Конституційні принципи цивільного процесуального права України

Конституція має вищу юридичну силу, оскільки вона встановлює основні принципи організації державної влади та правовий статус особи. На підставі норм-принципів Конституції формуються норми, що регулюють різноманітні суспільні відносини. В тому числі відносини, що складаються в сфері цивільного судочинства. Закріплене верховенство Конституції (ст.8) для суду означає. Що він при вирішенні конкретних судових справ повинен керуватися Конституцією україни й не використовувати ті нормативні акти, які їй суперечать.

1. Здійснення правосуддя виключно судом. Правосуддя по цивільним справам здійснюється тільки судом по правилам, встановленим ЦПЗ. Він закріплений в ст.124 Конституції України.

Правосуддя в нашій державі можуть здійснювати, вказані в Конституції та законі України „Про судоустрій і статус суддів України” (ст.1) тільки судові органи, що виключає можливість привласнення функцій правосуддя іншими державними органами та громадськими утвореннями. Інші державні органи не повинні порушувати судову компетенцію та намагатися вирішити справи, які по закону віднесені до виключного відання суду. Вирішення правових питань іншими органами в рамках своєї компетенції правосуддям не являється (діяльність третейського суду, комісії по трудових спорах, здійснення виконавчого напису органами нотаріату тощо).

2. Незалежність суддів та підкорення їх тільки закону (ст.126 Конституції). Суддя при здійсненні правосуддя незалежний і підкоряється тільки Конституції та закону. Виконання вимог матеріального та процесуального закону означає їх незалежність від посадових осіб, різноманітних органів та їх правових актів (адже суд нормативний акт, що суперечить Конституції та законодавству України не вправі застосовувати). Незалежність суддів забезпечується й іншими гарантіями. Найбільш важливі з них закріплені в Конституції: незмінність суддів, особливий порядок припинення їх повноважень; недоторканість та неможливість притягнення їх до кримінальної відповідальності, інакше як в порядку передбаченому в законі. Інші гарантії передбачені в поточному законодавстві: забороняється втручатись в діяльність по здійсненню правосуддя (ст.376 КК), встановлення кримінальної відповідальності за посягання на життя судді при вчиненні ним правосуддя (ст.379 КК).

3. Принцип одноособовості і колегіальності (ст.129 Конституції). Судове рішення по цивільній справі може бути винесено одним суддею або колегію, що складається з одного судді та двох народних засідателів, які користуються правами судді (ч.2 ст.18 ЦПК). За загальним правилом розгляд цивільних справ в судах України здійснюється одноособово суддею (ч.1 ст.18 ЦПК), але колегіальна форма має свої переваги: забезпечує більш повне та різностороннє обговорення справи, що збільшує якість судового рішення; колегіальність забезпечує неупереджене ставлення суддів до справ; при винесенні колегіального рішення суддя відчуває себе більш незалежно та діє більш вільно. Колегіальний спосіб розгляду цивільних справ характерний для суду апеляційної (3 судді) та касаційної (не менше 3 суддів) інстанції. Стосовно суду першої інстанції, то він працює колегіально у випадках, які встановлені ЦПК.

4. Принцип змагальності (ст.129 Конституції та ст.10 ЦПК). Даний принцип означає діяльність учасників процесу по збору та представленню на розгляд суду доказів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін. Історично склалися 3 форми збору доказового матеріалу. Перша передбачає виконання цих функцій виключно сторонами (та іншими особами, що беруть участь у справі), які несуть відповідальність за повноту надання доказового матеріалу. Таке судочинство носить характер спору і називається змагальним. Друга форма передбачає збір доказів виключно судом незалежно від волі сторін. Суд самостійно досліджує всі фактичні обставини справи, а сторони виступають тільки як джерело відомостей про факти. Такий судовий процес набуває характер розслідування і називається слідчим. Третя форма базується на поєднанні змагальних та слідчих начал при зборі доказів. Дана тенденція була сприйнята радянським цивільним процесом, де поряд з сторонами обов’язок по збору доказів ніс також і суд.

Серцевиною принципу змагальності є правило про розподіл обов’язку доказування. Так, згідно ч.1 ст. 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини на, які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд від цього процесу усувається. Дане правило має свої переваги: доказує той, хто стверджує про наявність факту (сторонам краще відомо про всі обставини їхньої справи, а тому вони краще знають, що і як необхідно доводити); активність суду по збору доказів сковує активність сторін; розумний розподіл праці в процесі покладає обов’язок доказування на сторони, в той час як на суд оцінку доказів та винесення судового рішення (зменшує навантаження суду).

5. Принцип рівноправності сторін (ст. 129 Конституції та ст.10 ЦПК). Даний принцип випливає з самої природи ЦПП, де беруть участь сторони з протилежними інтересами. Завдання правосуддя – захистити порушене право. Сторонам в процесі надаються однакові можливості для доведення своєї правоти в суді. Їм надається однакові процесуальні можливості для спростування вимог протилежної сторони. Зокрема, позивач вправі змінити підставу або предмет позову, розміри позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач вправі визнати позов повністю або частково або заперечувати проти пред’явлених йому вимог, використовуючи для цього надані йому процесуальні права, наприклад право пред’являти зустрічний позов. В судовому засіданні сторони мають рівні права для заявлення відводу, клопотань, дачі пояснень, участі в дослідженні доказів.

6. Принцип гласності судового розгляду (ст.129 Конституції та ст.6 ЦПК). В залежності від кола осіб, що можуть бути ознайомлені з діяльністю суду, розрізняють гласність для сторін та осіб, які беруть участь в справі, та гласність для народу (гласність у вузькому та широкому значенні). Гласність в широкому значенні полягає в праві присутності сторонніх осіб в залі судового засідання для ознайомлення з тим, що відбувається, тобто процес проходить при певній аудиторії. Вікова межа даної аудиторії не є визначеною (раніше це були особи, яким виповнилося 16 років). Про те, якщо оцінювати, які неповнолітні свідки видаляються з зали судових засідань після їх допиту, тобто особи, які не досягли 16 років, то можна зробити висновок, що дана вікова межа все таки існує.

Зміст цього принципу означає, що можна вільно проводити письмові записи, використовувати портативні аудіо технічні пристрої для запису того, що відбувається в залі судового засідання (це виступає гарантією свободи слова). Використання фото-, кінозйомки, відео-, звукозапису з використанням стаціонарної апаратури допускається на підставі ухвали суду (мотиви закон не вимагає) за наявності згоди на це осіб, які беруть участь в розгляді справи.

Для осіб, які беруть участь в розгляді справи цей принцип означає, що вони не можуть бути позбавленими права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Ті особи, які не брали участі в справі, а також особи, які також були відсутні, але суд вирішив питання про їх права та обов’язки мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи.

Обмеження даного принципу проявляються в наступному: 1) при певних обставинах (збереження таємниці усиновлення, запобігання розголошення інтимних чи інших особистих відомостей, збереження державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, недопущення розголошення відомостей, що принижують честь та гідність) суд за вмотивованою ухвалою може провести закритий судовий розгляд, де будуть присутні особи, що беруть участь у справі, а в необхідних випадках також свідки, експерти, перекладачі; 2) особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції, особисті звуко- і відеозаписи можуть бути оголошені в судовому засіданні тільки за згодою осіб, які визначені Цивільним кодексом; 3) рішення суду при закритому судовому засіданні прилюдно не проголошується.

7. Принцип державної мови судочинства (ст.10 Конституції та ст. 7 ЦПК). Цей принцип вводить 3 самостійні правила: а) судочинство в Україні ведеться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості; б) особам, які не володіють мовою судочинства, забезпечується можливість виступати і заявляти клопотання своєю рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також користуватися послугами перекладача; в) судові документи складаються державною мовою. Раніше було передбачено їх вручення іноземній особі, на рідній мові або мові, якою вона володіє, про те за новим ЦПК з суду цей обов’язок знятий.