Тема 5. Держава і право в Галицько-волинській і Болохівській землях (ХІІІ ст. – перша половина ХІV ст.)

Заняття 1. Галицько-Волинське князівство як продовження традиції русько-української державності.

ВСТУП

У період роздроблення Київської Русі найсильнішим державним утворенням на Південно-Західній Русі було Галицько-Волинське князівство. Посиленню цього князівства сприяв геополітичний фактор: віддаленість від Києва та близькість до торгових шляхів у Європу, а також наявність соляних промислів, родючої землі.

Галицько-Волинська Русь дала початок багатьом процесам, розвиток яких сприяв формуванню української народності, за кладенню її духовних та державних засад. Саме з Галицько-Волинської держави почалося усвідомлення населенням, що мешкало на її території, себе як окремої етносоціальної спільності. Галицько-Волинська держава відновила і розвинула зв'язки Русі з Європою. Присвоєння Данилу Галицькому титулу короля свідчило про визнання Галицько-Волинської Русі європейською державою, рівною іншим великим державам. Галицько-Волинська Русь залишила у спадок нинішній Українській державі свої державні барви – поєднання жовтого з блакитним на прапорі.

 

Питання 1. Монголо-татарська навала та її наслідки.

За двадцять п’ять років армія монголів багато держав, не обминувши і територій Руської землі. Лише героїчна боротьба руського народу і інших народів зберегли європейську цивілізацію, зірвало безглузді плани завойовників про створення світової імперії.

Золота Орда, як держава, утворена монгольськими кочівниками була однією з найбільших держав середньовіччя, володіння якої знаходилися в Європі і Азії. Монархи навіть віддалених держав прагнули зав’язати з нею дружні відносини і всіма силами їх підтримувати. Найпідприємливіші купці долали великі відстані, щоб потрапити в її столицю, яка була найбільшою торговою базою між Сходом і Заходом. Великою силою цієї держави була армія, добре організована з високою дисципліною.

Великі завоювання монгольських кочівників та героїчна боротьба народів проти завойовників, не послаблюють цікавість до цих історичних подій і донині.

Створення Монгольської імперії

Монголи були кочівники різного походження, пращури яких здавна жили в степах чи переселились туди із сибірських лісів і в ХІІ ст. почали формуватись як народ, що жив зі скотарства, полювання і рибальства.

На території від Байкала і Амура на сході до верхів’їв Іртиша і Єнісею на заході, від Великої Китайської стіни на півдні до Південного Сибіру на півночі (теперішня Монголія, південь Росії і північ Китаю) проживали племінні союзи, найважливішими з яких були тайфніути, кераміти, наймани, меркіти і татари.

Утворення на цій основі великої держави було справою рук майже виключно однієї людини, відомого як Чингізхан.

Військово-адміністративне управління в Монгольській імперії

Чингізхан починав створення своєї держави з нуля. Частину своїх державницьких ідей він перейняв із колишніх звичаїв свого племені, а частину створив сам. Щоб його імперія не зруйнувалась, Чингізхану необхідно було створити, насамперед, міцну організацію армії. Тому він створив міцне військо, чітко підкоривши його центральному командуванню.

Щоб знищити всі витоки внутрішніх конфліктів серед своїх підданих та зберегти мир серед своїх рідних племен, він проголосив свій закон, який ліквідував традиційні приводи для міжплемінних воєн. Великий Закон Чингізхана, що базувався на давніх звичаях степових кочівників, рішуче скасовував ті з них, які заважали функціонуванню нового суспільства. Його дію було поширено на всіх без виключення, включаючи самого Чингізхана. Так, було заборонено звичаї викрадання дружин та порушення подружньої вірності, крадіжка худоби каралася смертю, всі діти були оголошені закононародженими тощо. При цьому він дозволив людям жити за місцевими законами настільки, щоб вони не порушували Великий Закон, який був верховним законодавством для всієї імперії.

Армія Чингізхана складалася повністю з кінноти, прогресивно на ті часи було налагоджено військову-похідну логістику, воїни мали високий моральний дух. Монгольський метод ведення війн став важливим із традиційної степової системи ведення боїв, яка розвивалась в Монголії більш ніж тисячу років. Їх успіх пояснювався великою дисципліною, згуртованістю і вірністю своєму ханові.

Завойовницькі походи монголів

Переходячи з одного завоювання до іншого, ведучи війни одразу на кількох фронтах, монгольська армія зробила війну явищем континентального характеру. Безперервно воюючи, Чингізхан включав в свою імперію все нові країни.

По закінченню об'єднання Монгольської імперії в 1206 році, Чингізхан розпочав завоювання Китаю. У 1215 він взяв Пекін, з 1219 Корея почала платити йому данину. У 1218 році він завоював останню степову державу на озері Балхаш – Каракитаї.

Чингізхан зі своїми синами і внуками підкорили собі найбільш заселені країни ХІІІ століття. За площею завойованих територій та числом підкорених царств, Чингізхан більш ніж в два рази перебільшує будь-якого завойовника в історії. В період розквіту його імперія досягла біля 11-12 мільйонів квадратних миль (територія рівна за площею всьому Африканському континентові). Вона простягнулась від засніженої Сибірської тундри до гарячих рівнин Індії, від рисових плантацій В’єтнама до пшеничних полів Угорщини і від Кореї до Балкан. Завоювання Чингізхана зворушують уяву і досягають до меж неосяжного.

Хоча створена ним імперія зрештою розпалася через невміле правління наступних монгольських володарів, так і внаслідок об’єктивних історичних закономірностей, вона залишила численні свідчення своїх перемог над іншими народами.