Як їм навчати своїх дітей спостерігати і говорити

Друкується за виданням: Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія / Упоряд.: З.Н.Борисова, В.З.Смаль. -2-е вид., допов. – К.: Вища шк.., 1990. – С.61 – 68.

ПЕРЕДМОВА

Природа... пов'язала перший розвиток здатності людини до розумного і спокійного існування — розвиток здатності спостереження й мови. — з першими турботами матері про дитину і з предметами, які внутрішньо пов'язані з цією турботою, від самого її народження приваблюють і захоплюють почуття дитини.

Матері! Книга, що її я даю вам у руки, не прагне ні до чого іншого, як до того, щоб підтримати вас на цьому шляху... і дати вам можливість, ідучи за нею найбільш простим, легким і пов'язаним з потребами інтелектуального і морального розвитку способом розвинути здатності ваших дітей до спостереження і мови.

І так само, як усі зовнішні предмети, що їх дитя бачить і чує, і воно само, тимчасом як воно відчуває самого себе, само, тимчасом як воно сприймає себе в усій безпорядності свого початкового існування, само, тимчасом як воно в своїй безпорадності сприймає себе як заклик до материнської любові і турботи і воно само є для себе першим покликом до свідомості і спостереження,—також і книга моя виконує своє призначення — розвинути сили дитини до спостереження і мови - через спостереження нею себе самої, свого тіла.

Завжди було відоме твердження, що будь-яке знання людини виходить і повинне виходити з неї самої,- і я іду за ним і використовую в цьому пораднику людське тіло у десяти вправах з десяти точок зору.

У першій з цих вправ мати навчає дитину показувати і називати зовнішні частини свого тіла: це означає, що вона навчає її бачити їх і давати їм назву.

У другій вправі показує дитині положення кожної з цих частин: вона показує їй, які інші частини лежать навколо тієї, яку вона позначає.

У третій вправі вона звертає увагу на зв'язок частин її тіла між собою.

У четвертій вправі вона показує і говорить, які частини тіла є в одиничному числі, які в подвійному, які в чотирикратному і под.

У п’ятій — вона вчить її помічати і називати істотні якості частин її тіла.

У шостій — вона вчить дитину відшукувати ті члени тіла, які мають між собою спільні із тепер їй відомих якостей і називати їх разом як пов'язані між собою.

У сьомій вправі мати навчає дитину помічати і називати що вона може робити з кожною частиною свого тіла і яким чином у зв'язку з якими обставинами ці частини звичайно використовуються.

У восьмій вправі вона звертає увагу дитини на істотне з усього того, що стосується догляду за своїм тілом.

У дев'ятій вправі, виходячи з обізнаності дитини з властивостями частин її тіла, вона звертає її увагу на багатостороннє вживання цих властивостей і вчить її точно висловлювати їх словами.

У десятій вправі вона привчає дитину поєднувати все, що вона набула у дев’яти попередніх вправах щодо пізнавання і називання частин свого тіла, і на основі цього описувати кожну частину тіла.

Справа зовсім не в тому, щоб мати, навчаючи спостереження і мови, однобічно і безперервно займалася з дитиною людським тілом доти, поки вона не проведе її через усі ці вправи і не закінчіть їх; навпаки, на підставі цих роз'яснень вона повинна навчитися охоплювати все коло речей, що стосується почуттів дитини, і підхо­дити до них з тих же точок зору так, щоб по закінченні кожної вправи з частинами людського тіла вона включала в ряд, що розглядається, і навколишні предмети і обмірковувала їх із дитиною. І я без затримки розроблю дальший ряд таких вправ з основними предметами, що оточують дитину і служать для розвитку, зміцнення і оживлення сил її спостережливості і мови,— і таким чином через продовження моєї «Книги матерів» допоможу приєднати до вправ з частинами тіла вправи з іншими предметами.

Мати! Ти повинна навчитися за допомогою мого методу чи з допомогою моєї книги здобувати з моря чуттєвих вражень, у яких плаває твоє безпорадне дитя, нечисленні, але необхідні для його освіти предмети; але тоді одне стає неминучим, ― і, мати, дозволь сказати тобі це, як неодмінну передумову методу: ти повинна при вправах на спостереження й мову за всім змістом цієї книжки безнастанно і твердо затримуватися, доки твоя дитина досконало не опанувала предметом з погляду кожної вправи і не навчилася висловлюватися про нього не тільки з точною визначеністю, а й з неодмінною плавністю.

Мати! Мій метод дає тобі лише небагато, але те, що він дає тобі, він намагається вкласти у високій закінченості в твою душу і в душу твоєї дитини; він намагається розвинути високу силу вдосконалення в тобі самій і в твоїй дитині. Його шлях такий: він дає тобі насамперед чітко визначені форми і особливості в системі навчання, а потім забирає твої духовні сили з потроєною силою під своє ярмо — неси ж його легко. Під цим легким ярмом сила вдосконалення буде міцно розвиватися в тобі і твоїй дитині

Та поки ти досягнеш цього, поки ця сила не утвориться в тобі твердо і певно, доти не ухиляйся від тягаря методу, іди дослівно за його формами, доки кожна з них не буде засвоєна дитиною…

Я знаю, що це лише форми, і як форми вони являють собою оболонку сили, яка вкоренить у тобі і в твоїй дитині дух і життя. Мати! Дух і сила вдосконалення лежить у них, вони повинні стати твоїм духом і твоєю силою заради дитини. Це вони можуть, або вони нічого не варті, так-таки нічого. Це правда, і я оголошую це прилюдно: Друзі і вороги методу! Дослідіть його за цим зразком – і прийміть його або відкиньте, зважаючи на те, витримає він іспит чи ні. Я оголошую це перший і прилюдно: ціна мого методу лише в тому, що кожна мати, яка уважно і достатньо вправляється в межах його форм, досягає такої психологічної висоти, що вона відкладає набік, як зайві, книги, які містять мій метод, і незалежно від них, але в їх дусі йде назустріч тим самим цілям.

Я знаю, що бідна оболонка моїх форм тисячами і тисячами людей ще довго розглядатиметься, як сутність їх; я бачу, як тисячі намагатимуться пов’язати ці форми з усім убозтвом їхньої власної обмеженості, а потім судитимуть зміст методу за тією дією, яку він неминуче чинитиме в цьому чудному змішанні його з якостями кожного, хто ним користується.

«Книгу матерів» зовсім не треба розглядати як підручник, місце якого в руках дитини, ― вона призначена виключно для матері, яка повинна за її допомогою навчити дитя спостерігати і говорити.

Книгу ж для дитини становлять самі предмети, які мати їй показує, називаючи їх і розмовляючи про них. Діти повинні дуже добре повправлятися в спостереженні і мові, перш ніж стане доцільним переводити їх від живого споглядання самих предметів до споглядання мертвих образів предметів – друкованих і рукописних слів.

Сказане є правильним і щодо спостереження чисел і мір: пояснення про вживання наочних таблиць чисел зовсім і в жодному разі не стосується дітей; лише самі таблиці є для дитини підручником числових і просторових співвідношень; незмінне усвідомлення справжніх, реальних відношень, що стоять у неї перед очима, повинне бути єдиним фундаментом суджень дитини про число і міру – діти повинні навчитися тільки через споглядання, і весь обсяг їхніх знань про числові і просторові відношення має бути істотним наслідком їхньої здатності самостійно і правильно уявляти собі частини цих таблиць і їх співвідношення, тому слово, що позначає кожне відношення і кожне число, в їхніх устах не повинно бути нічім іншим, як вираженням цього враження від звичайного споглядання, подібного до того, як слова «зелений» і «чорний» є не що інше, як вираження враження від звичайного споглядання.

Людське тіло

Перша вправа

Тіло. Повіки.

Голова. Повіки правого ока.

Обличчя. Повіки лівого ока.

Сторона голови. Верхні повіки

Права сторона. Нижні повіки.

голови. Праве верхнє віко.

Ліва сторона голови. Ліве верхнє віко.

Задня частина. Праве нижнє віко.

голови, або Ліве нижнє віко.

потилиця. Вії.

Тім'я. Вії на повіках правого

Лоб. ока.

Очі. Вії на повіках лівого ока.

Праве око. Верхні вії.

Ліве око. Нижні вії.

Брови. Верхні праві вії.

Права брова. Верхні ліві вії.

Ліва брова. Нижні праві вії.

Нижні ліві вії... (і под. аж до нігтів на пальцях лівої ноги і правої ноги).

Друга вправа

Тіло, або тулуб, людини простягається від підошов до тімені і від тімені до кінчиків пальців обох рук.

Верхня частина тіла, голова, стоїть на шиї.

Тім'я — це верх голови... (і под. аж до суглобів мізинців рук і пальців на ногах — позначення положення частин тіла).

Третя вправа

Голова — частина тіла.

Обличчя — частина голови.

Брови — частина обличчя.

Права брова — частина правої сторони обличчя (І под. аж до нігтів пальців ніг — позначення взаємного відношення частин тіла).

Четверта вправа

Те, що в людському тілі зустрічається один раз.

Тіло має лише одну голову, одну шию і один живіт. Голова має одне тім'я, одну потилицю і одне обличчя... і под.

Те, що з людському тілі зустрічається двічі

Моя голова має дві скроні і два вуха.

Мої два вуха мають дві вушні раковини... тощо.

Те, що в людському тілі зустрічається чотири рази.

Мої два ока мають чотири повіки, дві нижніх і дві верхніх, чо­тири ряди вій... тощо.

Те, що в людському тілі зустрічається шість разів.

Мої дві руки мають шість суглобів… тощо.

Те, що в людському тілі зустрічається вісім разів.

Мої дві щелепи мають вісім різців.

Те, що в людському тілі зустрічається десять разів.

Мої дві руки мають десять пальців — два великих, два вказів­них, два середніх, два безіменних, два мізинці... тощо.

Те, що в людському тілі зустрічається двадцять разів.

Мої дві щелепи мають двадцять кутніх зубів... десять пальців на двох моїх руках і десять пальців на двох моїх ногах мають двадцять нігтів... тощо.

Те, що в людському тілі зустрічається двадцять чотири рази.

Мій скелет має двадцять чотири ребра — кожен його бік має по дванадцять ребер.

Те, що в людському тілі зустрічається двадцять вісім разів.

Десять пальців моїх рук мають двадцять вісім суглобів... тощо.

П'ята вправа

Голова кругла і рухома, частково покрита волоссям, частково гола.

Лоб твердий, прямовисний, в дитинстві звичайно гладенький. Коли дивляться вгору, він зморщується; у похилому віці він завжди зморшкуватий.

Очні яблука круглі, гладкі, вологі, блискучі і рухомі. Більша частина їх біла, Коли їх труть або пошкодять, або коли плачуть, або через хворобу білок робиться червоним; через деякі хвороби, що виникають від печінки, він жовтіє (тощо — опис форм, забарвлення та інших ознак усіх частин тіла).

Шоста вправа

Якості і властивості, що їх мають одночасно деякі частини тіла.

Округлі частини тіла або такі, що наближаються до цього.

Зовсім округлі очні яблука і зіниці; кругле, але одночасно і довге волосся; округла голова... тощо.

Гострі частини тіла або почасти загострені.

Зовсім гострі вії; загострені коронки зубів і корені їх.

Також і язик можна загострити. Порівняно з іншими і деякі носи загострені.

Вигнуті частини тіла або такі, що становлять собою склепіння.

Вигнуті щелепи, брови... мають форму склепіння лоб, потилиця тощо.

Частини тіла білі.

Частини тіла чорні.

Частини тіла червоні.

Частини тіла жовті.

Частини тіла, які блищать.

Частини тіла тверді.

Частини тіла м'які.

Частини тіла, які розтягуються.

Частини тіла рухомі й еластичні.

Частини тіла, які згинаються в суглобах.

Сьома вправа

Головні дії частин людського тіла, основні відмінності їх і найпростіші обставини, за яких вони відбуваються.

Дії голови. Можна хитати головою, можна нею кивати, можна носити щось на голові.

Хитання головою. Селянин хитає головою, коли в нього у волоссі повно снігу. Мати хитає головою, коли їй здається, що її дитина задумала або зробила щось погане... тощо.

Ді ї л оба. Можна зморщувати та розгладжувати лоб... тощо.

Дії очей. Очі можна розплющувати. Очима можна бачити, моргати, плакати тощо.

Бачити о ч и м а. Кожна людина, якщо вона не сліпа, може бачити все, що впадає їй в очі; бачить кожна людина безконечно багато; якщо окрема людина бачить більше, ніж інша, то це нікчемно мало порівняно з тим, що бачать усі.

Та через те що люди на це мало звертають уваги і ніхто не говорить про те, що бачать усі і, навпаки, дере ніс той, хто думає, що він щось бачив сам чи разом з небагатьма,—то різниця здається значно більшою, ніж вона є насправді. Цілі народи не бачать у своєму житті моря, острова, міста або книг, та всі люди бачать те, з чого моря, острови, міста і книги складаються. Всі люди бачать воду, землю, рослини, каміння, людей і тварин.

Те, що дитина бачить щодня,— це вона сама і її мати; також вона бачить чотири стіни, в яких живе, і те, що в них; вона бачить щодня свого батька, сестер і братів, одежу батька, матері, братів і сестер, їхні ліжка і своє, вона бачить собаку і кішку, що знаходиться в кімнаті, хліб, м'ясо, суп, ложку, ніж, виделки, рукомийник, воду, молоко, вогонь, піч, стелю, підлогу, двері і вікна.

Уже в перші дні життя мати відчиняє перед нею вікно — вона бачить землю і небо, садок перед будинком, дерева, будинки, людей і тварин, вона бачить близьке і далеке, велике і мале, окреме і множинне, бачить біле, блакитне, червоне і чорне, але вона не знає, що означає далеко чи близько, великий чи маленький, один чи багато, що біле, що блакитне, червоне або чорне. Тільки їй мине кілька тижнів, мати виносить її за двері, тепер вона вже ближче до дерев, які бачила у вікно; собаки, кішки, корова і вівці пробігають тепер близько повз неї. Вона бачить, як курка клює зерна, що їй сипле мати; вона бачить, як вода тече з криничної труби; мати зриває для неї квіти білі, жовті і червоні, дає їй у руки і тримає у неї перед носом...

З кожним днем щось нове наближається до дитини, з кожним днем вона все краще розрізнює маленьке і велике, близьке і далеке, багато і мало, легке і важке, м'яке і жорстке, шорстке і гладеньке, і те, що їй приємне, і те, що робить їй боляче.

Мати! мати! Що ж тобі тоді робити?..

Піднось її на руках до тих предметів, які викликають у неї усмішку, до тих, до яких вона сама тягнеться... і намагайся в доступному для тебе колі, в будинку, в саду, на лужку, на полі знаходити що-небудь, що кольором, блиском, формою, життям і рухом нагадує ці предмети, клади це в її колиску, став їй на стіл. Дозволь їй спокійно розглядати ці предмети, помічати, як вони руйнуються і в'януть, і замінюй їх новими. У такий спосіб ти робиш для її духу і серця дещо більш важливе, правильніше, дещо найважливіше: це те, щоб дитина ні до чого так не усміхалась, ні до чого так не тягнулася, як до тебе; найправильніше, щоб серце твоєї дитини ні до чого на землі так не було прив'язане, як до тебе, і щоб ти також ні до чого так не була прив'язана, як до неї. Природа закликає тебе власноручно плекати свою дитину... Плекай же свою, дитину!

Говорити ротом. Дитина не може говорити від природи, не застосовуючи уміння, як вона може бачити.

Без втручання майстерності вона володіє лише вмінням видавати звук. Майстерність перетворює їх на мову і використовує її для з'ясування всіх уявлень, даних людині через її відчуття.

Інстинкт матері змушує її також творити сотні звуків перед своєю дитиною. Дитина чує не тільки звуки голосу матері, вона чує і голос батька, брата, слуги і служниці, як дзеленчить дзвінок, як колють дрова, гавкає собака, посвистує птах, мукає корова, мекають вівці, співає півень...

Поступово дитина починає пов'язувати ці звуки з предметами й істотами, від яких вони походять, пов'язувати повторювані матір'ю звуки з навколишніми предметами, назви з предметами. Вона наслідує звуки, які чує, мимоволі вимовляє ці звуки... прислухається до них, почуває в собі силу... лепече... Це їй вдається... Вона радіє своєму лепетові і сміється.

...Та згодом беззмістовність лепету перестає задовольняти дитину... Їй уже потрібне щось більше, вона вже хоче бути обізнаною з тим, що бачить, чує і відчуває, вона вже готова вчитися говорити, і мати хоче вчити її...

Говорять голосно чи тихо, ніжно чи грубо, повільно чи швидко, охоче чи неохоче, багато чи мало...

Звуки, які подає людина. Крик, лепет, сміх, співи, свист, лайка; сьорбати, кашляти, чхати, позіхати, бити по чомусь рукою, клацати пальцями, тупотіти ногами, крокувати...

Звуки, які подають чотириногі, птахи, комахи, амфібії, об'єкти неживої природи...¹

 

¹ Далі йде перелік дій носа, рота, перелік напоїв і страв, які ми їмо, навичок поведінки під час їжі, перелік всіх дій, пов’язаних з мовою. (Примітка упорядників)

 

 

РОБЕРТ ОУЕН

(1771 – 1858)

Уривки з педагогічних праць Р.Оуена друкуються за виданням: Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія / Упоряд.: З.Н.Борисова, В.З.Смаль. -2-е вид., допов. – К.: Вища шк.., 1990. – С.70 – 73.