Військова наука та її складові

Предмет та завдання військової історії України

Військова історія - це комплексна наука. Складовими частинами її виступають історія воєн, історія військового будівництва (інакше - історія родів військ), історія воєнного мистецтва. Найрозробленіші з-поміж допоміжних військово-історичних дисциплін - військова історіографія та військово-історичне джерелознавство.

Завданням військово-історичної науки є вивчення й узагальнення історичного і, певною мірою, сучасного бойового досвіду й досвіду будівництва збройних сил.

Військова творчість українців і є об'єктом військової історії України; сюди належать усі без винятку війни і армії на території України, незалежно від національного характеру їх.

Предметом військової історії України є закономірності й особливості розвитку війни і армії на території України, а також військова діяльність українців за межами України. Дослідження цього являє собою головне завдання військової історії України. Крім того, як відзначав С. Петлюра, „спеціальна галузь воєнно-історичних дослідів... мусить включити в себе взагалі історію України з військового погляду"²².

До загальних проблем, пов’язаних з військовою історією, належать також відношення війни й політики (внутрішньої і зовнішньої), українського суспільства й українських збройних сил, української армії і української держави, світового і національного досвіду в українському воєнному мистецтві, виявлення відмінних рис української національної військової психології та ідеології військово-теоретичної думки тощо.

Обєкт військової історії

Розвиток військової справи з найдавніших часів до наших днів, тобто усього, пов'язаного з військовою теорією і практикою, будівництвом, вишколом та діяльністю збройних сил у мирний і воєнний час, а також з підготовкою захисту населення на випадок війни, - це все є об'єктом військової історії.

Вивчення всесвітньої військової історії, класичних зразків воєнного мистецтва мають першорядне значення в підготовці командних кадрів найвищої ланки, передусім з метою розвитку в них оперативно-тактичного мислення й формування навичок організації операції (бою). Щодо цього досвід військового минулого України являє практичний інтерес в основному стосовно останніх десятиріч, на які припадає машинний період війни на її території (з кінця 1920 - початку 1930-х pp.).

Не менше значення має врахування військово-історичного досвіду в плануванні війни як сукупності специфічних сфер діяльності, зокрема боротьби невійськовими засобами в інтересах збройних сил. Адже такі засоби (психологічні, пропагандистські, дипломатичні, економічні тощо) значно глибше закорінені в минулому, не так динамічно змінюються, як суто військово-технічні засоби ведення війни.

Наукові військово-історичні розробки можуть і повинні безпосередньо використовуватися в морально-психологічній підготовці особового складу збройних сил і військово-патріотичному вихованні допризовної і призовної молоді, здійсненні відповідного ідеологічного впливу на все населення країни.

Військова історія належить до найважливіших складників державної (державницької) ідеології³.

Військова наука та її складові

ВН- система знань про характер, закони війни, підготовку збройних сил й країни в цілому до війни та про способи її ведення.Військова наука разом з іншими науками вивчає війну як складне соціально-політичне явище. Дані військової науки використовуються при розробці воєнної доктринидержави.ВН вивчає закони війни, що відображають залежність ходу й результату війни від політики, економіки, співвідношення морально-політичних, науково-технічних і військових можливостей воюючих сторін, а також основні процеси підготовки й ведення війни, обумовлені її масштабами, складом сторін, що беруть участь, і засобами збройної боротьби.Основним предметом її дослідження є збройна боротьба у війні.

Складові ВН Найважливішими складовими військової науки є: теорія військового мистецтва, теорія військового будівництва, теорія військового навчання й виховання, теорія військової економіки й тилу. Теорія військового мистецтва включає теорію стратегії, оперативного мистецтва й тактики. Теорія стратегії, являючись вищою галуззю військового мистецтва, розробляє теоретичні основи планування, підготовки та ведення війни й стратегічних операцій.Теорія оперативного мистецтва розробляє принципи й способи підготовки й ведення спільних і самостійних операцій і бойових дій оперативних об'єднань видів Збройних сил.Теоріятактики займається питаннями підготовки й ведення бою з'єднаннями, частинами й підрозділами.Складовою частиною стратегії, оперативного мистецтва й тактики є теорія управління, що розробляє способи керівництва Збройними силами й управління військами (силами). Теорія військового будівництва розкриває питання складу організаційної структури збройних сил у мирний і воєнний час, системи їх відмобілізування, комплектування й розгортання, підготовки резервів, організації військової служби й інші питання. Теорія військового навчання й виховання розробляє форми й методи підготовки захисників своєї Батьківщини. Теорія військової економіки й тилу досліджує питання накопичення й використання матеріальних засобів для оборони країни й забезпечення діяльності збройних сил, як у мирний так і у воєнний час.