Співвідношення держави основні підходи

Співвідношення держави і права включає три головні аспекти: єдність, відмінність і взаємодія.

Єдність держави і права має наступні елементи:

1) спільність походження і розвитку. Держава і право
виникли в результаті потреб соціально неоднорідного су­
спільства, що перейшло до відтворюючої економіки. У роз­
витку держави і права виділяються схожі історичні тенден­
ції;

2) спільність чинників, що зумовлюють сутність дер­
жави і права. Ними виступають соціально-економічні від­
носини, ідеологія, культура, традиції суспільства;

3) спільність соціального призначення. Право виступає
як засіб соціального регулювання, а держава є механізмом,
що забезпечує вплив права на суспільні відносини.

Є й інші грані єдності та взаємозумовленості цих кате­
горій. Вони, зокрема, виявляються в ідеї правової держа­
ви-:.-::мгіи:а

Щ

Відмінності випливають уже з визначень цих понять, їхнього онтологічного статусу та суспільної природи:

1) держава є особливою політико-територіальною орга­
нізацією публічної влади, а право — це система офіційно
встановлених та охоронюваних норм, що виступають регу­
ляторами поведінки людей;

2) держава і право відіграють різні ролі в соціальному
регулюванні. Право визначає моделі поведінки людей у
типових ситуаціях, а держава забезпечу є реалізацію цих
моделей, зокрема за допомогою своєї примусової сили;

3) держава і право можуть суперечити одне одному.
Тоді виникає феномен неправової, тоталітарної держави.

Взаємодія держави і права виражається в їхньому різ­номанітному впливі одне на одного. Вплив держави на право полягає перш за все в тому, що вона створює, змінює, удосконалює, охороняє від порушень, запроваджує в жит­тя норми права. Держава або сама встановлює правові нор­ми, або офіційно визнає ті, що вже діють. Вона може також делегувати право приймати окремі юридичні акти громад­ським та іншим недержавним організаціям, надавати силу закону судовим та адміністративним прецедентам, норма­тивним договорам та угодам.

Це означає, що процес формування права може йти як зверху вниз, так і знизу вгору, виростаючи з правил пове­дінки, що склалися в суспільстві, і державі залишається лише закріпити ці правила в законах. У цьому розумінні право створюється всім суспільством. Але, врешті-решт, право виходить все ж таки від держави як офіційного пред­ставника суспільства.

Не менш істотним і різноманітним є зворотний вплив права на державу. Право перш за все легалізує та консти­туює державну діяльність, визначає її загальні межі. За допомогою права закріплюються внутрішня організація держави, її форма, структура, апарат (механізм) управ­ління, статус і компетенція різних органів і посадовців, принцип розподілу влади, оформляються необхідні інсти­тути.

Держава створює право і для регламентації власної ді­яльності. За допомогою права здійснюються завдання і функції держави, проводиться її внутрішня і зовнішня по­літика, законодавчо визначається і закріплюється суспіль­ний лад, стан особистості в суспільстві.

Виділяють два основні типи взаємодії держави і права:

1) держава стоїть над правом і виступає як визначальний
чинник розвитку права. Такий тип держави називають
етатистським. Йому властиві такі риси:

—безумовний пріоритет інтересів державної влади перед
інтересами особи і суспільства, обмеження (а подекуди й
фактична відсутність) прав і свобод особистості;

—підпорядкування законотворчості державній владі,
що приводить до феномену неправового (несправедливого)
закону;

—способи формування й організації влади визначають­
ся не нормативними вимогами, а доцільністю, причому
критерії останньої висуває сама влада;

2) право стоїть над державою, виступаючи обмежувачем
державної влади. Такий тип держави прийнято називати
правовим. Йому властиві такі риси:

- пріоритет інтересів особистості та суспільства перед
державою;

- реальність прав і свобод особистості, гарантованих
державою;

- верховенство правового закону в системі нормативно-
правових актів;

 

—демократичний легальний спосіб формування влади;

—розподіл влади;

—зв'язаність влади правом;

 

- незалежність і авторитет судової влади;

- високий рівень загальної та правової культури грома­
дян;

- взаємна відповідальність держави та особи.