Флора України, що занесена до Червоної книги 1 страница

Вразливі

Рідкісні

Зникаючі

Невизначені та недостатньо визначені

Рис. 14.1. Кількість видів рослин, занесених до Червоної книги

та об'єктів природно-заповідного фонду в місцях, які мають важливе значення для виживання цих видів. За останні роки до Червоної книги України занесено в чотири рази більше видів рослин і тварин.

Подібно до Червоної книги, існують списки рідкісних еко­систем, і таких, що зникають або потребують особливої охоро­ни, - вони складають Зелену книгу.

Зелена книга України є офіційним державним докумен­том, у якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових при­родних рослинних угруповань, які підлягають охороні. Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збе­реження, відтворення та використання занесених до неї приро-

Флора України, що занесена до Червоної книги

□ Вразливі

ВбЗ

E136

В РІДКІСНІ

Ш Зникаючі

Ш Невизначені та недостатньо визначені

Рис. 14.2. Кількість видів представників фауни, занесених

до Червоної книги

323

дних рослинних угруповань. Охорона цих угруповань спрямо­вується на збереження їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів рослин та умов місцезростання (Постанова, 1997).

У Зеленій книзі подані теоретичні аспекти проблеми необ­хідності охорони природних рослинних комплексів, принципи виділення, оцінки, а також аналіз рідкісних, зникаючих і типо­вих рослинних угруповань. При виділенні угруповань, що по­требують охорони, були прийняті такі критерії: 1) раритетні угруповання, домінанти яких є рідкісними и занесені в «Черво­ну книгу»; 2) угруповання, що знаходяться на межі ареалу і внаслідок біологічних особливостей чи впливу антропогенних факторів скорочують свій ареал; 3) типові угруповання, що збе­регли особливості структури (180-300-літні частини лісів).

Слід відзначити, що найбільшою різноманітністю в Україні відзначаються гірські природні ландшафти Карпат і Криму, а в межах рівнинної території найбільш багатий - Поліський край. В адміністративних областях природно-заповідні території та об'єкти розміщені нерівномірно. Із внесених до «Зеленої книги України» 127 синтаксонів різного рангу в Криму зустрічається 27 (21%).

Найбільша частка заповідності припадає на західні та півні­чно-західні області України, де ще збереглись достатні площі природної рослинності. Найнижчий цей показник в областях з високою розораністю: Вінницькій, Дніпропетровській, Кірово­градській, Київській. Водночас у деяких із них показник запо­відності є несправедливо заниженим, якщо узгоджувати його з міжнародними вимогами.

14.5. Показники стану біорізноманіття в Україні

Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє приблизно 35% її біорізноманіття. Це обумовлено тим, що територія Укра­їни розташована в різних природних зонах, таких, як: степова, лісостепова, широколистяно-лісова, присередземноморська. Ха­рактерною особливістю України є існування широкої водної екосистеми Дніпра, що спричинює велику різноманітність ланд­шафтів. Найбільшою різноманітністю в Україні відзначаються гірські природні ландшафти Карпат і Криму, а в межах рівнин­ної території найбільш багатий Поліський край. Багатство ланд-

324

шафтів в Україні збільшується в такій послідовності: луки, бо­лота, плавні, степи і ліси. В Україні живуть представники більш ніж 70 тис. таксонів.

Флора України сьогодні налічує близько 25 тис. видів рос­лин, із них майже 4,5 тис. видів вищих (у тому числі понад 700 видів лікарських) і більш як 6 тис. видів грибів і водоростей. Фауна України представлена близько 45 тис. видів тварин (17 видів - земноводні, 20 - плазуни, понад 350 - птахи, 113 — ссавці, 200 - риби, решта - безхребетні). На жаль, видове багат­ство як тварин, так і рослин стрімко зменшується через антро­погенне навантаження на середовище і техногенні катастрофи. Територія України, раніше одна з найбагатших за біорізнома-ніттям, втрачає свій природний потенціал і перетворюється на зону екологічного лиха. Так, за висновками спеціалістів, Укра­їні властива тенденція до суттєвого кількісного і якісного змен­шення видового багатства біорізноманіття. Приблизно 9% су­динних рослин, 38,0% ссавців, 38,1% плазунів, 29,4% амфібій перебувають у складному стані. Існують прогнози, що за умови збереження таких тенденцій частка ссавців, які будуть занесені до Червоної книги України, становитиме більше 50%, а уже в третьому виданні Червоної книги опиниться до 5% фауни та 2/3 хребетних тварин.

14.6. Економічна оиінка біорізноманіття

Рекомендації Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) і матеріали саміту в Йоганнес­бурзі (2002) спрямовані на перехід до сталого розвитку і орієн­тують на досягнення трьох видів цілей:

1) збереження екологічної цілісності;

2) забезпечення екологічної ефективності господарської діяль­ності;

3) гарантування екологічної справедливості в суспільстві. Конвенція з біорізноманіття містить фактично ту саму тріа­ду цілей. По-перше, її основна спрямованість - забезпечити еко­логічну цілісність через збереження біорізноманіття, по-друге, стійке використання компонентів біорізноманіття людиною і, по-третє, справедливий розподіл вигід біорізноманіття і витрат на його підтримання.

325

Споживча

цінність

Неспоживча

цінність

Рис. 14.3. Схема формування економічної цінності біорізноманіття

У зв'язку з цим набуває актуальності є проведення робіт, пов'язаних з економічною оцінкою біорізноманіття та розроб­кою регламентуючих і економічних інструментів (стимулів, са­нкцій тощо), спрямованих на збереження біорізноманіття, а також розробку відповідної політики і стратегії в цій галузі.

Згідно із загальноприйнятими теоретичними положеннями економічна цінність біорізноманіття визначається двома група­ми чинників: а) споживчою цінністю; б) неспоживчою цінністю (рис. 14.3).

При цьому слід зазначити, що ринок не реалізує більшу ча­стину загальної цінності біорізноманіття. Через це ринкова цін­ність товарів і послуг біорізноманіття майже завжди набагато нижча, ніж їх повна економічна цінність (як правило, вона на­віть нижча, ніж цінність прямого використання). Певною мі­рою це можна порівняти зі звичайно незначним рівнем викори­стання природної сировини в економіці. У кінцевому продукті її вміст не перевищує 10% - решта викидається як відходи.

Споживча цінність (use value) - це вартісна оцінка економі­чних вигод (приріст доходу, зниження економічних витрат, ін.) від використання різних функцій біорізноманіття. Зазначені еко­номічні вигоди, у свою чергу, враховують три види ефектів:

• вигоди від безпосереднього використання ресурсу. Включа­ють ефекти у сільському господарстві (дохід від урожаю сіль-госпкультур), у лісовому господарстві (вартісна оцінка дохо­ду від використання товарної деревини і побічних лісопро-дуктів), у рекреації і туризмі (доходи від надання послуг або ефект від їх споживання). Дані ефекти є основою розрахун­ку цінності прямого використання (direct use value);

• вигоди непрямого використання включають: вигоди від ви­користання екологічних функцій, які супроводжуються отри­манням економічних вигід (запобігання повеням, регулю-

326

вання клімату» фотосинтез, цикли живлення, знешкоджен­ня відходів); дані ефекти покладено в основу розрахунку цінності непрямого використання (indirect use value); • альтернативні (відкладені) ефекти для нинішнього поколін­ня; включають вигоди, які можуть бути Одержані в межах існування поколінь, що живуть саме тепер (майбутні ліки, генетичні ресурси для рослинництва, біотехнології, замін­ники виснажених ресурсів); на основі даних ефектів розра­ховується альтернативна цінність (option value). Безпосереднє використання біоресурсу може відбуватися зі споживанням даного ресурсу (такий вид поводження з ресурсом формує цінність споживання - consumptive value) або без його споживання (наприклад, фотополювання, спостереження за дель­фінами) (цінність неспоживання - non-consumptive value).

Цінність прямого використання біоресурсу розраховується на основі ціни даного ресурсу або його економічної оцінки. Подібним чином, зокрема, оцінюються лісові або рибні ресурси. За наяв­ності ринкового механізму ціноутворення для обґрунтування цін­ності ресурсу можуть також використовуватися ціни на певні види послуг (наприклад, екотуристичні рейси, мисливські тури тощо). Цінність непрямого використання ресурсу може розрахову­ватися опосередковано на основі зв'язку між екологічними і економічними функціями того чи іншого ресурсу. Наприклад, вирубування лісів може вести до повеней або засух (залежно від конкретної екологічної ситуації в регіоні) і спричиняти еконо­мічні збитки.

Альтернативна цінність ресурсу може бути визначена на основі прогнозних економічних оцінок.

Неспоживча цінність (non-use value) ~ це умовна економіч­на оцінка екологічних і соціальних функцій біорізноманіття, тобто пов'язаних з підтриманням цілісності екосистем і форму­ванням особистісної природи людини без урахування безпосере­дніх економічних ефектів. Неспоживчу цінність умовно можна поділити на два види: а) цінність існування або ЇЇ пасивного використання (existence value); б) заповітну цінність, або цін­ність, яка передається наступним поколінням (bequest value).

Оцінки споживчої цінності мають об'єктивні критерії кіль­кісної економічної вигоди, що природно, оскільки вони харак­теризують конкретний обсяг економічних функцій, які вони виконують. На відміну від них неспоживчі цінності прямо не

327

пов'язані з реалізацією економічних функцій - адже вони хара­ктеризують соціальні і екологічні функції біорізноманіття. Тому у вартісній формі неспоживчі цінності можна виразити тільки через суб'єктивні оцінки. Найчастіше в основу подібних оцінок покладено умовну готовність людей платити за вигоди від вико­ристання флори, фауни і навколишнього середовища. Протя­гом останнього десятиліття найбільша увага приділялася мето­дам опитувань з метою визначення суб'єктивної оцінки (contingency valuation methods), включаючи готовність платити (willingness to pay) за збереження біоресурсу або біорізноманіт­тя. Ця методика досить суперечлива, проте її перевага полягає в універсальності застосування, тоді як використання інших методів більш обмежене.

Серед інших популярних методів непрямої оцінки можна назвати:

• метод оцінки транспортних витрат (travel-cost method);

• метод вартісної оцінки спожитих екологічних благ (чисте повітря, мальовничий пейзаж, відсутність шуму від транс­порту тощо) за різницею у вартості житла в різних районах, що відрізняються своєю екологічною чистотою, за різницею зарплати на екологічно чистих та забруднених підприємст­вах тощо. Такий метод називається гедоністичним ціноут­воренням (hedonic pricing; hedone грецькою означає «задово­лення, комфорт»).

Деякі економісти вважають, що традиційні методи типу «ви­трати - вигоди» мають передбачати врахування імовірності зрос­тання в майбутньому цінності і безповоротності (ризику) втраче­них можливостей збереження природного оточення і генетично­го матеріалу. Повна корисна цінність біологічного ресурсу ви­значається максимальною величиною готовності населення за­платити за діяльність, яка зберігає можливість скористатися природним продуктом (в економіці він перетворюється на «то­вар») або благом («послугою»). Ця сума цінності можливості вибору і очікуваної цінності реального використання продукту або блага називається ціною (цінністю) можливості вибору. Ви­значення ціни вибору має емпіричний характер. Є також «ціна» доступу до вибору, яка включає готовність людини заплатити за зростання в майбутньому можливості доступу до ресурсу.

Є ще один вид «ціни» вибору - так звана цінність най­більш вигідної альтернативи (opportunity value), яку часто на-

328

зивають «альтернативною вартістю». Це - цінність потенцій­ної можливості того, що якийсь вид, особливо ще не відкри­тий або повністю не вивчений, виявиться корисним для люди­ни як продукт харчування, генетичний матеріал, сировина для ліків тощо (прикладом є відкриття ролі рослин у фіксації важ­ких металів з ґрунту, тварин як індикаторів ступеня забруд­нення екосистеми).

Для більш повної оцінки біоресурсів економісти розробили концепцію граничних витрат, які виникають при використанні даного ресурсу в найбільш вигідному напрямку. Вони є реаль­ними витратами суспільства при проведенні діяльності або по­літики, що виснажує певний біоресурс. В ідеальному випадку вони відповідають податку на користувачів, що виснажують біо-ресурси (або зазначений податок встановлюється на рівні цих витрат).

Цінність можливості вибору (найбільш вигідної альтерна­тиви) відповідає вартості якнайкращого альтернативного вико­ристання даного ресурсу, якби він використовувався не для ці­лей, для яких він оцінюється. Якщо, наприклад, найціннішим альтернативним використанням лісу є створення на його базі національного парку, тоді цінність найвигіднішої альтернативи при оцінці вартості вирубування лісу буде вартістю національ­ного парку. У цьому випадку повна вартість вирубки лісу пови­нна включати цю вартість плюс вартість найвигіднішої альтер­нативи відносно трудовитрат і використання устаткування при вирубці лісу. Якщо вигоди лісовирубки (ціна кубометра лісу на обсяг лісозаготівлі) не перевищують суспільні витрати вигідної альтернативи, то вирубку проводити не слід. Зрозуміло, цін­ність найбільш вигідної альтернативи у вигляді вирубки лісу повинна враховувати всі види цінності, згадані вище. Граничні витрати найбільш вигідної альтернативи (ГНВА) включають три елементи: 1) прямі і непрямі витрати для користувача виснажу­ваного біоресурсу; 2) упущені вигоди тих, хто міг би використо­вувати ресурс у майбутньому; 3) витрати, які переносяться на інших (зовнішні витрати). Хоча частка ГНВА, яка може бути виражена в грошових одиницях, змінюється в різних випадках, при прийнятті рішень цей підхід все-таки використовується для оцінки біоресурсів. У випадку створення національного парку ГНВА можуть дати можливість оцінити кількість грошових ресурсів (коштів), необхідних для компенсації тим, хто втратив

329

дохід, який вони могли б одержати при лісозаготівлях, якщо цей дохід перевищує чисті вигоди збереження лісу. У цілому для успішного застосування економічних методів важливо ро­зуміти їх обмеження і завжди пам'ятати про них. Проте оцінка в грошовому вираженні якомога більшої кількості чинників важлива у визначенні тих проблем, які інакше були б упущені. Також важливо розрізняти вартість біологічних ресурсів і біорі-зноманіття. Проте фактом є те, які важливі рішення, що впли­вають на стан і перспективи біоресурсів, ґрунтуються на еконо­мічних чинниках, включаючи визначення їх цінності (вартості).

Розділ 15

Системна сутність людини і функції

природи

15.1. Триєдина системна сутність людини

Перш ніж перейти до розгляду функцій природного середови­ща, слід відзначити своєрідну триєдність самої людини:

• людина як біологічна істота - фізіологічний організм - є частиною природного середовища;

• людина як суспільна сутність - особистість - є частиною суспільства, елементом соціальної природи;

• людина як трудовий фактор - робоча сила - є компонентом економічної системи.

Природні фактори стосовно людини виконують функції, які умовно можуть бути поєднані в чотири основні групи¹ (рис. 15.1).

1. Фізіологічні функції підтримують життя людини як біологі­чного організму («біо-людини»).

2. Соціальні функції забезпечують формування людини як осо­бистості («соціо-людини»)-

3. Економічні функції визначають діяльність економічної систе­ми, у т.ч. відтворення людини як трудового ресурсу («трудо-людини»).

¹ Існують й інші підходи до класифікації функцій природи. Наприклад, Rudolf S. є Groot (є Groot, 1992) поєднує їх у чотири групи: функції регулювання (16 одиниць), у тому числі регулювання хімічного складу атмосфери, енергоба­лансу, клімату, підтримання рівноваги тощо; функції підтримування (5 - забез­печують середовище людини, це житлові, сільскогосподарські умови, енергопере-творення, реакція людини, природозахисні властивості); продуктивні функції (11 - виробництво кисню, води, палива, сировини та матеріалів, генетичної інфор­мації, орнаментних ресурсів тощо); інформаційні функції (5 - джерело естетич­ної, духовної, історичної, культурної та культурно-освітньої інформації).

331

Фізіологічні функції

Соціальні функції

Середовище

Існування

Повітря для дихання

Продукти харчування

Механізм обміну речовин

Генетичний механізм

Фізичні властивості середовища

Вода для пиття

Інформаційні ресурси

Кліматичні умови

Засоби комунікації

И

Естетична інформація

Духовна і релігійна інформація

Засоби комунікації Імпульс творчості

Умови психічного стану

Наукова й освітня інформація

Культурний та художній розвиток

Формування моральних основ

**

Економічні функції

Фактори відновлення трудових ресурсів

Засоби праці (сировина, матеріали)

Засоби виробництва (земля, біоресурси)

Енергетичні ресурси (паливо, сонячна енергія)

Комунікаційні засоби (транспортні магістралі, засоби

передачі інформації)

Інформаційні ресурси, у тому числі генетичні

Відтворення процесів екодеструкції

Біоіндикатори

Формування попиту на товари фізіологічного, соціального

та екологічного призначення

Регулювання матеріального балансу Регулювання енергетичного балансу Регулювання матеріально-енерго-інформаційного обміну з космосом Природовідтворення Консервація енергії

Екологічні функції

• Регулювання біорівноваги

• Кліматорегулювання

• Кисневідтворення

• Відтворення біомаси

• Відтворення біоінформації

• Репродуктивність ґрунтів

Рис. 15.1. Функції природи

332

4. Екологічні функції формують, регулюють і підтримують стан

екосистеми, у якій живе людина. \ Хоча три людини (біо-, соціо-, трудо-) існують в одному тілі,

вони значною мірою відрізняються за своїми життєвими потре­бами, функціями і мотивами життєдіяльності.

Потреби «біо-» спрямовані на задоволення потреб у їжі, воді, повітрі для дихання, можливості продовжувати свій рід, фізіо­логічному комфорті (температура, тиск, вологість, ін.) Потреби «соціо-» пов'язані з формуванням особистості і реалізацією соці­альних інтересів. Потреби «трудо-» обумовлені досягненням певних економічних цілей (максимізації прибутку, зниження витрат, збільшення продуктивності праці).

Напевно, кожний не вагаючись може назвати відмінності у функціях і мотивах діяльності кожної людини. Фізіологічну людину підштовхують страх, голод, інші закладені в ній інстин­кти: людиною «соціо-» керують обов'язки, прагнення до само­вираження, суспільне визнання, ін.; мотиви людини «трудо-» -прагнення отримати вигоду, зробити кар'єру тощо.

Безумовно, це дуже спрощена схема, адже описана тріада -це не просто сума складових, але надзвичайно складна система - недарма людину називають «мікрокосмосом». Успіхи, як і невдачі «трудо-людини» багато в чому залежать від фізичного здоров'я «біо-людини» і творчих здібностей людини «соціо-». Так само останні два компоненти тісно пов'язані з тими еколо­гічними функціями, які виконує людина на виробництві.

Необхідно підкреслити екологічну та економічну обумовле­ність тісного зв'язку як компонентів, що складають тріаду лю­дини, так і функцій природи стосовно людини. Передумови роз­в'язання суперечностей між зазначеними складовими людини полягають у тому, що економічні результати можуть забезпечу­ватися, головним чином, шляхом реалізації фізіологічних і со­ціальних потреб людини, що, у свою чергу, залежить від успі­хів економічної системи.

15.2. Характеристика функиій природи

Фізіологічні функції. Проблему фізіологічних потреб людини зазвичай значно спрощують, звужуючи їх до чистих продуктів, незабрудненої питної води, неотруєного повітря. Звичайно, всі

333

ці аспекти надзвичайно важливі і заслуговують на увагу. Але не меншу вагу мають інші чинники, які, на жаль, традиційно значно менше висвітлюються в літературі.

(1) Людина - це складна біологічна система, що функціонує в дуже вузькому інтервалі фізико-хімічних параметрів, який, за влучним виразом відомого письменника І. Єфремова, наче «лезо бритви», відокремлює нестачу необхідних агентів (речо­вини, енергії, інформації) від їх надлишку (забруднення). («Трохи менше цукру в крові - втрата пам'яті, смерть; трохи більше -втрата пам'яті, смерть». Те саме стосується інших елементів системи Менделєєва, а також фізичних параметрів: температу­ри, тиску, шуму тощо).

(2) Значну роль у регулюванні енергозабезпечення відігра­ють фізичні властивості середовища, зокрема, електромагнітні параметри. Російський учений О.Л. Чижевський, наприклад, ще в 1920-ті роки довів, що для підтримання життя тварин недостатньо тільки чистого повітря - необхідна певна кількість іонізованого кисню (Чижевский, 1973).

(3) Чутливість організму людини до зміни фізичних парамет­рів середовища часто значно перевищує вразливість від зміни хі­мічних властивостей (див., наприклад: Колотило, 1999; Куклев, 2001; Бугаев, 2001). Це створює досить серйозну небезпеку. Той феномен, що техногенні катастрофи останнім часом відбуваються значно частіше, деякі спеціалісти пояснюють вразливістю людсь­кого фактора в умовах несприятливих електромагнітних анома­лій. Реакцією економічної системи на недооцінку цих обставин є недостатній рівень витрат коштів на забезпечення нормальних умов життєдіяльності згідно з повним спектром параметрів середови­ща. Наслідками цього стають високі соціальні витрати (людські жертви, втрата здоров'я) і значні економічні збитки.

Соціальні функції. На відміну від фізіологічних функцій соціальні функції природи головним чином обумовлені інфор­маційним контактом людини з природними комплексами. При­рода є еталоном естетичних критеріїв. «Цей літак не літати­ме, тому що він некрасивий!» - відомий авіаконструктор, сам того не усвідомлюючи, підкреслив, що людина діє (творить) за законами краси природи. Усе, що створила природа, - доскона­ле. Природа дає імпульс творчості і заряд оптимізму (після ночі обов'язково настає світанок, після зими - весна). Природа вчить мудрості (все взаємопов'язане: будь-яка подія є наслідком при-

334

чини) і дає уроки етики (у природі надзвичайно рідкі випадки вбивства заради вбивства, природа також навчає згуртованості: виживають більш дружні зграї, де кожний індивід готовий на самопожертву заради колективної безпеки). Формування пов­ноцінної особистості можливе тільки за умови інформаційного контакту не просто з елементами живої природи - рослинами, тваринами, але з цілісними екосистемами. Без цього відбува­ється духовне спустошення людини.

Екологічні функції є основою трьох інших. Будь-яка екоси­стема є системою життєзабезпечення людини, суспільства й еко­номіки. Як і організм людини, людське суспільство і його вироб­ничі системи пристосовані до дуже вузького інтервалу власти­востей екосистеми. Будь-яка їх зміна, ініціатором чого в біль­шості випадків є сама людина, веде до значних негативних соці­альних і економічних наслідків. Це диктує певні умови функці­онування економічної системи:

• Діяльність людини не повинна переходити порогів самовід-новлення природних екосистем.

• У випадках перевищення природних можливостей самовід-новлення виробництво повинне нести витрати на відтворен­ня порушених властивостей.

• У тому разі, коли територіальна система чи економічний суб'єкт використовують екологічний потенціал сусідньої те­риторії чи суміжного суб'єкта (тропічні ліси, що продуку­ють кисень; ріки, що живлять озера, тощо) і зацікавлені в його збереженні, вони повинні відшкодувати витрати на під­тримання екосистеми, включаючи втрачену вигоду від стри­мування економічного зростання.

• У разі необхідності кардинальної зміни екосистеми суспіль­ство має виділяти кошти на збереження природних еталонів (заповідників, заказників) заради збереження можливості за потреби повернути втрачені властивості.

Економічні функції. Економічні функції природи є тією єди­ною основою, що дозволяє факторам природного середовища отри­мувати економічну оцінку. Серед економічних функцій природи найбільш очевидними є ті, що забезпечують потреби виробничого середовища. їх умовно можна поєднати в три основні підгрупи:

• задоволення потреб у ресурсах: матеріальних, енергетичних, інформаційних, комунікаційних, редукційних (останнє, зо­крема, визначається асиміляційним потенціалом природи);

335

• формування умов для відтворення фізіологічних кондицій людини як трудового ресурсу;

• формування умов для відтворення особистісних властиво­стей людини як трудового ресурсу.

Як бачимо, перша підгрупа економічних функцій зв'язує їх з екологічними функціями природи. Друга і третя підгрупи пов'язані з фізіологічними і соціальними потребами людини і, отже, з відповідними функціями природи. Саме цей взаємозв'я­зок формує «місток» між фізіологічними у соціальними й еколо­гічними функціями природи - з одного боку, і економічними функціями - з іншого.

Зазначені три підгрупи не вичерпують економічних функ­цій природи. Ще одна підгрупа непрямо пов'язана з потребами у фізіологічних, соціальних і екологічних функціях природи. Річ у тім, що коли люди достатньою мірою усвідомлюють по­треби в цих функціях, починається формування попиту на від­повідні групи предметів і послуг. А попит, як відомо, є рушієм економіки. Зокрема, фізіологічні потреби в чистому середовищі змушують створювати екологічно орієнтовані засоби (моніторин­гові системи, очисне устаткування, заходи рекреаційного хара­ктеру тощо). Соціальні потреби в інформаційному контакті з природними ландшафтами формують попит на відповідні робо­ти і послуги (облагородження ландшафтів, екотуризм тощо). Об'єктивна необхідність підтримання екологічної рівноваги зму­шує нести витрати відповідної спрямованості (створення заповід­ників, заказників, національних парків, екологічний моніто­ринг, проведення заходів з дослідження і збереження біологіч­них видів, ін.), включаючи втрачену вигоду від стримування промислового і сільськогосподарського розвитку на певних те­риторіях (особливо тих, які можна вважати «вузькими ланка­ми» екосистем планети).

Таким чином, об'єктивна природа фізіологічних, соціальних і економічних потреб лежить в основі бажань людини платити за відповідні властивості компонентів природного середовища (зокрема) і природні блага (в цілому). Саме на основі цих потреб формується ринок екологічно обумовлених товарів і послуг. Саме ці потреби змушують інвестувати значні кошти в підтримання екологічної рівноваги планети і збереження біологічного різно­маніття. Усе разом - як ринок, так і цільові інвестиційні пото­ки - формує підґрунтя для розвитку економічних оцінок при-

336

родного середовища. Тільки на основі економічних оцінок мож­на щось купувати і продавати, планувати фінансову діяльність. Разом з тим слід підкреслити: економічні оцінки можуть отримати тільки економічні функції природи. Інші функції при­роди (фізіологічні, соціальні, екологічні) можуть мати вартісну оцінку лише через їх взаємозв'язок з економічними функція­ми. І теоретично, і практично такі оцінки - усього лише своєрід­ний відбиток зазначених функцій на площину економічних фу­нкцій природи.

Вартісну оцінку можуть отримати ТІЛЬКИ економічні функції природи. Економічна оцінка фізіологічних, соці­альних і економічних функцій - це лише оцінка їх відбитка на площині економічних функцій. В економічному плані фізіологічні, соціальні та екологічні функції природи БЕЗ­ЦІННІ (!).

Примітка

Жодна з функцій природи, крім економічної, у відриві від останньої не може отримати грошову оцінку. У цьому розумінні всі ці функції— безцінні. Ми не можемо дати грошову оцінку здоров'я людини, її настрою чи таланту, але ми можемо через цілком конкретні вартісні показники (наприклад, ринкові ціни чи собівартість) виразити економічну цінність продукції, яка з'явилася завдяки зусиллям людини, ЇЇ натхненню чи таланту. Так само, як можемо оцінити й утрачену вигоду від втрати всього цього внаслідок погіршення здо­ров'я, емоційного спаду або нереалізованого потенціалу людини. В обох випадках це буде лише оцінка людини як робочої сили, але аж ніяк не оцінка ЇЇ як фізіологічного організму чи особистості.