Відшкодування майнових збитків

Цивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшкодування майнових збитків несуть особи, які порушили вжиті судом заходи щодо забезпечення позову, а перед відповідачем — позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову 155 ЦПК України). Особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, у разі неподання позовної заяви протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів (ч. 4 ст. 133 ЦПК України). Заявник повинен відшкодувати держателю цінного папера збитки, заподіяні йому забороною здійснення операцій за цінним папером на пред'явника або векселем (ст. 268 ЦПК України).

Понесені стороною витрати у справі (ст. 79 ЦПК України) і неодержана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку (ч. 2 ст. 85 ЦПК України) мають розглядатися як збитки, а обов'язок їх відшкодування — як майнова процесуальна відповідальність. На підставі ст. 88 ЦПК України суд присуджує стороні, на користь якої ухвалено рішення, з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від сплати судових витрат на користь держави.

Тут слід відрізняти за характером і метою обов'язки щодо відшкодування судових витрат, покладені на відповідача і позивача. Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися до суду за захистом і поніс певні витрати, пов'язані з розглядом справи. У зв'язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача (суд ухвалив рішення на користь позивача), відповідач повинен відшкодувати їх позивачу. Отже, відшкодування позивачу судових витрат відповідачем є цивільною процесуальною відповідальністю за цивільне правопорушення і засобом, який забезпечує виконання суб'єктом цивільних правовідносин своїх обов'язків.

Позивач несе відповідальність щодо відшкодування позивачу понесених судових витрат у випадку відмови суду у задоволенні позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явлений безпідставний позов. Тому така відповідальність позивача є цивільно-процесуальною, спрямованою проти цивільних процесуальних правопорушень і покликана забезпечити виконання стороною обов'язку сумлінно користуватися належними їй процесуальними правами (ст. 27 ЦПК України).

Важливою умовою цивільної процесуальної відповідальності є протиправність дій (бездіяльність), внаслідок яких були завдані збитки. Протиправними діями (бездіяльністю) є такі, що вчинені проти права, передбаченого цивільного процесуального правопорядку, порушують суб'єктивні права сторін. Такий характер мають дії осіб, вчинені проти встановлених судом заходів щодо забезпечення позову, коли всупереч прийнятій судом забороні, такі особи зробили певні дії, платежі або передали майно, чим завдали збитків позивачу.

Згідно зі ст. 85 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, сплачуються іншою стороною добові, а також компенсація за втрачений заробіток відповідно до середньомісячного заробітку.

Іншу зовнішньо об'єктивну сторону матимуть дії осіб у правовій регламентації майнової відповідальності позивача і заявника, встановлені відповідно до статей 155, 268 ЦПК Укриши. На підставі ст. 155 ЦПК України відповідач, у разі відмови у задоволенні до нього позову, після набрання рішенням законної сили, може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову. Але забезпечення позову може бути прийнято судом не тільки за заявою позивача, а й за заявою інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 151 ЦПК України). Дії зазначених осіб правомірні, не порушують встановлений правопорядок і суб'єктивні права відповідача. Вони лише зупиняють на відповідний період (до набрання рішенням у справі законної сили) можливості реалізації ним своїх прав. Тоді чому позивач повинен нести майнову відповідальність за збитки, завдані правомірними діями інших осіб, які беруть участь у справі, і суду? Пояснюється це тим, що відмова у позові має місце тоді, коли позивачем був заявлений безпідставний позов, тобто вчинені протиправні дії — порушено обов'язок сумлінно використовувати процесуальні права (ст. 27 ЦПК України). З розвитком судочинства були вжиті заходи щодо забезпечення такого безпідставного позову і при цьому в інтересах позивача з метою забезпечення виконання рішення у справі.

Аналогічні міркування можна навести на обґрунтування правила ст. 268 ЦПК України, яка надає право стягувати із заявника відшкодування збитків, завданих йому забороною вчиняти операції за векселем або цінними паперами на пред'явника, незважаючи на те, що така заборона провадиться лише за ініціативою суду (ч. 1 ст. 262 ЦПК України).

На захист суб'єктивних прав позивача може бути пред'явлена позовна вимога органами держави, органами місцевого самоврядування, профспілками, іншими організаціями, установами, підприємствами, прокурором (ст. 45 ЦПК України). За їх ініціативою може бути прийнято судом і забезпечення позову, яким відповідачу були завдані збитки. Тому було б неправильним, якби у цих випадках наставала відповідальність лише позивача. Правильніше — таких осіб на підставі субсидіарного застосування (ст. 1171 ЦК України). І це тому, що органи держави, органи місцевого самоврядування, профспілки та інші організації, прокурор порушують цивільну справу у суді, вступають у процес у справі і здійснюють свою процесуальну діяльність, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав, охоронюваних законом інтересів громадян (ст. 45 ЦПК України). Таку діяльність вони здійснюють, якщо громадяни або юридичні особи не мають можливості з будь-яких причин самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів, а також, якщо це необхідно зробити з метою припинення зловживання суб'єктивними правами або злісного невиконання обов'язків іншими особами. Можна стверджувати, що у таких випадках, керуючись правилом ст. 1171 ЦК України, вони діють у стані крайньої необхідності. А коли це так, то шкода, завдана відповідачеві прийнятим за їх ініціативою забезпеченням позову, має бути відшкодована такими особами безспірно, за умов відмови судом у позові, заявленому ними в інтересах інших осіб (позивачів). З урахуванням конкретних обставин, суд має право покласти на позивача і таких осіб дольовий обов'язок щодо відшкодування збитків. Відповідальність позивача відшкодовувати завдані забезпеченням позову збитки, незалежно від того, ним чи іншими особами був розпочатий процес у справі (статті 3, 45 ЦПК України) та за ініціативою кого були вжиті судом заходи щодо забезпечення позову, не настає за умови задоволення пред'явленого позову (ч. 1 ст. 155 ЦПК України). Пояснюється це тим, що позивач і суб'єкти захисту прав інших осіб виконали свій обов'язок щодо сумлінного користування процесуальними правами і пред'явили обґрунтований позов (ст. 27 ЦПК України), тобто їхні дії не були протиправними. У цьому випадку дії відповідача матимуть протиправний характер, який визначається, по-перше, тим, що він добровільно виконував свій цивільно-правовий обов'язок і позивач внаслідок цього змушений був звернутися до суду з вимогою про захист права. По-друге, забезпечення судом позову відповідно до ст. 151 ЦПК України допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення, тобто об'єкт спору і майбутнього виконання може бути знецінений, знищений, прихований. А оскільки спірне майно чи грошові суми, на які може бути звернено стягнення, знаходяться у відповідача і їх зберіганню загрожує небезпека, то суд змушений вжити заходів для забезпечення позову. Отже, вжиття судом заходів для забезпечення позову відбувається за наявністю обставин, які свідчать про протиправні дії відповідача, можливість приховання і знецінення ним спільного майна. А оскільки забезпеченням позову у цьому випадку відповідачу завдаються збитки внаслідок протиправності його поведінки, то вони й не повинні відшкодовуватися. Це правило ст. 155 ЦПК України є додатковою санкцією, яка забезпечує сумлінне виконання відповідачем своїх цивільних процесуальних обов'язків.

У правильному визначенні відповідальності за цивільні процесуальні правопорушення вирішальне значення має встановлення наявності причинного зв'язку між протиправними цільними процесуальними діями (бездіяльністю) і шкодою. Стаття 268 ЦПК України надає права держателю цінного папера стягнути із заявника збитки, заподіяні йому забороною вчиняти операції за векселем або іншими цінними паперами на пред'явника. Така заборона встановлюється суддею не за його ініціативою, не за клопотанням заявника, а на підставі вимоги ст. 262 ЦПК України. Дії судді щодо заборони правомірні, а відповідальність покладається на заявника. Пояснюється це тим, що відповідно до ст. 268 ЦПК України відповідальність заявника відшкодовувати збитки настає у випадку відмови суду встановити факт втрати цінного папера і визнати його недійсним. Це свідчить про те, що заявник, порушуючи у суді справу, діяв протиправно, несумлінно використовував право на звернення до суду за захистом охоронюваного законом суб'єктивного інтересу, ще й з метою безпідставного набуття майнових благ. Внаслідок неправомірних процесуальних дій заявника суддею встановлюється заборона вчиняти операції за векселем або іншими цінними паперами, що призводить до заподіяння збитків держателю цінного папера. Неправомірні дії заявника (причина) стають наслідком встановлення судом заборони і збитків.

Для характеристики цивільного процесуального правопорушення важливе значення має суб'єктивний елемент — вина заподіювача. Але, чи обов'язково її наявність для настання відповідальності за усіма складами правопорушень можна виявити на підставі аналізу структурного елемента норм ЦПК України, що передбачають санкції відшкодування майнових збитків. Для відповідальності за ст. 155 ЦПК України вина не встановлена. Досить наявності відмови по пред'явленому позову і збитків, завданих забезпеченням позову. Не потрібна наявність вини: заявника для стягнення з нього держателем цінного папера збитків (ст. 268 ЦПК України), сторони для стягнення з неї судових витрат (ст. 88 ЦПК України).

За наявності вини сторони вона сплачує на користь другої сторони компенсацію за втрачений заробіток (ст. 85 ЦПК України), а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів (ст. 133 ЦПК України). Але відповідальність, встановлену законом, несуть особи, винні у порушенні заходів забезпечення позову (ч. 12 ст. 153 ЦПК України).

Процесуальний порядок відшкодування завданих майнових збитків процесуальним правопорушенням звичайний: пред'явлення самостійного позову, який розглядається за правилами цивільного судочинства.

ЛЕКЦІЯ 13. Докази і доказування у цивільному процесі