Порушення режиму водних систем 4 страница

Неоднозначність розглянутого поняття полягає в тому, що «стійкість» можна розуміти і як здатність утримувати рівно­вагу (не падати, не руйнуватися), і як стабільність, тобто зда­тність не змінюватися або підтримувати певні (стійкі) темпи руху (розвитку). Слід сказати, що термінологічно перший зна­ченнєвий зміст більшою мірою відповідає традиційному визна­ченню «стійкого розвитку», сформульованому в оригіналі. До речі, у світлі вищесказаного, українською мовою зазначене по­няття, очевидно, точніше перекладати як «стійкий розвиток». Термін «сталий розвиток» (відповідає російському «постоянньїй/ стабильньїй», тобто постійний/стабільний розвиток), що часто вживається в науковій літературі, значною мірою відбиває дру­ге смислове поняття. Ми ж раніше переконалися, що змінюють­ся (прискорюються) не тільки темпи розвитку, але і його при­скорення. Отже, ні про яку сталість чи стабільність не йдеться. Нагадаємо, що в англомовному оригіналі розглянуте поняття походить від слова sustain — «спиратися, підтримувати, витри­мувати». При цьому використовуються два терміни: sustainability (що передає підтримування чого-небудь, чи стан стійкості) і sustainable development (що дослівно означає «підтриманий роз­виток»), Втім, звичайно обидва терміни переводяться як стійкий

413

розвиток. Таким чином, термін sustainability передає насампе­ред стан стійкості, інакше кажучи, рівноважний стан, чимось підтримуваний. Залишається відповісти на питання, що підтри­мується і чим підтримується.

Мабуть, у першому наближенні відповідь на обидва питання не повинна викликати особливих утруднень: підтримується добро­бут людини і суспільного ладу за допомогою життєзабезпечува-льних функцій природи як підоснови суспільного розвитку.

Більш детально зміст даного поняття можна розглянути, проаналізувавши окремі визначення стійкого розвитку (табл. 18.1) та їх ключові компоненти.

Несуча здатність біосфери. Екологічні функції біосфери є тією основою, що підтримує (згадаємо першооснову розглянуто­го поняття - sustain) соціальну та економічну системи. Саме здатність біосфери до самовідтворення/самовідновлення {carrying capacity) формує ту екологічну ємність, у межах якої природою відпущено людині вирішення соціальних і економічних проблем. Зокрема, саме даний аспект міститься у визначеннях 1, 5 і 7. Тут доречно привести ще одне визначення (у цілому в літера­турі зустрічається понад 60 визначень стійкого розвитку), менш формалізоване і більш образне: «розвиток, при якому людству необхідно жити тільки на відсотки з природного капіталу, не використовуючи сам капітал (тобто забезпечувати принаймні його просте відтворення, але не «проїдати» самого капіталу - щось на зразок рахунка в банку, коли будь-яка розумна людина на­магається зберегти основний капітал і жити тільки на відсотки з нього)» (Бобьілев, 1998).

Стійкий розвиток - це можливість жити «на відсотки» з ПРИРОДНОГО КАПІТАЛУ.

Цифри і факти

Життя і діяльність людини перебуває в дуже тісній залежності від мільйонів видів рослин і тварин. На території тільки CLUA понад 500 тисяч видів рослин, тварин і мікробів здійснюють життєво важливі функції", без яких існування людства було 6 неможливим. Серед подібних функцій - запилення сільсько­господарських і диких рослин, рециркуляція органічних відходів, розкладання хімічних забруднювачів, очищення води і ґрунту і багато іншого.

Зокрема, щорічний урожай, отриманий завдяки запиленню бджолами, оцінюється в 30 млрд доларів. При цьому вигоди, які приносить запилення

414

Таблиця 18.1. Окремі визначення стійкого стану (СС) (sustainability -S), стійкого розвитку (СР) (sustainable development - SD) або схожих за змістом понять (екорозвиток, рівноважне природокористування)

Автор, джерело

Визначення

1. Г.Е. Делай (Daly, 1990) (SD) "Розвиток, при якому зростання не перевищує

несучої здатності (carrying capacity) навколишнього середовища... можна вважати соціально стійким"

(S) Використання організму, екосистеми чи іншого відтвореного ресурсу на рівні його здатності до самовідновлення і відтворення

2. Міжнародний союз охорони природи ЮНЕП, Світовий фонд дикої природи (Каринце-ваА.И, 1997)

3. Р. Констанза (Constanza, 1991)

4. А. Янссон (Jansson, 1992)

5. В.Г. Горшиков, К.Я. Кондратьев,

К.С. Лосев (Винокурова и ДР-. 1998)

6. М. Стронг(1972) (Акимова идр., 1998)

7. П.К. Олдак(1983)

8. Комісія Брундтланд (Акимова и др., 1998)

9. Ріо-конференція'92 (Hunter, 1994, Програма 1993)

(S) Процес чи стан, підтримуваний наскільки завгодно довго

(S) Підтримання загального природного капіталу на одному рівні незалежно від споживання

(СС) Поліпшення життя людей в умовах стійкості біосфери, тобто в умовах, коли господарська діяльність не породжує перевищення допустимого порога збурювання біосфери чи коли зберігається такий об'єм природного середовища, який здатний забезпечити стійкість біосфери з включенням у неї господарської діяльності людини

(Екорозвиток) Екологічно орієнтований соціально-економічний розвиток, при якому зростання добробуту стану людей не супроводжується погіршенням середовища і деградацією природних систем

(Рівноважне природокористування) Суспільство контролює всі сторони свого розвитку, намагаючись, щоб сукупне антропогенне навантаження на середовище не перевищувало самовідновлюваного потенціалу природних систем

(SD) Така модель соціально-економічного розвитку, при якій досягається задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей без того, щоб майбутні покоління були позбавлені такої можливості через вичерпання природних ресурсів і деградації навколишнього середовища

Стійкий розвиток (SD) - це такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби

415

диких рослин, взагалі неможливо виразити у вартісній формі. Підраховано, що в сонячний липневий день у штаті Нью-Йорк культурними і дикими бджо­лами запилюється 10¹² квіток (Pimentel, 1994). Біологічне різноманіття приро­ди служитиме життєво важливим генетичним матеріалом для розвитку май­бутніх сільськогосподарських і лісових комплексів. На жаль, тенденція ниніш­нього впливу на природу загрозлива: щодня (!) втрачається близько 150 біо­логічних видів внаслідок людської діяльності: вирубування лісів, забруднення, застосування пестицидів, урбанізації (Reid et al, 1989).

Підтримання екологічної ємності (carrying capacity) (анало­гічні терміни: підтримувальна здатність, пропускна здатність) обумовлює дві необхідні умови:

1) збереження життєво важливих ланок (а такими є всі біоло­гічні види, які мешкають на Землі) і механізмів функціону­вання біосфери;

2) наявність екологічних меж впливу на екосистеми.

Серед основних видів екологічних меж, які забезпечують стійку рівновагу, називають такі:

• межі використання невідновних природних ресурсів - не повинні перевищуватися темпи заміщення таких видів ре­сурсів відновними;

• межі використання відновних природних ресурсів - не по­винні перевищуватися темпи їх відтворення природними си­стемами;

• межі порушення/забруднення природних систем - не пови­нні перевищуватися ємності асиміляційного/відтворювального потенціалу (несучої здатності, екологічної ємності) природи. Не випадково Ріо-конференція серед найважливіших до­кументів підготувала Рамкову конвенцію про зміну клімату і Конвенцію про біологічне різноманіття, вважаючи збережен­ня клімату і біологічного різноманіття найважливішими ком­понентами забезпечення підтримувальної здатності екосистем планети.

Стан рівноваги й еластичність. Ще однією відмітною рисою поняття про стійкий розвиток є стан динамічної рівноваги (го­меостазу) і пов'язаної з цим еластичності систем (визначення 4, 7 в табл. 18.1). Причому, як відзначає більшість дослідників, для досягнення стійкого розвитку умовний стан гомеостазу по­винні забезпечувати всі три системи: соціальна, економічна та екологічна. Для динамічних систем (а саме такою є розглянута триєдність і її складові підсистеми) стабільність означає не кон-

416

сервацію існуючого стану, а еластичну змінність, за якої зберіга­ється цілісність системи та її найважливіших елементів.

Як відзначають дослідники, стан динамічних систем зали­шається стабільним (чи стійким) за рахунок внутрішніх і зовні­шніх факторів доти, поки значення дисбалансу гаситимуться раніше, ніж система змінить свою структуру шляхом зміну її складових і процесів, що відповідають за їх поведінку. Факто­ри, від яких залежить рівновага системи, умовно можна об'єд­нати у дві групи: зовнішні і внутрішні.

1. Зовнішні фактори, у свою чергу, залежать від двох харак­теристик:

• ступеня впливу деструктивних сил, які здатні вивести сис­тему з рівноваги (зокрема, екодеструктивних навантажень);

• симетричності сил впливу на систему. Симетричні сили впливу («порушення - відновлення», «дезінтеграція - інте­грація» тощо) взаємозрівноважують одна одну; несиметричні навантаження, навпаки, виводять систему з рівноваги.

2. Внутрішні фактори залежать від потенційної здатності системи (тобто матеріальних, енергетичних, інформаційних фа­кторів) «гасити» дисбалансові турбулентності системи.

Еластичність - це здатність системи зменшувати (погли­нати) турбулентність (Berkes et al, 1994). Таким чином, понят­тя еластичності відбиває межі, у яких система залишається бі­льше стабільною, ніж нестабільною. Цілком справедливе поняття стійкості й еластичності німецький учений Йорг Кен погоджує з таким важливим компонентом, як інформація. Цей компо­нент раніше звичайно не враховувався, і дослідження обмежу­валися аналізом матеріально-енергетичних потоків (Кен, 1998). Основні ідеї вченого зводяться до таких тез: поняття еластич­ності передбачає необхідність збереження інформаційних хара­ктеристик, наприклад, мінімального рівня популяції, біорізно-маніття, цінності видів тощо - між нижньою і верхньою межа­ми. Інакше кажучи, стійкість передбачає збереження інформа­ційних параметрів чи комплексу елементів, на яких будується система. Інформаційне різноманіття охоплює різноманіття біо­логічних форм (якщо мова йде про біосферу) чи розмаїття куль­тур (якщо йдеться про суспільство). Стійкість у рівноважному стані зводиться до того, що системні компоненти й організа­ційні параметри адаптуються до мінливих умов усередині сис­теми, коли сама система розвивається.

417

Аргументи вченого

На думку Й. Кена, поки система перебуває в еластичному стані, ЇЇ поведінку можна передбачати, але тільки на короткий період, поки зміни характеризу­ються плавністю. Стійкість (усталеність) системи - це результат симетричних і асиметричних трансформаційних процесів. Перші визначають стійкі зміни системи, другі виводять систему з рівноваги і, відповідно, формують групу нестабільних органічних змін. Останні можуть пом'якшуватися («гаситися») організаційними факторами системи. Роберт Айєрс (Ayres, 1988) показує, що ці протилежно спрямовані сили існують як у природній, так і в соціальній системі і що вони нерівномірно розподіляються в просторі і часі.

Бойд і Річердсон (Boyd et al, 1985) показують, що асиметрична транс­формація управляє соціальною еволюцією. Це означає, що еволюція обу­мовлена асиметричним розподілом інформації. Асиметрична інформація та її передача є визначальними змінними процесу (Kohn, 1998).

Етичний компонент. Безумовно, одним із найважливіших компонентів стійкого розвитку, що прямо чи побічно заува­жується в більшості визначень, є посилання на справедли­вість. Для підсумкового визначення Ріо-конференції цей ас­пект взагалі є стрижневим. Поняття «екосправедживість» {«eco-equity») міцно входить в усі трактування стійкого роз­витку. При цьому звичайно використовуються сполучення «справедливість між поколіннями» і «справедливість всере­дині одного покоління».

Стійкий розвиток - це справедливість між поколіннями і всередині одного покоління у використанні природних благ.

Подробиці

Мабуть, не випадково англомовна термінологія стосовно поняття «екоспра-ведливість» використовує термін eco-equity (близьке за звучанням слову equate — зрівнювати), а не, скажімо, eco-justice, («справедливість» з юриди­чним підтекстом). Автори цього поняття (а вперше воно з'явилося саме в англійській мові) акцентують на наявності рівних можливостей у використанні природних благ. Разом з тим вважаємо за доцільне підкреслити необхідність вживання саме слова «справедливість» (а не «рівність») і у відносинах стосо­вно використання природних благ серед людей, що живуть у той самий час у різних регіонах планети (тобто екосправедливість всередині покоління - intra' generational equity) і між представниками різних поколінь (inter-generational equity).

Дійсно, безглуздо говорити про абсолютну рівність стосовно викорис­тання природних ресурсів у часі й просторі. Наприклад, у людей, що живуть

418

у різних географічних широтах, зовсім різні потреби в природних ресурсах. Зокрема, у тропіках не потрібні паливні ресурси для обігріву. Людям, госпо­дарство яких сформувалося на основі ресурсів моря, майже не потрібні дару­нки пісу, і навпаки: пюди, господарство яких розвивалася головним чином на основі лісового комплексу, практично не залежать від морепродуктів.

Не слід намагатися зрівняти потреби в природних ресурсах жителів різ­них поколінь. Ці потреби видозмінюються і розвиваються разом із розвит­ком економіки і суспільства. Відповідно змінюється ставлення людей до різ­них джерел природних ресурсів і взагалі до природних благ - від паливних до рекреаційних ресурсів. Проте можна і потрібно говорити про екосправед-ливість між представниками різних поколінь, розуміючи під цим гаранти пе­редачі майбутнім поколінням екосистем планети в стані спроможності здійс­нювати найважливіші функції, що у принципі не можуть бути замінені штучно створеними техногенними системами.

Говорячи про моральні аспекти поняття стійкого розвитку, необхідно відзначити кілька моментів. Через складність, бага-товекторність і неоднозначність процесів, які відбуваються в природі, а також через значне віддалення в часі причин і на­слідків (зокрема, екодеструктивних дій і їх наслідків), немож­ливо строго регламентувати (а тим більше контролювати) дії людей у сьогоденні.

Благополуччя людини майбутнього залежить від щохвилин­ної поведінки мільярдів жителів планети сьогодні і завжди буде триматися на внутрішніх етичних засадах і заборонах конкре­тних людей, їх здатності знаходити компроміс між своїми его­їстичними інтересами і турботою про майбутні покоління.

Однак шанси, що конкретна людина зможе подбати про май­бутні покоління, збільшаться, якщо ця людина сама не перебу­ватиме на межі фізичного виживання. Інакше кажучи, моральні позиції виявляються міцно пов'язані з рівнем соціально-еконо­мічного розвитку.

18.2. Цілі, завдання і проблеми стійкого розвитку

Насамперед впадає в око антропоцентризм визначення стійко­го розвитку, тобто центральна позиція, яку займає людина в розглянутому понятті. Особливо чітко це простежується в «го­ловному» визначенні, яке було прийняте на конференції в Ріо. Центральним у ньому є поняття «потреби людини». Можна сказати, що кінцеві потреби людини пов'язані з досягненням

двох груп цілей: фізіологічних (тобто спрямованих на підтри­мання здоров'я та виконання основних фізіологічних функцій людини як біологічного виду) і особистісних (тобто пов'язаних з духовним розвитком людини як соціуму). При цьому під лю­диною розуміється не окремий організм чи особистість, але біо­логічний вид у цілому, або людське суспільство, що існує не­скінченно довго. Цей момент відбитий у визначеннях 2 і 3 (див. табл. 18.1).

Примітка

Якщо перевести завдання забезпечення умовно нескінченно тривалого існу­вання людини як біологічного виду на мову термінів методології розвитку, яку представлено в першому підрозділі, можна сказати, що це завдання полягає в тому, щоб свою подальшу еволюцію природа здійснювала на ос­нові адаптаційного механізму в межах одного біологічного виду, яким є людина. Інакше кажучи, виникає питання, чи зможе людина (якщо від неї це взагалі залежить) уникнути біфуркаційного шляху еволюції, коли розвиток природи може піти за іншим варіантом без участі біологічної природи люди­ни? Чи реальне це завдання? Існують доводи і «за», і «проти».

1. Аргументи «проти». У процесі еволюції природа вже випробувала два класи біфуркаційних механізмів, внаслідок яких процес розвитку розга­лужувався (звідси і назва механізму «біфуркація» — «роздвоєння, розгалу­ження»), після чого набирав сили добір, відсіваючи менш ефективні шляхи.

Перший клас біфуркаційних механізмів з'явився з появою смертності еукаріотІв (прокаріоти були безсмертні) і виникненням генетичного механіз­му відтворення нащадків. Після цього розвиток живої природи пішов шляхом послідовної зміни поколінь.

Другий клас біфуркаційних механізмів пов'язаний з виникненням і змі­ною біологічних видів. Поява цього виду еволюції стала можливою завдяки дії першого класу біфуркацій і в кінцевому рахунку, згідно з дарвінською тео­рією, привела до виникнення людини і розвитку на її основі інтелекту та інфор­маційних форм еволюції.

Чому б не припустити подальшу дію другого класу біфуркаційних меха­нізмів, внаслідок чого відбулася 6 зміна одного лідируючого в еволюції біо­логічного виду (людини) іншим? Цей вид може мати біологічну природу, наприклад, бути штучно створеним біологічним роботом чи кіборгом. Саме такий вид еволюції вже проглядається сьогодні. Істотною перевагою такої біологічної сутності порівняно з людиною може бути суттєве розширення інтервалу фізичних параметрів (температури, тиску, електромагнітної заря­дженості, ін.), у межах якого може існувати матеріальне тіло цієї сутності.

Втім, подібні гіпотези дають можливість припустити виникнення І третьо­го класу біфуркаційних механізмів. Випущений людиною «джин» штучних самовідтворювальних систем може виявитися імпульсом виникнення нової лавини інформаційних сутностей, які формуватимуться на принципово іншій

420

(ніж у біологічних істот) матеріально-енергетичній основі, що не має тих жорстких обмежень, які сьогодні спостерігаються в представників біологіч­ного життя на Землі. Наприклад, це можуть бути польові структури, де провідну ропь відіграватиме зміна електромагнітного поля. Власне кажучи, початок цієї сутності вже покладений самою людиною та її мозком, який перетворився в основну функціональну систему. Саме вона втілюється в штучних інформаційних системах, діяльність яких визначається функціону­ванням струмів низьких енергій та високих частот. До речі, саме на подібний шлях подальшого розвитку людства наполегливо вказував К.Е. Ціолковський. Адже і сама людина, на чому ми наголошували раніше, вже містить зародок інформаційної сутності (особистості) у своєму біологічному тіпі. Цілком мо­жливо, що настане той момент, коли це біологічне тіло не знадобиться для подальшого еволюційного процесу природи. Відповідно, подальше «дове­дення» нових сутностей буде відбуватися під впливом трьох груп факторів: мінливості, спадковості і добору - які визначають процеси розвитку будь-яких систем.

Якби мова йшпа не про долю біологічного виду, до якого ми настільки небайдужі, подібний розвиток подій навряд чи настільки схвилював би нас. Приклади еволюційних трансформацій через стадію певного кокона або ли­чинки не настільки вже рідкі в природі, якщо не сказати більше. Все живе проходить подібну стадію ембріонального (внутріяйцевого, внутріпичинково-го) розвитку. Чому б не уявити етап біологічного розвитку людини, обмеже­ної, як у коконі, жорсткими матеріально-енергетичними «оболонками», як своєрідну передісторію, що готує формування більш вільної від матеріаль­них обмежень інформаційної сутності? Зрештою, і вся Земля з її запасами необхідних матеріально-енергетичних ресурсів, що виявилася настільки бла­годатною для біологічної природи людини, певною мірою нагадує яйце, у надрах якого змогла розвинутися принципово нова сутність життя.

2. Аргументи «за». Головний із них - те, що шляхи Господні неспові-димі. Можливо, наявність енергетично-речових обмежень для біологічної основи людини — мудрий захист природи від можливого руйнування екосис­теми Землі людиною. Застрахувавши в такий спосіб біосферу, Природа змусить найбільш невгамовного мешканця планети стримувати свій екоде-структивний запал, перейшовши на інформаційне виробництво і скоротивши в тисячі разів енергоємність І матеріалоємність економічних систем.

Що ж стосується принципової можливості реалізації біфуркаційних ме­ханізмів розвитку, то вони вже давно запущені і реалізуються на основі інфор­маційної сутності людини, але в межах біологічної природи людини.

Утім, яким би шляхом не пішла еволюція, цілі, що декларуються стійким розвитком, узгоджуються з можливістю реалізації кожного з них. Навіть якщо людському роду призначено передати естафетну паличку своєму спад­коємцю, це може відбутися лише природним шляхом через вищий ступінь розвитку людського суспільства. І навряд чи це станеться внаслідок екологі­чної катастрофи.

У центрі концепції стійкого розвитку - збереження людини як біологічного виду та прогресивний розвиток її як особис-тісної сутності.

Зазвичай зазначені дві групи життєво важливих потреб (фі­зіологічних і особистісних), що забезпечують умовно безкінечне підтримання існування людського суспільства, поєднуються словом «соціальні». їх задоволення в сучасному суспільстві від­бувається, головним чином, за рахунок діяльності економічної сфери (тобто виробничої системи і пов'язаних з нею економіч­них відносин). Загальновизнано, що соціальні потреби можуть задовольнятися при достатньому рівні матеріального благопо­луччя людей, коли задовольняються основні потреби в житлі, їжі, питній воді, одязі, засобах гігієни, інформаційного контак­ту з природою тощо. На основі вищезазначеного можна систе­матизувати найважливіші моменти, які утворюють проблема­тику стійкого розвитку.

Вихідні цілі. З урахуванням причинно-наслідкових зв'язків можна виділити три рівні цілей: генеральна мета (збереження людства) — забезпечувальні цілі (збереження умов, у яких може існувати і розвиватися людство), підтримувальні цілі (збере­ження біосфери та локальних екосистем, які підтримують умо­ви існування людства).

Генеральною метою забезпечення стійкого розвитку слід визнати умовно безкінечне існування людської цивілізації та її прогресивний розвиток.

Зазначена мета має два рівні виміру, або розпадається на два рівні цілей: 1) необхідний - фізичне виживання людини біологічної; 2) достатній - духовний розвиток людини соці­альної. Обидва рівні надзвичайно важливі, хоча це не завжди відразу можна усвідомити.

Примітка

Звичайно, набагато легше збагнути значення збереження біологічної природи людини. Про що можна буде говорити, якщо з якихось причин фізичне життя людини на Землі стане неможливим, як це, наприклад, колись уже трапилося з динозаврами. Але не менш жахливою буде доля людської цивілізації, якщо умови існування унеможливлять прогресивний духовний розвиток людини. Зокрема, це може статися, якщо умови існування людини стануть схожими на

422

своєрідне поєднання інкубатора та мурашника, де головним буде лише біоло­гічне виживання та відтворення фізіологічної сутності людини.

Забезпечувальні цілі, виходячи з вищезазначеного, мають два рівні орієнтирів: 1) збереження у досить вузьких межах параметрів біосфери, у яких здатна існувати біологічна приро­да людини (людський організм може підтримувати рівень свого гомеостазу); серед зазначених параметрів слід виділити ключові характеристики клімату, фізичні параметри (температура, еле­ктромагнітні чинники, космічне опромінення, ін.), склад атмо­сфери та води, склад ґрунтів для вирощування продуктів сіль­ського господарства; 2) збереження цілісних природних ланд­шафтів, інформаційний контакт з якими життєво необхідний для відтворення особистісних властивостей соціальної людини.

Підтримувальні цілі передбачають створення (підтриман­ня) умов, у яких може існувати біосфера та її складові екосисте­ми, що саме і підтримують (відтворюють) життєво важливі па­раметри існування людини як біологічної істоти та особистості.

Фактори ризику для стійкого розвитку. Умовно зазначені фактори можна поділити на неантропогенні - тобто ті, що не залежать від самої людини, і антропогенні - ті, що викликані її діяльністю.

Неантропогенні фактори ризику. Причини дії неантропоген-них факторів лежать поза сферою діяльності людини. Як пра­вило, це космічні або геопланетні фактори. До них належать ті, що можуть спричинити фатальну для землян космічну катаст­рофу чи земні катаклізми (землетруси, виверження вулканів, природна зміна клімату Землі та ін.) або недов'язану з діяльні­стю людини загрозу бактеріологічного винищення людства. Як правило, можливості людини щодо контролю подібних видів ризиків обмежені, хоч у принципі і не виключаються. Здат­ність їх спрогнозувати та відвернути залежить головним чином від рівня розвитку науково-технічного потенціалу людства.

Антропогенні фактори ризику. Причини дії цієї групи фак­торів прямо чи опосередковано залежать від діяльності людини. Зазначені фактори умовно можна поділити на дві групи: прямої дії та непрямої дії.

Фактори прямої дії створюють ризик підриву стійкого роз­витку людства (або взагалі ставлять під сумнів існування циві­лізації) безпосередньо внаслідок дій людей. Як правило, наслідки

423

цього бувають стислими в часі і досить наглядними за своїм проявом. За формою причини подібних наслідків можуть ви­ступати у вигляді:

• військового конфлікту та пов'язаного з ним застосування ядерної, хімічної, біологічної або екологічної зброї;

• терористичного акту з подібними до військового конфлік­ту проявами;

• техногенної катастрофи, яка може мати глобальні або ре­гіональні наслідки радіаційного, хімічного, біологічного чи іншого впливу.

Не важко збагнути, що перші дві зазначені причини мають відносно цілеспрямований характер дій. Тобто можна говорити, що люди скоїли їх навмисне (хоча і не завжди могли реально передбачити масштаб наслідків).

Остання група причин має характер ненавмисних дій. При­водів до цього більш ніж достатньо. Це можуть бути незнання або невміння людини; її неконтрольований психологічний або фізичний стан; збіг у часі і просторі несприятливих обставин; випадкова подія тощо. Дії усіх зазначених факторів можуть накластися одна на одну (як, скоріше за все, і було під час Чор­нобильської катастрофи).

Основним напрямом запобігання або суттєвого зменшення факторів ризику прямої дії є застосування багаторівневої систе­ми захисту і страхування різноманітних несприятливих факто­рів. Хоча небезпека дії зазначених факторів і є надзвичайно високою, існують реальні можливості їх локалізації і запобіган­ня перш за все шляхом технічних і організаційних засобів.

Фактори непрямої дії обумовлені вторинними наслідками діяльності людини. Найбільш наявним проявом цього можна вважати екологічні наслідки господарської діяльності. Незначні на перший погляд процеси впливу на довкілля можуть з часом обертатися для людини досить важкими екологічними наслід­ками. Через багатофакторність, багатоланковість значну відда­леність у часі причин та наслідків зазначені фактори ризику надзвичайно важко відстежувати, прогнозувати реальні масш­таби впливу на природу та людину (особливо віддалені в часі наслідки), формувати систему попереджальних дій. Саме ця група факторів наразі становить найбільшу загрозу не тільки забезпеченню стійкого розвитку, але й самому існуванню людс­тва. І саме ця група факторів має стати головним предметом

424

вивчення фахівців та звичайних людей заради формування ці­лей і заходів забезпечення стійкого розвитку.

Проблеми. Основною проблемою є динамічний характер по­рушення стійкого стану системи «природа - суспільство». Не­можливо раз і назавжди досягти певного стану в обох підсисте­мах, які її утворюють, тобто в природі і суспільстві. Стан кож­ної з них необхідно відтворювати щомоментно. Серед основних розбалансовуючих факторів соціальної системи слід назвати:

• постійне зростання населення. Це один із найголовніших факторів, який невпинно збільшує питоме екологічне нава­нтаження на локальні екосистеми і всю біосферу планети в цілому. За минулі два століття на цей фактор, крім природ­ної народжуваності населення, почало суттєво впливати зна­чне збільшення середньої тривалості життя людини. Якщо за часів Стародавньої Греції цей показник не перевищував 18 років, за часів Стародавнього Риму - 22 роки, в епоху Відродження наближався до 35 років, у середині XIX ст. становив 40 років, то в середині XX ст. досяг 70 років (Био-логический, 1989);