Громадянське суспільство і держава

 

 

JO

7.1. Громадянське суспільство: '

становлення концепції '

Уперше поняття «громадянське суспільство» зустріча­ється в Арістотеля, який називав його politike koinonia — політичною спільнотою. «Калькою» цього терміну в латин­ській мові і став вираз «societas civilis» (громадянське су­спільство). З погляду Арістотеля громадянське суспільство можливе лише у правильній державі («політії»), де грома­дяни беруть «рівну участь у всіх вигодах суспільного жит­тя» і діють «в інтересах загальної користі». Арістотель не ототожнював державу з громадянським суспільством, але й не протиставляв їх чітко, бо різні аспекти того та іншого в суспільному житті античного поліса тісно стикалися.

До ідеї «громадянського суспільства» мислителі повер­нулися в епоху ранньобуржуазних революцій. Тоді скла­лося кілька різних концепцій громадянського суспільства, хоча всі вони ґрунтувалися на ідеї суспільного договору. Згідно з теорією Томаса Гоббса, суспільний договір приво­дить до створення держави, але не суспільства. І лише держава своєю владою забезпечує те злиття окремих людей, яке й є суспільством.

Джон Локк, визначаючи продукт суспільного договору
як «політичне або громадянське суспільство», прагнув зна­
йти відмінність між «урядом» і «суспільством». Уряд уяв­
ляється ним як похідний від суспільства, яке може встано­
вити, змінити або змістити його. Локк одним із перших
формулює, хоча й нечітко, право народу (громадянського
суспільства) на непокору державній владі. _;)

107

Шарль Луї Монтеск'є ввів відмінність між державою та громадянським суспільством, указуючи, що «абсолютна монархія, яку деякі вважають єдиною формою правління у світі, насправді є несумісною із громадянським суспіль­ством і, отже, не може бути формою громадянського прав­ління». Розмежування між державою і громадянським суспільством він обґрунтовував розподілом приватного та публічного права. Якщо публічне право регулює взаємини правителів і підвладних, то приватне право регулює відно­сини між членами суспільства.

Жан Жак Руссо розмежовував два договори — одним було створене громадянське суспільство, а другим — дер­жава. В основі громадянського суспільства, з його точки зору, лежить приватна власність, поява якої призвела до боротьби між бідними та багатими. Для того щоб забезпе­чити себе і своє майно, багаті склали хитромудрий план. Вони запропонували заснувати публічну владу нібито для захисту всіх від взаємних розбратів. Насправді у суспіль­ному житті з'явилася ще й політична нерівність. Єдино виправданою основою держави, за Руссо, є новий суспільний договір, учасниками якого повинне стати все доросле на­селення держави. Тільки тоді громадянське суспільство і держава, що виражає загальні інтереси і волю громадян, збігатимуться.

Томас Пейн теж вважав, що не можна ототожнювати такі категорії, як суспільство і держава. Схожість між ними лише в тому, що вони виникли «природним чином», без якого б то не було втручання надприродних сил. Суспіль­ство і уряд відрізняються один від одного і за своїми фун­кціями, і за походженням. Суспільство виникло тому, що людям важко жити поодинці. Держава виникла унаслідок кровної зацікавленості людського суспільства у дотриман­ні порядку.

Особливий інтерес представляють погляди на історію формування громадянського суспільства Адама Фергюссо-на, викладені ним у книзі «Досвід історії громадянського суспільства». У Фергюссона громадянське суспільство — це тип політичного порядку, який захищає та удосконалює ремесло, культуру і «громадянський дух» через регулярне правління, правові норми і систему збройної оборони. Фер-гюссон вважає необхідним створення асоціацій громадян, які пронизували б усе громадянське суспільство, інакше створюватимуться передумови для деспотичного правління.

Багато в чому ці ідеї лежать в основі сучасного партійного; плюралізму.

Ще один аспект громадянського суспільства — його людський вимір — був помічений Іммануїлом Кантом. Під громадянським суспільством Кант розумів суспільство, засноване на універсальних правах людини, що виходять за рамки будь-яких приватних правових або політичних систем. У кантівській філософії історії постулювалося якесь, загальне громадянське суспільство, засноване на принципі панування права, як мета людського розвитку.

Таким чином, в епоху Просвітництва і ранньобуржуаз-них революцій склалося уявлення про громадянське су­спільство як противагу державі, з одного боку, і громадян­ське суспільство як джерело державної влади, з іншого. '

Георг Фрідріх Гегель зробив спробу філософського осмис­лення співвідношення між громадянським суспільством і державою. Сфера дії держави, заГегелем, — загальні інтере­си, а громадянського суспільства — приватні інтереси. Громадянське суспільство є внутрішньо дуалістичним і суперечливим. З одного боку, це арена боротьби всіх проти всіх, з іншого — приватний інтерес кожного не може бути реалізований поодинці. Звідси Гегель виводить необхідність вищої влади держави, яка має забезпечити справжню сво­боду індивідів замість боротьби всіх проти всіх. Для цього громадянське суспільство має бути впорядковане політич­ною владою — державою, що стоїть над ним. Держава є вищим досягненням права, етичним цілим, у якому зніма­ються суперечності, що мають місце в громадянському співтоваристві.

У 80-і pp. XX ст. з'явилося нове трактування поняття «громадянське суспільство», пов'язане з іменами таких по­літичних мислителів, як Вацлав Гавел, Ендрю Арато та ін.

В.Гавел говорить про три опори, на яких будується гро­мадянське суспільство: принцип добровільного об'єднання приватних осіб, децентралізація державної влади і деле­гування частини її повноважень неурядовим організаціям. В основі громадянського суспільства — наділений усіма основними правами громадянин. Гавел бачить у громадян­ському суспільстві один із кращих засобів людської само-реалізації.

Е. Арато під громадянським суспільством розуміє сферу соціальної взаємодії між економікою і державою, що скла­дається, у першу чергу, зі сфер найбільш близького спілку-

вання (зокрема сім'ї), об'єднань (зокрема, добровільних), соціальнихрухів і різних форм публічної комунікації. Ара-то та його однодумці сьогодні виходять із того, що грома­дянське суспільство виступає як фундамент демократії.

У вітчизняній літературі можна знайти кілька підходів до визначення громадянського суспільства. Та все ж часті­ше за все його зміст включає всю недержавну сферу суспіль­них відносин. Як приклад можна навести визначення громадянського суспільства, подане російським політоло­гом К.С. Гаджієвим: «Це система самостійних і не залежних від держави суспільних інститутів і міжособових відносин, які створюють умови для самореалізації окремих індивідів і колективів і через які виражаються і реалізуються при­ватні інтереси і потреби — індивідуальні і колективні».