Економічна теорія та економічний дискурс

Дискурс (синоміни: теорія, знання) – сукупність принципів, правил та істин, що дають можливіість індивідові зорієнтуватися в просторі й часі на відповідній суспільно-економічної еволюції. Причому він відображає не лише теоретичні уявлення, а ментальний простір індивіда. Економічний дискурс розкриває теоретичну економію однак з розумінням того, що будь-яке економічне знання є відносним, не лише в мовній інтерпритації, а й математичній ті іншій формалізаціях.

Дана версія економічного дискурсу виходить з того, що попереднє економічне знання, в тому числі його класичні зразки, грунтувалось на індуктивному методі й тому охоплювало окремі економічні ареали, головним чином національні економіки, такі як Великобританія, США та ін. Як писав Туган-Барановський: ”З індуктивного вивчення господарських явищ економічну терію створити неможливо”.

В економічному дискурсі ставиться 3 основоположні питання:

1. Тлумачення процессу розвитку в цілому

2. Ресурси та джерела розвитку

3. Першооснова економічної матерії

В економічному дискурсі розрізняють 3 напрями:

1. Цивілізаційно – економічний дискурс

2. Трансформаційний дискурс

3. Дискурс девелопменталізму

Нинішній екон.дискурс базується на тому, що попереднє екон.знання, зокрема його класичні зразки, ґрунтувалося на індуктивному методі, а тому мало переважно розсіяний характер, тобто охоплювало окремі економічні ареали, головним чином національні економіки Великої, Британії, США, Німеччини, Франції, Італії й ін..

Однак у системі класичного екон.знання, починаючи від Сміта і до Кейнса та Фрідмана, домінувала західна парадигма. Водночас навіть в межах цієї парадигми співіснують різні, часто протилежні, школи й напрями, а це, безперечно, свідчить про те, що до цього часу не вдалося сформулювати хоча б основи універсальної екон.науки, своєрідної економ.філософії.

Модна припустити, що екон.знання пішло в своєму розвитку, акцентуючи увагу насамперед на індивідуальних змінах, значно менше беручи до уваги загальноекономічні зрушення, суперечності, тенденції. Тотальне, розсіяне знання, що втілене в сучасній економ.теорії, переростає в ІІІ тисячолітті у синтез глобального, концентрованого, загальнопланетарного знання. Домінуючим в економ.теорії стає розвиток родових, історичних властивостей і якостей - пріоритет дедуктивного мислення. Одним з проявів такого переосмислення сучасних господарсько-концептуальних реалій могла б стати спроба сформулювати основи, принципи та окремі найхарактерніші риси загально цивілізаційної економ.теорії.Обмеженість сучасних економ.поглядів у тому, що вони все ще залишаються локальними, охоплюючи хоч і найрозвинутішу, але далеко не всю глобальну економ.систему. Інший недолік – це навмисна ускладненість, абстрагованість від реальних економічних процесів, що завжди свідчить про наростання кризових процесів у науці.

Розгортання сучасного економ.дискурсу, очевидно, могло б бути найповнішим за таким логічним ланцюжком: загально цивілізаційна субстанціальна основа – економічні моделі різного ступеня зрілості(ядро, або центр, перехідні та периферійні економіки) – національно-державні економічні системи.

Економічний дискурс розгортається за такими константами: виробництво – праця – вартість – багатство. Очевидно, методологічним ключем економічного дискурсу XXI стануть зміни сутностей цих понять.

10.Перехід до постіндустріального суспільства. Перспективи цивілізації.

Сама теорія постіндустріального суспільства як породження цивілізаційного прогресу сягає далеко в глиби­ну віків, оскільки якості, властиві вищій стадії суспільно-економічного прогресу, є результатом багатовікової історії розвитку людського суспільс­тва.

Постіндустріальне суспільство базується на інтелектуально-інформаційних технологіях, і знаннях. Ці елементи формувалися з роз­витком цивілізації і збагачувалися разом з зростанням продуктивних сил, науки та освіти. Володіння інформаційними ресурсами та можливість їх швидкої обробки відіграє найважливішу роль у досягненні провідних позицій в усіх сферах суспільного життя (економічна, соціальна, наукова).

Науково-технічна революція вносить кардинальні зміни в систему виробництва в постіндустріальній цивілізації. Найголовніші процеси пов*язані із широкою інтелектуалізацією виробництва, його дематеріалізацією, мініатюризацією. Інтелектуалізація означає, що на цьому етапі суттєво зростають вимоги до живого фактора виробництва, робочої сили, до її професійного рівня. Витрати на інженерну, наукову працю сягають 2/3 загальних затрат на виробництво товарів.

Відбувається перехід від екстенсивного до інтенсивного типу господарського зростання. Економіка “полегшується”, зменшуються питомі витрати матеріалів, енергії, сировини, інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції. Швидкими темпами розвивається електронізація, роботизація, комп*ютерізація виробництва, впровадження біотехнологій. Новий тип факторів виробництва, що формуються як всесвітні, називають біотехнотронними. Домінантною основою нового типу виробництва стає творчо-індивідуальна діяльність людини.

Головним ресурсом постіндустріального сусп-ва є інформація і знання. «Знання», «вміння» та «навички» розрізнялися. techne (вміння, навички) можна було набути у процесі праці чи навчання. Потім сформувалося поняття «технологія», яке об'єднало techne, тобто секрет ремесла, та «-логія», тобто організоване, систематизоване, цілеспрямоване знання. Це поклало поча­ток створенню перших технічних навчальних закладів, виникнення профе­сії інженера. Паралельно у Великобританії з'явилися па­тенти, які видавалися з метою сприяння застосуванню знань для розробки нових знарядь праці, виробів та виробничих технологій, а також для заохо­чення винахідників, які робили свої відкриття загальним надбанням. Виробництво, засноване на вмінні, навиках і майстерності ремісників, миттєво перетворювалося на виробниц­тво, засноване на техніці і технологіях. Зрештою все це стало основою для промислової революції - процесу глобального перетворення суспільства і цивілізації на базі розвитку техніки.

Нова техніка і технологія спри­яли концентрації виробництва, переходу до такої форми організації вироб­ництва, як мануфактура. Середина 50-х років - це своєрідний рубіж, коли у сфері послуг США кількість працівників перевищила кількість зайнятих у матеріальному виробництві. І лише наприкінці 70-х років сфера послуг по­чала переважати, виникли нові явища (радикальне прискорення НТП, швидка зміна структури зайнятості, становлення нового менталітету у зна чної частини населення).