Арттерапія в роботі з обдарованими дітьми як метод діагностики обдарованості

Для діагностики обдарованості поряд з тестами необхідні й інші методи, які дають найбільш повне, цілісне уявлення про особистість дитини. У цьому плані однією з найбільш ефективних методик, як по-казати результати проведеного нами дослідження, є арттерапія, тобто лікування мистецтвом. Первісно названий психотерапевтичний напрямок сформувався як лікувальний. Однак, величезні виховні, діагностичні, корекційні можливості арттерапії є достатньою основою для використан­ня її в педагогічній практиці з метою організації художньої діяльності дітей і при цьому для вирішення різноманітних педагогічних завдань. Терапія мистецтвом дозволяє соціальному педагогу не лише коректно здійснити діагностику особливостей особистішого розвитку кожної ди­тини, але й побудувати доброзичливі стосунки між дітьми в соціумі. Це досить важливим аспектом для обдарованих дітей через їхнє особливе ставлення до оточення.

Помічено, що навіть при благополуччі більшість із них виявляють високий рівень тривожності через прагненням відповідати сподіванням дорослих. При підвищеній самооцінці такі діти беруться за непосильні проблеми, претендують на роль лідера в навчальному колективі, орієнто­вані лише на успіх. Для всіх дітей створюються ситуації успіху. У підсум­ку, кожен може відчути свою неповторність, неординарність.

Запропонований варіант оргтехніки можна розглядати як експресив­ну проективну арттерапію.

Більшість спеціалістів відносять проективні тести до цінних методів досліджень особистості, які дозволяють скласти найбільш повну уяву про психологічні особливості людини, побачити її особистішу своєрідність, стилі спілкування, поведінки.

У науковій літературі є дані, що арттерапія заснована на художньо-прикладній діяльності кожного учасника групи. Це малювання, ліплення, виготовлення мозаїки, різноманітних поробок із різних матеріалів, різан­ня по дереву, випалювання й т.ін. Причому, значення мають не художні особливості дитини, а сам процес творчості, внутрішній світ особистості, його почуття, переживання.

Наведемо приклад однієї з арттерапевтичних технік, які особливо цікаві в роботі з обдарованими дітьми.

Основна ідея — виготовлення й маніпулювання "пальчиковими ляль­ками". Школярам пропонується на невеликому аркуші паперу прямокут­ної форми намалювати ляльку, а потім склеїти папір у вигляді циліндра.

Саморобна лялька, одягнута на палець, допомагає дитині розповісти будь-яку історію, використовуючи при цьому художні образи й власну уяву, і ніби від першої особи повідомити про свої проблеми й пережи­вання. У даному випадку паперова лялька є своєрідним продовженням

руки, від чого активізується психологічний механізм проекції. Таким чином, учителю неважко зрозуміти цінності й інтереси кожної дитини її почуття, побачити здатність до творчості, фантазуванню й т.ін.

Слід звернути увагу на обраний дитиною образ ляльки, переважання кольору, особливості зображення обличчя, розміри, зміст оповіді та тощо.

Для експрес-діагностики емоційного стану дитини нами розроблений спрощений варіант заняття па основі тесту Люшера. Ляльки виробляють­ся з клаптика однотонної тканини у формі трикутника (у вигляді косин­ки) й закріплюються на пальці за допомогою гумового кільця. У даному випадку діагностичне значення має обраний дитиною колір тканини, а також особливості фактури. Помічено, що потреба в дотику до гладень­кої або, навпаки, ворсистої поверхні залежить від емоцій, які домінують "тут і зараз". Обличчя ляльки, намальоване па папері, також може "по­відомити" вчителю важливу інформацію про особистість "малювальни­ка". При цьому художні здібності дитини не мають особливого значення. Лялька "портретує" індивідуальність, відбиває такий внутрішній світ дитини, який вона, як правило, не в змозі виразити прямо, а часом і не усвідомлює. В арттерапії "пальцева" гра не самоціль, а лише засіб для демонстрації власної вигаданої історії.

Як відомо, діти бачать світ двояко: від дорослих вони засвоюють раціональну уяву про нього, але в глибині душі вважають світ казковим і таємничим. Сприймаючи казку як реальність, а її персонажів насправді існуючими й живими, вони бояться відкрито признатися в, цьому дорос­лим. На арттерапевтичних заняттях цей бар'єр легко переборюється че­рез опосередковану оповідь від особи саморобної ляльки. Так, паперо­вий робот на пальчику хлопчика-шестилітки "розповідав", що точно знає (сам бачив): немає в колонці музикального центру ніяких чоловічків, які співають і говорять. Там всього лише динаміки. "А де ж чоловіч­ки?" — із цікавістю запитала дівчинка. "Чоловічки у проводах!" — впевнено, з виглядом знавця повідомила обдарована дитина.

На відміну від проективного малюнка в процесі арттераиії з паперо­вими й тканиновими самородними ляльками у дітей відбувається "ввімкнен­ня" усіх сенсорних систем: візуальної, аудиальної, кінестетичної.

Для полегшення вербалізації внутрішнього стану дитини можна ви­користати прийом "Була(в) собі дівчинка (хлопчик), схожа (-ий) на мене, яка (який) хотіла (-в-) розповісти, що...". Так можна починати заняття після того, як ляльки зроблені й усі діти сіли на стільці, роз­ставлені колом.

У кожної ляльки своя історія, яка допоможе педагогу побудувати емпатичну взаємодію як із обдарованими, так і зі "звичайними" поки що дітьми.

Не є таємницею, що педагог може не бачити обдарованості дитини в тій чи іншій діяльності просто тому, що не були створені необхідні умови для вияву й розвитку цієї якості особистості.

Арттерапія — цікава й доступна для соціальних педагогів проектив­на методика, що дозволяє їм, без допомоги психолога, одержати уні­кальні й достовірні дані про кожну учня, дитину, її взаємини з однолітка­ми, батьками, дорослими. На заняттях легко встановлюється доброзич­лива, довірлива атмосфера, що позитивно виливає й на процес діагности­ки. При цьому також вирішуються виховні, корекційні, терапевтичні завдання, не лише виявляється, але й розвивається творча обдарованість дітей.

Проблема діагностики дитячої обдарованості для соціальних педа­гогів є складною у зв'язку недостатністю розроблених методик для них.