ХІІІ.4.9.9.4.1. Формування й активізація механізмів розриву міжґенераційних зв’язків. Мова повністю виконує свою державнотвірну
функцію тільки тоді, коли обслуговує потреби найширших верств населення. В цьому разі постає найважливішим завдання подолати соціальну неповноту української мови. Російськомовна школа стала засобом розриву міжгенераційних зв’язків.
А.П.ЗАГНІТКО
Урбанізація мала в Україні суто російськомовний характер, внаслідок чого витворювалося своєрідне протистояння міста і села, витворення мовного бар’єру як константної величини. Згідно з переписом 1874 р., який провело в Києві Київське географічне товариство, можна зробити певні спостереження про тодішній стан української мови, хоча такі висновки є надто невідповідними, що мотивується нечіткістю питань анкети. Щодо питання про рідну мову, то пропонувалося зробити вибір між
„общерусским” – літературною російською мовою і його „наріччями” –
„великоросійським”, „малоросійським” і „білоруським” (за теорією
„триєдиного російського народу”). За цим переписом російську мову й її
„наріччя” назвали рідними 80% киян, з-поміж них: 49,32% вважали російську літературну мову, 39,26% – малоросійське наріччя, 9,91% – великоросійське наріччя і 1,51% білоруське (Киевский телеграф. 30.03.1875.
– Цит. за: [Масенко 2004:120]. За цим переписом, уродженці України складали майже 74% населення міста і вони становили більшість серед тих
49,32%, що назвали рідною літературну російську мову, тому що всього
„уродженців Московщини” з-поміж киян було менше 17.000, або 21,5%.
У силу відсутності української мови в місті тут не міг утворитися найбільш значущий елемент урбанізації мови – міський український наддіалект. Російська мова в цих умовах також була позбавлена живого
мовного підґрунтя. І все-таки російська мова м.Києва ХІХ і подальших століть позбавлена її співвіднесеності з національною самоідентифікацією, ментальністю та й політична свідомість киян – українська (пор.: [Забужко Оксана. Інший формат / Упорядник Тарас Прохасько. – Івано-Франківськ,
2003. – С. 20-21]).
ХІІІ.4.9.9.4.2. Російська мова й українська самобутність: лінії дотику. Російська мова в Україні ХІХ – початку ХХ століття була тільки поверховим шаром, який не зачепив глибинних коренів культури, а мовна стихія села несла тенденцію до мовного оновлення. Така тенденція повністю зберігалася до початку 30-х років ХХ століття. Розширення сфери вжитку української мови намітилося в 30-ті роки ХХ ст. Перепис
1926 р. засвідчив кількісну перевагу українців з-поміж киян, пор.: в Києві мешкало 41,6% українців, 25,5% – росіян, 26,3% – євреїв, 3,3% – поляків,
3,3% – представників інших національностей [Енциклопедія українознавства 1994:1011]. Саме в цей час урбаністична культура України почала набирати темпів. Саме цей показник був найтривожнішим для російської мови в Україні, що відразу ж зрозуміли в Москві.
Було вжито адміністративних, репресивних заходів щодо припинення
українізації, дерусифікації, коренізації. Було підірвано основи самобутності українського етносу. Маховик поглинання української мови в
70-80-ті роки на Півдні й Сході охопив навіть містечка і великі села.
Нині українська мова має статус державної, що, звичайно, сприяє підвищенню її престижу. В газетах навіть з’явились публікації щодо специфіки протистояння української і російської мов як опозиції „високої”
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
мови до „низької”, оскільки російською мовою здебільшого розмовляють у побуті, нею ллються брудні потоки „порнухи й чорнухи”. Внаслідок цього українська мова перетворилася на мову духовної і державнотвірної еліти, а російська мова – на мову пролетаріату, широких мас, соціальних низів, дрібної торгівлі та прикладного технічного забезпечення (журнал
„Дивослово”, публікації в „Інтернеті”).
Треба бути свідомим, що елітарність мови не засвідчує її універсальність, повноту функцій. Для консолідації суспільства необхідно,
щоб відповідною мовою користувалася більшість і визнавала право цієї
мови на покриття усіх визначальних сфер для держави. Саме в цьому полягає одне з найактуальніших завдань розширення сфери української мови, її простору.
Нинішнє урбаністичне середовище створює комфортні умови для
російської мови. Тому, як правило, навіть ті, хто в побуті користується українською мовою, в умовах вулиці переходить на російську. Якщо більшість відторгає мову, наприклад, на мітингу, то вона не сприймає цю мову навіть як репрезентант держави. На сьогодні немає вибору мови спілкування в місті на Півдні чи на Сході України, оскільки неформальне міське середовище суворо детерміноване російськомовною атмосферою міст (при поблажливому ставленні до суржику, розпізнавання „свого”).
ХІІІ.4.9.9.4.3. Українська Держава – єдиний мовно-державний простір. Двомовність в Україні – це модель поступового переходу в умовах Радянського Союзу до суцільної мовної одноманітності, тотожності (теза про
„нову історичну спільність – радянський народ” і ґрунтувалася саме на мовних і культурницьких ознаках). Збереження такої ж двомовності сьогодні, посилення російськомовного побутового, технічного компонента засвідчує тільки прагнення відновити колишню цілісність (державну, імперську, навіть за умови проголошення „гуманної імперії” (А.Чубайс); свого часу усі імперії розпочиналися як гуманні, оскільки сильніший народ, нація прагнули нести свою культуру у відсталі, на їхній погляд, провінції) в усіх її виявах, оскільки посилюване всіма засобами масової інформації почуття ностальгії за прекрасним минулим, неосяжними просторами дозволяє досить вправно маніпулювати масовою свідомістю. Одним з визначальних параметрів цієї свідомості постає російська мова, оскільки у свідомості середньостатистичного мешканця вона сприймається як єдиний простір, розчленований на територіальні шматки.
Російська мова в Україні ніколи глибинно не засвоювалася, здебільшого вона охоплює обмежену кількість лексем (за Ю.Андруховичем, мова з двох сотень слів, такий собі російський „піджин”
(до цього можна додати – стрижені голови, спортивні китайські штани, сірість фізіономій, цитати з фільмів про різноманітних „бригадирів” та
„високоелітні бригади” з суперавто та супермобільними телефонами як найвищий авторитет суспільства, зразок для наслідування), що може тільки сигналізувати про духовне зубожіння, духовну „люмпенізацію”.
А.П.ЗАГНІТКО
Важливим чинником є самоасиміляція, оскільки абсолютна більшість сучасної культури в Україні є не українською, то молоде покоління включається в пізнання життєвих позицій через російськомовну продукцію. Українська ж на цьому тлі має суто „музейний” вимір. Це сприяє відчуженню від інтересів Української Держави, набуттю стереотипних оцінок, сповідуваних у чужому менталітеті, і прагненню перенести такі оцінки на власний ґрунт.
Сьогодні функціонування української і російської мов у ряді випадків нагадує диглосію, коли різні мови диференціюються за сферами вжитку. Такою ситуація не може залишатися довго: без належної підтримки українська мова (культура та ін.) втратить повністю свої позиції, що, поза всяким сумнівом, призведе до абсолютного позбавлення державності, невміння чітко диференціювати свої інтереси й інтереси народу чи держави, мовою яких користуєшся.
ХІІІ.4.10. Мовленнєва і немовленнєва комунікація. В соціолінгвістиці комунікація – це синонім спілкування, пор. також похідні: комунікативна ситуація, комуніканти (= учасники комунікативної ситуації) та ін. Комунікація може бути мовленнєвою і немовленнєвою (за іншою термінологією: вербальною і невербальною – від лат. verbum „слово, вираз”). Так, спілкування в ряді спортивних ігор (баскетбол, футбол,
волейбол) не обов’язково охоплює вербальний компонент або допускає його мінімально – як виклики: Пас! Беру! та ін. Не будь-яка фізична робота вимагає словесного спілкування, пор.: у цехах з високим рівнем шуму – штампувальний, ливарний – обходяться без слів, використовуючи різноманітні жести.
Переважна частина видів людської комунікації відбувається за
допомогою мовлення. Ці різновиди насамперед і цікавлять соціолінгвістів. Мовленнєва комунікація відбувається в межах комунікативної ситуації.
ХІІІ.4.10.1. Комунікативна ситуація. Комунікативна ситуація складається з: 1) мовця (адресанта); 2) слухача (адресата); 3) відношень між мовцем і слухачем і пов’язана з цим; 4) тональності спілкування (офіційна – нейтральна – дружня); 5) мети; 6) засобу спілкування (мова або її підсистема – діалект, стиль, а також парамовні засоби – жести, міміка);
7) способу спілкування (усний / письмовий, контактний / дистантний);
8) місця спілкування. Ці компоненти є ситуативно змінними. Зміна кожного з них зумовлює зміну комунікативної ситуації. Так, спілкування судді і свідків у залі судових засідань характеризується високим рівнем офіційності, чому підпорядковані й відповідні мовні засоби: змінюється місце, але усі інші ситуативні змінні зберігаються незмінними.
Звертання судді до свідка з метою вияснення біографічних даних передбачає форму питань і відповідей з належними синтаксичними властивостями діалогу (еліптичні висловлення, повтори тощо). Звертання судді до свідка з метою відтворити свідчення останнього на попередньому слідстві передбачає домінування монологу судді і лише підтверджувальну
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
або заперечувальну реакцію свідка (змінюється мета спілкування, зі збереженням усіх інших ситуативних змінних).
ХІІІ.4.10.2. Мовленнєве спілкування, мовленнєва поведінка, мовленнєвий акт. Усі названі величини мають стосунок до мовленнєвої комунікації. Мовленнєве спілкування – це синонім терміна мовленнєва комунікація. Обидва синоніми позначають двобічний процес, взаємодію людей під час спілкування. Термін мовленнєва поведінка акцентує на однобічності процесу: ним позначено ті властивості й особливості, якими розрізняються мовлення і мовленнєві реакції одного з учасників комунікативної ситуації – або мовця (адресанта), або слухача (адресата). Термін мовленнєва поведінка застосовують у випадку опису монологічних форм мовлення, наприклад комунікативних ситуацій лекції, виступи на зборах, мітингу та ін. В аналізі діалогу важливим є розкриття механізмів взаємних мовленнєвих дій, а не лише мовленнєвої поведінки учасників. Отже, поняття мовленнєве спілкування охоплює і поняття мовленнєвої поведінки (про розмежування термінів мовленнєве спілкування і мовленнєва поведінка див. також: [Винокур 1993]).
Термін мовленнєвий акт позначає конкретні мовленнєві дії мовця в межах тієї чи іншої комунікативної ситуації. Наприклад, у ситуації купівлі товару на ярмарку між покупцем і продавцем можливий діалог, що містить
різні мовленнєві акти: запит про інформацію (– Скільки коштує ця річ? Хто виробник? З якого вона матеріалу?), повідомлення (— Дві тисячі; Китай; Натуральний шовк), прохання (– Відкладіть, будь ласка, я сходжу по гроші), звинувачення (– Ви мені неправильно порахували!), погрозу (– Я звернусь до комітету захисту прав споживача!) та ін.
У середині XX ст. англійський філософ Дж.Остін започаткував теорію
мовленнєвих актів. Його ідеї розвивали американські учені Дж.Сьорл і Г.Грайс. Вони опрацювали теорію мовленнєвих актів, у якій констатували ряд характерних для мовленнєвої комунікації закономірностей і сформулювали принципи й постулати, дотримування яких робить успішним той чи інший мовленнєвий акт і загалом мовленнєву комунікацію (див.: [Грайс 1985:222-223]).
Подальше опрацювання цієї теорії спрямоване на встановлення правил
мовленнєвого спілкування, що не лише враховували б закономірності використання мовних засобів, але й визначали їх поєднання залежно від характеру комунікативної ситуації, пор. правила мовленнєвого спілкування, запропоновані американською дослідницею С.Ервін-Трипп [Ervin-Тripp 1971]. Сам термін правило вона використовує для опису, тобто для констатації окремих типових актів комунікації.
С.Ервін-Трипп розмежовує три типи правил: 1) правила добору мовних засобів: а) спільні для всіх соціальних верств; б) специфічні для різних соціальних верств і груп (пор.: вибір форми звертання, національна і соціальна різниця в цьому виборі); 2) правила лінеарності, тобто послідовності мовленнєвих дій у процесі комунікації: вітання, подяка та ін.
А.П.ЗАГНІТКО
У межах цих правил розглядаються формули прощання, запрошення і под.;
3) правила супряжності, тобто правила поєднання в одному контексті тих або інших лексичних, фонетичних, інтонаційних, синтаксичних та інших одиниць і властивостей. Підтипи цих правил: а) горизонтальні, що визначають відношення між одиницями бесіди в часі (їх хронологічну послідовність), і б) вертикальні, що визначають співвідношення в даних комунікативних умовах одиниць різних рівнів мовної структури (пор.: у відповідній синтаксичній конструкції може використовуватися тільки певна лексика і под.).
ХІІІ.4.10.3. Комунікативна компетенція носія мови. У процесі мовленнєвої комунікації люди користуються засобами мови для побудови висловлень, що були б зрозумілі адресату. Знання тільки словника і граматики недостатньо для того, щоб спілкування було вдалим: треба
знати ще умови вживання тих або інших мовних одиниць і їхніх поєднань. Отже, крім власне-граматики, носій мови повинен засвоїти „ситуативну граматику”, яка визначає використання мови не тільки згідно зі смислом лексичних одиниць і правилами їхнього поєднання в реченні, але й залежно від характеру відношень між мовцем й адресатом, від мети спілкування і від інших чинників, які разом з власне-мовними знаннями складають комунікативну компетенцію носія мови.
Р.Якобсон звернув увагу на те, що як слухачу людині властивий вищий рівень мовної компетенції, ніж у ролі мовця [Якобсон 1985:382]. Ця невідповідність відображає фундаментальну різницю між двома інтелектуальними категоріями – знанням і володінням. Знання, наприклад, мови, може бути пасивним, у той час як володіння мовою передбачає наявність відповідних активних навичок у користуванні мовними засобами.
До сфери комунікативної компетенції належать правила етикету (в українському мовному співтоваристві вони торкаються, зокрема, вживання займенників ти і ви, в японській і корейській – різноманітних дієслівних форм ввічливості), правила спілкування дитини з дорослими, правила дотримання „соціальної дистанції” та ін. Більша частина цих правил і стратегій – „неписані”: ще не створені ситуативні граматики.
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
ВИСНОВКИ
Розгляд сучасних лінгвістичних теорій є досить складним явищем, оскільки кожна з них характеризується багатоаспектністю, наявність нерівнорядних підходів до кваліфікації тих чи інших явищ. Водночас аналіз певного мовознавчого напряму є відносним, оскільки йому притаманна внутрішня і зовнішня динаміка. Здебільшого легко кваліфікувати тільки загальне тло певного напряму й окреслювати загальноконцептуальні підходи типу функціональний, коґнітивний, формальний, пам’ятаючи про те, що кожен з них репрезентований у працях різних вчених й інколи різних наукових шкіл з власним баченням цілого ряду мовних явищ і відповідної їхньої кваліфікації. Підтвердженням цього може бути функціональний напрям і багато інших. Так, сучасний розгляд генеративної граматики не може бути повним і вичерпним без заглиблення у специфіку неохомськіанства та багатьох інших течій і напрямів, що прямо / опосередковано розвивають основні постулати фундаторів цієї теорії.
Особливо своєрідним є розвиток психолінгвістичного, соціолінгвістичного, коґнітологічного, нейропсихолінгвістичного та інших напрямів, що постали внаслідок синтезу лінгвістичної теорії з іншими науками і дають теоретичне обґрунтування цілого ряду суто прикладних
досліджень. Їхнє постання пов’язано із всесвітньо відомими лінгвістами ХІХ-ХХ століть, що своїми неординарними підходами простежували статус форми не тільки в мовній системі, але й окреслювали і з’ясовували ступінь її входження в національно-етнічну пам’ять, маркованість того чи іншого граматичного (морфологічного, словотвірного і синтаксичного) відповідним національно закріпленим змістом. Свого часу дещо
новаторська теза І.О.Бодуена де Куртене про „сексуальну наповненість” граматичного роду іменників у слов’янських мовах та її замкнутість на відповідну народну і національну ментальність сьогодні не постає такою, оскільки студії в галузі етнолінгвістики і етнопсихолінгвістики дозволили по-іншому подивитися на усталені граматичні форми і розглянути їх зміст в антропоморфному аспекті. З цим пов’язані і різноманітні (ономасіологічний, семасіологічний, гносеологічний, референційний,
когнітивний, семіотичний та ін.) підходи до аналізу метафори і її розгляд через призму національно-мовної картини світу, з одного боку, і співвідношення з відповідними концептами та їхнім статусом у національно-коґнітивній, соціально-коґнітивній, корпоративно- коґнітивній, індивідуально-когнітивній картинах світу, з іншого боку. Не менш суттєвим у сучасній лінгвістиці постає з’ясування специфіки
мовленнєвої діяльності особистості й окреслення її співвідношення з традиційно визначуваними мовою і мовленням, статусу асоціативно- вербальної сітки в самовияві мовця. В українській лінгвістиці останніх років активно опрацьовується теорія мовленнєвих жанрів, концептуальні засади комунікативної лінгвістики, що в номінативно-екзистенційній
А.П.ЗАГНІТКО
парадигмі постає особливо значущим і вартісним, оскільки дозволяє подивитися на її тріадність (теорія номінації, теорія референції і теорія комунікативних (мовленнєвих) жанрів) по-новому і водночас простежити закономірності співвідношення цих трьох елементів. У з’ясуванні специфіки системи і структури морфологічних категорій було встановлено особливі спектри міжчастиномовної / внутрішньокатегорійної та міжкатегорійної / внутрішньокатегорійної взаємодії, взаємовияву, взаємовпливу, взаємозумовленості, взаємокорелятивності, що дає цілком закономірні підстави стверджувати наявність подібних площин не тільки на формально-граматичному (власне-синтаксичному) ярусі реченнєвої структури, але й на семантико-синтаксичному, логічному (власне- семантичному, аналоговому), комунікативному. Послідовний розгляд різних ярусів реченнєвої структури уможливлює встановлення чітких критеріїв для диференціації речення і висловлення з коректним визначенням інваріантних репрезентацій кожного з них.
Сучасні лінгвістичні теорії ніякою мірою не заперечують одна одну, а тільки взаємодоповнюють. Різноманітність концепцій і напрямів мотивується тим багатством мови, її взаємодією з національним духом народу і можливістю максимального самовияву особистості тільки завдяки мові. Усе суще стає реальним і доступним не тільки для індивідуума, але й
для ознайомлення інших з ним завдяки його о-словленню. Мова – це не тільки звуки і слова, відповідні синтаксичні конструкції, це насамперед душа кожного мовця. Взаємозв’язок мовця і мови виступає активним такою мірою, якою мовець проник у глибини мовного світу і наскільки володіє усією обертонікою слова з його національно-ментальним ореолом. В іншому разі – „слово мовчатиме” (за Ліною Костенко), не
промовлятимуть через слово й усі попередні покоління і наступні покоління не дізнаються, що осмислював і чим жив відповідний індивід.
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АВС – асоціативно-вербальна сітка
ЛЭС – Лингвистический энциклопедический словарь
РАС – Російський асоціативний словник
СУМ – Словник української мови
УПК – універсально-предметний код
КФ – комунікативні фрагменти
ЕМГ – електроміограми
МПЛШ – Московська психолінгвістична школа
КС – коґнітивні структури
ФКС – феноменологічні коґнітивні структури
ЛКС – лінгвістичні коґнітивні структури
ОВ-теорія – теорія управління та зв’язування (теорія принципів та параметрів)
А.П.ЗАГНІТКО
Література
Адамец 1978: Адамец П. Образование предложений из пропозиций. – Praha: Univer. Karlova, 1978. – 160 c.
Ажнюк 1999: Ажнюк Б.М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна. – К.: Рідна мова, 1999. – 348 c.
Алефиренко 2005: Алефиренко Н. Спорные проблемы семантики. – М.: Гнозис, 2005. – 326 с.
Алпатов 1991: Алпатов В.М История одного мифа. – М.: Наука, 1991. – 287 c.
Амирова 1985: Амирова Т.А. Функциональная взаимосвязь звукового и письменного языка. – М.: Наука, 1985. – 391 c.
Антисуржик 1974: Антисуржик / За заг. ред. Олександри Сербенської. –
Львів, 1974. – 126 c.
Антоненко-Давидович 1991: Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.,
1991. – 345 c.
Апресян 1986: Апресян Ю.Д. Перформативы в грамматике и словаре // Известия АН СССР: Сер. лит-ры и языка. – 1986. – Т. 45. – № 3. – C. 45-58.
Апресян 1995: Апресян Ю.Д. Интегральное описание языка и системная лексикография. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1995. – 766 с.
Апресян 1995(а): Апресян Ю.Д. Избранные труды. – Т. 1: Лексическая семантика. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Школа «Языки русской культуры», Издательская фирма «Восточная литература», 1995. – VIIIc., 472 c.
Аристотель 1978: Аристотель. Сочинения: В 4-х т. – М.: Мысль, 1976 – 1983.
– Т. ІІ. – М.: Мысль, 1978. – 456 с.
Арутюнова 1976: Артуюнова Н.Д. Предложение и его смысл. – М.: Наука,
1976. – 383 с.
Арутюнова 1982: Арутюнова Н. Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XIII: Логика и лингвистика (Проблемы референции). – М.: Радуга, 1982. – С. 5-40.
Арутюнова 1988: Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. – М.: Наука, 1988. – 340 c.
Арутюнова 1990: Арутюнова Н.Д. Референция // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 411-412.
Арутюнова 1998: Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 896 с.
Арутюнова, Падучева 1985: Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. XVI. – М.: Прогресс, 1985. – С. 6-32.
Ахманова 1969: Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Сов. энциклопедия, 1969. – 567 c.
Баранов 1990: Баранов А.Н. Идеографический словарь русского языка. – Вып. 1. –
М.: Прометей, 1990. – 256 с.
Баранов, Добровольский 1996: Баранов А.Н., Добровольский Д.О. (ред.).
Англо-русский словарь по лингвистике и семиотике. – М.: Наука, 1996. – 698 с.
Баранов, Караулов 1991: Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора (материалы к словарю). – М.: Изд-во Института русского языка, 1991. – 193 с.
Баранов, Плунгян, Рахилина 1993: Баранов А.Н., Плунгян В.А., Рахилина Е.В. Путеводитель по дискурсивным словам русского языка. – М.: Помовский и партнеры, 1993. – 189 c.
Барт 1989: Барт Р. Разделение языков // Избранные работы. Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, 1989. – С. 519-534.
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
Барт 1989(а): Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс,
1989. – 409 c.
Бахтин 1975: Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. – М.: Художественная литература, 1975. – 498 с.
Бацевич 2000: Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. – Львів: Львів. ун-т, 2000. – 236 с.
Бацевич 2004: Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики. – Київ: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 344 с.
Бацевич 2005: Бацевич Ф. Лінгвістична генологія: Проблеми і перспективи. –
Львів: ПАЇС, 2005. – 264 с.
Бацевич 2006: Бацевич Ф. Вступ до лінгвістичної генології. – Київ: Видавничий центр „Академія”, 2006. – 248 с.
Бацевич, Космеда 1997: Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. – Львів: Світ, 1997. – 392 c.
Безяева 2002: Безяева М.Г. Семантика коммуникативного уровня звучащего языка. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2002. – 752 с.
Белецкий 1993: Белецкий А. Предрассудки вокруг языка и языков //
Collegium. – 1993. – № 2. – C. 23-31.
Белодед 1974: Белодед И.К. Язык и идеологическая борьба. – К.: Наукова думка, 1974. – 243 с.
Белодед 1981: Белодед И.К. Всяк сущий в ней язык... – К.: Наукова думка,
1981. – 302 с.
Беляевская 1994: Беляевская Е.Г. Когнитивные основания изучения семантики слова // Структуры представления знаний в языке. – М., 1994. – С. 87-110.
Бенвенист 1974: Бенвенист Э. Природа языкового знака // Общая лингвистика. – М.: Прогресс, 1974. – C. 132-187.
Бирвиш 1981: Бирвиш М. Семантика // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. Х: Лингвистическая семантика. – М.: Прогресс, 1981. – С. 177-199.
Блакар 1987: Блакар Р. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействия. – М.: Прогресс, 1987. – C. 92-134.
Богин 2001: Богин Г.И. Обретение способности понимать: Введение в филологическую герменевтику. – Тверь: Изд-во Тверьск. ун-та, 2001. – 312 с.
Бодуэн де Куртенэ 1963: Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию. – Т.1-2. – М.: Наука, 1963. – 567 с.
Бондарко 1984: Бондарко А.В. Функциональная лингвистика. – Л.: Наука,
1984. – 136 с.
Брежнев 1974: Брежнев Л.И. Ленинским курсом. Речи и статьи. – Т. 4. – М.: Политиздат, 1974. – 503 с.
Будагов 1974: Будагов Р.А. Человек и его язык. – М.: Изд-во Московского ун-
та, 1974. – 321 c.
Булаховський 1975: Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов // Булаховський Л.А. Вибрані праці в п’яти томах. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. І.
– C. 56-203.
Булыгина, Шмелев 1997: Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). – М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. – 367 с.
Бюллер 1993: Бюллер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка. –
М.: Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1993. – 528 с.
Вайнрайх 1979: Вайнрайх У. Языковые контакты. Состояние и проблемы исследования / Пер. с англ. Ю.А.Жлуктенко. – К.: Вища школа, 1979. – 467 c.
Вахек 1967: Вахек Й. К проблеме письменного языка // Пражский лингвистический кружок. – М.: Прогресс, 1967. – C. 45-56.
А.П.ЗАГНІТКО
Ван Дейк 1989: Ван Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. – М.: Прогресс, 1989. – 408 с.
Вежбицкая 1996: Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. – М.: Русские словари, 1996. – 655 c.
Вендлер 1982: Вендлер З. Сингулярные термы // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. ХІІІ: Логика и лингвистика (Проблемы референции). – М.: Радуга,
1982. – С. 203-236.
Виноградов 1990: Виноградов В.А. Идиолект // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 171.
Виноградов 1971: Виноградов В.В. О теории художественной речи. – М.: Высшая наука, 1971. – 210 с.
Виноградов 1980: Виноградов В.В. О художественной прозе // О языке художественной прозы. - М.: Наука, 1980. – С. 56-175.
Винокур 1991: Винокур Г.О. О языке художественной литературы. – М.: Высшая школа, 1991. – 356 с.
Винокур 1993: Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий. Варианты речевого поведения. – М.: Наука, 1993. – 507 с.
Витгенштейн 1994: Витгенштейн Л. Философские работы (часть 1) / Перевод с немецкого М.С.Козловой, Ю.А.Асеева. – М.: Гнозис, 1994. – 467 с.
Вихованець 1988: Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988. – 256 с.
Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наукова думка, 1992. – 224 с.
Вихованець 1997: Вихованець І.Р. Визначальний принцип українського правопису // Український правопис: так і ні. – К.: Рідна мова, 1997. – С. 175-177.
Волков, Миклуш 2000: Волков В.В., Миклуш М. Идеографическое описание русского языка. – Прешов: Наука, 2000. – 190 с.
Волошинов 1995: Волошинов В.Н. Философия и социология гуманитарных наук. – СПб.: Изд-во «Acta-Пресс Ltd», 1995. – 412 с.
Врублевська 2002: Врублевська Галина. Суржик як елемент міської субкультури // Урок української. – 2002. – № 11-12. – С. 45-52.
Выготский 1984: Выготский Л.С. Орудие и знак в развитии ребенка // Выготский Л.С. Собрание сочинений. – М.: Наука, 1984. – С. 5-90.
Гаспаров 1996: Гаспаров Б.М. Язык. Память. Образ. Лингвистика языкового существования. – М.: Наука, 1996. – 478 с.
Гаспаров 1998: Гаспаров Б.М. Почему я перестал быть структуралистом? // Московско-тартусская семиотическая школа. История, воспоминания, размышления. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1998. – C. 48-59.
Гельб 1982: Гельб И.Е. Опыт изучения письма. Основы грамматологии. – М.: Прогресс, 1982. – 397 c.
Голоскевич 1994: Голоскевич Г. Правописний словник (за нормами Українського Правопису Всеукраїнської Академії наук. Харків, 1929 р.). – Вид. 12. – Нью- Йорк та ін.: НТШ ім.. Шевченка, 1994 (препринт 1-го вид. 1930 р.). – 460 c.
Горелов, Седов 1997: Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики. –
М.: Школа „Языки русской культуры”, 1997. – 487 с.
Городенська 1992: Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К.: Наукова думка, 1992. – 192 c.
Грабович 1995: Грабович Г. Семантика котляревщини // Сучасність. – 1995. –
№ 5. – C. 123-145.
Грамматика 1998: Грамматика общая и рациональная Пор-Рояля. – М.: ИГ
«Прогресс», 1998. – 134 c.
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
Грайс 1985: Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XVI: Лингвистическая прагматика. – М.: Прогресс, 1985. – С. 217-237.
Гридин 1975: Гридин В.Н. К проблеме роли мотивации в порождении речевого высказывания // Проблемы психолингвистики. – М.: Наука, 1965. – С. 56-63.
Грицак 1996: Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. – К.: Аспис, 1996. – 467 с.
Грот 1876: Грот Я.К Спорные вопросы русского правописания от Петра
Великого доныне. – СПб., 1876. – 460 c.
Гак 1986: Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Синтаксис.
– М.: Высшая школа, 1986. – 312 с.
Гиро 1980: Гиро П. Разделы и направления стилистики и их направления // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. IX: Лингвостилистика. – М.: Прогресс, 1980. – С. 35-68.
Горелов, Седов 1997: Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики. – М.: Высшая школа, 1997. – 542 с.
Гудман 1989: Гудман Б.А. Идентификация референта и связанные с ней коммуникативные неудачи // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XXIV: Компьютерная лингвистика. – М.: Прогресс, 1989. – С. 209-258.
Ґадамер 1988: Ґадамер Ґ.-Ґ. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. – К.: Юніверс, 1988. – 400 с.
Ґадамер 2000: Ґадамер Ґ.-Ґ. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. – К.: Юніверс, 2000. – 456 с.
Гиндин 1971: Гиндин С.И. Связный текст: формальное определение и элементы типологии. – М.: Просвещение, 1971. – 156 с.
Гиро 1980: Гиро П. Разделы и направления стилистики и их проблематика // Новое в зарубежной лингвистике: Вып.ІХ: Лингвостилистика. – М.: Прогресс, 1980. – С. 35-68.
Гридин 1985: Гридин В.М. К проблеме роли мотивации в порождении речевого высказывания // Проблемы психолингвистики. – М.: Наука, 1985. – С. 56-63.
Гумбольдт 1984: Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1984. – 498 с.
Гуссерль 1999: Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. – Т. 1. –
756 с.
Даммит 1987:, Даммит М. Что такое теория значения // Философия. Логика. Язык. – М.: Прогресс, 1987. – С. 127-212.
Данеш 1988: Данеш Ф. Позиции и оценочные критерии при кодификации // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. ХХ. – М.: Прогресс, 1988. – C. 123-143.
Делл’Агата 1998: Делл’Агата Д. Николай Трубецкой и проблема украинского языка // Слово и культура. Памяти Н.И.Толстого. – Т. 1. – М.: Индрик, 1998. – C. 165-181.
Демьянков 1986: Демьянков В.З. Новые тенденции в американской лингвистике 1970-80-х гг. // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка. – 1986. – Т.45. –
№ 3. – С. 224-234.
Демьянков 1992: Демьянков В.З. Когнитивизм, когниция, язык и лингвистическая теория // Язык и структуры представления знаний. – М.: Наука, 1992.
– С. 39-77.
Демьянков 1994: Демьянков В.З. Морфологическая интерпретация текста и ее моделирование. – М.: Наука, 1994. – 234 с.
Демьянков 1994(а): Демьянков В.З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // Вопросы языкознания. – 1994. – № 4. – С. 17-33
А.П.ЗАГНІТКО
Демьянков 1994(б): Демьянков В.З. Теория прототипов в семантике и прагматике языка // Структуры представления знаний в языке. – М.: Наука, 1994. – С. 32-86.
Демьянков 1995: Демьянков В.З. Доминирующие лингвистические теории в конце ХХ века // Язык и наука конца 20 века / Под ред. акад. Ю.С.Степанова. – М.: Изд- во Ин-та русского языка, 1995. – С. 239-320.
Джонсон-Лэрд 1988: Джонсон-Лэрд Ф. Процедурная семантика и психология значения // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. ХХІІІ: Когнитивные аспекты языка.
– М.: Прогресс, 1988. – С. 234-257.
Дзюба 1990: Дзюба І. Від автора: з відстані чверті століття // Вітчизна. – 1990.
– № 5-8. – С. 123-146.
Дзюба 1990(а): Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? // Вітчизна. – 1990.
– № 5-8. – С. 45-156.
Дзюба 1998: Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація?. – К.: Український письменник, 1998. – 256 с.
Дискурсивные 1998: Дискурсивные слова русского языка: опыт контекстно-
семантического описания. – М.: Метатекст, 1998. – 398 с.
Дильтей 2001: Дильтей В. Герменевтика и теория литературы // Собрание сочинений в шести томах. – М.: «Дом интеллектуальной книги», 2001. – Т. IV. – С. 45-97.
Добровольский 1996: Добровольский Д.О., Караулов Ю.Н. Асооциативный фразеологический словарь русского языка. – М.: Наука, 1996. – 596 с.
Доннелан 1982: Доннелан К.С. Референция и определенные дескрипции // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XIII: Логика и лингвистика (Проблемы референции). – М.: Радуга, 1982. – С. 134-160.
Дюкро 1982: Дюкро О. Неопределенные выражения и высказывания // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. ХІІІ: Логика и лингвистика (Проблемы референции). – М.: Прогресс, 1982. – С. 263-291.
Енциклопедія 1994: Енциклопедія українознавства. – Т. 3. – Львів, 1994. –
С. 805-1200.
Енциклопедія 2003: Енциклопедія постмодернізму / За ред. Чарльза Е.Вінквіста та Віктора Е.Тейлора. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2003. – 503 с.
Ермакова, Земская 1993: Ермакова О.П., Земская Е.А. К построению типологии коммуникативных неудач (на материале естественного русского диалога) // Русский язык и его функционирование. Коммуникативно-прагматический аспект. – М.: Наука, 1993. – С. 30-64.
Єрмоленко, Русанівський 1970: Єрмоленко С.Я., Русанівський В.М. Літературна мова і художній переклад // Мовознавство. – 1970. – № 3. – С. 3-18.
Єрмоленко, Харитонова 1998: Єрмоленко С.С., Харитонова Т.А., Ткаченко О.Б., Яворська Г.М., Ткаченко В.А., Шамота А.М. Мова в культурі народу (план- проспект) // Мовознавство. – 1998. – № 4-5. – С. 3-19.
Женетт 1998: Женетт Ж. Фигуры: В 2-х т. М.: Изд-во имени Сабашниковых,
1998. – Т. І. – 587 с.
Живов 1996: Живов В.М. Язык и культура в России ХVIII века. – М.: Школа
«Языки русской культуры», 1996. – 423 с.
Жовтобрюх 1975: Жовтобрюх М.А. Взаємодія української літературної мови і діалектів // Мовознавство. – 1975. – № 1. – С. 19-31.
Жовтобрюх 1991: Жовтобрюх М.А. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918-1941). – К.: Наукова думка, 1991. – 260 с.
Жовтобрюх 1997: Жовтобрюх М.А. Про наш правопис // Український правопис: так і ні. – К.: Рідна мова, 1997. – С. 48-61.
Забужко 1999: Забужко Оксана. Мова і влада // Хроніка від Фортінбраса. – К.,
1999. – С. 11-45.
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
Забужко 2003: Забужко Оксана. Інший формат / Упорядник Тарас Прохасько.
– Івано-Франківськ, 2003. – С. 20-21.
Загнітко 1996: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 1996. – 437 с.
Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 2001. – 662 с.
Загнітко 1996(1): Загнітко А.П. Український синтаксис: У 2-х ч. – Ч.1. – К.: ІЗМН, 1996. – 201 с.
Загнітко 2002: Загнітко А.П. Актуальні проблеми сучасної української лінгвістики. – Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 2002. – 45 с.
Зайцева 1991: Зайцева З.Н. Мартин Хайдеггер: Язык и время // Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. Избранные статьи позднего периода творчества. – М.: Высшая школа, 1991. – С. 159-177.
Залевская 1977: Залевская А.А. Проблемы организации внутреннего лексикона человека. – Калинин, 1977. – 83 с.
Залевская 1985: Залевская А.А. Информационный тезаурус человека как база речемыслительной деятельности // Исследование речевого мышления в психолингвистике. – М., 1985.– С.150-171.
Зализняк 1989: Зализняк А.М. Словообразовательные категории как одно из проявлений языковой асимметрии // Вопросы грамматической асимметрии. – Ташкент: Изд-во Ташкентск. ун-та, 1989. – С. 32-51.
Затонський 1933: Затонський В.П. З питань національної політики на Україні
// Більшовик України. – 1933. – Ч. 11-12. – С. 110-119.
Затонський 1933(а): Затонський Д. З питань національної політики на Україні
// Більшовик України. – 1933. – № 9-10. – С. 111-121.
Захаренко 1997: Захаренко И.В. К вопросу о каноне и эталоне в сфере прецедентных феноменов // Язык, сознание, коммуникация. – М.: Филология, 1997. – С. 34-56.
Зимняя 1991: Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в школе. – М.: Просвещение, 1991. – 423 с.
Зиндер 1987: Зиндер Л.Р. Очерк общей теории письма. – Л.: Наука, 1987. – 253 с.
Золотова, Онипенко, Сидорова 1998: Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамматика русского языка. – М.: Изд-во Моск. ун- та, Ин-та русского языка РАН, 1998. – 528 с.
Исаченко 1962: Исаченко А.В. К вопросу о структурной типологии словарного состава славянских языков // Slavia. – 1963. – Roč. 27. – Seš. 3. – S. 336-349.
Кант 1999: Кант И. Критика чистого разума. – М.: Наука, 1999. – 512 с.
Караванський 1994: Караванський Св. Секрети української мови: Науково- популярна розвідка з додатком словничків репресованої та забутої лексики. – К.: Довіра, 1994. – 320 с.
Караванський 1998: Караванський Св. Російсько-український словник складної лексики. – К.: Довіра, 1998. – 567 с.
Караванський 2001: Караванський Св. Пошук українського слова, або боротьба за національне „Я”. – К.: Довіра, 2001. – 196 с.
Караванський 1993: Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.: Кобза, 1993. – 475 с.
Караулов 1987: Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность.– М.:
Наука, 1987. – 496 с.
Караулов 1992: Караулов Ю.Н. Словарь Пушкина и эволюция русской языковой способности. – М.: Наука, 1992. – 352 с.
Караулов 1999: Караулов Ю.Н. Активная грамматика и ассоциативно-
вербальная сеть. – М.: ИРЯ РАН, 1999. – 180 с.
А.П.ЗАГНІТКО
Каринский 1914: Каринский М.И. Разногласие в школе нового эмпиризма по вопросу об истинных самоочевидных. – Пг., 1914. – С.373-374
Кознарський 1998: Кознарський Тарас. Нотатки на берегах макабресок // Критика. – 1998. – Травень. – С. 87-95.
Коул 1997: Коул М. Культурно-историческая психология: Наука будущего. –
М.: Наука, 1997. – 432 с.
Кифер 1985: Кифер Ф. О пресуппозициях // Новое в зарубежной лингвистике: Вып.VIII: Лингвистика текста. – М.: Прогресс, 1985. – С. 337-396.
Кондаков 1975: Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М.: Наука,
1975. – 756 с.
Косериу 1960: Косериу Э. Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвистике: Вып. ІІІ. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1960. – С. 160-198.
Космеда 2000: Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 2000. – 350 с.
Костомаров 1994: Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи. Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1994. – 234 с.
Красных 2001: Красных В. Основы психолингвистики и теории коммуникации: Курс лекций. – М.: ИТДГК «Гнозис», 2001. – 270 с.
Краткий 1996: Краткий словарь когнитивных терминов / Под общ. ред. Е.С.Кубряковой. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. – 245 с.
Куайн 1982: Куайн У.О. Референция и модальность // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. ХІІІ: Логика и лингвистика (Проблемы референции). – М.: Радуга,
1982. – С. 87-108.
Кубрякова 1991: Кубрякова Е.С. Обеспечение речевой деятельности и проблема внутреннего лексикона // Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи. – М.: Наука, 1991. – С. 82-140.
Кубрякова 1991(а): Кубрякова Е.С. Память и ее роль в исследовании речевой деятельности // Текст в коммуникации. – М.: Наука, 1991. – С. 4-21
Кубрякова 1992(а): Кубрякова Е.С. Проблемы представления знаний в современной науке и роль лингвистики в решении этих проблем // Язык и структуры преставления знаний. – М.: Наука, 1992. – С. 4-38.
Кубрякова 1994: Кубрякова Е.С. Начальные этапы становления когнитивизма: лингвистика – психология – когнитивная наука // Вопросы языкознания.
– 1994. – № 4. – С. 23-45.
Кубрякова 1994(а): Кубрякова Е.С. Проблемы представления знаний в языке
// Структуры представления знаний в языке. – М.: Наука, 1994. – С. 5-31.
Кубрякова 1994(б): Кубрякова Е.С. Парадигмы научного знания в лингвистике и ее современный статус // Изв. РАН. Серия литературы и языка. – 1994. – Т. 53. – № 2. – С. 3-15.
Кубрякова, Шахнарович 1991: Кубрякова Е.С., Шахнарович А.М. Онтогенез речи и формирование языковой способности человека // Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи. – М.: Наука, 1991. – С. 141-220.
Кубрякова, Демьянков 1996: Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов / Под общ. ред. Е.С.Кубряковой. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. – 246 с.
Кузнецов 1984: Кузнецов С.Н. Направления современной интерлингвистики. –
М.: Наука, 1984. – 267 с.
Культура 1984: Культура русской речи в национальных республиках. – К.: Наукова думка, 1984. – 412 с.
Кун 1975: Кун Т. Структура научных революций. – М.: Прогресс, 1975. – 487 с.
Кунип 1986: Кунип У.В. Слово и объект // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XVIII: Логический анализ естественного языка. – М.: Прогресс, 1986. – С. 24-98.
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
Курило 1923: Курило О. Уваги до сучасної української мови. – К., 1923. – 387 с.
Лабов 1975: Лабов У. О механизмах языковых изменений // Новое в лингвистике: Вып. VII: Социолингвистика. – М.: Прогресс, 1975. – С. 45-69.
Лайонз 1978: Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику. – М.: Прогресс, 1978. – 544 с.
Лакофф, Джонсон 1987: Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Язык и моделирование социального взаимодействия. – М.: Прогресс, 1987. – С. 79-101.
Лакофф, Джонсон 1990: Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Теория метафоры.- М.: Прогресс, 1990. – С. 49-76.
Левин 1994: Левин Ю.И. Истина в дискурсе // Семиотика и информатика. –
1994. – Вып. 34. – С. 73-97.
Лексическая 1984: Лексическая основа русского языка: Комплексный учебный словарь / Под ред. Морковкина В.В. – М.: Русский язык, 1984. – 1168 с.
Ленець 2000: Ленець К.В. Суржик // Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2000. – С. 616.
Леонтьев 1967: Леонтьев А.А. Психолингвистика. – Л.: Наука, 1967. – 497 с.
Леонтьев 1969: Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. – М.: Наука,
1969. – 311 с.
Леонтьев 1997: Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. – М.: Наука, 1997. –
345 с.
Леонтьев 1997(а): Леонтьев А.А. Психология общения. – Изд. 2-е. – М.:
Наука, 1997. – 387 с.
Леонтьев 1994: Леонтьев А.Н. Философия психологии. – М.: Наука, 1994. –
405 с.
Лингвистический 1990: Лингвистический энциклопедический словарь. – М.:
Советская энциклопедия, 1990. – 695 с.
Лихачов 1935: Лихачов Д.С. Черты первобытного прагмативизма воровской речи // Язык и мышление. – М.;Л.: Госиздат, 1935. – Т.ІІІ. – С. 19-35.
Лопатин 1978: Лопатин В.В. Суффиксальная универбация и смежные явления в сфере образования новых слов. – Л.: Наука, 1978. – 287 с.
Лотман 2000: Лотман Ю.М. Семиосфера. – СПб.: Искусство, 2000. – 601 с.
Лузина 1996: Лузина Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов / Под общ. ред. Е.С.Кубряковой. – М., 1996. – 246 с.
Лурия 1974: Лурия А.Р. Нейропсихология памяти. Нарушения памяти при локальных поражениях мозга. – М.: Педагогика, 1974. – 312 с.
Лурия 1975: Лурия А.Р. Основные проблемы нейролингвистики. – М.: Наука,
1975. – 423 с.
Ляшевская 2004: Ляшевская О.Н. Семантика русского числа. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – 400 с.
МакКоли 1981: МакКоли ДЖ. О месте семантики в грамматике языка // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. Х: Лингвистическая семантика. – М.: Прогресс, 1981.
– С. 235-301.
МакКоли 1983: МакКоли Дж.Л. Логика и словарь // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. ХІV: Проблемы и методы лексикографии. – М.: Прогресс, 1983. – С. 177-200.
Масенко 1995: Масенко Л.Т. До проблеми спадкоємності старої писемної традиції в новій українській літературній мові // Мовознавство. – 1995. – № 4-5. – С. 45-59.
Масенко 1999: Масенко Л.Т. Мова і політика. – К.: Соняшник, 1999. – 135 с.
Масенко 2004: Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний вибір. – К.: ВД
„КМ Академія”, 2004. – 164 c.
А.П.ЗАГНІТКО
Мацюк 2001: Мацюк Г. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.). – Львів: Видавничий центр Львівського ун-ту ім. Івана Франка,
2001. – 372 с.
Мельчук 1974: Мельчук И.А. Опыт теории лингвистических моделей «Смысл
– Текст». Семантика, синтаксис. – М.: Наука, 1974. – 315 с.
Минский 1988: Минский М. Остроумие и логика когнитивного бессознательного // Новое в зарубежной лингвистике: Вып ХХІІІ: Когнитивные аспекты языка. – М.: Прогресс, 1998. – С. 281-309.
Мірченко 2004: Мірченко М.В. Структура синтаксичних категорій. – Вид. 2-е, переробл. – Луцьк: Вид-во Волинського ун-ту „Вежа”, 2004. – 393 с.
Моррис 1983: Моррис Ч. Основания теории знаков // Семиотика. – М.: Радуга,
1983. – С. 37-89.
Мухин 1999: Мухин А.М. Функциональный синтаксис. – СПб.: Наука, 1999. –
184 с.
Нещименко 1985: Нещименко Г.П. Функциональное членение чешского
языка // Функциональная стратификация языков. – М.: Наука, 1985. – С. 59-58.
Німчук 1991: Німчук В.В. „Дещо про графіку та правопис як елементи етнічної культури: Історія ґ” // Мовознавство. – 1991. – № 1-3. – С. 18-29.
Німчук 1999: Німчук В.В. До проблеми українського правопису у ХХ ст. // Український правопис (Проект найновішої редакції). – К.: Наукова думка, 1999. – С. 256-365.
Николаева 1996: Николаева Т.М. Теория происхождения языка и его эволюции – новое направление в современном языкознании // Вопросы языкознания. –
1996. – № 2. – С. 45-59.
Ногин 2001: Ногин Г.И. Обретение способности понимать: Введение в филологическую герменевтику. – Тверь, 2001 (электронная версия).
Норман 1994: Норман Б.Ю. Грамматика говорящего. – СПб.: Изд-во С.-
Петербургского ун-та, 1994. – 231 с.
Олексенко 2005: Олексенко В.П. Словотвірні категорії іменника. – 2-е вид., доп. і поліпш. – Херсон: Вид-во Херсон. ун-ту „Айлант”, 2005. – 336 с.
Остин 1986: Остин Дж.Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике: Вып ХVII: Теория речевых актов. – М.: Прогресс, 1986. – С. 22-129.
Остин 1987: Остин Дж.Л. Чужое сознание // Философия. Логика. Язык. – М.: Прогресс, 1987. – С. 48-95.
Павиленис 1983: Павиленис Р.И. Проблема смысла. Совр. логико-философ. анализ яз. – М.: Наука, 1983. – 376 с.
Падучева 1990: Падучева Е.В. Референция // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 396.
Падучева 1997: Падучева Е.В. Тема языковой коммуникации в сказках
Льюиса Кэрролла // Семиотика и информатика. – М.: Языки русской культуры, – Вып.
35. – С. 184-226.
Пазухин 1979: Пазухин Р.В. Язык, функция, коммуникация // Вопросы языкознания. – 1979. – № 6. – С. 51-69.
Панов 1966: Панов М.В. О тексте для фонетической записи // Развитие фонетики современного русского языка. – М.: Наука, 1966. – С. 18-32.
Панов 1966(а): Панов М.В. Русский язык // Языки народов СССР: В 6 т. – М.: Наука, 1966. – Т. І. – С. 18-129.
Панфилов 1983: Панфилов В.З. Языковые функции // Онтология языка как общественного явления. – М.: Наука, 1983. – С. 45-65.
Патнэм 1982: Патнэм X. Значение и референция // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XIII: Логика и лингвистика (Проблемы референции). – М.: Радуга,
1982. – С. 377-390.
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
Пауль 1960: Пауль Г. Принципы истории языка. – М.: Изд-во иностр. лит-ры,
1960. – 355 с.
Пешковский 1959: Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. –
М.: Учпедгиз, 1959. – 511 с.
Пилинський 1976: Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: Наукова думка, 1976. – 287 с.
Пирс 2000: Пирс Ч.С. Начала прагматизма. – СПб.: Лаборатория метафизических исследований философского факультета СПбУ; „Алтей”, 2000. – Т.1-2.
– Т.1. – 489 с.; Т. 2. – 512 с.
Плющ 1973: Плющ П. До проблеми перекладу // Літературна Україна. – 1973.
– 27 квітня.
Потебня 1992: Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація: Статті і фрагменти / Упорядкування і вступна стаття Ю.Шевельова. – Нью-Йорк, 1992. – 315 с.
Постовалова 1987: Постовалова В.И. Существует ли языковая картина мира?
// Язык как коммуникативная деятельность человека: Сб. науч. трудов МГПИИЯ. –
Вып. 284. – М.: Изд-во МГПИИЯ, 1987. – С. 65-72.
Рассел 1982: Рассел Б. Дескрипции // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. ХІІІ: Логика и лингвистика (Проблемы референции). – М.: Радуга, 1982. – С. 41-54.
Растье 2001: Растье Ф. Интерпретирующая семантика. – Нижний Новгород: ДЕКОМ, 2001. – 516 с.
Ревзина 1973: Ревзина О.Г. Общая теория грамматических категорий // Структурно-типологические исследования в области грамматики славянских языков. – М.: Наука,1973. – С. 5-38.
Рикёр 1995: Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. – М.:
Academia-Центр, 1995. – 495 с.
Рикёр 1996: Рикёр П. Герменевтика и психоанализ. Религия и вера. – М.: Искусство, 1996. – 413 с.
Рождественский 1979: Рождественский Ю.В. Введение в общую филологию.
– М.: Высшая школа, 1979. – 394 с.
Роль 1988: Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира.- М.: Наука, 1988. – 406 с.
Рубинштейн 1973: Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологи. – М.: Наука, 1973. – 578 с.
Русский семантический 1982: Русский семантический словарь. Опыт авторматического построения тезауруса: от понятия к слову. – М.: Наука, 1982. – 568 с.
Русский 1976: Русский язык – язык межнационального общения народов и единения народов СССР. – К.: Наукова думка, 1976. – 397 с.
Русский 1978: Русский язык – источник обогащения языков народов СССР. –
К.: Наукова думка, 1978. – 348 с.
Сахарный 1989: Сахарный Л.В. Введение в психолингвистику. – Л.: Наука,
1989. – 512 с.
Світлична 1998: Світлична Леоніда. Поруч з Іваном // Доброокий. Спогади про Івана Світличного. – К.: Дніпро, 1998. – 245 с.
Світличний 1965: Світличний І. Гармонія і алгебра // Дніпро. – 1965. – № 3. –
С. 112-119.
Світличний 1970: Світличний І. Новий словник. Який він? // Жовтень. – 1970.
– № 7. – С. 101-132 (надруковано під іншим прізвищем).
Світличний 1990: Світличний І. Новий словник. Який він? // Світличний І. Серце для куль і рим. – К.: Радянський письменник, 1990. – С. 462-492.
Семенець 2004: Семенець О.О. Синергетика поетичного слова. – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2004. – 338 с.
Сёрл 1982: Серл Дж. Референция как речевой акт // Новое в зарубежной
А.П.ЗАГНІТКО
лингвистике: Вып. XIII: Логика и лингвистика (Проблемы референции). – М.: Радуга,
1982. – С. 179-202;
Сёрль 1987: Сёрль Дж. Природа интенциональных состояний // Философия. Логика. Язык. – М.: Прогресс, 1987. – С. 96-126.
Сёрль, Вандервекен 1986: Сёрль Дж., Вандервекен Д. Оновные понятия исчисления речевых актов // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XVIII: Логический анализ естественного языка. – М.: Прогресс, 1986. – С. 96-126
Сильницкий 1981: Сильницкий Г.Г. Функциональная характеристика именного сказуемого (в сопоставлении с глагольным) // Studia grammatyczne.- IV: Prace Institutu języka polskiego.– Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Lodz, 1981. – С. 48-57.
Скрипник 1931: Скрипник М. Перебудовними шляхами // Більшовик України.
– № 12, 13, 14. – 1931. – С. 32-49.
Скрэгг 1983: Скрэгг Г. Семантические сети как модели памяти // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 12. – М.: Прогресс, 1983. – С. 228-271.
Современная 2002: Современная американская лингвистика. Фундаментальные исследования / Под ред. А.А. Кибрика, И.М. Кобозевой и Й.А Секериной. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Едиториал УРСС, 2002. – 480 с.
Соколов 1968: Соколов А.Н. Внутренняя речь и мышление. – М.: Наука, 1968.
– 475 с.
Соколов 1997: Соколов О.М. Основы имплицитной морфологии русского
языка. – М.: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1997. – 204 с.
Соссюр 1977: Соссюр Ф. Курс общей лингвистики // Труды по языкознанию. –
М.: Прогресс, 1977. – С. 7-285.
Соссюр 1998: Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. – К.: Основи, 1998. –
256 с.
Степаненко 1997: Степаненко М.І. Взаємодія формально-граматичної і
семантичної валентності у структурі словосполучення та речення. – К.: Вид-во
Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, 1997. – 216 с.
Степанов 1975: Степанов Ю.С. Методы и принципы современной лингвистики. – М.: Наука, 1975. – 308 с.
Степанов 1976: Степанов Ю.С. Типология языковых состояний и ситуаций в странах романской речи. – М.: Наука, 1976. – 401 с.
Степанов 1981: Степанов Ю.С. Имена. Предикаты. Предложения. – М.: Наука,
1981. – 360 с.
Степанов 1985: Степанов Ю.С. В трехмерном пространстве языка: Семиотические проблемы лингвистики, философии, искусства. – М.: Наука, 1985. – 342 с.
Степанов 1988: Степанов Ю.С. Текстовая теория русских падежей в описательном и сравнительно-историческом языкознании // Руссистика сегодня: Язык: система и ее функционирование.- М.: Наука, 1988. – С. 31-57.
Степанов 1990: Степанов Ю.С. Пор-Рояль в европейской культуре // Арно А., Лансло К. Грамматика общая и рациональная, содержащая основы искусства речи, изложенные ясным и естественным образом, толкование общего в языках и главные различия между ними, а также – многочисленные новые замечания о французском языке / Пер. с фр. – М.: Наука, 1990. – С. 3-31.
Степанов 1990(а): Степанов Ю.С. Язык художественной литературы // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 608-609.
Степанов 1997: Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. – М.: Школа „Языки русской культуры”, 1997. – 697 с.
Степанов 1998: Степанов Ю.С. Язык и метод: К современной философии языка. – М.: Школа „Языки русской культуры”, 1998. – 397 с.
СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ
Степанов 2001: Степанов Ю.С. Константы: Словарь русской культуры. – Изд.
2-е, испр., доп. – М.: Школа „Языки русской культ
