова гранично допустима концентрація (ГДКсд.) – характеристика небезпечності шкідливої речовини, встановлена для попередження загальнотоксичного, канцерогенного, мута­генного та інших впливів речовин на організм людини. Речовини, які оцінюють за цим нормативом, здатні тимчасово або постійно накопичуватися в організмі лю­дини. ГДКм.р. встановлюють для промислових підпри­ємств, а ГДКс.д. – для зон житлової забудови. Різниця між цими показниками зумовлена тим, що на підпри­ємствах до роботи допускають, як правило, здорових людей, які пройшли медичний огляд і стійкіші до дії на організм шкідливих речовин. Отже, ГДКм.р. більші, ніж ГДКс.д. На основі ГДК інженерні служби розрахо­вують розміри гранично допустимих викидів (ГДВ) ре­човин в атмосферу. Зазвичай у різних країнах викорис­товують два показники: ГДК та гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) на природні об’єкти. Санітарно-гігієнічне оцінювання якості атмосферно­го повітря здійснюють, дотримуючись таких необхід­них вимог:

- допустимою може бути тільки така концентрація, яка не спричиняє прямої, побічної шкідливої або непри­ємної дії на людський організм, не знижує працездат­ності, не впливає на настрій, забезпечує фізіологічний оптимум життя;

- звикання до шкідливих речовин є неприйнятним, і концентрація, яка може його викликати, не допускається;

- недопустимі такі концентрації шкідливих речо­вин, які негативно впливають на рослини, клімат, про­зорість атмосфери.

13. Концепція стійкості еко та геосистем до антропогенних навантажень

. Стійкість геосистем до антропогенних впливів картується при допомозі розробки серії карт, що відображають ймовірності відмов та відновлення. Складаються карти окремих видів впливів, а також інтегральна на основі показника локальної стійкості. За цими картами виділяються ареали нестійкі до антропогенних навантажень, конфліктні з точки зору їх сучасного використання, які потребують особливої регламентації природокористування (введення жорстких норм на антропогенні впливи, функціональної переорієнтації природоохоронних заходів, більш ретельного моніторингу).

 

Типологія геосистем за ступенем стійкості: на першому етапі приймається характерний склад елементарних ландшафтно-екологічних процесів, які зумовлюють найбільш ймовірні види відмов (екологічних ризиків) геосистем. Наприклад, виділяються ерозійно нестійкі, гравігенно нестійкі, галогенно нестійкі геосистеми та ін.

 

На другому етапі враховуються види ландшафтно-екологічних процесів, ще супроводжують основні й зумовлюють менш ймовірні види відмов. За показниками ймовірності виникнення відмов будь-якого типу геосистеми поділяють на:

- практично інертні (Q – 0-0,2);

 

- відносно інертні (Q – 0,21-0,4);

 

- слабо інертні (Q – 0,41-0,7);

 

- практично інертні (Q – 0,71-1,0).

 

Далі враховується значення ймовірності відновлення найбільш ймовірних видів відмов. За цим показником геосистеми поділяють на:

 

- практичні відновлювальні (Рвідн. – 0,81-1,0);

 

- відносно відновлювальні (Рвідн. – 0,61-0,8);

 

- слабо відновлювальні (Рвідн. – 0,31-0,6);

 

- практично невідновні (Рвідн. – 0,0-,3);

 

На останньому етапі класифікації геосистеми поділяють на дуже пластичні, пластичні, слабо пластичні, жорсткі (непластичні).

В. Б. Сочава сформулював надто загально, з його праць чітко визначаються ключові позиції кон­цепції геосистеми, яку розвивали його численні послідовники. Основні положення цієї концепції:

-геосистема – матеріальний об’єкт; її складають природні елементи, а антропогенні та людина розглядаються як зовнішнє середовище;

-геосистемою вважається як елементарна ландшафтна одиниця (фація), так і геосфера в цілому;

-геосистема виділяється як об’єм простору, у межах якого геокомпоненти мають специфічний характер усіх типів зв’язків;

-геосистема – категорія динамічна і проявляється за де­який проміжок часу.

 

Відповідно до чинного Закону про охорону навколишнього середовища (ст. 9) кожний громадянин України має право на безпечне для свого життя й здоров'я довкілля. Це право гарантується, крім заходів, спрямованих на запобігання екологічно шкідливій діяльності аваріям, катастрофам, стихійним лихам ще й нормуванням якості навколишнього природного середовища, що є юридичним засобом, при визначенні меж дозволеної поведінки щодо навколишнього середовища.

 

У чинних нині в Україні документах про охоронну природи здебільшого говориться лише про санітарні норми, що за своєю суттю не можуть забезпечити контроль за збереженням довкілля. Фактична відсутність екологічних нормативів і регламентів, досить нечітке уявленя про ступінь їхнього впливу на довкілля, недопрацьованість єдиних еколого-економічних критеріїв господарської діяльності призводять до втілення екологічно небезпечних і економічно витратних проектів.

 

Екологічна криза біосфери (глобальна) та її елементів (локальна) визначаються, на думку Ю. Ізраеля, передусім масштабом допустимих для екосистем антропогенних втручань. Вони базуються на понятті екологічного резерву даної системи (різниця між гранично допустимим і фактичним її станом) в інтервалі допустимих коливань її стану. Сталий розвиток біосфери може існувати тільки в межах екологічного резерву [11].

 

Сталий розвиток біосфери, її нормальне функціонування, що базується на великому екологічному резерві екосистеми, свідчать про відсутність екологічних загроз. Такий стан природного середовища можна назвати оптимумом безпеки. Чинником, здатним порушити оптимум екологічної безпеки є злочинні антропогенні дії, що перевищують припустимі рівні параметрів стану довкілля або межі їхніх змін, тобто мінімальні та максимальні критичні величини, всередині яких вона стійка і не руйнується [5].

Характерною рисою екосистем України є те, що більшості з них властивий просторовий, а не локалізований характер забруднень. При цьому природне середовище нерівномірно забруднене в масштабах регіону чи області. За таких умов вплив техногенних сполук на людину, популяцію чи екосистему оцінюється для розподіленого у просторі джерела, де відбуваються складні біогеохімічні перетворення при неперервному перерозподілі техногенних сполук в результаті трансформації та міграції.

Тому необхідно провести спеціальні дослідження, в яких треба сформулювати критерії сталого розвитку екосистеми, що визначають її безпечний стан. Ключовими поняттями для розробки критеріїв є стійкість елементів біосфери, допустимі навантаження. Для меншої за критичну величини навантаження на екосистему зберігається оптимум екологічної безпеки. Допустима екологічна безпека забезпечується за критичних значень антропогенних навантажень [11]. Завдяки своїй еластичності система зберігає здатність повертатися у початковий стан після припинення дії анропогенних навантажень.

 

14. Нормування електромагнітного забруднення.

Нормування електромагнітного та радіаційного забруднення регламентується нормативно-правовими документами: законом України "Про правовий режим території, яка піддається радіоактивному забрудненню внаслідок чорнобильської катастрофи, нормами радіаційної безпеки України - НРБУ-9Т\ що нормують допустимі рівні впливу радіації на людину, державним нормативом ДР-97, який регламентує вміст I37Cs та 90Sr у продуктах харчування на території України, основним діючим документом є "Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань ОСП-72/87", ГОСТ 12.1.006.
На їх базі розробляються і встановлюються ГДЗ - гранично допустимі значення, ГДД - гранично допустимі дози, ГД - границі дози, ГДК - гранично допустимі концентрації найбільш поширених радіонуклідів у воді відкритих водойм, ГДР - гранично допустимі рівні електростатичного поля в житлових та не житлових приміщеннях, ЕРК - еквівалентні рівноважні концентрації ізотопів радону для повітря приміщень, ППД - потужності поглиненої дози (допустимі рівні) гамма випромінювання в повітрі будинків та приміщень, ТДР - тимчасово аварійно допустимі рівні вмісту радіонуклідів у продуктах харчування та питній воді.

15. Нормування радіоактивних речовин у продуктах харчування.

Вміст радіоактивних речовин у продуктах та кормах переважно залежить від вмісту їх в атмосфері. Найбільше надходження цезію-137 у зернові продукти, м'ясо, молоко, фрукти, а найменше — в овочі. У суху погоду радіоактивний пил осідає на відкриті корми і продукти, а також може проникати крізь нещільну тару і нещільні й незакриті комори, сховища. У шпаруваті продукти — хліб) макаронні вироби, сухарі — радіонукліди проникають на глибину шпаринок. У дощову погоду радіоактивні речовини випадають разом з дощем, проникають через тару в продукти на таку глибину, як і вода. Вода і вітер сприяють більш глибокому проникненню радіоактивних речовий у незахищені продукти і корми.
Нормування якості продуктів харчування регламентується Державним нормативом ДР-97, санітарними нормами і правилами СанПіН № 5061, Міждержавними стандартами ГОСТ 26926, ГОСТ 26927, що розробляють гранично допустимі концентрації (допустимі залишкові кількості) шкідливої речовини у продуктах харчування (ГДКхр) і максимально допустимі рівні нітратів (МДР) у плодоовочевій продукції; нормативи оцінок пестицидного забруднення продуктів харчування; санітарну оцінку продуктів тваринництва, гранично допустимі кількості отруйних речовин у м'ясі та м'ясних продуктах, отруйні речовини, з якими м'ясо допускається для використання на харчові цілі; нормування вмісту важких металів в продуктах харчування і продовольчій сировині, гранично допустимі концентрації важких металів у харчових продуктах.

 

 

16. Поняття «екологічна безпека», «небезпечні відходи»

Екологі́чна безпе́ка — це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршення екологічної ситуації та здоров'я людини.

Це сукупність дій, станів і процесів, що прямо або побічно не приводять до життєво важливих втрат (або погроз таких втрат), що наноситься природному середовищу, окремим людям і людству; комплекс станів, явищ і дій, що забезпечує екологічний баланс на Землі і в будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно і політично готове (може без серйозних втрат адаптуватися) людство.

Екологічна безпека визначається по відношенню до територій держави, регіону, адміністративних областей і районів, населених пунктів (міст і сіл) або до народногосподарських об'єктів — нафтогазопромислових районів, промвузлів, заводів, фабрик і інших об'єктів промисловості, транспорту, енергетики, хімії, гірництва, зв'язку тощо.

Екологічна безпека ґрунтується на:

· усвідомленні того, що людство — невід'ємна частина природи, повністю залежна від навколишнього його середовища;

· визнанні обмеженості і конечності природно-ресурсного (екологічного) потенціалу Землі і окремих її регіонів, необхідності його якісної та кількісної інвентаризації;

· неможливості штучного розширення природно-ресурсного (екологічного) потенціалу понад природно-системні обмеження;

· визначенні допустимого максимуму вилучення природних ресурсів і зміни екосистем як середовища життя;

· необхідності вироблення превентивних екологічних заборон задовго до економічного вичерпання природних ресурсів або їх непрямого руйнування;

· обов'язковості створення соціально-економічного механізму гомеостазу в системі «людина — природа» типу «природа — товар — гроші — природа» (аналогічно механізму «товар — гроші — товар»);

· нагальної і обов'язкової необхідності регулювання чисельності людей, їх тиску на природне середовище на локальному, регіональному та глобальному рівнях;

· прийнятності тільки «екологосумісних» технологій і техніки в усіх галузях господарювання;

· переході до ресурсоекономних технологій і мініатюризації виробів, до безпечних для природи і людей господарських прийомів;

· визнанні закону оптимальності, а в господарюванні — принципу розумної достатності у використанні способів отримання життєвих благ в просторових і часових конкретних рамках (обмеження по факторах екологічного, соціального і економічного ризику);

· розумінні, що без адекватного середовища життя (цілісності екосистем) неможливе збереження нічого живого, в тому числі його видів (включаючи людину) і природних систем більш низького рівня ієрархії.

Екологічна безпека складається з

· екологічного аудиту,

· моніторингу,

· прогнозу розвитку екологічної ситуації

· екологічного менеджменту

· Екологічна проблема

 

Відхо́ди — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (ст. 1 Закону про Відходи). Відходи також є об'єктом права власності (Ст.8 Закону про Відходи). Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої. Небезпечні відходи - відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристики яких створюють чи можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

 

17. Номенклатура показників якості води

Нормування якості - встановлення в нормативно- конструкторській документації кількісних і якісних вимог до безпечності.
Нормування включає відбір номенклатури показників, техніко- економічне обґрунтування значень показників, установлення вимог до якості, ідентифікація потенцій небезпечності, установлення вимог до методів експертизи та контролю показників безпечності. До нормативної бази оцінювання якості води входять загальні вимоги до складу і якості води, значення ГДК речовин у воді водних об'єкті. Загальні вимоги визначають доступній склад і властивості води, які оцінюють найважливішими фізичними, узагальненими хімічними і бактеріологічними показниками.
Всесвітня організація оборони здоров'я (ВООЗ) видає міжнародні та європейські (СС) стандарти на питну воду, в яких наводяться вимоги до якості води. В 1997 році міністерство охорони здоров'я України з метою забезпечення санітарно - епідеміологічного стану населення затвердило державні санітарні норми і правила (Д СанПін № 136/1940) „Вода питна".
Установлено два види нормативів: санітарно-гігієнічні нормативи якості води (для потреб населення) та рибогосподарські нормативи. У зазначених нормативах науково обґрунтована концентрація забруднюючих речовин та показники якості води (загально фізичні, біологічні, хімічні, радіаційні), які не виливають прямо або опосередковано на життя та здоров'я населення.
В Україні технічні та гігієнічні вимоги до якості води господарсько-питного призначення встановлені ГОСТ 2874. Згідно вимогам цього стандарту вода має бути безпечною в епідеміологічному відношенні, нешкідливою за хімічним складом і мати високі органолептичні властивості.
Безпечність води в епідеміологічному відношенні визначають числом мікроорганізмів і числом бактерій групи кишкових паличок. Токсикологічні показники якості води характеризують нешкідливість її хімічного складу. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання що до вмісту забруднюючих речовин наближається до нормативів ВООЗ

18.Стан та динаміка геосистем механізми забезпечення їх стійкості

Динамікапроявляється у рамках певного "кадру" в еволюційному ряду розвиткугеосистеми. Останнійможна для образностіпорівняти з кінематографічноюстрічкою. Кожен кадр такоїстрічкивідповідаєпевномуінваріанту і міститьдеякубезлічзмінних структур. Перехід одного інваріанту в іншій (зміна кадру) - цевжепроявеволюційногорозвитку природного середовища, для якогодинамічніявищапредставляють одну з рушійних сил.

Ландшафтнійсферівластивабезлічдинамічнихстанів, повнутипізаціюякихнині ми щеможемозапропонувати. Все ж раціональновідрізнити два видистанів:

1) еквифинальное

2) змінне.

До еквифиальнимгеосистемвідноситьсякорінні, умовно-корінні і квазі (помилково) корінні.

Коріннігеосистеми - цестійкігеомери і геохори з міцносталимивнутрісистемними і зовнішнімизв'язками. Цепоняттявідповідаєзагальновідомомууявленню про клімакс, абозавершальнийприродний комплекс. Условнокоренниегеосистемизазвичайблизькі до корінних і відрізняютьсявідостанніхлишетим, що за недоліком часу ще не прийшли в рівновагу як усередині себе, так і іззовнішнімсередовищем. Рослинністьусловнокореннихгеосистемвідповідаєпоняттюплезиоклимакса по Г. Держсіну (Gaussen, 1954) абопотенційнійрослинності по Р. Тюксену (Tuxen, 1957). Квазікоріннігеосистемивпорівнянні з коріннимивидозмінені в результатігипертрафииабогіпотрофії одного з компонентівсистеми (наприклад, надлишкувологи і браку кисню на торф'яних болотах, скупчення солей в грунтах солончаках і інші).

Усігеосистемиеквифинального виду - корінні, условнокоренние і квазікорінні - є свого роду материнськими ядрами численнихсерійнихгеосистем, ряди якихвиходятьвідеквифинала, коли сукцесіяпочинаєпрогресувати, і сходять до нього, коли корінний (чи условно-, абоквазі -) стан починаєвідновлюватися.

Природа серійнихрядівбагато в чомузалежитьвід причин, щовикликаливідхиленнявідеквифинального стану, виявленняякихнерідкопредставляєтрудність.

Різного типу факторальние, динамічні і інші ряди серійнихгеосистемвідповідаютьсукцесійним рядам в розумінняекологів, вони укладаютьсеріюстанів, щозмінюють один одного, в ході спонтанного розвиткуабо в результатідіїлюдини. Кожнійгеосистемівластивіритмимінливі по роках, вони входять в поняттяїї стану і повиннівраховуватися при йоговизначенні. Стан геосистеми - це немоментальнийзнімокгеосистеми; вономожевиявлятися в інтервалі, наприкладблизько 10 років, якщо при цьому не діютьякі - абообставини, щоподовжуютьабоукорочуютьцейтермін.

Необхідномати на увазі, що в будь-який час скільки - нибудьзначнаділянкаландшафтноїсферискладається з багатьохрізноякіснихгеосистем - не лише по морфологічних і функціональнихособливостях, але і по динамічному стану. Так, майжекожнугеохору, наприкладмезогеохору, ми можеморозглядати як мозаїкугеомеров з різнимидинамічнимитенденціями. Від, того як поєднуютьсядинамічнікатегоріїгеомеров в межах геохори, залежатьбагатоїїістотнихособливостей. Корінні, квазікорінні і різнихсхідцівсерійнібиогеоцинозиграничать один з одним, і утворювані при цьомурубежінерівнозначні в структурно - динамічномувідношенні. Так, у разіспонтаннихгеомеровможуть бути виявленінаступнівидипримиканняїх один до одного (Сагава, 1967):

* * геосистема, щовідноситься до корінноїфації, примикає до геосистемиіншоїкорінноїфації;

* * геосистематієї ж категоріїпримикає до серійноїгеосистеми, щознаходиться з нею водному ряду розвитку;

* * геосистематієї жкатегоріїпримикає до серійноїгеосистемиіншого ряду розвитку;

* * серійнігеосистеми одного і того ж ряду розвиткупримикають один до одного (в цьомувипадкунерідкорубежінечіткі і створюєтьсявраження континууму);

* * контактуютьсерійнігеосистемирізнихрядіврозвитку.

Існують і іншівидипримиканнягеомеров один до одного, наприкладконтактиперерахованихкатегорійгеосистем з квазікорінними, зокрема з різнимикороткочасно - і длительнопроизводнимимодифікаціями. Ізсказаноговиходить, щоаналізрубежівгеосистемможливийтільки з урахуваннямдинамічного стану тих, щоконтактують один з одним биогеоценозов.

Геосистеми з порушеною структурою діляться, принаймні, на двікатегорії:

* * геосистеми, щовідноснозбереглисвоїспонтанніпотенції і здатнівиробитипервинну структуру за рахунокчинниківсаморгуляции;

* * геосистемидокоріннозмінили свою структуру, відновленняякоїможливелише через тривалийтермін і тільки при діїпланетарний - регіональнихрушійних сил.

Таким чином, саморегуляція - цескладовачастинаскладногопроцесувідновленняпорушеноїструктуригеосистеми. Причомудієвістьїїтимбільше, чимменше порушена структура (Сочава, 1978)

19. Нормування радіоактивних речовин у повітрі

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентується значенням гранично допустимих концентрацій (ГДК), мг/м3.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони - це концентрації, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, у процесі роботи чи у віддалений термін життя нинішнього і наступного поколінь. За ступенем дії на організм шкідливі речовини відповідно до ГОСТу 12.1.007-88 поділяються на 4 класи небезпеки:

І клас - надзвичайно небезпечні;

П клас - високонебезпечні;

III клас - помірно небезпечні;

IV клас - малонебезпечні.

ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони є обов'язковими санітарними нормативами для використання при проектуванні технологічних процесів і вентиляції. ГДК установлюються на підставі даних медико-біологічних досліджень, що проводяться на тваринах. Для низьколетких, але активно проникаючих крізь шкіру шкідливих речовин мають встановлюватися тести експозиції.

На період, що передує проектуванню виробництва, мають тимчасово визначатися орієнтовні безпечні рівні впливу - ОБРВ. Вони мають переглядатися через 2 роки після їх затвердження чи замінятися.ГДК з урахуванням накопичених даних про співвідношення здоров'я працівників з умовами праці.

20. Види нормування шуму та вібрацій

Враховуючи значні технічні труднощі щодо зниження рівня шуму при виконанні виробничих процесів, доводиться орієнтуватися не на рівні шуму, що спричинюють подразнення чи втомлення, а на такі допустимі рівні шуму, за яких виключається імовірність набуття працівником професійних захворювань.

При нормуванні шуму до уваги беруться різні його види. Відповідно до ГОСТу 12.1.003-83 та ДСНу 3.3.6.037-99 шуми класифікуються за характером спектра та часовими характеристиками. За першою ознакою шуми поділяються на широкосмужні, з неперервним спектром шириною понад одну октаву, та вузькосмужні, або тональні, у спектрі яких є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками шуми можуть бути постійними, якщо їх рівень протягом робочої зміни (8 год) змінюється не більше, ніж на 5 дБА, та непостійними. Останні поділяються на:

- мінливі, рівень шуму яких неперервно змінюється (коливається) в часі більше, ніж на 5 дБА;

- переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасто на 5 дБА і більше; при цьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить Ici більше;

- імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 с; при цьому рівні шуму відрізняються не менше, ніж на 7 дБА.

Нормування шуму здійснюється за двома методами: нормування за граничним спектром шуму та нормування рівня звуку в дБА. Перший метод нормування є основним для постійних шумів. Рівні звукового тиску (дБ) нормуються в октавних смугах частот. Октавна смуга частот (октава) - діапазон частот, у якому верхня гранична частота / вдвічі більша за нижню граничну частоту fu.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і на території підприємства регламентуються Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6.037-99, витяг з яких наведено в табл.

Розрізняють гігієнічне та технічне нормування вібрації. При гігієнічному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному - щодо захисту машин, устаткування, механізмів і т. ін. від дії вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу. Основними нормативними документами з охорони праці стосовно вібрації є ГОСТ 12.1.012-90 та ДСН 3.3.6.039-99.

Дія вібрації на організм людини залежить від таких її характеристик: інтенсивності, спектрального складу, тривалості впливу, напрямку дії. Гігієнічна оцінка вібрації, що діє на людину у виробничих умовах, здійснюється за допомогою таких методів:

- частотного (спектрального) аналізу її параметрів;

- інтегральної оцінки за спектром частот параметрів, що нормуються;

- дози вібрації.

21. Поняття «безпека у природокористуванні», «галузеві нормативи»

Раціона́льне природокори́стування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізації взаємодії суспільства іприродного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Раціональне природокористування повинно забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, за умови збереження високої якості середовища проживаннялюдини. Цього можна досягнути завдяки економічній експлуатації природних умов і ресурсів при найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересіврозвиткугосподарства і збереження здоров'я людей.

Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.

Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв'язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій.

Державні нормативно-правові акти про охорону праці (ДНАОП) — це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації господарської діяльності України незалежно від їх відомчої (галузевої) приналежності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці — це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що належать до певної галузі.

З метою машинного оброблення державні нормативні акти про охорону праці повинні кодуватися відповідно до схем, зображених на рис. 2.3 та рис. 2.4. Група для міжгалузевих нормативних актів має цифрове позначення залежно від державних органів, які їх затвердили. Наприклад, 0.00 — Держнагляд-охоронпраці; 0.03 — Міністерство охорони здоров'я; 0.06 — Держстандарт тощо. Група для міжгалузевих нормативних актів має цифрове позначення відповідно до класифікатора, складеного на основі "Загального класифікатора галузей господарської діяльності" Мінстату України. Наприклад, 1.1.10 електроенергетика; 1.3.10 — хімічна промисловість; 2.1.20 — тваринництво та птахівництво; 5.1.11 — залізничний транспорт; 7.1.30 — громадське харчування; 9.0.24 — пожежна охорона; 9.2.00 — народна освіта; 9.7.00 — органи державного управління та ін.

22.) Показники нормування забруднюючих речовин в грунті

В колишньому СРСР буввстановленийлише один норматив, якийвизначавдопустимийрівеньзабруднення грунту шкідливимихімічнимиречовинами – ГДКгр для орного шару фунту. Принцип нормуваннявмістухімічнихсполук в ґрунтізаснований на припущенні, щонадходженняцихсполук в організмбіологічнихістот, а переважно в організмлюдини і тварин, відбувається через контактуючі з ґрунтомсередовища. Основніпоняття та означеннястосовнохімічногозабрудненнягрунтіввизначені в ГОСТ 17.4.1.03.Важливими заходами щодозбереженнягрунтів є гігієнічнерегламентуванняїхньогозабруднення. Розробленометодичнірекомендаціїщодовстановленняграничнодопустимоїкількості (ГДК) хімічнихречовин у ґрунтах.

ГДКгр – цеконцентраціяшкідливоїречовини у верхньомуорномушарі грунту, яка не повинна чинити прямого абоопосередкованого негативного впливу на контактуючі з грунтом середовища (атмосфера та гідросфера) і на здоров'ялюдини, а також: на само відновлюванувластивість грунту.КрімГДКгр, як оцінюючий, застосовуєтьсяпоказникорієнтовно–допустимоїкількостізабруднюючоїґрунтихімічноїречовини (ОДК), якийвизначаєтьсярозрахунковим методом.

ОДК – орієнтовно–допустима кількістьзабруднюючоїгрунтихімічноїречовини.

Нормуванняздійснюється за трьоманапрямками:

♦вмістядохімікатіввкореневомушаріґрунту на сільськогосподарськихугіддях;

♦накопиченнятоксичнихречовин на територіїпідприємства;

♦забруднення грунту в жилих районах.

Для кореневого шару встановлюютьсянаступнівидипоказниківдопустимоїконцентрації:

• допустима концентраціяречовин в ґрунті, при якійїхвміст в продуктах для харчових та кормовихцілей не перевищуєдопустимізалишковікількості (ДЗК) або ГДК в продуктах харчування – ГДКпр;

• допустима (для летючихречовин) концентрація, при якійнадходженняречовини в повітрі не перевищуєвстановлену ГДК для атмосферного повітря – ГДКап;

• допустима концентрація, приякійнадходженняречовин в ґрунтові води не перевищуєГДКв дляводнихоб'єктів;

• допустима концентрація, яка не впливає на мікроорганізми та процесисамоочищенняґрунту.

23.) Нормуваня антропогенних навантажень на геосистеми на базі концепції їхньої стійкості

Ландшафтно-екологічніризики, пов'язані з людськоюдіяльністю у ландшафті, спричиненіголовним чином тим, щоцядіяльністьнадтопотужна й не враховуєзакономірностіреакційландшафтів на антропогеннінавантаженні та збурення. Мета прикладних ландшафтно-екологічнихдосліджень і полягає в приведенніцієїдіяльності у відповідність з можливостями ландшафту зберігати свою стійкість, протистоятиризикамнебажанихзмін. Цеозначає, щокористування ландшафтом повинно бути не стихійним, а регламентованим, тобто – спиратися на сукупністьпевних норм. Додержанняцих норм маєзабезпечитистійкість ландшафту до антропогеннихнавантажень, відсутністьабозменшення до прийнятнихрівнів ландшафтно-екологічнихризиків. Крімврахування “інтересів” ландшафту як природного утворення, нормивідіграють і соціальнуфункцію. В соціальній та економічній сферах вони визначаються як штучніутворення, якізадовольняютьпевнісоціальні та економічні потреби. Такінорми є результатом компромісу, домовленостей, традицій, можуть “спускатисязгори”, але в будь-якомувипадкумаютьнаметістворититакіумовидіяльності, при яких вона не веде до кризовихявищ і забезпечуєстабільність. Стосовновідношеньлюдини з ландшафтонормивідіграютьаналогічну роль – вони спрямовані на досягненнярівновагиміж ландшафтом ілюдиною, на безкризовістьцихвідношень.

Отженорми є способом регулюваннясуб'єкт-об’єктнихвідношень. Ландшафтно-екологічнінорми й спрямовані на те, щоби з одного боку не допуститидеградації ландшафту (об’єктунорми), а з другого – забезпечитиінтересирізних “акторів” на йогосцені (суб’єктівнорми).

Суб’єктнаскладованормивизначає те, щовонизавждиспрямовані на досягненняпевної мети – збереженняздоров'ялюдини, збереження та відновленнячисельностіпевноїпопуляціїрослинчитварин, недопущеннязмивуґрунту, йоговторинногозасоленнятощо. Тому нормивизначаютьсявідповіднорізнихвидівдіяльності, інакше – по відношенню до різнихфункцій ландшафту. Через це для одного й того самого ландшафту встановлюютьсярізнінорми – рекреаційні, агроекологічні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, созологічні (охорониживоїприроди) та інші. Цінормивизначаютьтакіпараметривідповіднихантропогеннихнавантажень (рекреаційних, сільськогосподарськихтощо), перевищенняяких є ризикованим і тому не дозволяється.

Слідрозрізнятинорми, щостосуються ландшафту, та ландшафтно-екологічнінорми. Норм, якістосуються ландшафту, існуєдужебагато й чимало з них закріплені на законодавчомурівні. Такими, наприклад, є чимало норм містобудівництва, водоохороннінорми, нормивідстрілумисливськихтварин, норми у вигляді гранично-допустимихконцентрацій (ГДК) хімічнихречовин і сполук у воді, повітрі, ґрунтахтощо, нормискидів і викидівзабруднюючихречовин, багатосанітарно-гігієнічних норм. Усіці та іншіподібнінормимаютьбезпосереднєвідношення до ландшафту або до йогоокремихгеокомпонентів, геомас, процесів і навітьтериторіальних структур (норми на розміриорнихугідь, на ширину водоохороннихсмугтощо).Однак в багатьохвипадкахцінорми не маютьналежного ландшафтно-екологічногообґрунтування і регламентуютьпевнівидидіяльностіуландшафті без врахуванняїхсинергетичних, віддалених та іншихефектів, якіможуть фатально позначитися на ландшафті.