Особливості технологічного підходу до соціальних процесів

В.М. Шахрай

ТЕХНОЛОГІЇ

СОЦІАЛЬНОЇ

РОБОТИ

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ - 2006

УДК 364.(075.8)

ББК 65.272я73

Ш32

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(лист №14/18.2-866 від 03.04 2006 р.)

Рецензенти:

Шеремет Л.П. - доктор філософських наук, професор кафедри суспільних наук Білоцерківського інституту економіки та управління ВМУРоЛ "Україна";

Чугаєвський В.Г. - кандидат педагогічних наук, заступник декана факультету соціології та психології Київського національного університету ім.Т.Шевченка;

Кравченко Т.В. - кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії сімейного виховання Інституту проблем виховання АПН України.

Шахрай В.М.

Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 464 с.

Розкриваються теоретико-методологічні основи технологій соціальної роботи, дається характеристика загальних, міждисциплінарних та найважливіших конкретних технологій соціальної роботи. Призначений для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю "Соціальна робота".

Зміст

Вступ. 4

Модуль І. Теоретичні основи технології соціальної роботи. Загальні технології соціальної роботи 5

Тема 1. Роль соціальної технологізації в оптимізації соціальної сфери. 5

Тема 2. Технологія соціальної роботи як галузь соціальних технологій. 14

Тема 3. Соціальна діагностика в технологіях соціальної роботи. 20

Тема 4. Технологія соціальної експертизи. 31

Тема 5. Технології проектування в соціальній роботі 41

Тема 6. Технології соціального передбачення. 49

Тема 7. Технології соціальної профілактики та адаптації 55

Тема 8. Технології соціальної реабілітації та терапії 68

Тема 9. Технології групової роботи. 78

Тема 10. Технології консультування та посередництва. 88

Тема 11. Технології зв'язку з громадськістю.. 102

Модуль ІІ. Міждисциплінарні технології і методики соціальної роботи. Конкретні технології соціальної роботи. 118

Тема 12. Соціологічні технології в соціальній роботі 118

Тема 13. Соціально-педагогічні технології в соціальній роботі 124

Тема 14. Психологічні технології в соціальній роботі 135

Тема 15. Технології соціального захисту населення. 145

Тема 16. Технології соціальної роботи з сім'єю.. 169

Тема 17. Технології соціальної роботи з жінками. 185

Тема 18. Технології соціальної роботи з людьми літнього та старого віку. 198

Тема 19. Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми і підлітками. 208

Тема 20. Технології соціальної роботи з молоддю.. 223

Тема 21. Технології соціальної роботи з інвалідами. 239

Тема 22. Технології соціальної роботи в пенітенціарній системі 251

Тести. 266

Тезаурус. 277

Рекомендована література. 282

Вступ

Технологізація соціальної роботи, як і будь-якої іншої діяльності в соціальній сфері, є відображенням об'єктивних вимог, що висуваються науково-технічним й соціальним прогресом. Вона завжди має інноваційний, творчий характер, тому що пов'язана з постійним пошуком більш досконалих і, як наслідок, більш ефективних способів використання ресурсів людини, її фізичного й інтелектуального потенціалу. Впровадження технологічного підходу в практику організації соціального обслуговування й соціальної допомоги найбільш уразливих прошарків населення - це стратегічний напрямок, що має в своїй основі відмову в роботі з людьми від методу "проб і помилок" та постійну орієнтацію на високий кінцевий результат за оптимальної витрати сил і засобів.

Без знань теорії соціальних технологій, принципів технологічного підходу до професійної діяльності і конкретних методик роботи з клієнтом неможливі планування, організація й здійснення соціального менеджменту і соціальних послуг. Знання та досвід регулювання людських стосунків у формі конкретної технології можна передавати від одних спеціалістів до інших, у короткі терміни навчати кадри мистецтву роботи з людьми.

Технологічно підготовленому спеціалісту значно легше освоїти професійну специфіку в конкретній галузі практичної діяльності і більш ефективно виконувати свої професійні функції. Звичайно, тепер поки що зарано говорити про повну технологізацію роботи соціального працівника. Але в багатьох напрямах соціальної роботи вже визначені певні алгоритми і розроблені відповідні технології. Процес технологізації соціальної роботи розширюється і вдосконалюється.

Для того, щоб майбутні соціальні працівники ще в стінах навчальних закладів оволоділи знаннями й вміннями, необхідними для розробки технологій соціальної роботи і їх творчого використання в практиці професійної діяльності, вони повинні добре розуміти, що таке технології взагалі і технології соціальної роботи зокрема. їм необхідно добре уявляти, які види технологій існують і яку вони мають структуру, як потрібно із усіх численних технологій вибрати саме ту, яка дозволить найбільш ефективно вирішити конкретне професійне завдання.

На оволодіння цими знаннями і навичками й спрямований навчальний курс "Технології соціальної роботи". Пропонований навчальний посібник ставить перед собою завдання допомогти студентам у засвоєнні цього курсу.

Посібник розкриває значущість соціальних технологій і технологій соціальної роботи, їх основні принципи, визначає теоретичні основи розробки технологій соціальної роботи, дає характеристику найважливіших загальних, міждисциплінарних та конкретних технологій соціальної роботи. У посібнику представлені різноманітні технологічні підходи до вирішення найбільш типових нині проблем, оскільки охопити всі напрями соціальної роботи і представити всі вже апробовані та ті, що лише формуються, технології соціальної роботи неможливо. Посібник призначений для студентів, які навчаються за спеціальністю "Соціальна робота", у першу чергу студентів заочної форми навчання.

Технологізація діяльності є одним з найбільш комплексних явищ у соціальній сфері. Тому курс "Технології соціальної роботи" ґрунтується на знаннях теорії і методології соціальної роботи, психології та інших гуманітарних та загальнопрофесійних дисциплін, якими вже оволоділи студенти.

При вивченні посібника майбутньому спеціалісту надається можливість осмислити і критично проаналізувати пропоновані технології з тією метою, щоб у своїй професійній діяльності він міг удосконалити їх, а також використати отримані знання при розробці нових, більш ефективних технологій соціальної роботи.

Модуль І. Теоретичні основи технології соціальної роботи. Загальні технології соціальної роботи

Тема 1. Роль соціальної технологізації в оптимізації соціальної сфери

1. Соціальна технологізація як процес оптимізації сучасної соціальної дійсності.

2. Сутність соціальних технологій.

3. Впровадження соціальних технологій.

4. Багатоманітність та класифікація соціальних технологій.

1. В умовах динамічних соціальних змін у світовій практиці все більше утверджується інноваційний метод освоєння соціального простору - його технологізація. Соціальна технологізація - це процес оптимізації соціуму, переборення його розбалансованості, активний вплив на розвиток соціальних систем шляхом використання соціальних технологій.

Однією з корінних причин розбалансованості світу, яка приховує в собі зростання різного роду вибухів і катастроф, є суперечність між особою та суспільством. Від вирішення цієї кардинальної проблеми багато в чому залежать темпи соціального прогресу, його ціннісні орієнтири і духовні принципи. Посилення цієї суперечності веде до деградації особистості, до посилення апатії і відчаю людини, до утвердження несправжніх духовних цінностей, що, як результат, породжує антисоціальну поведінку, зростання агресивності, виникнення військових конфліктів, міжнаціональної ворожнечі, тероризму і т.ін. Соціальні технології виступають як наукомісткий ресурс, використання якого дозволяє не лише вивчити і передбачувати різноманітні соціальні зміни, й активно впливати на практичне життя, отримувати ефективний прогнозований соціальний результат.

Інтерес до соціальних технологій, технологізації соціальної діяльності можна вважати закономірною складовою частиною технологічної революції, яка глибоко перетворила і продовжує перетворювати світ. Усвідомленню необхідності цього сприяли катастрофічні соціальні потрясіння XX ст., у першу чергу світові війни, що призвели до колосальних втрат людських і матеріальних ресурсів за відносно скромних результатів. З іншої сторони, розвиток кібернетики, інформатики і засобів машинної обробки інформації дав можливість математично моделювати достатньо складні процеси з високим ступенем достовірності отриманих результатів, що породило надію на можливість дослідження соціальних процесів з такою ж точністю та однозначністю, як і процесів, що відбуваються в світі біологічних закономірностей чи у неживій природі.

Необхідність технологізації в соціальній сфері зумовлена також тим, що проникнення егалітарних, договірних начал у всі аспекти громадянських взаємовідносин, гуманізація свідомості і діяльності зробили актуальним питання про перегляд всіх зв'язків між людьми з раціональної точки зору, про їх переорганізацію на ґрунті ефективності, прагматизму, мінімізації витрат. Процес технологізації розвивається уже давно, достатньо розроблені і досить ефективні політичні технології, технології розробки форм і змісту засобів масової комунікації, освітні технології та ін. Специфіка технологічного підходу до соціальної сфери полягає в тому, що перетворенню піддається суспільство в цілому, окремі його верстви і групи, стосунки між людьми чи їх думки й почуття. Це вказує на складність технологій соціальної роботи, бо ж у соціальні процеси залучено багато індивідів, наділених розумом і волею. Причини і наслідки соціальних процесів пов'язані між собою відносинами вірогідності. Більше того, соціальні технології - це, напевно, єдиний тип технологічного процесу, який заснований на відносинах не об'єкта і суб'єкта, а значною мірою на відносинах "суб'єкт-суб'єкт". Без підтримки учасників соціального процесу, без згоди індивіда, сім'ї, групи, яким надається професійна допомога, не можна перетворити ті обставини, які стали причиною застосування соціальних технологій.

Технологізація є основою для концептуального й проектувального освоєння різноманітних галузей і аспектів соціальної діяльності. Вона дозволяє:

¨ аналізувати і систематизувати на науковій основі практичний досвід і його використання;

¨ комплексно вирішувати соціальні проблеми;

¨ знижувати вплив несприятливих обставин;

¨ оптимально використовувати ресурси, що є в наявності;

¨ створювати сприятливі умови для розвитку людини.

Значення соціальної технологізації полягає насамперед у тому, що вона робить людську діяльність більш раціональною, включаючи в неї лише ті процеси і операції, які необхідні для вирішення поставленої мети.

2. Технологія (від гр. techne - мистецтво, майстерність, вміння + logos - вчення) - система знань про способи й засоби обробки і якісного перетворення об'єкта.

Технологізація соціальної сфери, поняття "соціальна технологія" утвердились не відразу. Ще в 70-х pp. XX ст. піддавалась сумніву сама можливість технологізації соціальної сфери. Однією з перших робіт, в якій ґрунтовно розглядалося поняття "соціальна технологія", була монографія болгарського вченого Ніколи Стефанова "Суспільні науки і соціальна технологія", яка була опублікована російською мовою в 1976 р. Він підкреслював, що соціальні процеси, якими б складними вони не були, піддаються технологізації. Учений писав: "Там, де людина активно і цілеспрямовано ставиться до процесів, що відбуваються навколо неї, де вона прагне свідомо і планомірно змінити природне і соціальне середовище, там, в принципі, можливою є технологія...Чим більше ускладнюються види людської діяльності, тим більш обов'язковим стає розчленування їх на відповідні етапи і операції. Для того, щоб діяльність отримала право називатися технологією, вона має бути свідомо і планомірно розділена на елементи, що реалізовуються в певній послідовності. Ні етапи і операції, ні порядок і послідовність цих операцій не можуть бути встановлені довільно, оскільки кожна діяльність має свою внутрішню логіку розвитку і функціонування". Починаючи з другої половини 70-х pp. і практично до нашого часу продовжується інтенсивна наукова розробка проблем, пов'язаних з соціальними технологіями.

У науковій літературі є різні підходи до визначення сутності соціальних технологій. Зокрема стверджується, що технологія - це:

¨ спосіб управління, регулювання і планування соціальних процесів;

¨ сукупність прийомів, методів і впливів, що застосовуються для досягнення поставлених цілей;

¨ мистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки і якісного перетворення об'єкта;

¨ система знань про способи і засоби обробки і якісного перетворення об'єкта;

¨ переведення мови науки на конкретну мову рішень, нормативів;

¨ спосіб цілеспрямованого вирішення суспільних проблем у вигляді певного набору процедур і операцій;

¨ практична діяльність, яка характеризується раціональною послідовністю використання інструментарію для досягнення якісних результатів праці.

Серед трактувань цього поняття, що дані в тлумачному словнику "Социальные технологии" (1995), можна виділити визначення М.Маркова, В.Дудченко, В.Макаревича. На думку М.Маркова, соціальна технологія являє собою спосіб реалізації складного процесу шляхом розчленування його на систему послідовних процедур і операцій, які слід виконувати однозначно. У визначенні В.Дудченко і В.Макаревича акцент робиться на можливості відтворення соціального процесу.

На думку професора В.Іванова, соціальні технології - це сукупність операцій, процедур соціального впливу для отримання оптимального соціального результату.

Кожне із наведених визначень соціальної технології відображує її певний істотний аспект, що має важливе значення для загальної характеристики як соціальної технології, так і технології соціальної роботи. Найбільш поширене визначення соціальних технологій:

Соціальні технології - це система знань про оптимальні способи перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів у життєдіяльності людей, а також сама практика алгоритмічного застосування оптимальних способів перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів.

У сучасному понятті "технологія" виділяють три аспекти:

1) науковий: технологія являє собою науково розроблене рішення певної проблеми, що ґрунтується на досягненнях теорії і практики;

2) формально-описовий: технологія - це модель, опис цілей, змісту, методів і засобів, алгоритмів дій, що застосовуються для досягнення запланованих результатів;

3) процесуально-дієвий: технологія - це сам процес реалізації діяльності, послідовність та порядок функціонування і зміни всіх його компонентів, в тому числі об'єктів і суб'єктів діяльності.

Спеціалісти в галузі соціальних технологій вказують, що ефективність соціальних технологій можлива за таких умов:

1. Соціальна технологія повинна мати певні властивості:

♦ привабливість мети;

♦ простоту обґрунтування мети;

♦ гнучкість застосування процедур і операцій;

♦ надійність теоретичного і методичного забезпечення;

♦ економічність досягнення мети відтворення (соціальної, соціально-психологічної, організаційної, економічної та ін.);

♦ несуперечливість між: процедурами й операціями конкретної соціальної технології, об'єктом і суб'єктом в процесі технологізації та ін.).

2. Повинні бути чітко виражені ознаки технологізації:

♦ розмежування;

♦ розділення;

♦ розчленування соціального процесу на пов'язані між собою етапи, фази;

♦ координація і етапність дій;

♦ однозначність виконання операцій і процедур;

♦ можливість багаторазового застосування вироблених стандартних алгоритмів діяльності для вирішення типових завдань соціального управління.

Можна стверджувати, що найважливішими умовами технологізації практичної діяльності в соціальній сфері є такі:

♦ об'єкт впливу має певний ступінь складності;

♦ необхідність виділення елементів системи об'єкта соціального впливу;

♦ наявність можливості формалізації реальних процесів і демонстрації їх у вигляді певних операцій, процедур, показників;

♦ наявність можливості відтворення і повторюваності операцій, процедур чи показників у нових умовах.

Отже провідна перевага технологічного підходу до соціальних процесів полягає в науковому підборі таких методів, засобів і способів діяльності, за допомогою яких можна забезпечити її максимальну результативність. Ключовою ланкою будь-якої технології є детальне визначення кінцевого результату і чіткого шляху його досягнення. Ще однією з позитивних властивостей технології є відтворення, тобто можливість її реалізації іншою людиною після спеціального навчання, освоєння.

Особливості технологічного підходу до соціальних процесів узагальнено в табл. 1.1.

Разом з тим слід акцентувати увагу на тому, що використання технологій у соціальних процесах має свої особливості:

♦ очікуваний результат не може бути досконально конкретизованим, бо досить складно змінювати об'єкт, якщо цим об'єктом виступає людина, а основним параметром зміни є одна чи декілька її властивостей;

♦ на відміну від промислових технологій, що являють собою певну послідовність точно підібраних технологічних процесів і операцій (причому заміна одного процесу іншим, а також зміна послідовності призводить до зниження результативності), у соціальних процесах про-

Таблиця 1.1.

Особливості технологічного підходу до соціальних процесів

Суспільство	Демократичне
Мета	Оптимальний результат, мінімізація затрат
Зміст	Вирішення соціальної чи особистісної проблеми
Діяльність	Алгоритмізована
Результат	Прогнозований
Засади	Наукові
Інструментарій	Чітко визначений
Об'єкт	Структурований
Суб'єкт	Має високий рівень професіоналізму
Відносини	Суб'єкт-суб'єктні
Методи	Взаємоузгоджені між собою
Ефективність	Залежність як від суб'єкта, так і від об'єкта
Застосування	Можливість відтворюваності і повторюваності

цедура перетворення є більш гнучкою, не так жорстко детермінованою;

♦ визначена послідовність навіть досить результативних процесів чи заходів не гарантує досягнення повної ефективності, бо ж людина є системою багатофакторною, на неї діє значна кількість зовнішніх впливів, сила й спрямованість яких досить різноманітні, а інколи і протилежні тому наперед визначити ефект того чи іншого впливу часто просто неможливо;

♦ досить значну роль відіграє зворотний зв'язок (наслідок конкретного впливу), можливим є вибіркове повторення окремих частин процесу.

3. Впровадження соціальних технологій - складний і динамічний процес переведення теоретичних концепцій з відтворення соціальних якостей, характеристик, явищ, відношень на мову практичних дій.

Впровадження складається із наступних операцій: професійної підготовки виконавців; організації їхньої роботи; координації різноманітних суб'єктів (окремих виконавців чи груп); надання науково-методичної допомоги спеціалістам; контролю за діяльністю суб'єктів впровадження соціальних технологій;

аналізу процесу технологізації; коригування цілей (при необхідності); організації інформаційного обслуговування процесу впровадженню та ін.

Фактори, що впливають на ефективність впровадження соціальних технологій:

Об'єктивні: 1. Ступінь економічної, соціальної самостійності організації. 2. Рівень наукомісткості використовуваних технологій. 3. Ступінь стабільності виробничого процесу. 4. Ефективність використання потенціалів організації - технічного, технологічного, організаційного, економічного, соціального, духовного.

Суб'єктивні: 1. Інтереси і потреби суб'єктів соціальної діяльності - їх характер, ступінь задоволення.2. Соціальний потенціал особистості: рівень його використання в конкретних умовах життєдіяльності. 3. Ступінь включеності особистості в систему зацікавленості в кінцевих результатах.

Освоєння технологій, заснованих на новітніх досягненнях науки і техніки, вимагає високого рівня знань. Крім того, впровадження соціальних технологій вимагає дотримання ще й інших умов:

1. Будь-яка технологія має свої головні, ключові операції, реалізація яких і буде визначати успіх в цілому.

2. Активність ядра впровадження (наприклад, працівників служби соціального розвитку).

3. Вміння переборювати і вирішувати конфлікти, що виникли у ході реалізації технологічних операцій (це може бути небажання посадових осіб змінити свій стиль управління, віднайти нові підходи у роботі з персоналом, що викликані внутрішньою потребою технологізації соціальних процесів).

4. Врахування моральних засад соціальних технологій: вони не повинні перетворюватися на маніпулювання людьми.

5. Поєднання раціонального і ситуаційного підходів до процесу впровадження.

4. Багатоманітність соціальних технологій зумовлена широким спектром соціальної діяльності. Для кожного виду соціальної діяльності створюється особлива технологія. Тому слід говорити не про якусь універсальну технологію, а лише про різноманітність технологій, кожна з яких відповідає певній діяльності, меті, цілям, пов'язана з конкретними умовами її реалізації: зі станом матеріальних, політичних, фінансових і кадрових ресурсів, з історичними умовами, традиціями.

У процесі реалізації соціальних технологій може змінюватися об'єкт впливу, що, в свою чергу, передбачає необхідність постійного пошуку нових технологій.

Будь-яка соціальна технологія використовується адресно і супроводжується тими чи іншими нюансами. Вона не може бути спроектована чи застосована без врахування як об'єктів, так і суб'єктів соціальної дійсності. Важливим чинником багатоманітності соціальних технологій є різний рівень кваліфікації, професіоналізму, досвіду, якими повинні володіти розробники і виконавці соціальних технологій. Отже, багатоманітність соціальних технологій зумовлена:

¨ широтою соціальних відносин і видів соціальної дії;

¨ системним, складним характером об'єктів соціальних технологій;

¨ значною кількістю засобів, методів і форм, що використовуються в процесі соціальної дії;

¨ різним рівнем професіоналізму розробників і виконавців соціальних технологій.

Класифікація - це система підпорядкованих понять (класів, об'єктів) певної галузі знання чи діяльності людини, що використовується як засіб для встановлення зв'язків між цими поняттями чи класами об'єктів. Роль класифікації в пізнанні надзвичайно велика. Вона дозволяє систематизувати досліджувані об'єкти за певними ознаками з урахуванням якісної характеристики кожного із них. Слід зазначити, що навіть найпростіші соціальні технології мають складну структуру, в результаті чого будь-яка класифікація не може бути однолінійною та являє собою складне розгалуження.

Основою класифікації соціальних технологій можуть бути такі ознаки:

¨ ступінь асоційованості об'єкта впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);

¨ масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіональні і т.ін.);

¨ сфера соціалізації і життєдіяльності людей (виробнича, політична, соціальна, духовна);

¨ ступінь зрілості соціальних об'єктів;

¨ інструментарій, способи і засоби впливу, що використовуються для вирішення поставлених завдань;

¨ галузь суспільного життя: економіка, освіта, охорона здоров'я, наукова діяльність та ін.;

¨ рівень розробки соціальних технологій (теоретичний, конкретно-прикладний);

¨ мета, що реалізується в результаті застосування даної технології.

Питання про класифікацію є складним і дискусійним. Як до розробки, так і до типізації соціальних технологій є різноманітні підходи. Вони продиктовані не лише різними поглядами вчених, які займаються дослідженнями в даній галузі, а й різноманітними параметрами, на основі яких здійснюється класифікація.

З так званої масштабності виділяють глобальні соціальні технології, мета яких - вирішення загальнолюдських проблем. Під цими технологіями розуміють такі цілі, методи, способи, які сприяють з'ясуванню не тільки внутрішньодержавних, а й світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства і природи. Одним із різновидів цих технологій є технологія глобального моделювання (дослідження питань збереження миру в світі, природи, забезпечення зростаючого населення Землі продовольством, енергією).

Глобальні соціальні технології характеризуються високою наукомісткістю, прогнозуванням кінцевого результату і набувають пріоритетного значення в період оновлення соціальних систем. Особливе значення серед них мають соціальні технології стабілізації системи, які покликані задіяти пріоритетні ресурси - людський потенціал, науку, культуру, освіту, соціальний інтелект, минулі й нові цінності, що дуже важливо для нинішнього етапу розвитку українського суспільства. Все це, як показує світовий досвід, у період оновлення оберігає систему від розпаду, хаосу і поглиблення кризи. Особливого значення в механізмі вироблення і реалізації глобальних технологій набуває питання збалансованості інноваційних і стабілізаційних технологій. У перехідні періоди, коли особливо необхідними є подібні технології, відмова від традиційних не дозволяє підготувати механізм прориву, отримати тимчасове полегшення від реформ, що проводяться, і порушує зв'язки, що склалися раніше.

Реалізація глобальних технологій модернізації передбачає виділення декількох етапів:

1. Інвентаризація, оцінка наявних соціальних ресурсів з метою їх збереження, збагачення, оптимізації, а не руйнування. 2. Визначення можливих варіантів соціального розвитку і прогнозів на майбутнє, ймовірних моделей їх реалізації. 3. Підготовка суспільної свідомості до впровадження інновацій, зміни системи ціннісних орієнтацій, висунення лідерів-новаторів, які несуть в собі елементи майбутнього.

Регіональні технології вивчають і реалізують закономірності територіального соціального життя. Локальні соціальні технології застосовуються для вирішення місцевих проблем, що можуть містити як типові, так і оригінальні особливості.

За ступенем новизни технології поділяють на інноваційні і рутинні. Інноваційні соціальні технології - методи і прийоми діяльності, спрямовані на нововведення у суспільстві. Це інноваційна діяльність, у результаті якої створюються та матеріалізуються суспільні ініціативи, котрі приводять до якісних змін в різних сферах життя, раціонального використання матеріальних, економічних і соціальних ресурсів. Особливого значення набувають інноваційні соціальні технології в кризові, перехідні періоди, коли практично повністю змінюються технології соціальних процесів та виникає гостра потреба в удосконаленні виробництва і управління, політичної й духовної сфер суспільного життя.

Рутинні соціальні технології характеризуються такими методами впливу на соціальні процеси, що засновані на минулому досвіді, мають незначну наукоємкість, не мотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін. Вони відповідають такому типу соціальної організації й типу управління, що знаходяться в стадії регресу, замкнутості, відірваності від змін внутрішнього і зовнішнього середовища. Характерною ознакою рутинних соціальних технологій є відсутність вираженої стратегії пошуку, аналітичного і інформаційного підходу, вивчення суспільної думки та використання демократичних методів вирішення проблеми. Опора робиться на "минулий досвід", інтуїцію і надання переваги традиціям вчорашніх способів організації.

Специфіка соціального впливу на об'єкт може визначатися також рівнем суспільних відносин. У цьому зв'язку можна користуватися типологією, запропонованою проф. Л.Дятченком. Він поділяє соціальні технології на 3 групи: технології макросистем чи макротехнології, що включають в себе регіональні підсистеми суспільства, класи, партії, великі соціальні групи; мезотехнології - технології рівня міста, населеного пункту, великого трудового колективу; мікротехнології, які розраховані на невелике об'єднання людей, суспільні процеси на мікрорівні, включаючи технологічні процедури самоорганізації!, що забезпечують раціональне використання особистісного потенціалу.

Ряд дослідників класифікує соціальні технологи за ступенем їх практичної включеності в організаційний процес технологічної розробки і соціального впливу. Так, А. Пригожий серед соціальних технологій виділяє: кабінетні, отримані на основі інформаційно-логічного аналізу; лабораторні, створені в експериментальних, штучно створених умовах; польові, тобто отримані в реальному соціальному середовищі.

Досить відомі такі технології:

¨ інформаційні технології - являють собою оптимізацію самого інформаційного процесу, його відтворення і функціонування;

¨ історичні технології - передбачають осмислення історичного досвіду за законами соціальної технологізації, тобто технологізацію історичних знань як умови політичного, економічного, духовного і соціального діагностування;

¨ демографічні технології - вивчають та виробляють способи механізму відтворення населення, зміни його чисельності, складу і розміщення;

¨ політичні соціальні технології - методи вирішення політичних проблем, вироблення політики, її реалізації, здійснення політичної діяльності;

¨ соціальні технології згоди - методи досягнення порозуміння більшості населення стосовно вирішення найбільш актуальних питань суспільного життя (до цього типу можна віднести соціальні технології вирішення конфліктів);

¨ адміністративно-управлінські технології - способи безпосереднього (прямого) оперативного впливу на об'єкт;

¨ психологічні технології - способи впливу на психологічні процеси, властивості, явища, відносини, волю, характер особистості, міжособистісні взаємини.

Автори посібника "Социальная работа" (Ростов н/Дону, 2003) стверджують, що пошук оптимальної типологізації доцільно вести не в напрямі виділення окремих критеріїв, а шляхом посилення універсальності самої класифікації. У зв'язку з цим вони виділяють шість основних видів соціальних технологій: технології забезпечення соціального функціонування суспільства (технології соціальної роботи); політичні технології; технології інформаційного забезпечення функціонування суспільства; технології економічного функціонування і розвитку власності; технології правового забезпечення функціонування суспільства; технології духовно-культурного розвитку.

Політичні технології покликані забезпечити процеси адміністративного і самоуправлінського регулювання суспільного життя. До них можна віднести: технології законодавчого забезпечення життєдіяльності суспільства; технології судового забезпечення політичного функціонування держави; технологи функціонування виконавчих органів влади; технології діяльності органів місцевого самоуправління і технології функціонування громадських (політичних) організацій і рухів.

До технологій інформаційного забезпечення функціонування суспільства відносять насамперед технології друкованих і електронних ЗМІ, технології комп'ютерного виробництва, збереження і поширення інформації, технології інформаційного забезпечення соціальних процесів, рекламні технології, технології дизайну і моди.

Технології економічного функціонування суспільства й розвитку власності можна структурувати на макро- і мікроекономічні. До перших відносять технології забезпечення гарантій власності і дотримання зобов'язань в економічних взаєминах, антимонопольні технології, технології фіскальної і кредитно-грошової політики. Вони здійснюються на урядовому рівні. Мікроекономічні ж технології діють на рівні підприємств. До їх числа відносять технології виробничої, цінової, фінансової політики підприємств.

З політичними, економічними та іншими видами соціальних технологій тісно взаємодіють технології правового забезпечення функціонування суспільства. До них можна віднести технології регулювання норм конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, сімейного, кримінального права та ін.

Особливе місце в системі соціальних технологій займають технології духовно-культурного розвитку суспільства. Серед них виділяють технології освітньо-виховної діяльності, розвитку освіти і науки, розвитку літератури і мистецтва, дозвіллєорганізаційні технології.

Вміле застосування дієвих соціальних технологій може забезпечити прогресивний розвиток держави і вибір найбільш оптимального механізму суспільного функціонування.

Разом з тим слід наголосити, що не можна, спираючись лише на соціальні технології, вирішити всі економічні, соціальні і духовно-моральні проблеми.

Все має свої межі, навіть демократизація суспільного життя, яка за певних умов може призвести до анархії і некерованості. Досвід свідчить, що будь-яка соціальна інновація може бути зведеною до абсурду, якщо процес її розробки і впровадження здійснюється в умовах низької управлінської культури, стагнації розвитку системи й панування догматичного стилю мислення.

Для розробки і реалізації соціальних технологій потрібні відповідні об'єктивні умови (в тому числі і матеріально-технічні засоби) та достатньо зрілий суб'єктивний фактор (не лише в плані можливостей пізнання механізму дії законів суспільного розвитку). Мова йде про високий рівень економічної, моральної і політичної свідомості людей: трудової й виконавської активності населення, дисципліни, наполегливості та ініціативності, творчого підходу до справи, волі, прагнення змінити ситуацію на краще, усвідомлення необхідності переходу до технологій не руйнування, а творення.

Питання для самоконтролю

1. Що зумовлює посилення інтересу до соціальних технологій в сучасний період розвитку суспільства?

2. Назвіть підходи до визначення сутності соціальних технологій.

3. У чому відображаються особливості соціальних технологій порівняно з технологіями матеріальної сфери життєдіяльності суспільства?

4. Які фактори визначають ефективність впровадження соціальних технологій?

5. Чим можна пояснити багатоманітність соціальних технологій?

6. Назвіть ознаки, за якими здійснюється класифікація соціальних технологій.

Література

1. Иванов В.Н. Социальные технологии в современном мире. - М, 1996.

2. Иванов В.Н., Патрушев В.И., Галиев Г.Т. Инновационные социальные технологии устойчивого развития: Уч. пособие. - Уфа: ООО "ДшайнПолиграфСервис", 2003.

3. Селевко Г.К., Селевко А.Г. Социально-воспитательные технологии. - М: Народное образование, 2002.

4. Социальная работа: Учебное пособие / Под общ. ред. В.И. Курбатова. - Ростов и/Д: Феникс, 2003.

5. Социальные технологии: Толковий словарь / Отв. ред В.Н. Иванов. - Москва; Белгород, 1995.

6. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА - М, 2002.

7. Технология социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

Тема 2. Технологія соціальної роботи як галузь соціальних технологій

1. Сутність технології соціальної роботи.

2. Класифікація технологій в соціальній роботі.

3. Функції технологій соціальної роботи.

1. Технологія соціальної роботи - це одна із галузей соціальних технологій, що орієнтована на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації.

Технологію соціальної роботи характеризують:

¨ динамічність - постійна зміна змісту і форм роботи з клієнтом, евристичність характеру діяльності;

¨ безперервність, зумовлена необхідністю постійно підтримувати безпосередній чи опосередкований зв'язок з клієнтом і здійснювати на нього вплив;

¨ циклічність, що виявляється в стереотипному, стійкому повторенні етапів, стадій, процедур у роботі з клієнтом;

¨ дискретність технологічного процесу, яка полягає в нерівномірності впливу на клієнтів з моменту визначення мети до виконання рішення.

Із поняттям "технологія соціальної роботи" у тісному взаємозв'язку знаходиться таке поняття, як "метод соціальної роботи". Інколи їх розглядають як синоніми чи підпорядковані явища (технологія в методі, методи в технології). Більшість дослідників стверджують, що методи по відношенню до технології можуть виступати її складовою частиною, забезпечуючи в сукупності вирішення проблеми.

Важливим є визначення етапів розробки технології соціальної роботи, до яких відносять такі:

Теоретичний - пов'язаний з формулюванням цільової установки, визначенням предмета технологізації, виділенням структурних елементів та виявленням причинно-наслідкових зв'язків і відносин, в які включений об'єкт соціальної політики чи клієнт соціальної роботи.

Методичний - характеризується вирішенням завдань вибору джерел, шляхів і способів отримання інформації про стан об'єкта соціальної політики чи клієнта соціальної роботи, вивчення прийомів і засобів обробки і аналізу цієї інформації і принципів трансформації висновків у конкретні рекомендації для перетворювальної діяльності.

Процедурний - передбачає вирішення завдань, пов'язаних з організацією діяльності з апробації, усуненням недоліків рекомендацій і з виробленням алгоритму дій.

Технологія соціальної роботи - це алгоритм діяльності, у результаті якої досягається певна соціальна мета і перетворюється об'єкт впливу. Ця діяльність не зводиться до одноразового акту, а являє собою процес, який характеризується зміною змісту, форм, методів, які циклічно повторюються при вирішенні кожного нового завдання в соціальній сфері. У сукупності зміст такого циклу від виникнення завдання до його повного вирішення складає технологічний процес. Процес - це зміна (динаміка) стану предмета під впливом зовнішніх чи внутрішніх факторів. Сутнісна характеристика технологічного процесу - стійка, що повторюється, послідовна у часі зміна змісту діяльності за єдиним задумом.

Компоненти технологічного процесу:

♦ алгоритм дій - програма вирішення завдань, яка точно вказує, як і в якій послідовності операцій отримати результат, визначений вихідними даними;

♦ операції - найпростіші дії, спрямовані на досягнення конкретної, усвідомленої мети. Сукупність операцій, об'єднаних загальною метою (підметою), складають процедуру технологічного процесу;

♦ інструментарій - арсенал засобів, що забезпечують досягнення мети впливу на особистість чи соціальну спільність.

У самому загальному вигляді в технологічному процесі можна виділити чотири процедурні етапи:

1. Форму давання мети впливу - передбачає виконання таких операцій, як збір і аналіз інформації, здійснення соціальної діагностики, соціально-психологічне прогнозування розвитку проблеми, вироблення програми дій.

2. Вироблення та вибір засобів впливу - передбачає вияв і аналіз проблемної ситуації, вивчення, обґрунтування й оцінку варіантів та способів дій, вибір оптимального варіанту вирішення проблеми.

3. Організація впливу включає операції з реалізації вибраного варіанту, координацію зусиль і корекцію застосовуваних способів впливу на клієнтів соціальних служб.

4. Аналіз і оцінка - супроводжуються співставленням прогнозованих і досягнутих результатів, формулюванням висновків.

Основні моменти технологічного процесу відображено на схемі 2.1.

Схема 2.1. Технологічний процес у соціальній роботі

Змістом технологічного процесу соціальної роботи є виявлення соціальної чи особистісної проблеми і з допомогою інструментарію й засобів, що є у розпорядженні соціальних служб, своєчасне їх вирішення.

Соціальна проблема - це складне пізнавальне завдання, вирішення якого дає істотні теоретичні і практичні результати. Однією з найважливіших умов вирішення проблеми є її точне формулювання. Якщо проблема правильно сформульована, то це дозволяє: здійснити пошук інформації, якої недостатньо, у потрібному напрямі; забезпечує вибір оптимального інструментарію соціального впливу. Вимога до формулювання проблеми її обґрунтованість (повинна випливати із реальних потреб і передумов). Відсутність зв'язку з реальними практичними чи теоретичними потребами робить проблему довільною, надуманою.

Особистіша проблема - це, по суті, суперечність між домаганнями людини і ступенем їх задоволення. Така суперечність може носити матеріальний чи духовний, фізіологічний чи моральний, соціальний чи психологічний, виробничий чи побутовий характер або їх поєднання.

2. Класифікація технологій у соціальній роботі необхідна з декількох причин:

♦ вона дозволяє упорядкувати технології соціальної роботи за певними критеріями, що спрощує вибір технологій і їх практичне використання;

♦ показує, для якої категорії об'єкта і для яких умов практичного застосування є в наявності технології соціальної роботи, а яких немає чи їхній вибір обмежений;

♦ сприяє створенню банку технологій соціальної роботи з урахуванням їхніх специфічних особливостей.

Класифікація технологій соціальної роботи може бути самою найрізноманітнішою.

Технології соціальної роботи можна класифікувати, насамперед, залежно від розуміння соціальної роботи в широкому і вузькому значенні.

Технології в широкому значенні - це технології соціального захисту всіх верств населення, створення таких умов (що пов'язано з сутністю і змістом соціальної політики), які б сприяли зниженню частки населення, що потребує допомоги й підтримки. Технології в широкому значенні повинні мати випереджувальний характер. Завдання таких технологій – не лише сприяти лікуванню "соціальних хвороб", а й їх попереджувати. Такі технології спрямовані на більшість суспільства, на широкий обсяг соціальної сфери, на створення умов, що дозволяють підвищувати життєвий рівень народу.

Технології у вузькому значенні - це технології, спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем груп населення чи окремих клієнтів. Це технології тактичного характеру, які на сьогодні є провідними в практиці соціальної роботи. Через складні проблеми в економіці у нашої держави поки що не вистачає засобів для належного забезпечення формування стратегічних, випереджувальних технологій соціальної роботи. Водночас слід наголосити, що для успішного здійснення соціальної роботи необхідно поєднувати випереджувальні технології стратегічного характеру з технологіями тактичної спрямованості. Наприклад, для послаблення проблеми дитячої бездоглядності і безпритульності недостатньо виробити й реалізувати окремі технології надання конкретної допомоги нужденним дітям. Важливо розробити і реалізувати технології, спрямовані на усунення причин, що призводять до бездоглядності та безпритульності, на профілактику проявів цих явищ.

Залежно від рівня технології соціальної роботи поділяються на:

♦ прості (доступні неспеціалістам);

♦ складні (вимагають кваліфікації спеціаліста);

♦ комплексні (вимагають кваліфікації групи спеціалістів, які працюють у різних галузях.

Враховуючи інтегрований, міждисциплінарний, універсальний характер соціальної роботи, можна виділити власне соціальні технології, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-економічні, соціально-медичні та інші.

У структурному відношенні технології соціальної роботи являють собою сукупність загальних (функціональних) і конкретних технологій. Загальні (функціональні) технології мають більш універсальний характер. Вони застосовуються у роботі не з однією конкретною категорією осіб, які потребують соціальної допомоги і підтримки, а з декількома. Система функціональних технологій включає в себе такі, найбільш значущі технологічні процедури: соціальну діагностику; соціальну профілактику; соціальну адаптацію; соціальну реабілітацію; соціальну корекцію й терапію; соціальну експертизу; прогнозування, моделювання та ін.

Конкретні технології соціальної роботи у своїй основі складають певні технологічні процедури надання допомоги конкретним категоріям і соціальним прошаркам, які потребують допомоги. До конкретних технологій можна віднести: технології соціальної роботи у сфері зайнятості населення, з безробітними громадянами; технології соціальної роботи з сім'ями; фемінологічні технології соціальної роботи; технології соціальної роботи з інвалідами, громадянами похилого віку; технології соціальної роботи з дітьми, підлітками і молоддю, які опинилися у важкій життєвій ситуації; технології соціальної роботи у вирішенні національно-етнічних проблем та ін.

На основі класифікації соціально-педагогічних технологій, що зроблена в посібнику "Методика и технологии работы социального педагога"(2002), та інших підходів можна запропонувати таку класифікацію технологій соціальної роботи (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1.