Цивілізаційна структура сучасного світу

Шотландський вчений XVIII ст. вводить поняття “цив-ція” (це є та спільнота, яка розвивається за законами ринкової ек-ки).

Росій-й вчений Данілявський, німець-Шпендлер та ендрюс – носії новітніх ідей щодо цив-ції.

XIXст. – у цив-ції пов. бути крім матер-них також духовні, немат-ні атрибути.

Цив-ція – суспільний розвиток.

Виділяються такі етапи цив-ції: 1. дикунство; 2. варварство; 3. цив-ція.

XXст. – Тоінбі, Бродель, Ясперс, Валерштайн.

Цив-ція – це культурно-історична спільність людей.

Цив-ція - пов. мати матер-ну складову (Бродель).

Цив-цію розглядають з точки зору 5ти осн-х методологічних підходів (Цивілізаційні парадигми):1. загально-історична; 2. філософсько-антропологічна; 3. соціо-культурна; 4. технологічна; 5. ек-чної парадигми.

Заг-ноісторична парадигма. Основа – поступальний розвиток відносин між людьми. Філософсько-антропологічна – ядро цив-ції – індивід, його соц-на сутність. Зростання соіальності людини означає формувння цив-ції. Соціокул-рна. Вказує на зв’язок цив-ції та культури, який встанов-ся з піднесенням та занепадом кул-ри.Існує 1ша та 2га кул-ри. 1ша – є даною; 2га – створ-ся людиною. І вона засвідчує наявність цив-ції. Технологічна – працює з поняттям 2га природа але пояснює її створення за допомогою сусп-х технологій. Основа – від-ни людина-техніка, які відоб-ють: 1. еволюцію труда людини; 2. соціалізація людини/зміна соціа-ї позиції і зміна світогляду, знань, навичок, досвіду тощо. Економічна – є похідною від технол-ї, але звертає увагу на відн-ни, завдяки яким людина спілкується з природою, технікою і між собою.

Поєднання всіх парадигм дає висновок про наявність в цив-ції матер-х, духовних, психо-фізичних, антропологічних та історичних компонентів.

Основні критерії для виділення цив-ції: 1. просторові (пов’язані з особливостями навкол-ого прир-ого середовища, що залежить від ландшафту). 2. часові (формують спільність істор-ого буття кул-ри та мови). 3. соц-нотехнологічні (ціннісно-нормативні механізми).

Виділяють 2 осн-х школи, що пояснюють сутність цив-ції: 1. Культурно-матеріалістична. 4 базові підсис-ми при визначення поняття цив-ції; 1. ек-чна; 2. соц-на; 3. політична; 4. кул-нопсихологічна. Ця школа говорить про рівень роз-ку кожної з підсис-м 2. Кул-ноісторична. Провідна роль – духовний чинник. Цив-ція – це великі цілісні соціо-кул-рні сис-ми, які функц-ють на основі власнихзакон-тей, що не зводяться до закон-тей окремих країн, націй та ін-х соц-х спільнот.

Цив-ція існує не так давно, визнач-ся самобутніми і неповторними рисами.

Цив-ції притаманна своя динаміка, яка охоплює 6 осн-х періодів: - генезис; - зростання; - визрівання; - в’янення; - занепад; - вмирання. Але ядро цив-ції завжди зберігає-ся. А зміни відбув-ся на периферії.

Цив-ція – досягнення культури, а культура здатна переживати державу та династії. Вона м. розповсюджуватися та охвативати усі нові народи та держави. Вона м. зникнути, передав свої досягнення кул-ри іншим цивіл-ям. Іноді м. об’єднатися (греко-римська). Тобто вивчення цивіл-ї – вивчення її культури.

Цив-ція – високий рівень роз-ку сусп-ва, який значно первищує рівень первісних приміт-х чи традиц-х сусп-в, на основі якісно нових духов-х, культ-х, технологіч-х надбань.

12.Цивілізаційні аспекти економічного розвитку

Універсальною закономірністю прогресу економічного розвитку є поступовий перехід від нижчих до вищих ступенів розвитку продуктивних сил. В історії еволюції суспільства вирізняють кілька етапів, які поступово змінювали один одного. Сформувались і відповідні критерії визначення цих етапів. Найтиповіші їх визначення ґрунтуються на таких підходах: формаційному, цивілізаційному, технологічному.

Формаційна концепція розглядає розвиток суспільного виробництва і взагалі людського суспільства. Розвиток суспільства базується на розвитку виробництва матеріальних благ. Продуктивні сили — це така ланка, яка визначає весь розвиток, але діє не відокремлено, а в сукупності з виробничими відносинами; це діалектично пов’язані сторони єдиного способу виробництва. Продуктивні сили — динамічніша, революційна сторона. Вони визначають розвиток виробничих відносин. У свою чергу, виробничі відносини впливають на продуктивні сили. Оскільки продуктивні сили динамічніші, розвиваються швидше, виникає гострий конфлікт між цими сторонами. Виробничі відносини перетворюються з рушійної сили продуктивних сил на їх гальмо. Розв’язання цього конфлікту потребує заміни застарілих виробничих відносин на прогресивніші, які відповідають рівню та характеру продуктивних сил. Це пояснюється об’єктивною потребою розвитку суспільства, і саме в цьому реалізується зміст соціально-економічного закону — обов’язкової відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил.

Соціально-економічну формацію, становить спосіб виробництва в сукупності з адекватною надбудовою, різноманітними та характерними для неї формами діяльності людей.

В історії розвитку людства вирізняють кілька типів соціально-економічних формацій, які послідовно формувались, а далі так само змінювалися: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну. Поряд з ними у 20—80-х роках XX ст. у цілому ряді країн, зокрема СРСР, країнах Східної і Центральної Європи існував соціалістичний лад.

У цивілізаційній концепції наголошується на тому, що кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її розвитку домінуючий об’єкт власності, який у своєму конкретному втіленні найповніше відображає спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень суспільно-продуктивної сили її праці і відповідно формаційні особливості привласнення засобів і результатів виробництва.

Для доцивілізаційних етапів розвитку людства таким об’єктом було природне середовище — земля та існуючий на ній тваринний і рослинний світ, які в своїй цілісності органічно зливалися з суб’єктом їх привласнення — первинною людиною. За цих умов члени первісних суспільних утворень — сім’ї, роду, общини — бездумно ставилися до навколишнього середовища як до природної передумови існування.

На етапі аграрної цивілізації домінуючим об’єктом власності також була земля. Проте завдяки розвитку суспільної продуктивності праці вона поступово перетворилася з колективної основи існування людини на знеособлений засіб її виробничої діяльності.

У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва, вперше в історії домінуючим об’єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення і насамперед знаряддя праці. Необхідність високої концентрації індустріальних засобів виробництва зумовила прискорення розриву між працею і власністю, відрив робочої сили від об’єктивних умов її продуктивного використання. Зрештою засоби виробництва, відчужені від робочої сили, набрали форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Відповідно до цього приватна власність на засоби виробництва стала панівною формою економічної системи капіталізму на базі ринкових відносин.

У постіндустріальній структурі виробництва зароджуються принципово нові процеси у відносинах власності завдяки розвитку сучасної технологічної революції. Насамперед йдеться про те, що домінуючим об’єктом власності стає інформація, яка втілює в собі затрати переважно інтелектуальної робочої сили.

Логіка сучасного економічного розвитку відображає ефективність змішаної багатоукладної економіки ринкового типу, яка функціонує на базі органічного поєднання різних форм власності та використання диференційованих механізмів їх регулювання й управління.