Розкрийте сутність сучасного підходу до управління працею

Новий тип управління працею ґрунтується на рівноправних, партнерських

взаємозв’язках роботодавців та найманих працівників, охоплює не тільки фазу

використання робочої сили з метою одержання економічних вигід для власника

засобів виробництва, а й безпосередньо стосується формування та розвитку по-

тенціалу працівників.

Сьогодні найважливішою економічною рисою людини стала її індивідуаль-

ність, що виявляється не тільки в компонентах людського капіталу, а й у вза-

ємодії працівників на підприємстві (в організації), раціональність якої найбіль-

шою мірою визначається ступенем їх відповідальності та добросовісності.

Управління працею слід розуміти систему соціально-економічних та організаційних інструментів, що забезпечують умови для становлення і розвитку індивідуальності працівників, можливості їх самовираження у праці, узгодженості інтересів учасників трудового колективу з метою активізації трудової поведінки, підвищення результативності праці та задоволення потреб працівників. Звідси випливає, що управління працею має бути спрямоване, з одного боку, на розвиток трудової активності та якісне відтворення

робочої сили, а з другого — на забезпечення належних результатів праці.

Об’єкт управління — людина у процесі праці, яка має статус найманого працівника, володіє трудовим ресурсом і здійснює роль виконавця роботи як

комплексу завдань та конкретних функцій.

У ринковій економічній системі виникає потреба в удосконаленні методів

управління працею За державою залишаються функції стимулювання ділової активності та боротьба з монополістичними тенденціями; захист прав власності; забезпечення законності таправопорядку у сфері господарювання, свободи підприємництва; формування та реалізація соціальної політики та ін. Держава здійснює регулювання заробітної плати, соціального страхування працівників за обов’язкової участі роботодавців.

Головною рисою ринкових відносин у соціально-трудовій сфері є самостій-

ний характер трудової діяльності, економічна свобода працівника щодо вибору

сфери трудової діяльності, форм і методів реалізації здатності до праці, викори-

стання одержаного доходу на фоні конкуренції з боку інших працівників.

Тож до складу ринкової системи управління працею входять соціально-

економічні та організаційні інструменти, що дозволяють не тільки регулювати

процес і результати праці, а й координувати взаємодію суб’єктів соціально-

трудової сфери.

Мета управління працею — створення у працівника позитивного, максимально

зацікавленого ставлення до праці, що приводить до поліпшення її результатів.

Основним завданням адміністрації підприємства слід уважати знання спону-

кальних мотивів поведінки працівників та відповідне відображення їх в управ-

лінні працею, що дозволить зацікавити працівників у більш високій продуктив-

ності праці.

Об’єктом управління працею є людина у процесі праці.

Суб’єкти управління працею — підрозділи економічної й адміністративної

служб підприємства, лінійне керівництво.

Управління працею покликане розв’язувати такі головні завдання:

• регулювання соціально-трудових відносин;

• формування та ефективне використання трудового потенціалу та людсько-

го капіталу;

• розробка та запровадження політики доходів від трудової діяльності;

• організація заробітної плати;

• формування ефективної системи винагороди за працю;

• визначення кількісних та якісних характеристик праці;

• організація праці;

• нормування праці;

• аналіз та планування трудових показників;

• звітність, аудит і консалтинг у сфері праці;