Як взаємодіють між собою інститути соціальної політики і соціально-трудових відносин?

Соціальна політика як важливий інститут сучасної економічної системи не є не-

змінною, на кожному етапі соціально-економічного розвитку вона має свої особливості, моделі реалізації. Останні є доволі різноманітними, а основні їх відмінності— це масштаби участі держави у розв’язанні завдань соціального розвитку та її спрямованість, рівень соціального «навантаження» на різні соціальні сили (роботодавців, найманих працівників), участь у вирішенні соціальної проблематики бізнесових структур та рівень соціальної відповідальності останніх.

Формуванню сучасної соціальної політики, що адекватна умовам нової еко-

номіки та потребам розбудови соціальної держави, на заваді стає спрощене трак-

тування та розуміння природи політики, що розглядається, її змісту і напрямів

розвитку. соціальна політика не може бути ефективною, якщо вона має своїм об’єктом тільки соціально вразливі верстви населення, які,

безумовно, потребують уваги з боку держави і суспільства в цілому. Умови, що

необхідні для підтримки соціально вразливих груп населення, що не працює,

створюються зайнятими у суспільному виробництві, на яких не можуть не по-

ширюватися заходи щодо їхньої соціальної підтримки та розвитку. Отже, соціальна політика стосується всього соціуму, а на полі соціальної політики функціонують і економічно сильні, і економічно слабкі суб’єкти

Сучасна соціальна політика — це продукт розвитку людської цивілізації, ін-

ститут, що створює передумови задля того, щоб кожен індивід розв’язував на-

явні соціальні проблеми не самотужки, а за допомогою потенціалу держави,

підприємницьких структур, інших суб’єктів громадянського суспільства. Місію

соціальної політики за сучасних умов не слід однозначно пов’язувати ані з за-

хистом соціально вразливих верств населення, ані зі створенням умов для фізі-

ологічного виживання людини, ані з пом’якшенням соціальних конфліктів, що

виникають через незбалансованість інтересів сторін і суб’єктів соціально-

економічних відносин, хоч, безумовно, усе це важливо й актуально.

Призначення сучасної соціальної політики полягає в необхідності створення

найбільш сприятливих умов для розвитку членів суспільства, їх самореалізації

та самоактуалізації. При цьому розвиватися мають усі грані людини та умови її

життєдіяльності на всіх етапах життєвого циклу.

Під впливом названих та деяких інших факторів відбувається формування

соціально-трудових відносин та виявляються закономірності їх розвитку. До

сучасних загальних (універсальних) закономірностей розвитку соціально-

трудових відносин слід віднести:

• збереження достатньо сильних позицій держави у забезпеченні мінімаль-

них соціальних гарантій за допомогою розвитку інституту мінімальної заробіт-

ної плати, інших соціальних стандартів та норм соціального забезпечення;

• кардинальні зміни у соціально-трудових відносинах зайнятості під впли-

вом поширення нестандартних форм зайнятості та умов наймання, які, у свою

чергу, продукуються посиленням процесів глобалізації економіки;

• підвищення ролі інноваційної праці та інтелектуального (у т. ч. людського)

капіталу у функціонуванні соціально-трудової сфери та економічної системи в

цілому;

• децентралізація колективно-договірного регулювання відносин у сфері

праці, підвищення ролі локальних норм, договорів, контрактів;

• розвиток форм соціального діалогу, їх адаптація до умов, породжених гло-

балізацією світовою і зростанням відкритості національної економіки;

• розширення предмета соціального діалогу та збільшення кількості його

учасників (суб’єктів);

• перехід від авторитарного стилю управління, ієрархічних, «жорстких»

структур управління до демократичного, партисипативного стилю та «плоских»

структур і процесних технологій управління;

• зміна структури потреб, інтересів та підвищення значущості нематеріаль-

ної мотивації; задіяння нових систем мотивації персоналу, у тому числі систем

участі персоналу у власності, розподілі прибутку підприємств тощо.