Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Роль Тараса Шевченка у становленні норм української літературної мови
Українська мова - слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як вписемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський - автор перших високохудожніх творів українською мовою («Енеїда», „Наталка Полтавка", „Москаль-чарівник"). Він першим використав народно розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.
Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського, використовували в своїх творах мову народну українську, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим відповідно до не досить широких тем та літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузько місцевих елементів. Норми української літературної мови, створювані на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав зі скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від народної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.
Писемна і усна форми сучасної укр. літ. мови. Функціональні стилі укр. літ. мови.
Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка як в писемному, так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Стиль літературної мови - різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується добором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах
Сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епісттолярний, офіційно-діловий та конфесійний. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний ти ін. Розмовний стиль. Сфера використання - усне повсякденне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві. Осн. призначення - бути засобом вплину й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Основні ознаки: безпосередня участь у спілкуванні, усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями (неформальне), невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування (неформальне); використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);емоційні реакції. Типові форми мовлення - усні діалоги та полілоги. Жанри реалізації - бесіда, лист.
Художній стиль. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.
Основні ознаки:
найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності - образність (образ - персонаж, образ колектив, образ - символ, словесний образ, зоровий образ); поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів; естетика мовлення, призначення якої - викликати в читача почуття прекрасного.
Основні мовні засоби: наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак); використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);
За родами й жанрами літератури художній стиль, поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:
а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),
б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);
в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-фейєрія, усмішка).
Науковий стиль. Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.
Основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.
Основні ознаки: ясність (понятійність) і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ; об'єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань. Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:
а) власне науковий із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези, який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;
б) науково-популярний - застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;
в) науково-навчальний - наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й включає використання елементів емоційності.
Публіцистичний стиль. Сфера використання - громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання. Основне призначення: інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми; активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.
Основні ознаки: доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал) поєднання логічності доказів і полемічності викладу, сплав точних найменувань, дат. подій, місцевості, учасників, Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:
а) стиль ЗМІ - засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення, тощо); б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо), в) есе (короткі нариси вишуканої форми); г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).
Епістолярний стиль. Сфера використання - приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики.
Основні ознаки - наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум; Основні мовні засоби - поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості. Конфесійний стиль. Сфера використання - релігія та церква. Призначення - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у "Біблії" та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма). Основні засоби: суто церковна термінологія і слова-символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; наявність архаїзмів. Офіційно-діловий стиль функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління. Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування: офіційний характер; адресність; повторність; тематична обмеженість. Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі: законодавчий, дипломатичний, юридичний.
