Підставою застосування групового (бригадного) методу є особлива складність справи. Поняття особливо складних справ в законі не визначено. В слідчій практиці такими вважають:
• значні за обсягом виконуваної роботи, багатоепізодні справи;
• справи, в яких бере участь значна кількість обвинувачених, свідків, потерпілих;
• справи, пов'язані з виконанням слідчих дій у різних регіонах нашої держави та в іноземних державах.
У складі слідчої групи діють від двох до кількох десятків слідчих.
Про створення слідчої групи зазначають у постанові про порушення кримінальної справи або в окремій постанові, яку складає прокурор або начальник слідчого відділу.
Одного зі слідчих зі складу слідчої групи призначають старшим. Він бере всю кримінальну справу до свого провадження і приймає найважливіші рішення, підписує процесуальні документи, в яких вони викладаються:
• постанову про притягнення як обвинуваченого;
• постанову про обрання запобіжного заходу (подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту);
• постанову про об'єднання і виділення кримінальних справ;
• обвинувальний висновок (чи інший підсумковий процесуальний документ).
Постанову про створення слідчої групи оголошують обвинуваченому з роз'ясненням права на відвід будь-кого із членів групи.
Недопустимість розголошення даних досудового слідства (ст. 121 КПК).
Недопустимість розголошення даних досудового слідства — це заборона учасникам досудового слідства розголошувати без дозволу слідчого або прокурора дані, що стали їм відомі у зв'язку з провадженням у кримінальній справі, або розголошувати ці дані в більшому обсязі, ніж це було дозволено слідчим.
У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства.
Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК.
9. Заявлення і вирішення клопотань (ст. 129 КПК).
Клопотання — це звернення у письмовій чи в усній формі заінтересованого учасника досудового слідства до посадової особи, яка його веде, з метою домогтися виконання певних процесуальних дій на свою користь.
Учасники досудового слідства (підозрюваний, обвинувачений, його захисник, а також потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники) мають право заявити клопотання про виконання будь-яких слідчих дій.
Слідчий зобов'язаний:
• розглянути у строк не більше 3 діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи;
• про результати розгляду клопотання повідомити особу, яка заявила клопотання (про повну або часткову відмову в клопотанні складають мотивовану постанову).
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА
1. Кримінально-процесуальний кодекс України: глава 11
2. Коваленко Є.Г. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 280-304.
3. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 269-293.
4. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – С. 252-265.
5. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2007. – С. 355-364.
6. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. – Х.: Одиссей. – 2007. – С. 251-262.
7. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – С. 198-209.
8. Гончаров І.Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство: Навчальний посібник. – К. Центр навчальної літератури, 2005. – 248 с.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1. Бекетов М. Ю. Следователь органов внутренних дел и милиция: взаимодействие при расследовании преступлений: Учеб. пособ. — М., 2004.
2. Григорьев В. Н., Селютин А. В. Подследственность в уголовном процессе (понятие, основания и порядок определения, проблемы разграничения): Учеб. пособ. — М., 2002.
3. Гулина С. Н., Чернышев В. Н., Шаповалова Л. И. Дознание в органах внутренних дел: Учеб. пособ. — Донецк, 2000.
4. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. — М., 1981.
5. Даневский В. П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. — К., 2003.
6. Джига М. В., Баулін О. В., Лук'янець С. І., Стахівський С. М. Провадження дізнання в Україні. — К., 1999.
7. Джига М. В., Лук'янець С. І. Довідник слідчого-початківця з питань кримінального процесу: Навч.-практ. посіб. — К., 2000.
8. Дізнання та слідство: Збірник нормативних документів / Укладачі: Шкарупа В. К., Білоус В. Т., Чигирина Г. Л. — Ірпінь, 2003.
9. Дубинський А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя. - К., 1984.
10. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учеб. пособ. — К., 1987.
11. Ільковець Л. Проблеми реформування досудового слідства: пошук можливих шляхів вирішення // Прокуратура. Людина. Держава.— 2004. — № 1.
12. Колбая Г. Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. — М., 1975.
13. Коржанський М., Литвак О. Причини неефективного слідства // Право України. — 2003. — № 5.
14. Ліпінський В. В., Лобойко Л. М., Макаренко Є. I., Тертишник В. М., Шиян А.Г. Дізнання в органах внутрішніх справ. — Дніпропетровськ, 2003.
15. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальний поліформізм як один із шляхів спрощення порядку досудового слідства // Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні. — Донецьк, 2003.
16. Макаркин А.И. Состязательность на предварительном следствии. — СПб., 2004.
17. Маляренко В. Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.
18. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. — К., 1996.
19. Настільна книга слідчого / Панов М. І., Шепітько В. Ю., Коновалова В.О., Журавель В. А. та ін. — К., 2003.
20. Озерський І. В. Юридико-психологічні аспекти взаємодії слідчого з органом дізнання. — К., 2000.
21. Федченко В. Груповий метод розслідування кримінальних справ: деякі питання // Право України. — 2003. — № 1.
22. Чайковський А. С, Губар С. В., Довбня В. А. Дізнання та досудове слідство: історія і сучасність. — К., 2004.
23. Химичева Г. П. Досудебное производство по уголовным делам: концепция совершенствования уголовно-процессуальной деятельности. — М, 2003.
24. Шадрин В. С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений. — М., 2000.
25. Якимович Ю. К., Пан Т. Д. Досудебное производство по УПК Российской Федерации. — СПб., 2003.
