Теоретичні основи вуличної соціальної роботи

Вулична соціальна робота з'явилася у 20-х роках минулого століття у СІЛА. За допомогою цієї форми роботи фахівці хот­іли попередити криміиалізацію підлітків з бідних кварталів великих міст, таких як Чикаго. Наприкінці шістдесятих-початку сімдесятих років минулого сто­ліття соціальні працівники у Німеччини усе більше стали цікавитися вуличною роботою. Причиною послугувало погіршення соціального ста­ну багатьох категорій молоді, особливо підлітків із груп ризику, пов'я­зане з економічними проблемами країни.

У даний час вулична соціальна робота у ФРН є повноправною фор­мою роботи, заснованою на спілкуванні соціального працівника з молод­дю у неформальній обстановці. Спілкування дає можливість виявляти проблеми і надавати допомогу молодим людям.

Вуличні соціальні працівники працюють не тільки і не стільки у своїх кабінетах. їхніми робочими місцями є вокзали, парки, дискотеки, закла­ди для проведення вільного часу молоддю чи просто вулиця. Крім того, вони працюють з родичами, учителями, найближчим оточенням своїх клієнтів. Таким чином, створюються умови для молоді, що не має мож­ливості чи бажання офіційно звернутися по допомогу, скористатися по­слугами компетентного фахівця.

Головною умовою вуличної соціальної роботи є створення для моло­дих людей, що мають різні проблеми, можливості користатися послуга­ми фахівців, що професійно покликані їм допомагати. Допомога припус­кає не тільки підтримуючі бесіди і консультації, але і надання приміщен­ня, у якому можна відпочи-ги, пережити важкий час чи провести вільний. Принципи вуличної роботи фахівці Інтернаціонального Союзу фор­мулюють у такий спосіб:

— цілеспрямований пошук контактів з молодими людьми;

— простота і гнучкість пропонованих заходів;

— орієнтація на нестатки клієнтів;

— добровільність звернення клієнтів за допомогою;

— захист довіри й анонімності клієнтів;

— обов'язковість і сталість надання допомоги.

Розрізняють три види вуличної соціальної роботи:

1) за місцем проживання, що припускає роботу з усіма категоріями підлітків і молоді в одному місті, мікрорайоні;

2) робота спрямована на конкретну цільову групу — наркоманів, спортивних фанатів, бездомних тощо.;

3) соціально-педагогічний супровід під час професійного навчання (ПТУ, професійні курси, учнівство тощо)

Форми вуличної соціальної роботи:

— психосоціальна профілактика;

— соціально-правові та соціально-педагогічиі консультації;

— надання допомоги у вирішенні проблеми місця проживання;

— кризова інтервенція — надання допомоги у розв'язанні конкрет­ної кризової ситуації;

— інтенсивна підтримка, орієнтована на досягнення визначеної мети;

— індивідуальні та групові заходи (педагогіка вільного часу);

— соціальне посередництво (між клієнтом й членами його родини, клієнтом й представниками різних державних установ і т.д.);

— співробітництво зі школами, державними установами, службами з метою вирішення проблем клієнта.

Методи вуличної соціальної роботи.

Встановлення контактів.

Важливою складовою вуличної соц­іальної роботи є процес встановлення кон­такту з молодою людиною. Досвід пока­зує, що через контакт з окремими особами соціальний працівник може встановити мережу контактів, що дозволить йому створити умови для індивідуальної і групової роботи, проведення заходів.

Тактика соціального працівника при встановленні контакту може бути наступаюча або очікувальна. Використання тієї чи іншої тактики визна­чається особистими якостями соціального працівника, специфікою ото­чення, поводженням клієнта тощо.

Індивідуальна допомога.

Сутність індивідуальної роботи як класичної форми полягає в кон­сультуванні і соціальному супроводі молодих людей відповідно до їхньо­го соціального стану, потреб, поглядів, інтересів і можливостей.

Дуже часто спостерігаються протиріччя між допомогою, яку треба отримати молодій людині і тим, що реально можна зробити — цілями, що ставить перед собою підліток; потенціалом особистішого розвитку (знання, уміння, компетенція); вимоги до підлітка з боку родини, шко­ли, ровесників; реальними можливостями вирішення ситуації; стану на ринку праці, наявність потрібних навчальних закладів.

Непогодженість перерахованих вище позицій може привести до не­вдач у роботі з підлітками і молоддю, тому початок соціально-педагогіч­ної підтримки полягає у визначенні й аналізі бажань, об'єктивних можли­востей клієнта і навколишнього середовища, можливостей надання допо­моги. Потім випливає розробка плану надання допомоги і самодопомога.

Очевидно, що індивідуальна робота вуличного соціального працівни­ка з клієнтом є тривалою. Це принципово в тім аспекті, щоб зрозуміти, що вулична соціальна робота — це не "соціальна пожежна команда", а довгостроковий цілеспрямований соціальний супровід клієнта чи групи клієнтів.

Групова робота.

Група є відмінним медіумом, за допомогою якого можна побачити не тільки проблеми кожного її члена, але і можливості їхнього вирішення.

Саме тому вуличному соціальному працівнику важливо мати мож­ливість скористатися приміщенням для групової роботи.

Переваги групової роботи різнобічні. Однією з причин об'єднання у неформальні групи є потреба підлітків оточити себе людьми з подібними інтересами та захопленнями, такими, що шанобливо ставляться до по­зиції кожного члена групи. Приналежність до групи додає молодій лю­дині відчуття захищеності й комфорту і дуже важлива для підлітків із неблагонолучних сімей. У групі молода людина одержує визнання своїх умінь, переконань тощо, чого їй так не дістає у сім'ї. Приналежність до групи може позитивно позначитися на розвитку особистості, диктує но­вий стиль поводження, нові навички спілкування, що можуть позитивно позначитися на комунікативних здібностях молодої людини, зокрема, доповнити існуючий досвід спілкування в родині і школі у майбутньому.

Група дає додатковий досвід проведення вільного часу, участі у ма­сових заходах, тобто формує додаткові соціальні навички.

Групову роботу можна організувати завдяки організації:

— спортивних заходів,

— навчання корисним навичкам,

— неформальних зустрічей,

— позашкільної роботи,

— гуртків за інтересами,

— подорожей тощо.