Концепція конфлікту цивілізацій С.Гантінгтона

Світова політика вступає в нову фазу, і інтелектуали негайно обрушили на нас потік версій щодо її майбутнього обличия: кінець історії, повернення до традиційного суперництва між націями-державами, занепад націй-держав під напором разнонаправленных тенденцій - до глобализму - і ін. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінії розламу між цивілізаціями - це і є лінії майбутніх фронтів. Прийдешній конфлікт між цивілізаціями - завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів у сучасному світі. Протягом півтора століть після Вестфальского світу, що оформив сучасну міжнародну систему, у західному ареалі конфлікти розверталися головним чином між государями - королями, абсолютними і конституційними монархами, що намагалися розширити свій бюрократичний апарат, збільшити армії, зміцнити економічну міць, а головне - приєднати нові землі до своїх володінь. Цей процес породив нації-держави, і, починаючи з Великої Французької революції, основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями.

Під час холодної війни світ був поділений на "перший", "другий" і "третій". Але потім такий розподіл утратив зміст. Зараз набагато доцільніше групувати країни, ґрунтуючись не на їх політичних чи економічних системах, не за рівнем економічного розвитку, а виходячи з культурних і цивілізаційних критеріїв.

Ідентичність на рівні цивілізації буде ставати усе більш важливої, і вигляд світу буде значною мірою формуватися в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них відносяться західна, конфуцианская, японська, ісламська, индуистская, православно-славянская, латиноамериканська і, можливо, африканська цивілізації. Самі значні конфлікти майбутнього розгорнуться уздовж ліній розламу між цивілізаціями. Чому?

1. По-перше, розходження між цивілізаціями не просто реальні. Вони - найбільш істотні. Цивілізації несхожі по своїй історії, мові, культурі, традиціям і, що найважливіше, - релігії.

2. По-друге, світ стає більш тісним. Взаємодія між народами різних цивілізацій підсилюється. Це веде до росту цивілізаційної самосвідомості, до поглиблення розуміння розходжень між цивілізаціями і спільності в рамках цивілізації.

3. По-третє, процеси економічної модернізації і соціальних змін в усьому світі розмивають традиційну ідентифікацію людей з місцем проживання, одночасно слабшає і роль нації-держави як джерела ідентифікації.

4. По-четверте, ріст цивілізаційної самосвідомості диктується роздвоєнням ролі Заходу. З одного боку, Захід знаходиться на вершині своєї могутності, а з інший, і можливо саме тому, серед незахідних цивілізацій відбувається повернення до власних коренів.

5. По-п'яте, культурні особливості і розходження менш піддані змінам, чим економічні і політичні, і внаслідок цього їх складніше дозволити або звести до компромісу.

Якщо в роки холодної війни основні вогнища криз і кровопролиття зосереджувалися уздовж політичних і ідеологічних границь, то тепер вони переміщаються на лінії розламу між цивілізаціями.

 

14.16 Елементи глобальної економіки

Процес формування елементів глобальної економіки розвивається одночасно в кількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого — відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах. Другий напрям передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечували безперервність і розширення процесу виробництва.

Йдеться про широку закупівлю на світовому ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо. Розширення цього каналу міжнародного економічного спілкування детермінується, з одного боку, неможливістю й економічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн усієї номенклатури (продукції машинобудування). Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого боку, запаси природних ресурсів розміщені по країнах і регіонах нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» за допомогою світової торгівлі. Наприклад, на країни — експортери нафти припадає 37 % загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони 15 %, відповідні показники для промислово розвинутих держав — 15 і 56 %.

Глобальна економіка включає в себе такі головні елементи: • міжнародну науково-технічну сферу; • систему міжнародного виробництва; • світовий ринок і міжнародну торгівлю; • міжнародну валютно-фінансову систему. Міжнародні науково-технічні відносини реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. В сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Обсяг наукової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність населення. Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні утримують США(2/3 світового обсягу продажу ліцензій). Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і Швеція.

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки викристалізовується на основі взаємодії 3 найголовніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спільних підприємств, вільних економічних зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки. У процесі посилення глобалізації господарського життя органічно поєднуються національні та інтернаціональні форми виробництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів.

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжнародний обіг, світова торгівля. Про зростаюче значення МТ в сучасному світовому економічному розвитку свідчать такі дані. У 1900 р. обсяг світової торгівлі щодо світового ВНП становив 12 %, а в середині 80-х років — уже 26 %.

Наведені цифри свідчать про випереджаюче зростання МТ порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу. Тенденції в розвитку МТ спричинені впливом на її динаміку й структуру сучасної НТР, радикальних змін, що відбуваються в системі «наука—техніка—виробництво». Різко загострюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, посилюються регіоналізація МТ та відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі,відокремлюється міжфірмовий товарообмін з ме­тою економії на ринкових трансакціях; виразніше проявляються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.

Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно-фінансової системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та євро, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фінансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.